Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за
спеціальністю 07.00.06 – історіографія, джерелознавство та
спеціальні історичні дисципліни. — Запоріжжя: Запорізький
нвціональний університет, 2011. — 551 с.
Науковий консультант: доктор історичних наук,
професор Бойко Анатолій Васильович.
Мета дослідження полягає у визначенні ступеню наукового засвоєння та інтерпретації джерел із соціальної історії запорозького козацтва XVIII ст. упродовж попередніх історіографічних періодів; всебічному аналізі актуалізованої в процесі дослідження джерельної бази; з’ясуванні специфіки формування комплексів документальних, наративних, усно-історичних і фольклорних джерел; розкритті інформативного потенціалу досліджених джерел.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає, насамперед, у тому, що джерела із соціальної історії запорозького козацтва XVIII ст. вперше стали об’єктом спеціального комплексного дослідження. Для цього дисертантом було здійснено суцільну евристику у фондах 24 архівних, музейних і бібліотечних установ України, Польщі, Російської Федерації, Сербії, Туреччини та Хорватії. Завдяки проведеній евристичній роботі було актуалізовано представницький комплекс документальних і наративних джерел, значну частину з яких було вперше введено до наукового обігу.
Завдяки цьому, в ході дослідження було одержано результати, які мають наукову новизну, а саме:
– було реконструйовано характер адміністративних і документальних зносин окремих гілок запорозького козацтва (у тому числі й у постсічовий період), зокрема – буткалів, мальтизів і чорноморців, із владними структурами Російської, Османської та Австрійської імперій упродовж XVIII ст., та вказано на його прямий вплив на специфіку фондоутворення;
– було відтворено хід урізноманітнення видової належності документальних джерел, що продукувалися канцеляріями ВЗН та їх контрагентами впродовж усього XVIII ст., зокрема охарактеризовано розвиток документації спеціалізованих систем діловодства – дипломатичного, судового та ін., і реконструйовано документальний аспект процесу запровадження практик поліційного та фіскального обліку козацького та посполитого населення;
– окремо було проаналізовано процеси формування комплексу наративних джерел, автори яких висвітлювали різноманітні сторони соціального життя сучасного їм запорозького козацтва, в залежності від ступеню їх інтегрованості в січову громаду, у тому числі виявлено чинники, що детермінували загальну тональність оцінок;
– у процесі дослідження комплексу усно-історичних і фольклорних джерел, на підставі деталізованого аналізу ситуацій, у яких відбувалося створення окремих зразків зазначеної видової належності, зокрема, історичних пісень, анекдотів і чуток, вдалося простежити характер їх усного побутування та перетікання в письмові форми (фіксацію), завдяки чому вдалося з’ясувати ступінь їх достовірності та можливість використання при реконструкції соціальної історії Запорожжя;
– у контексті здійснення камерального аналізу джерельної бази, актуалізованої в результаті здійсненої евристичної роботи, було описано та проанотовано конкретні фонди та колекції архівних зібрань країн Центрально-Східної Європи: при цьому ряд окремих документів і їх комплексів – зокрема, таких, які походять з архівосховищ Польщі, Російської Федерації, Сербії, Туреччини та Хорватії – були абсолютно незнаними для вітчизняного дослідницького загалу;
– здійснено порівняльний аналіз джерел українського, російського польського, турецького/кримського та австрійського походження, якими регламентувалися зносини урядових структур відповідних країн із запорожцями – законодавчих актів, розпорядчої документації та матеріалів службового листування, в результаті чого було зроблено узагальнюючі висновки стосовно впливу характеру соціальних відносин між контрагентами на абстрактний і конкретний формуляр документів;
– визначено високий інформативний потенціал та ступінь вірогідності актуалізованих джерел шляхом: здійснення історичної реконструкції процесів інтеграції запорозьких соціальних структур у систему соціального устрою держав-сюзеренів; дослідження специфіки соціальних рухів на Запорожжі, як реакції на уніфікацію та регламентацію традиційного способу життя; визначення особливостей соціального етосу окремих станів запорозької громади – одружених і неодружених козаків, молодиків і посполитих, упродовж XVIII ст.
Мета дослідження полягає у визначенні ступеню наукового засвоєння та інтерпретації джерел із соціальної історії запорозького козацтва XVIII ст. упродовж попередніх історіографічних періодів; всебічному аналізі актуалізованої в процесі дослідження джерельної бази; з’ясуванні специфіки формування комплексів документальних, наративних, усно-історичних і фольклорних джерел; розкритті інформативного потенціалу досліджених джерел.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає, насамперед, у тому, що джерела із соціальної історії запорозького козацтва XVIII ст. вперше стали об’єктом спеціального комплексного дослідження. Для цього дисертантом було здійснено суцільну евристику у фондах 24 архівних, музейних і бібліотечних установ України, Польщі, Російської Федерації, Сербії, Туреччини та Хорватії. Завдяки проведеній евристичній роботі було актуалізовано представницький комплекс документальних і наративних джерел, значну частину з яких було вперше введено до наукового обігу.
Завдяки цьому, в ході дослідження було одержано результати, які мають наукову новизну, а саме:
– було реконструйовано характер адміністративних і документальних зносин окремих гілок запорозького козацтва (у тому числі й у постсічовий період), зокрема – буткалів, мальтизів і чорноморців, із владними структурами Російської, Османської та Австрійської імперій упродовж XVIII ст., та вказано на його прямий вплив на специфіку фондоутворення;
– було відтворено хід урізноманітнення видової належності документальних джерел, що продукувалися канцеляріями ВЗН та їх контрагентами впродовж усього XVIII ст., зокрема охарактеризовано розвиток документації спеціалізованих систем діловодства – дипломатичного, судового та ін., і реконструйовано документальний аспект процесу запровадження практик поліційного та фіскального обліку козацького та посполитого населення;
– окремо було проаналізовано процеси формування комплексу наративних джерел, автори яких висвітлювали різноманітні сторони соціального життя сучасного їм запорозького козацтва, в залежності від ступеню їх інтегрованості в січову громаду, у тому числі виявлено чинники, що детермінували загальну тональність оцінок;
– у процесі дослідження комплексу усно-історичних і фольклорних джерел, на підставі деталізованого аналізу ситуацій, у яких відбувалося створення окремих зразків зазначеної видової належності, зокрема, історичних пісень, анекдотів і чуток, вдалося простежити характер їх усного побутування та перетікання в письмові форми (фіксацію), завдяки чому вдалося з’ясувати ступінь їх достовірності та можливість використання при реконструкції соціальної історії Запорожжя;
– у контексті здійснення камерального аналізу джерельної бази, актуалізованої в результаті здійсненої евристичної роботи, було описано та проанотовано конкретні фонди та колекції архівних зібрань країн Центрально-Східної Європи: при цьому ряд окремих документів і їх комплексів – зокрема, таких, які походять з архівосховищ Польщі, Російської Федерації, Сербії, Туреччини та Хорватії – були абсолютно незнаними для вітчизняного дослідницького загалу;
– здійснено порівняльний аналіз джерел українського, російського польського, турецького/кримського та австрійського походження, якими регламентувалися зносини урядових структур відповідних країн із запорожцями – законодавчих актів, розпорядчої документації та матеріалів службового листування, в результаті чого було зроблено узагальнюючі висновки стосовно впливу характеру соціальних відносин між контрагентами на абстрактний і конкретний формуляр документів;
– визначено високий інформативний потенціал та ступінь вірогідності актуалізованих джерел шляхом: здійснення історичної реконструкції процесів інтеграції запорозьких соціальних структур у систему соціального устрою держав-сюзеренів; дослідження специфіки соціальних рухів на Запорожжі, як реакції на уніфікацію та регламентацію традиційного способу життя; визначення особливостей соціального етосу окремих станів запорозької громади – одружених і неодружених козаків, молодиків і посполитих, упродовж XVIII ст.