Харків: Радянська школа, 1932. — 305 с.
Фотопередрук з післясловом Олекси Горбача - Мюнхен, 1990. У статті український мовознавець пропагує вживання народно-мовних синтаксичних конструкцій в усіх стилях, включаючи публіцистично-наукові. Це стягнуло на С. Смеречинського атаки представників партійної критики (Г. Сабалдир, О. Матвієнко й ін.). Нищівної критики зазнала передусім орієнтація як С. Смеречинського, так і інших мовознавців (Олени Курило, Євгена Тимченка, Івана Шелудька, Миколи Сулими, Олекси Синявського, Леоніда Булаховського) на народну мову i мову пам'яток як на головні джерела для усталення норм літературної мови. Вкрай агресивно викладені звинувачення, висунуті до автора «Нарисів з української синтакси», вимоги знищити його працю, бо «важко, мабуть, найти виразніший націоналістичний твір в українському мовознавстві, де так чітко й войовниче сформульовані ідеї українського фашизму в мовознавстві», спирались фактично лише на три суто мовні, далекі від політики рекомендації С. Смеречинського обмежити вживання в українській мові синтаксичних форм з орудним присудковим, конструкцій на -но, -то з дієслівними формами минулого й майбутнього часу і віддієслівних іменників на -ння, -ття. Зрештою, як багато інших його колег, був звинувачений в «буржуазному націоналізмі» та репресований.
Фотопередрук з післясловом Олекси Горбача - Мюнхен, 1990. У статті український мовознавець пропагує вживання народно-мовних синтаксичних конструкцій в усіх стилях, включаючи публіцистично-наукові. Це стягнуло на С. Смеречинського атаки представників партійної критики (Г. Сабалдир, О. Матвієнко й ін.). Нищівної критики зазнала передусім орієнтація як С. Смеречинського, так і інших мовознавців (Олени Курило, Євгена Тимченка, Івана Шелудька, Миколи Сулими, Олекси Синявського, Леоніда Булаховського) на народну мову i мову пам'яток як на головні джерела для усталення норм літературної мови. Вкрай агресивно викладені звинувачення, висунуті до автора «Нарисів з української синтакси», вимоги знищити його працю, бо «важко, мабуть, найти виразніший націоналістичний твір в українському мовознавстві, де так чітко й войовниче сформульовані ідеї українського фашизму в мовознавстві», спирались фактично лише на три суто мовні, далекі від політики рекомендації С. Смеречинського обмежити вживання в українській мові синтаксичних форм з орудним присудковим, конструкцій на -но, -то з дієслівними формами минулого й майбутнього часу і віддієслівних іменників на -ння, -ття. Зрештою, як багато інших його колег, був звинувачений в «буржуазному націоналізмі» та репресований.