Стратегія й тактика виживання людства
вкорінювались у свідомість людей. Як зазначив А. Печчеї, нова
людина мусить знищити в собі насамперед такі риси характеру,
як жорстокість, жадібність, заздрість, ненависть і невігластво.
У регулюванні характеру та рівня психологічних реакцій насе-
лення на ті чи інші екологічні процеси й ситуації провідна роль
належить учителям, викладачам вищих закладів освіти, журна-
лістам, письменникам, ученим-публіцистам, служителям церкви,
діячам мистецтва, засобам масової інформації. В екологізації
свідомості людства важливу роль відіграли такі видатні особис-
тості, якДж. Даррелл, Г. Topo, Б. Коммонер, А. Швейцер, Р. Кар-
сон, Ж.-І. Кусто, Л. Олдо, Д. Медоуз, Дж. Адамсон, А. Гор,
А. Чехов, К. Паустовський, Ч. Айтматов, Л. Леонов, О. Яблоков,
М. Мойсеєв, М. Реймерс, В. Данилов-Данільян, К. Лосєв, В. Рас-
путін, Л. Адамович, А. Платонов, О. Гончар, С. Плачинда,
Ю. Щербак, В. Поліщук і багато інших.
На завершення слід зазначити, що шлях, яким прийшли до
свого благополуччя розвинені країни, неприйнятний для людства
в цілому, бо не гарантує екологічної й соціальної безпеки плане-
ти в соціально несправедливому світі. Досвід останнього деся-
тиліття засвідчив, що кожна країна повинна мати свою стратегію
еколого-збалансованого розвитку, свій шлях збереження й від-
творення природи рідного краю з урахуванням природних, гео-
графічних, історичних, соціально-економічних аспектів.
Сучасні шляхи розвитку ведуть до нестабільності, поглиблен-
ня кризи. Настав час гармонізувати життєдіяльність суспільства
на таких принципах:
• зміна філософії життя людини, суспільства, в основу якої мають
бути покладені культурні й духовні традиції, настанови на збе-
реження соціально-екологічної цілісності середовища існування;
• визнання людини, родини, етносу, суспільства, нації, держави
вищою цивілізаційною цінністю;
• всебічний розвиток освіти, особливо екологічної, як рушійної
сили цивілізаційного розвитку;
• визнання стабільності суспільства, соціумів, поселень метою
гармонізації життєдіяльності людства;
• екологічне оздоровлення природних об'єктів, ландшафтів як
середовища існування й домінанти життя, зменшення техно-
генного навантаження на них;
• спрямування технологічних та інноваційних змін на підтриман-
ня стабільності й динамічної рівноваги довкілля й розвитку.