Таким чином, історико-археологічні дані дозволя-
ють реконструювати місцезнаходження пристані, що
розташовувалася в природній гавані, яку утворила
річка Почайна між сучасними вулицею Борічев узвіз
і Поштовою площею.
Стовп'є. Дослідники Києва (М. �акревський,
М. Петров, І. Іванцов, П. Толочко, М. Сагайдак)
пов’язували місцезнаходження стовп’я з руслом Юр-
ковицького ручая (Сетомлі), який в кінці XIX століт-
тя був заведений у колектор на трасі вулиць Ніжньор-
ківської та Юрківській. Очевидно саме цей ручай був
зафіксований у 1991 р. на Юрківській 12/59.
Аналіз даних з розкопів північно-західної частини
Подолу дозволяє нам вважати, що крайня західна по-
значка планувальної мережі міста для XII століття
проходила за сучасною вул. Юрковською і відповідно,
оборонну лінію ми можемо перенести за точку роз-
копа по вул. Констянтинівській, 61. При цьому, край-
ня північно-східна позначка, за якою могло знаходи-
тися стовп’є, виходить за межі розкопку на вул.
Оболонській, 45/47. �’єднуючи ці точки, ми отриму-
ємо лінію, за якою гіпотетично могло проходити
стовп’є. �апропонована лінія, практично, повторює
зображення стовп’я на плані М. �акревського. Але,
враховуючи те, що цей план не є інструментальним,
для нанесення оборонної лінії на топографічну карту
він не може бути використаний. На наш погляд, до-
цільніше використовувати карту Києва 1803 р.
Таким чином, посилаючися на дані історичних до-
сліджень, картографії й геоморфології, археології, ми
можемо запропонувати реконструкцію розташування
стовп’я: воно не виходило за трасу сучасної вул. Оле-
нівської, далі перетиналося з вул. Юрківською (і десь
в цьому ж місці з Юрковіцьким ручаєм), далі, повер-
таючи різко на схід, перетинала вул. Межигірську
й Оболонську, аж до впадіння в р. Почайну, йшло па-
ралельно вул. Турівській. �розуміло, це лише припу-
щення, яке базується на історико-археологічних да-
них. Вказати більш точні координати лінії стовп’я
можна буде після його археологічної фіксації.
Д. В. Фінадоріна (Київ)
Пічна кахля XVII ст. з розкоПок київського арсеналу
В результаті археологічних досліджень на території
Старого Київського арсеналу 2005–2009 рр., споруду
якого було побудовано на місті садиби жіночого Воз-
несенського монастиря XVII ст., вдалося зібрати вель-
ми чисельну та репрезентативну колекцію керамічних
матеріалів, значну частку якої складають зразки пічної
кахлі. Варто відмітити, що зазначені матеріали в бага-
тьох випадках походять з т. зв. закритих археологічних
комплексів, датованих монетними знахідками. �важа-
ючи на це, зазначена колекція при належному опрацю-
ванні цілком може стати еталонною як для Києва, так
і для Середнього Подніпров’я взагалі.
�а специфікою орнаментального мотиву україн-
ськи кахлі згаданого регіону зазвичай поділяються на
вироби з 1) рослинним, 2) геометричним, 3) змішани-
ми, 4) сюжетним та 5) геральдичним декором. Всі ці
декоративні різновиди присутні й у складі колекції
з території Старого Київського арсеналу.
Найбільш чисельною й показовою тут є група ви-
робів з різними варіаціями рослинного орнаменту,
зокрема такими популярними на той час мотивами як
квітковий, мотив крину, трилистника, акантової ком-
позиції тощо. Переважно це лицьові виповнюючи
кахлі з квадратною пластиною розмірами 18–20 ç
18–20 см і румпою 9,0 см заввишки. Композиція за-
звичай центрична, побудована за чотиричленною
осьовою схемою. �афіксовано як полив’яні, так й
неполив’яні вироби, причому іноді з абсолютно одна-
ковою орнаментальною схемою. Полива в основному
зеленого кольору.
Друга за кількістю виробів група представлена ках-
лями з геометричним орнаментом, серед варіацій якого
варто виділити вироби, прикрашені солярними знака-
ми, різними геометричними фігурами або архітектур-
ними елементами на кшталт балясін. Цей тип декору
представлений як на зразках лицьової виповнюючої,
так і карнизної, пояскової та увінчуючої кахлі.
Невелику серію знахідок утворюють полив’яні
кахлі з сюжетним декором. Йдеться про стилізоване
зображення звіра, зовні схожого на лева. Пластина має
увігнуту форму розмірами 13,0 ç 17,0 см, висота рум-
пи — 8,5 см. Вироби з аналогічним (але не тотожним)
орнаментом свого часу було знайдено під час розкопок
у Верхньому Києві, зокрема на Киселівці та Старо-
київській горі.
Кахлі з геральдичними сюжетами у даній колекції
представлені неполив’яними кахлями з мотивом «по-
гоні» — герба Великого Князівства Литовського. Роз-
міри пластини — 18,0 ç 18,5 см, висота румпи — 7,8 см.
До цього ж різновиду відноситься й група фрагментів
із зображенням герба у картуші. Певні аналоги цим
виробам можна знайти у матеріалах розкопок Батури-
на, але встановити точну приналежність герба поки
що не вдалося. Додамо, що два останні декоративні
різновиди не часто трапляються у монастирських
комплексах і тому заслуговують на окрему увагу.
�а результатами попереднього порівняльного ана-
лізу доволі значна кількість арсенальських кахель має
прямі аналоги у синхронних археологічних комплек-
сах Києва, передусім серед матеріалів Києво-Пе-
черського заповідника. Підкреслимо, що у даному разі
йдеться не лише про загальну типологічну спорідне-
ність виробів, а про подібність їх на рівні конкретних
морфологічних деталей. Вірогідно, що пічне оздоблен-
ня Вознесенського монастиря (принаймні у деяких
випадках) виготовлялося у тих же майстернях, що
й кахлі Печерської лаври і, можливо, як складова
частина одного й того ж замовлення. Але цей висновок,
зрозуміло, потребує більш докладного вивчення як
арсенальських, так і лаврських матеріалів.