великих землевласників тут представляли 44 делегати, торговельних палат – 3, міщан – 28,
сільських громад – 74 депутати. Зауважимо, що уряд свідомо намагався збільшити
представництво у сеймі саме пануючих класів. Так, якщо для обрання депутатів від курії
землевласників достатньо було мати 52 виборщики, то депутата від сільської громади
обирало вже 8764 осіб. Беручи до уваги той факт, що великими землевласниками в
Західній Україні переважно були поляки та румуни, а українці складали сільське
населення, зрозуміло, чому в Галицькому сеймі, який зібрався у 1861 р., українців було
всього 49 осіб. Та й надалі доля українців тут не переважала 15%. Останні мали
непропорційно мало представників й у віденському парламенті. Так, в 1867 р. до палати
депутатів (кількість місць 206) рейхсрату від Галичини, Буковини та Краківського
герцогства входило тільки 38 народних обранців.
Треба відзначити, що в Австро-Угорщині (проголошена в 1867 р.) в той період було
прийнято низку законів демократичного спрямування. Так, 21 грудня 1867 р. імператор
підписав закон про загальні права громадян. Останній проголошував свободу особи,
недоторканість житла, таємницю листування, рівність усіх перед законом, свободу зборів,
союзів, слова, друку, сумління та віри. Всі народи, які населяли імперію оголошувалися
рівноправними, зокрема передбачалися можливості використання національних мов в
освіті, діловодстві, суспільному житті. Цей закон, безумовно, мав велике значення, сприяв
національному розвитку українців у складі двоєдиної монархії.
Дійсно українці тут мали більш можливостей, ніж у Росії, користуватися власною
мовою, створювати національні навчальні заклади (з 1874 р. було дозволено викладати
укр. мовою в середній школі), відкривати українські видавництва тощо. Разом з тим
відзначене не слід переоцінювати. Так, кількість українських гімназій наприкінці ХІХ ст.
дорівнювала всього 6. До того ж шкільна справа в Галичині майже цілком знаходилася в
руках у поляків і, відповідно, з 1869 р. польська мова набула офіційного статусу в освіті (у
Львівському університеті викладали тільки німецькою або польською мовами) і
діловодстві провінції.
В другій половині ХІХ ст. в суспільно-політичній думці західноукраїнських земель
виникають дві конкуруючі течії - москвофіли та народовці. Відрізнялися вони, перш за все,
підходами до перспектив національно-визвольної боротьби. Соціальну базу
москвофільської течії складали греко-католицьке духовенство та поміщики. Москвофіли
або русофіли проводили думку, що український і російський народи – це єдиний
«панруський» народ, який населяє територію від Карпат до Камчатки. Вони не вірили, що
політика Габсбургів забезпечить хоча б мінімальні можливості для українського
національного відродження, і робили ставку на російську династію Романових.
Одним з перших у Галичині русофілів був історик, дворянин Зубрицький. З часом
до них приєднався і член «Руської трійці» Я.Головацький. Однак вирішального прориву
русофільство досягло під кінець 60-х років, коли москвофіли панували майже в усіх
культурно-освітніх українських закладах Галичини. В їхніх руках перебували Народний
дім, видавництво «Галицько-руська матиця», значна частина преси (головний друкований
орган львівська газета «Слово»).
Москвофілам протистояла течія народовців. Вона охоплювала, головним чином,
українську молодь – студентів, священиків, представників нечисельної інтелігенції. Їх
позиція ґрунтувалася на визнанні того, що українці – це окрема нація, яка проживає на
просторах від Кавказу до Карпат, і найкращим засобом самовираження якої є народна
говірка. Народовці вважали, що найефективнішим засобом розвитку національної
самобутності є пропаганда української мови. В цьому відношенні вони нагадували
українофілів Російської імперії. Проте такий вузький підхід виключав можливість
порушення гострих соціальних проблем, виступати проти австрійського уряду.
Відносна політична свобода, яка встановилася в Австро-Угорщині, надавала
можливість народовцям відкривати українські заклади культурно - освітянського
напрямку. Так, в 1868 р. вони заснували у Львові товариство «Просвіта» (голова