33
справами громадського господарства (суспільне майно, базари,
ярмарки), благоустрою (шляхи сполучення, публічні мешкання,
пошта тощо), добробуту (оздоровлення, продовольство, приA
зріння, страхування, охорона майна), початкової і (за наявносA
ті коштів) середньої освіти.
Якщо ж вирішення деяких з наведених питань було не під
силу цим органам, вони переходили до компетенції обласних
дум і управ, які здійснювали нагляд ще й за загальним станом
землеробства, лісів, промислів, заводів, фабрик, стежили за
охороною природи і раціональним використанням природних
ресурсів, інспектували публічне навчання, організовували вищу
освіту й наукові дослідження, попередньо розглядали проекти
загальнодержавних фінансових законів, а також проекти норA
мативних актів з питань місцевого життя, командували збройA
ними силами на своїй території під час державних заколотів.
Федеральна законодавча влада зосереджувалась у двох дуA
мах: Державній думі, члени якої обирались сходами по особлиA
вих виборчих округах, і Союзній думі, члени якої обирались
обласними думами, діяли на основі наданих їм наказів і могли
в будьAякий час змінюватися. Під час перерв у засіданнях
у державі діяла створена обома думами Наглядова рада.
Конституція Драгоманова передбачала і створення чогось
подібного до установчої влади — Державного собору з членів обох
дум та гласних, обраних додатково обласними думами у такій
кількості, щоб число членів Державної думи і новообраних деA
путатів дорівнювало кількості членів Державної думи. Зміни
основних законів федерації допускалися лише за згодою двох
третин депутатів кожної з дум і за затвердженням Державного
собору.
Виконавча влада зосереджувалася в руках Глави держави
і призначених ним міністрів, відповідальних перед обома дуA
мами. Глава держави оприлюднював закони, постанови ДержавA
ного собору, контролював їх виконання, переслідував порушA
ників, мав право за згодою Союзної думи розпускати Державну
думу (в такому разі припиняла існування і сама Союзна дума)
і призначати нові вибори. Главою держави міг бути і спадкоємA
ний імператор, і виборний Голова Всеросійського державного
союзу. У першому випадку відповідальність за дії Глави поклаA
далася на міністрів, у другому — відповідав він сам.
Судова влада дещо перепліталася із законодавчою, бо її очоA
лював Верховний суд у складі кримінального департаменту СеA
нату та Союзної думи. Сенаторів призначав Глава держави