готовлення своєрідного посуду, та їстівний гарбуз-скваш),
хоча полювання (олені, черепахи), рибальство і збиральни-
цтво (їстівні молюски та плоди) також відігравали в їхньому
господарстві значну роль. У поймах річок, після розливів
яких земля удобрювалася мулом, ольмеки почали розвивати
власну іригацію, однак масштаби такого рільництва були
вкрай обмеженими самою природою, оскільки потужних
річкових артерій в місцях проживання ольмеків просто не
існувало. В технологічному відношенні ольмеки перебували ще
на етапі новокам 'яного віку, зате вони навчилися за допомо-
гою кам'яних пилок та абразивів робити з каменем уже все,
що заманеться: обтісувати, розпилювати, терти, видовбува-
ти, шліфувати, свердлити, виробляти не лише знаряддя
війни та праці, а й пам'ятки мистецтва (скульптури та ба-
рельєфи з горельєфами). Для цього вони використовували
згадуваний уже базальт, а також бірюзу, гематит, яшму, ан-
дезит, кварц, серпентин, діорит, нефрит, жадеїт, діабаз,
граніт, кремінь, кольорове вулканічне скло-обсидіан. Із слю-
ди виготовляли специфічні кам'яні дзеркала, а самих лише
виробів з нефриту ольмецького походження знайдено на
сьогоднішній день археологами кілька десятків тонн. Знали
ольмеки й кераміку, але її використовували виключно у по-
бутових цілях (посуд, керамічні валикоподібні печатки то-
що), на відміну від каменю й дерева, з яких вирізали не тіль-
ки побутові предмети, а й вишукані скульптури. Картину
культурно-інтелектуального життя археологічних ольмеків
довершують залишки споруджених із глини та облицьованих
іззовні вапняковим розчином ступінчастих пірамід (найбіль-
ша з них конусоподібна, з круглою в плані основою, тристу-
пенева піраміда в Ла-Венті заввишки 33 м), розкидані по
всьому узбережжю Мексиканської затоки кількаметрові
кам'яні ольмецькі стели й унікальні поліхромні фрески з пе-
чери Хуштлауака (неподалік від містечка Колотліпа в мек-
сиканському штаті Гереро) — безцінні свідчення, що дають
уявлення про зовнішність, одяг та інші складові матеріаль-
ної культури ольмеків.
Практично, це все, шо ми знаємо про походження найдавнішої
цивілізації Мезоамерики. Самі ж ольмеки пояснювали свої корені
надзвичайно своєрідно. Згідно з легендою, могутнє плем'я героїв —
пращурів ольмеків і творців їхньої цивілізації — веде свій родовід від
нащадків своєрідного шлюбу жінки і ягуара — або божества чоловічої
статі із самкою ягуара. Аргументація: зображення зоофільного сексу-
32
ального зв'язку ягуара і жінки часто прикрашають кам'яні ольмеиькі
стели (у Сан-Лоренсо, Чалькасінго та ін.), печерні фрески Оштотітла-
на (штат Гереро) ілюструють міф про чоловіче божество, яке "покри-
ває" самку ягуара, а деякі людські зображення, виявлені в місцях по-
ширення культури, мають обличчя з яскраво вираженими ягуаровими
рисами. Між іншим, спочатку творців першої цивілізації Мезоамерики
пропонували, виходячи з цього, назвати теноселоме ("люди з ягуаро-
вою пашею"), але прижився лише термін ольмеки.
Знали про "археологічних ольмеків" і астеки, які чітко відрізняли
їх від своїх сучасників — поневолених мешканців 'каучукової країни".
За даними 11-ї книги "Флорентійського кодексу" Б. де Саагуна, асте-
ки іменували археологічних ольмеків "народом, який жив біля соло-
ної води" (уїштотін)*, але й ця назва в науковій індіаністичній літера-
турі не прижилася.
Дещо відомо і про побут археологічних ольмеків. Ходи-
ли вони у довгих сорочках або голими, волосся на голові го-
лили і покривали її своєрідними капелюхами двох різно-
видів: у формі вже згадуваного хокейного шолому, або щось
на зразок папської тіари. їхні сімейні традиції для нас зали-
шаються таємницею, а стосовно релігійних уявлень, то хоча
серед зображень на ольмецьких рельєфах науковці вирізня-
ють близько десятка можливих богів, упевнено можна
стверджувати тільки про вшановування бога дощу та культ
ягуара, котрих науковці тісно пов'язують з рільничим госпо-
дарським комплексом, а також про культ "великої богині
Місяця", котру зображували завжди у супроводі загадкового
пишного почту із шести карликів. Про роль дощів у житті
землероба сперечатися не доводиться, а стосовно ягуара, то
його культ пояснюють тим, що ольмецькі поля маїсу, ква-
солі, гарбузів, авокадо, гуахе й амарантів часто зазнавали
спустошливих набігів диких травоїдних, на яких, своєю чер-
гою, полював ягуар. Тому з точки зору ранньоамерикан-
ських землеробів, цей хижак на прізвисько "миттєва смерть"
(бо ягуар — єдиний хижак з котячих, який не перегризає
своїй жертві горло, а завдяки своїм сильним щелепам
миттєво прокушує їй череп) тим самим захищав посіви, а
відтак вважався божественним союзником ранніх землеробів
у битві за врожай (а отже й за саме виживання).
Про культові ритуали ольмеків нам також мало шо відомо, однак
"кам'яні ілюстрації" ольмецьких часів свідчать, шо в процесі виконан-
ня шаманських камлань їхні жерці використовували не лише ритми
тамтамів, пісні й танці, а й різноманітні галюциногенні гриби та рос-
лини (у порошках, котрі вдихали через ніс. або відварах чи настоях,