Щоб гарантувати стабільність режиму, китайцям заборонили мати зброю та коней, а в
імперії проголосили свободу совісті. На селі монголи зберегли систему общинного
користування (20-дворки), що забезпечило високу податкову дисципліну (громади
базувалися на принципі кругової поруки за загальну суму сплачених владі податків), але у
внутрішні господарські справи окупанти не втручалися, ліквідували дріб'язковий
чиновницький контроль “за всім і вся” (чим грішила сунська державна машина), і тоді
китайці показали, як вони можуть самостійно працювати.
Існування “світової монгольської імперії” сприяло розвитку торгівлі, а неосяжний ринок,
звільнений від пильного ока бюрократів-хабарників, створив умови для динамічного
відродження аграрного та ремісничого секторів господарства. Китайські фарфор, шовк,
мідь, залізо масово експортувалися в Індію, Сіам, Малайю, на Яву та Філіппіни, а взамін
закуплялися слонова кістка, тропічна деревина, ліки, самоцвіти, перець, олово тощо.
Іноземці (їх в імперії налічувалося більше як 1 млн) привезли з собою багато
технологічних новинок, збагатилися наука й культура, до 70_млн збільшилася кількість
китайських підданих імперії.
В епоху Юань жив і творив славетний астроном і календарознавець Го Шоуцзін, а
китайські математики, випередивши на шість століть Європу, почали розв'язувати
рівняння та добувати корінь вищого ступеня. Найпомітнішим літературним явищем епохи
стала 4-актна “музична драма” (цзацзюй), яка жанрово була схожою на європейську
оперету, але не гумористичного, а історико-героїчного або соціально-побутового змісту.
Вперше такі вистави з'явилися в юаньській столиці, що дало цьому літературно-
драматичному жанру назву “пекінської опери”. Класиками цзацзюй вважалися Гуань
Ханьцин і Ван Шифу, а загалом за часів Юань створено 600 п'єс цзацзюй. Тоді ж вийшов у
світ перший у китайській літературі роман - “Річкові заводі” Ши Найаня (1296 - 1370).
Юаньські властителі відкинули тезу про тотальну безкультурність некитайських народів й
почали активно залучати на береги Хуанхе іноземних митців. З тих часів із Середньої Азії
китайці запозичили секрет виготовлення кольорової глазурі (з тих пір дахи храмів,
палаців, паркових споруд почали крити золотистою, синьою або зеленою черепицею). При
дворі з'явилися архітектори з Непалу й Тибету, про що нагадує елегантна “Біла пагода” в
Пекіні (1271 р.), яку збудував непалець Аніко. Саме за монгольських часів у Китаї
творили неперевершений пейзажист Ні Цзань (1301 - 1374) та майстер поліхромного
портрету, пейзажу та жанрового живопису Чжао Менфу (1254 - 1322).
Але національне гноблення сприймалося китайцями дуже болісно, і коли в економіці
виникли труднощі, які відбилися на матеріальному добробуті широких верств населення,
юаньський престол захитався.
Політика мінімального втручання держави в економіку суперечила не лише
цивілізаційним традиціям, а й природним умовам Китаю. Без централізованого управління
швидко занепала іригація, внаслідок чого вийшла з-під контролю Хуанхе, пересохли
зрошувані ділянки. Продовжувало процвітати рабство, а щоб раби не втікали, їх таврували
та напували жахливим зіллям, від якого людина німіла. Рабство стало спадковим. Над
селянами чинили самоуправство монголи та чиновники-семужень, “за їхнім бажанням їм
доставляли одяг та їжу, за їхнім наказом приводили молодих хлопців і дівчат”3, а
юаньську економіку звалила катастрофічна фінансова криза.
Монголи запозичили в Сунів ідею зручних паперових грошей, але щодо економічних
законів юаньські володарі мали досить поверхове уявлення і розсудили по-своєму: чим
більше друкувати банкнотів, тим більше їх буде, й тим багатшою стане державна
скарбниця. Внаслідок таких “заходів” за період з 1260 по 1312 р. кількість паперових і