Сич О.І. Всесвітня історія (1918-1945 рр.)



18.10.2010 в 22:58 594 Кб doc 82 раз

Міністерство освіти і науки України

Чернівецький державний університет ім. Ю. Федьковича

                             

                                Олександр Сич

 

                     

                        Всесвітня  історія.

                       

                        (1918-1945 рр.)

                              Навчальний посібник

Чернівці: «Рута», 2000

     ББК 63.3(0)6

    С 418

        Друкується за ухвалою редакційно-видавничої ради ЧДУ.

Сич О.І.

Всесвітня історія (1918 - 1945рр.). Навчальний посібник. - Чернівці:Рута, 2000. - 96 с.                              

          ISBN 966-568-291-1

        У навчальному посібнику розглядаються найважливіші події, явища та тенденції історичного процесу у ХХ столітті в країнах Європи та Північної Америки в міжвоєнний період і роки Другої світової війни. Книга написана на підставі 20-річного досвіду викладання автором курсу новітньої історії на історичному факультеті Чернівецького держуніверситету та з урахуванням досягнень сучасної вітчизняної та зарубіжної історичної науки, а також структури і змісту підручників із всесвітньої історії (в тому числі найновіших), що використовуються у вузах США, Канади, Великобританії. Особлива увага приділена аналізові причин, рушійних сил, сутності, закономірностей, особливостей, наслідків і значення тих або інших подій, явищ, процесів історичного розвитку.

        Призначений для студентів історичних факультетів університетів, учителів і учнів ліцеїв, коледжів і гімназій.

        Присвячується 125-річчю Чернівецького державного університету й 60-річчю його історичного факультету.

                                                                         

                                                                    ББК 63.3(0)6

        ISBN 966-568-291-1

                                                                                                                                                                                                                                                                                       ©  Сич О.І., 2000

                                               ©  Видавництво                                                                                                        Чернівецького                                                                             держуніверситету “Рута”, 2000

                                   

                                   

                                Вступ

ХХ століття було найдраматичнішим і найтрагічнішим в історії людства, насиченим такими широкомасштабними подіями та процесами, що в ньому ніби поєдналися декілька епох всесвітньої історії.

З одного боку, воно стало часом стрімкого злету людського розуму, що знайшло свій вияв у таких великих відкриттях, як теорія відносності, розщеплення атому, розвиток авіації, прорив у космос і т.ін. На межі ХІХ - ХХ ст. відбулася друга наукова революція, в провідних країнах сформувалася індустріальна цивілізація, на середину століття припадає науково-технічна революція, а на його останню чверть - інформаційна, або телекомунікаційна. Йшов неухильний процес подальшого поширення на нові країни й регіони ринкової економіки та ліберальної демократії, визнання принципів захисту прав людини і прав народів на самовизначення.

З іншого боку, ХХ століття увійшло до історії як час двох самих спустошливих для людства війн і самих тиранічних режимів - фашистського, нацистського і сталінського (а певною мірою - і маоїстського). Розкол світу на дві суспільні системи призвів до безпрецедентного світового суперництва, коли людство майже 50 років перебувало в напруженому стані, коли не виключалася можливість ядерної війни. Міжнародні відносини впродовж декількох десятиліть будувалися на основі логіки «холодної війни». .А успіхи науково-технічного прогресу стали в такій ситуації не тільки основою докорінної зміни всієї сфери життєдіяльності людини, але й надали прискорення гонці озброєнь, особливо ядерного. Звідси такі визначення цього століття

За своїм змістом ХХ ст., мабуть, найбільш суперечливе  у всесвітній історії. Ще з ХІХ ст. йому у «спадок» дісталися протиріччя між напівабсолютною владою монархів і інтересами суспільства й суспільного розвитку; між «тими, хто працює» і «тими, хто править»; між політикою «великих держав» і інтересами «малих народів» тощо. Ці протиріччя вже в перші роки ХХ ст. призвели до серії соціальних і національних конфліктів, що породили трагедію Першої світової війни.

Вирішуючи успадковані від минулого проблеми, ХХ ст. породило й свої власні, пов'язані з протистоянням і боротьбою демократії й авторитарно-тоталітарних режимів; капіталізму й соціалізму; націоналізму та інтернаціоналізму (в широкому значенні цього слова); звільненням колоніальних народів і проблемою модернізації їх країн; успіхами й досягненнями індустріалізму та науково-технічної революції і екологічними наслідками цього технологічного прогресу, які набули наприкінці ХХ ст. катастрофічних масштабів; відродженням прагнення до національної самобутності та глобалізацією багатьох процесів.

Нарешті, ХХ ст. - це найбільш ідеологічна доба в історії людства, коли всі більш-менш значущі події, особливо війни і революції, були пов’язані з певним ідеологічним вибором.

Історію ХХ ст. можна умовно поділити на два періоди. Перший охоплює час з світової війни 1914 - 1918 рр. і до другої половини 1940-х рр. Цей період всесвітньо відомий англійський історик Е.Хобсбаум назвав «добою катастроф». Справді, він позначений такими катаклізмами, як дві світові війни і відповідно дві хвилі глобальних заворушень і революцій, що сталися після них; безпрецедентною за своєю глибиною та руйнівною силою світовою економічною кризою 1929 - 1933 рр.; розпадом великих колоніальних імперій, утворенням світової системи соціалізму, яка повинна була стати історичною альтернативою буржуазно-капіталістичному суспільству (невдовзі після Другої світової війни в її межах вже перебувала третина людства, а капіталізм, як система, здавалося, «відступав по усьому фронту»); нарешті, гострим протиборством демократичних і авторитарно-тоталітарних режимів (або в більш широкому розумінні - боротьбою сил демократії та реакції, що відбувалася не тільки на міжнародній арені, але й фактично всередині майже кожної європейської країни, проте, як і у США та Канаді, набуваючи іноді характеру справжньої громадянської війни). Спочатку ця боротьба складалася не на користь демократії: кількість демократичних країн скоротилася з 33-х на початку 1920-х рр. до 11- ті на початку 1940-х рр. І лише тимчасовий альянс між ліберальним капіталізмом і радянським комунізмом, які об'єдналися з метою самозахисту проти загрози з боку фашистсько-тоталітарних держав, врятував демократію. Цей історичний парадокс у стосунках між капіталізмом і комунізмом, які більшу частину століття перебували в стані непримиренного антагонізму, став одним з ключових моментів в історії ХХ ст. Парадокс полягав у тому, що перемога СРСР над Гітлером була досягненням режиму, встановленого Жовтневою революцією, з яким Захід боровся протягом десятиліть.

                                            Частина  перша         

                 Світ після Першої світової війни

 

 Розділ І. Результати й наслідки Першої світової                                                                        війни           

        

Війна  1914 - 1918 рр.  належить до  тих подій  світової історії, які  на багато років визначають напрямок  і характер її подальшого розвитку. Приголомшені масштабами військових  дій, розмірами  людських  жертв    і  глибиною її впливу на всі   сфери суспільного життя, сучасники  невипадково довгий час  називали  її  «Великою війною». Світова війна вкрай загострила кризу успадкованих від ХІХ - початку ХХ ст. форм і методів  організації соціального  буття,  економічного життя, політичних  основ  суспільства та призвела до їх докорінної зміни. Суспільство, що   формувалося  внаслідок  Першої світової війни, за своїми найсуттєвішими характеристиками кардинально відрізнялося від   суспільства попередньої доби. Тому чимало вчених вважають, що війна, яка почалася в 1914 р., має для ХХ століття таке ж визначальне значення, як Велика Французька революція для ХІХ-го.  

Глобальні наслідки війни. Найбільш відчутним результатом війни 1914 - 1918 рр.  стала  глобальна криза капіталістичного суспільства як пануючої тоді  у світі системи соціально-економічних  і політичних відносин. Вона мала загальний характер тому, що охопила  всі головні інститути, традиції, норми і  порядки цього  суспільства. Це знайшло своє відображення в серйозному розладі  функціонування економіки,  різкому послабленні  й навіть паралічі традиційних  політичних структур і механізмів влади, духовному занепаді. У кризовому стані опинилися мистецтво й  наука, філософія й релігія, мораль і право,  інститут шлюбу й сім’ї, спосіб мислення та поведінки людей. Ця криза  була надзвичайною  для капіталістичного суспільства не  тільки тому, що одночасно вразила всі  найважливіші аспекти його  устрою, життєвого укладу та культури, але й тому, що була позначена низкою локальних війн, революцій, повстань, гострими соціальними конфліктами, не бувалим раніше масовим незадоволенням десятків мільйонів людей своїм становищем  та  існуючими порядками. Її глибину й масштаби чітко усвідомлювали  представники як політичної, так  і інтелектуальної еліти. Так, у березні 1919 р. британський прем’єр-міністр Девід Ллойд-Джордж зробив характерне визнання:  «Вся Європа насичена духом революції. Глибоке почуття не тільки незадоволення, але й гніву та обурення  панує  в робітничому  середовищі проти умов, які  існували до війни. Весь сучасний устрій, з  його політичним, соціальним  і економічним укладом  від одного кінця Європи до іншого  більше не задовольняє маси».         Подібні свідчення були дуже характерними для настроїв панівних класів того часу, коли вся система  капіталізму увійшла  в смугу гігантських  катаклізмів, соціальних заворушень,  економічних потрясінь,  політичної нестабільності, духовного сум’яття. Проте, поруч з песимістичними настроями  й панічними заявами щодо перспектив  західної цивілізації, якій все частіше передрікали  скорий   і неминучий крах, лунали   і заклики до  порятунку  капіталістичного суспільства, його оновлення і навіть докорінної перебудови. Американський президент Вудро Вільсон, вказуючи на небезпеку  соціального протистояння, наявного після закінчення війни, закликав  вжити невідкладних заходів,  щоби  запобігти  можливому соціальному вибуху, бо інакше «наше суспільство повалиться». Тому правлячі кола провідних  держав Заходу почали гарячково шукати  засоби та  шляхи  виходу з ситуації, що таїла в собі непередбачувані й небезпечні для них наслідки. Такі пошуки велися   як в теоретичному, так і в практичному плані протягом  20 - 30 років  після закінчення війни.  Таким чином,  саме війна 1914 - 1918 рр.  і породжена нею загальна криза ініціювали  процеси, які  привели  в середині ХХ ст. до суттєвої трансформації  капіталізму як соціально-економічної системи.

        Ще одним глобальним наслідком світової війни стала криза власне європейської цивілізації. В добу Нового часу  Європа перетворилася в центр економічного, соціального, політичного, технологічного та інтелектуального поступу людства. Розпочалася експансія європейської (або західної)    цивілізації на інші континенти   та  неєвропейські народи.  Однак війна 1914 - 1918 рр. підірвала позиції європоцентризму, тобто  поширені в попередній період уявлення про європейську цивілізацію як найвище досягнення світової культури взагалі, яка уособлює силу, багатство, інтелект,  загальний прогрес усього людства, визначаючи  історичний шлях. Тепер люди не могли збагнути, як в Європі, яку вважали  колискою світової  цивілізації, могла статися  така  страшенна, величезна  бійня, що поглинула мільйони життів і понівечила долі цілих поколінь. Один із французьких політиків  зазначив: «У свідомості інших рас війна  завдала жахливого удару цивілізації, яку європейці з гордістю вважали найвищою  цінністю,  але в ім’я якої чотири  роки жорстоко знищували один одного». Популярними стали твори Ніцше, який   ще раніше пророкував, що  західна  цивілізація  втратила свою творчу силу, а також заяви  на кшталт «Європа над прірвою» (Ф.Нітті), «присмерк Європи» (О.Шпенглер) і т.п. До речі, колишній прем’єр-міністр Італії Ф. Нітті видав у той час дві книжки під красномовними назвами - «Трагедія Європи» та «Виродження Європи». В останній він, зокрема, писав, що «Європа не лише позбавлена моральних норм, але й настільки далеко відкинена назад від Європи, яка була сто років тому..., що неможливо навіть зрозуміти, яким чином стало можливим таке виродження... Європа зробила крок назад на шляху цивілізації. ... Європа перебуває в занепаді. Нове покоління, виховане війною, більше схиляється перед насильством, аніж перед справедливістю».

        Паралельно занепаду провідної ролі Європи почала зростати питома вага в світовій  економіці та політиці країн Азії, Африки  та Латинської  Америки.   Цьому сприяли об’єктивні умови, створені війною.    

Війна із зрозумілих причин на деякий час порушила господарські зв’язки між метрополіями та їх колоніями, а згортання імпорту промислових товарів з європейських держав спонукало до розвитку місцевої промисловості, чому сприяв також  постійно зростаючий попит воюючих країн на сировину й продовольство, постачальниками яких були  колоніальні та залежні країн, що, зрештою, спричинило помітне зростання економічного потенціалу  останніх. Так, індійська компанія «Тата» з Біхару стала однією з найбільших  у світі  з виробництва  сталі (майже  мільйон тонн на рік). Зростаюча економічна самостійність   посилила  політичну активність різних верств населення  колоній. Почасти це  було   наслідком  прямої участі  сотень  тисяч   їх представників  у війні на боці своїх метрополій. Наприклад, майже  1,5 млн.  індійців воювали за Британію  і 62 тис. з них загинули у військових діях на Середньому Сході, Африці  та на полях Франції,  чимало алжирців, марокканців і сенегальців  рекрутовано до французького війська. Усього Англія та Франція мобілізували у своїх колоніях так звані кольорові війська чисельністю до 6 млн. чол. Крім того, мільйони чоловіків залучалися на різні роботи в тилу і на фронті: в Єгипті, наприклад, у трудовий  і «верблюжачий» корпуси мобілізували 1,5 млн. чол.

 Буржуазія, інтелігенція, робітничий клас, що формувалися в колоніях, усвідомлюючи несправедливість існуючих порядків, все частіше  висували вимоги щодо розширення громадянських прав, надання самоуправління їх країнам, скасування найбільш одіозних форм колоніального гноблення, проведення аграрних реформ. Від сподівань на зміни  у своїй долі з ласки метрополій народи колоній та залежних країн  стали вдаватися  до рішучої боротьби за ці зміни, покладаючись на власні сили. Неабиякий  стимулюючий вплив  на піднесення національно-визвольного руху в країнах Сходу мала Жовтнева революція в Росії. Потужна хвиля  антиімперіалістичних виступів, в тому числі національних революцій,  антиколоніальних повстань  і війн, прокотилася  по таких країнах, як Китай  і  Корея, Індонезія  та Індія, Іран і Афганістан, Єгипет і Марокко, Сирія  й Туреччина, Нігерія, Камерун, С’єрра - Лєоне, Гамбія, Кенія та  ін. І хоча тоді лише  декілька   з них здобули національну незалежність (Північний Ємен - в 19918 р., Афганістан - у 1919 р., Єгипет - у 1922 р.), яка до того ж  була формальною, однак це свідчило про початок  кризи колоніальної системи, яка набувала незворотного характеру. Глибинний сенс того, що сталося в Азії, Африці, Латинській Америці після Першої світової  війни, полягав у тому, що  маси  колоніальних і напівколоніальних народів, які раніше  були об’єктом історії, тепер перетворювалися на її суб’єкта, починали самі творити власну історію.

 Політичні  наслідки  війни.   Війна 1914 - 1918 рр. досягла небачених масштабів, для її ведення  були  залучені  величезні  людські  та матеріальні ресурси, мобілізовані зусилля народів  цілих країн і імперій, що дозволяє характеризувати її як особливий тип тотальної війни. Все це обумовило  різке  зростання  ролі держави в усіх сферах життя суспільства. Держава почала  зосереджувати у своїх руках  такі непритаманні їй раніше  функції,  як розподіл сировини, продовольства, робочої сили, використання для військових потреб наукового потенціалу, розміщення державних замовлень на приватних підприємствах і т.ін.  Широко практикувалося також введення військового чи стану облоги, запроваджувалася цензура, закривалися антиурядові  видання, обмежувалися права профспілок, застосовувалися різні форми, в тому числі примусові,  трудової повинності тощо, тобто мало місце привласнення  органами виконавчої влади й головним командуванням (військовою верхівкою) надзвичайних повноважень і зведення до мінімуму ролі представницьких установ. Таким чином, держава в особі  уряду почала  енергійно й систематично втручатися  в  економіку й соціальні відносини, здійснювати контролюючі  й регулюючі  функції  щодо  всього суспільства; іншими словами,  відбувався   процес  етатизації (від  фран. etat  -  держава) або одержавлення. Під час війни най-  повніше принцип етатизму  був втілений у Німеччині.

Дане явище стало характерним не тільки для країн з традиційно сильною роллю держави (якою була Німеччина з часів Бісмарка), але й для тих, де,  згідно з доктриною лібералізму, держава виконувала дуже обмежені політичні функції, ні за яких обставин не втручалася в  процес виробництва, сферу фінансів, гру ринкових сил, взаємовідносини між працею та капіталом  і т.ін. Тепер навіть у Великобританії, країні «класичного лібералізму», ринкові принципи тимчасово відкинули,  а  економіка стала значною мірою регульованою. Уряд Д.Ллойд-Джорджа з кінця 1916 р. взяв курс на державне регулювання, зосередивши  у своїх руках розподіл сировини, раціонування продовольства, морський і залізничний транспорт, контролюючи  95%  зовнішньої торгівлі,  створивши систему державних замовлень і субсидій  вітчизняній промисловості й навіть власний, тобто державний,  сектор господарства, куди входило  понад  200 підприємств. Характерно, що цей курс   уряд  збирався  продовжувати й після закінчення війни, вважаючи, що скалічене  війною суспільство  потребуватиме   «костурів» державної  підтримки,  особливо в справі  «реконструкції» британського господарства.

Втручання  держави в економічне життя  й соціальні  відносини  поставило під сумнів  принципи лібералізму  та буржуазної політичної економії. Цю тенденцію, що зародилася в роки війни, незабаром   теоретично обгрунтував й розвинув у своїх працях видатний економіст Дж. М. Кейнс, який дійшов висновку, що  капіталізм  втратив  властивості системи, яка сама себе регулює (за допомогою ринку, вільної конкуренції тощо),  і  зможе  уникнути застою