14
України уперше виділилися культурно-господарські зони, відмінні за
характером життєвого укладу – землеробсько-скотарська та мисливсько-
риболовецька, де почали формуватися місцеві, споріднені між собою родо-
племінні групи зі спільними рисами матеріальної культури.
У неоліті прийнято виділяти його пізню фазу – енеоліт (кінець ІV-ІІІ тис.
до н.е.), що принесла людям перший метал – мідь, з якої, окрім прикрас,
почали виробляти зброю та знаряддя праці. Паралельно тривав поступ у
господарській сфері : люди стали використовувати рало і тяглу робочу худобу,
одомашнили коня й вівцю, що підштовхнуло розповсюдження ткацтва,
вдосконалили технологію виготовлення керамічного посуду. Зростала й
чисельність населення, що супроводжувалось, по-перше, освоєнням нових
територій, по-друге – витворенням компактних ареалів (археологи називають
їх "історико-культурними областями"), мешканці яких відрізнялися одне від
одного за типом матеріальної культури й побуту, релігійними обрядами і, як
припускають, уже й за мовою. В Україні найвиразніші пам’ятки енеоліту
пов’язуються з так званими трипільськими племенами. Ця умовна назва
походить від с.Трипілля під Києвом, де 1893 р. видатний київський археолог
Вікентій Хвойка уперше виявив рештки культури, яка проіснувала з другої
половини ІV до кінця ІІІ тис. до н.е. на величезному масиві розселення в
межиріччі Дніпра й Дністра, сягаючи на півдні причорноморських степів, а на
півночі – волинського і київського Полісся та пониззя р.Десни.
За своїми типологічними ознаками і географічно-просторовим тяжінням
трипільська культура була споріднена з тогочасними пам’ятками Дунайського
басейну, Балканського півострова, острівного Східного Середземномор’я та
Малої Азії, що дає підставу зараховувати її до циклу культур, які лягли в
основу європейської середземноморської цивілізації. За типом
господарювання трипільці належали до хліборобсько-скотарських племен з
переважанням землеробства, на що вказує широко зафіксований серед них
культ богині плодючості – “Великої Матері” (антропоморфні зображення
Великої Матері знаходять при розкопках мало не кожного трипільського
поселення). Доказом розвинутої соціалізації є оселення племені, яке
контролювало певну територію, у “протомістах” – обнесених ровами
населених пунктах, де чисельність мешканців могла сягати кількох тисяч.
Дискусійною лишається протоетнічна ідентифікація трипільських племен .
Нині більшість вчених, спираючись на аналіз скелетних решток, схиляється до
ідентифікації трипільців з середземноморською расою, можливо –
вірменоїдним антропологічним типом, поширеним серед давніх мешканців