Наукове видання. — Львів: Львівський національний університет імені
Івана Франка, 2004. — 248 с. — ISBN 966-613-328-8.
Монографія є спробою відтворити максимально повне генеалогічне
дерево Джучидів - найстаршої гілки Чингізидів, яка правила у
Золотій Орді, враховуючи стан джерел та досліджень даної проблеми.
Хронологічно дослідження охоплює XIII-XV ст.
Подано огляд джерел та їх публікацій з перекладами європейськими мовами, джерелознавчі дослідження та історіографію проблеми, включаючи праці з історії Золотої Орди, які не зачіпають генеалогії Чингізидів, публікації археологічних та нумізматичних матеріалів. Здійснена спроба створити повний реєстр золотоординських ханів.
Генеалогічний матеріал поданий у вигляді таблиць, в основу яких покладена “Муіз-ал-аксаб фі маджарат салатік мочул” (“Книга, прославляюча генеалогії у родовідному дереві монгольських султанів”), складена з наказу сина Тимура - Шахруха у 829 р.х. (1426 р.) з пізнішим продовженням Невідомого автора. Враховано всі відхилення від цієї пам’ятки інших авторів, в першу чергу анонімного автора “Шаджарат-ал-атрак” (“Родоводи тюрків”), які були доведені до 1457 р. і написані на підставі втраченої праці внука Тімура знаменитого вченого Улугбека (1394-1449) “Таріх-і-улус-і-арба’а” (“Історія чотирьох улусів”); хана Хіви з династії Чингізидів Абульгазі (1603-1663) - “Шеджере-і- турк” (“Родовідне дерево тюркське”) і “Родовідне дерево туркменів”; генеалогії Чингізидів, складеної в Індії “Ганга-йнн урусхал” (“Течія Ганга”) та генеалогічної таблиці “Збірника літописів”, складеного у 1601 р. Кадир Алі- беєм (татарський переклад “Чингіз-Наме” (“Прославлення Чингіз-хана”), який суттєво відрізняється від “Родоводу тюрок” Абулгазі бахадур-хана, але у багатьох місцях сходиться з генеалогією “Муіз-ал аксаб...”. Дискусійні моменти виділені окремо з оглядом існуючих поглядів.
У праці розглянено 622 Чингізиди -тільки чоловіки, відомості про жінок подані в текстах, присвячених їх батькам чи мужам. Подані також переліки казанських, астраханських, кримських, сибірських, касимовських та узбецьких ханів, які походять від Джучидів та каанів Монгольської імперії. Основна увага звернена на особи, які мали вплив на перебіг подій української та європейської історії. В окремих місцях, пов’язаних з українською історією дається розширена інформація та власні авторські спостереження, які виходять за рамки генеалогії.
Праця розрахована на істориків-медієвістів, студентів і аспірантів, а також всіх тих, хто цікавиться історією середніх віків.
Подано огляд джерел та їх публікацій з перекладами європейськими мовами, джерелознавчі дослідження та історіографію проблеми, включаючи праці з історії Золотої Орди, які не зачіпають генеалогії Чингізидів, публікації археологічних та нумізматичних матеріалів. Здійснена спроба створити повний реєстр золотоординських ханів.
Генеалогічний матеріал поданий у вигляді таблиць, в основу яких покладена “Муіз-ал-аксаб фі маджарат салатік мочул” (“Книга, прославляюча генеалогії у родовідному дереві монгольських султанів”), складена з наказу сина Тимура - Шахруха у 829 р.х. (1426 р.) з пізнішим продовженням Невідомого автора. Враховано всі відхилення від цієї пам’ятки інших авторів, в першу чергу анонімного автора “Шаджарат-ал-атрак” (“Родоводи тюрків”), які були доведені до 1457 р. і написані на підставі втраченої праці внука Тімура знаменитого вченого Улугбека (1394-1449) “Таріх-і-улус-і-арба’а” (“Історія чотирьох улусів”); хана Хіви з династії Чингізидів Абульгазі (1603-1663) - “Шеджере-і- турк” (“Родовідне дерево тюркське”) і “Родовідне дерево туркменів”; генеалогії Чингізидів, складеної в Індії “Ганга-йнн урусхал” (“Течія Ганга”) та генеалогічної таблиці “Збірника літописів”, складеного у 1601 р. Кадир Алі- беєм (татарський переклад “Чингіз-Наме” (“Прославлення Чингіз-хана”), який суттєво відрізняється від “Родоводу тюрок” Абулгазі бахадур-хана, але у багатьох місцях сходиться з генеалогією “Муіз-ал аксаб...”. Дискусійні моменти виділені окремо з оглядом існуючих поглядів.
У праці розглянено 622 Чингізиди -тільки чоловіки, відомості про жінок подані в текстах, присвячених їх батькам чи мужам. Подані також переліки казанських, астраханських, кримських, сибірських, касимовських та узбецьких ханів, які походять від Джучидів та каанів Монгольської імперії. Основна увага звернена на особи, які мали вплив на перебіг подій української та європейської історії. В окремих місцях, пов’язаних з українською історією дається розширена інформація та власні авторські спостереження, які виходять за рамки генеалогії.
Праця розрахована на істориків-медієвістів, студентів і аспірантів, а також всіх тих, хто цікавиться історією середніх віків.