Житецкий П. Очерк звуковой истории малорусского наречия. - К. ,
1876.
Сочинение на степень магистра русской словесности.
Очерк звуковой истории малорусского наречия можна назвати першою ґрунтовною роботою П. Житецького. Цією працею він започаткував системне вивчення історичної фонетики української мови [6], здійснивши повний і систематичний опис фонетичної системи на основі давніх писемних пам’яток і живого діалектного мовлення. У цій праці він здійснив спробу з’ясувати походження і статус малоруського наріччя (тобто, української мови) за допомогою історичного методу. У межах свого дослідження Житецький розглядає історію розвитку вокалічної системи української мови, піднімає питання виникнення звука і, виводячи його з давніх о та е, зосереджує увагу на системі українського консонантизму, зупиняючись зокрема на характеристиці явища скупчення приголосних, на той час абсолютно не аналізоване. Важливим є також встановлення стійких тенденцій до рівноваги голосних і приголосних, акцентування наявності компенсаційних відношень між голосними і приголосними звуками. Це була фактично перша в українському мовознавстві праця, в якій звукові явища української мови розглядалися не відокремлено, а у внутрішньому зв’язку й історичній послідовності. Як додаток до своєї праці Житецький подав зразки писемної української мови XIV-XVII ст. і говірок української мови, доповнивши їх окремими характеристиками діалектів [2]. Водночас серед недоліків праці треба назвати дещо застарілі уявлення про індоєвропейську та праслов’янську мови, часткове змішування мовних рівнів, зокрема фонетики й морфології тощо [9]. Попри це концепція Житецького про зв’язок вокалізму й консонантизму зберегла актуальність у порівняльно-історичному мовознавстві ХХ ст., давши поштовх до виділення вокалічного і консонантного типів слов’янських мов, а диференційні фонетичні ознаки української мови, виділені Житецьким, лишаються валідними й досі.
Сочинение на степень магистра русской словесности.
Очерк звуковой истории малорусского наречия можна назвати першою ґрунтовною роботою П. Житецького. Цією працею він започаткував системне вивчення історичної фонетики української мови [6], здійснивши повний і систематичний опис фонетичної системи на основі давніх писемних пам’яток і живого діалектного мовлення. У цій праці він здійснив спробу з’ясувати походження і статус малоруського наріччя (тобто, української мови) за допомогою історичного методу. У межах свого дослідження Житецький розглядає історію розвитку вокалічної системи української мови, піднімає питання виникнення звука і, виводячи його з давніх о та е, зосереджує увагу на системі українського консонантизму, зупиняючись зокрема на характеристиці явища скупчення приголосних, на той час абсолютно не аналізоване. Важливим є також встановлення стійких тенденцій до рівноваги голосних і приголосних, акцентування наявності компенсаційних відношень між голосними і приголосними звуками. Це була фактично перша в українському мовознавстві праця, в якій звукові явища української мови розглядалися не відокремлено, а у внутрішньому зв’язку й історичній послідовності. Як додаток до своєї праці Житецький подав зразки писемної української мови XIV-XVII ст. і говірок української мови, доповнивши їх окремими характеристиками діалектів [2]. Водночас серед недоліків праці треба назвати дещо застарілі уявлення про індоєвропейську та праслов’янську мови, часткове змішування мовних рівнів, зокрема фонетики й морфології тощо [9]. Попри це концепція Житецького про зв’язок вокалізму й консонантизму зберегла актуальність у порівняльно-історичному мовознавстві ХХ ст., давши поштовх до виділення вокалічного і консонантного типів слов’янських мов, а диференційні фонетичні ознаки української мови, виділені Житецьким, лишаються валідними й досі.