Реферат - Голодомор в Україні 1921-1923 рр

Подождите немного. Документ загружается.

Міністерство освіти і науки України

Південноукраїнський державний педагогічний університет

ім. К.Д. Ушинського

Історико-філологічний факультет

Кафедра історії України

Реферат на тему

«Голодомор в Україні 1921-1923 р.р.»

Автор:

Головченко Анна Василівна

Науковий керівник –

Ліхачова Ольга Євгенівна

Одеса - 2006

План

Вступ....................................................................................... ................. 3-4

Розділ 1. Причини першого радянського голоду в Україні. 5-6

1.1 Посуха 1921 року, неврожайний 1922 рік. 7-9

Розділ 2. Голодомор, та українське суспільство в голодне лихоліття. 10-11

2.1 Радянський уряд та голод. 12-13

2.2 Голод і церква. 14-16

Розділ 3. Вітчизняні та іноземні рятівники. 17-20

Висновки. 21

Список використаних джерел та літератури 22

Вступ.

Голод 1921-1923 р.р. — явище далеко не локальне. Ця трагічна

сторінка в історії українського народу безпосередньо пов'язана з трьома

факторами: деградацією продуктивних сил унаслідок майже безперервних

протягом семи років воєнних дій на території республіки, згубною для

народного господарства економічною політикою державної партії та

підлеглим становищем формально незалежної України щодо московського

центру. Останній по-своєму розв'язував проблеми, що виникли внаслідок

жорстокої посухи в основних хлібовиробних регіонах — у Поволжі, на

Північному Кавказі та в південних губерніях УСРР.

Багатовікова історія українського народу пересипана голодними

лихоліттями. Важкими та трагічними для населення України видались 1921

—1923 рр. Іноді можна почути: «Задля чого перегортати сторінки трагічного

минулого, адже сучасне життя українців і так маловтішне?» Однак, історія —

це не лише минуле, а і наш, теперішній день. Безпам’ятність породжує

бездуховність, плюндрує традиції, руйнує соціокультурну самобутність

народу.

Слід зазначити, що голод 1921—1923 рр. на Україні, на відміну від

голодомору 1932—1933 рр., в радянській історіографії ніколи не був за-

бороненою темою. Однак її об'єктивному вивченню перешкоджали

догматичні стереотипи, переважання так званого «класового підходу» в

оцінці історичних явищ і процесів, надмірна політизація і централізація істо-

ричної науки.

Актуальність. Робота дуже актуальна у наш час. Ми, українці, як

історична нація, маємо берегти пам'ять про трагічні сторінки своєї історії.

Знання історії про голод 1921— 1923 рр. допоможе краще усвідомити і зро-

зуміти проблеми і труднощі сьогодення, сучасного розвитку сільського

господарства і його взаємовідносин з промисловістю і державною владою,

зрозуміти, як волюнтаристська політика державної влади стосовно сільського

господарства та селян може призвести до трагічних наслідків.

Історіографія: джерельна база. Стан наукової розробки теми.

Данну тему розглядали багато українських істориків. В данной курсовой

роботі ми використовували праці Веселова О.М. „Голодомори в Україні”,

Герасимович І. „Голод на Україні”, Комаренко О.Ю. „Малодосліджені

аспекти допомоги США українському народу в боротьбі з голодом 1921—

1923 рр.”, Кульчицький С.В. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919-

1928)”, Панченко П.П. „Сторінки історії України XX століття”

Об’єкт досліджень: виступає історія України в години лихоліття 1921-

1923 років.

Предмет дослідження: є особливість історії України в 1921-1923 р.

Мета: Метою роботи є висвітлення факторів та причин голоду України

в 1921-1923 роках.

Наукові завдання: Наукове завдання роботи - розкрити загальну

характеристику голода в Україні в 1921-1923 роках.

Методологічне та практичне значення роботи: Робота може ви

користуватися як на уроках з вітчизняної історії у школах так і на заняттях у

вищих навчальних закладах з історії України з першого по п’ятий курси, для

підготовки семінарських занять, матеріал може використовуватись на

конференціях в вигляді докладу, реферату чи контрольної праці.

Розділ 1. Причини першого радянського голоду в Україні.

Радянські історики основними причинами такого стану речей вважали

наслідки воєнних дій та несприятливі природні умови. Якщо довіряти

статистичним даним, воєнні дії Першої світової та громадянської воєн

завдали господарству України величезної шкоди, промислове виробництво

скоротилося в 10 разів, третина залізниць була виведена з ладу, металургійна

промисловість мала лише одну невелику діючу доменну піч в Єнакієвому на

Петровському заводі. Значних збитків зазнало і сільське господарство. В

1920 р. на Україні було зібрано менше половини середньорічного валового

збору зерна , в порівнянні з 1916 р. приблизно на 15% скоротилась кількість

великої рогатої худоби та коней. Більше третини дорослого чоловічого

населення було мобілізовано до війська, а це була найбільш працездатна

частина села. З них близько 1 млн. 338 тис. було вбито, поранено і потрапило

в полон. Значно погіршилось постачання селянських господарств знаряддями

виробництва: лише четвертина селянських господарств України на початку

1920-х рр. мала інвентар. Занепад продуктивних сил негативно позначався на

врожайності сільськогосподарських культур.

До скорочення посівних площ та погіршення їх обробітку призвели

також і постійні земельні переділи, що безперервно продовжувались аж до

1923 р. Крім того, в ході так званої аграрної революції значно зменшилась

кількість великих селянських господарств. Дрібні сільські господарства були

не в стані використовувати передові агрокультурні прийоми та досконалу

техніку, що вело до зниження загальної культури землеробства. Відповідно,

упала товарність сільськогосподарського виробництва.

Веселова О.М., Марочко. В.І.,Мовчан О.М. Голодомори в Україні, 1921—1923, 1932—1933, 1946—

1947: Злочини проти народу /О.М. Веселова, В.І.Марочко, О.М.Мовчан. — 2-е вид., допов. —К.;Нью-

Йорк: Вид-воМ.П.Коць, 2000. — С.18

Який же вихід знайшов радянський уряд в даній ситуації? Радянська

влада не винайшла нічого ліпшого, як вдатися до репресивних методів: була

заборонена торгівля продуктами, а їх «лишки» вилучалися у селян шляхом

реквізиції. Хлібозаготовча політика тих часів отримала назву продрозкладки.

Оскільки в українських селян не було особливого бажання розлучатись зі

своїм вирощеним врожаєм, продрозкладку стягували озброєні «робітничі

продовольчі загони», подібно до збирання данини з підкорених народів. До

того ж, як і за часів кріпацтва, на селі вводилася кругова порука, тобто

сільська громада відповідала за виконання завдання з хлібоздачі у кожному

конкретному селі. Та практичне виконання організованої експропріації

сільськогосподарської продукції для більшовиків не пройшло так легко. Ук-

раїнські селяни чинили таким діям опір: зокрема організовувались по-

встанські та партизанські загони (більшовики називали їх «бандами»). Тому

не дивно, що державна розкладка у першій половині 1920 р. провалилась.

В райони активного селянського опору радянський уряд направив частини

особливого призначення (ЧОНи), які складалися з робітників і селян-

незаможників, та червоноармійські частини, керовані В.Блюхером,

П.Дибенком, Г.Котовським та ін.

Руйнівні наслідки продрозкладки перевищували збитки, спричинені

двома війнами. В березні 1921 р. було оголошено «продтижневик»: тисячі

робітників та комуністів було мобілізовано у так звані «хлібозаготівельні

загони». Як наслідок, в березні за добу «заготовляли» 7 — 8 тис. пудів зерна,

проти 1,5 тис. пудів за добу у грудні 1920 р.

Завдяки посиленню репресивних заходів, інтенсивність

«хлібозаготівель» в Україні зросла. Майже все забране в селян зерно

відправлялось до Російської Федерації: 142 тис. пудів зерна — у січні, 247

тис. — у лютому, 1114 тис. — у березні, 132 тис. — у квітні, 522 тис. — в

травні, 728 тис. — в червні.

Норми «хлібоздачі» встановлювалися без

Там само.- С.22

врахування виснаження продовольчих запасів республіки. Як наслідок,

харчування міського населення значно погіршилось.

1.1. Посуха 1921 року, неврожайний 1922 рік.

Влітку 1921 р. жорстка посуха вразила Поволжя, Північний Кавказ,

зокрема Ставропільщину, а також Україну. Від неї найбільше постраждали

степові й частково лівобережні губернії УСРР. Посуха охопила визначальні у

господарському виробництві продовольчого, товарного та фуражного зерна

губернії. Вона повністю спалила 26% засівних площ в Україні, в тому числі:

«в Миколаївській губернії — 65%, Катеринославській — 64%, Запорізькій —

63%, Одеській — 45%, Донецькій — 40%, Кременчуцькій — 19%».

Лиш Правобережжі було зібрано досить високий врожай. Статистичні

дані про валовий збір зерна на Україні в 1921 р. носять суперечливий ха-

рактер. ЦСУ РСФРР визначило валовий збір зерна в 633 млн. пудів, тобто

57% довоєнного рівня . Центральне статистичне бюро УСРР опублікувало

іншу цифру — 276,6 млн. пудів. Наркомзем України І.Є.Клименко на VII

Всеукраїнському з'їзді Рад в грудні 1922 р. назвав ще меншу цифру — 200

млн. пудів.

Х.Раковський затвердив постанову Української економічної наради про

відрядження у неврожайні губернії комісій для виявлення дійсного стану

сільського господарства. Проте Москві із зрозумілих причин було вигідніше

збільшити фактичний рівень українського врожаю, тому ця постанова була

скасована «з суто політичних міркувань — не створювати паніки».

Наприкінці липня 1921 р. за пропозицією В.І.Леніна, виходячи з

перебільшених даних ЦСУ РСФРР про український врожай зернових, був

затверджений початковий план збору продподатку в УСРР в обсязі 100 млн.

Герасимович І. Голод на Україні .- Берлін, Бібліотека „Українського слова”, 1922 .- с. 9.

Там само.-С.24-28.

Кульчицький С.В. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919-1928).- К.: Основи, 1996.- С.192-193.

пудів, 20 млн. збору за податок і 10 млн. пудів товарообміну. План

«хлібозаготівель» не відповідав реальним можливостям і неодноразово

змінювався: восени 1921 р. він був зменшений до 95 млн. пудів, а на початку

1922 р. остаточно затверджений в обсязі 81,5 млн. пудів. Фактично ж, на

Україні було зібрано 74,9 млн. пудів зерна. До РСФРР та інших радянських

республік було вивезено понад 27 млн. пудів хліба, в тому числі мізерні

зернові запаси неврожайних українських губерній. За вивезене зерно Україна

майже нічого не отримала — ані грошей, ані промислових товарів.

Для успішного відбирання останніх зернин від голодних селян

використовувались військові частини. Крім них, опір селян придушували

спеціальні військові заготівельні формування, які з 1921 р. були

перейменовані на військово-продовольчі дружини ВЦРПС, їх чисельність

досягла 8 тис. чоловік - четверті загальноросійського складу .Часто карались

невинні. Це був справжній терор проти українських селян .

Розглянемо неврожайний 1922 рік, та хлібний експорт 1923 рік.

Першим наслідком такого інтенсивного викачування хліба з українського

села був недосів сільськогосподарських культур. До того ж, селяни не

бажали освоювати землю, коли майже вся вирощена їх трудовими мозолями

продукція відбиралась. Тому у 1922 р. в Україні різними продовольчими

культурами було засіяно 14,4 млн. десятин проти 17,1 млн. —у попередньому

році (до речі, в 1916 р. загальна площа засіву становила понад 19 млн. деся-

тин). Внаслідок розорення значної частки господарств голодуючих селян

великий недосів спостерігався в південних губерніях. Цей недосів частково

перекрили інші губернії. Крім недосіву, південь України зазнав нового

неврожаю. У республіці було зібрано не більше 637 млн. пудів зерна. Посуха

охопила 21 повіт (територію на 1/3 меншу, ніж у 1921 р.). Незважаючи на те,

Сборник статистических сведений по Союзу ССР. 1918-1923: За пять лет работы ЦСУ. Т.18.- М.,

1924.

що валовий збір зерна у степових губерніях утричі перевищував тогорічний,

він, однак, становив менше 40% рівня 1916 р. В цілому ж, сума дефіциту

зернового забезпечення сільського та міського населення всіх степових

губерній становила 46 млн. пудів. Проте врожай на Лівобережжі та

Правобережжі України давав змогу задовольнити потреби неврожайних

губерній винятково за рахунок внутрішніх ресурсів. Крім того, в Україні міг

залишитися лишок обсягом 15 млн. пудів для експорту . Таким чином, в

землеробстві влітку 1922 р. намітився вихід із кризи. Натомість в

тваринництві в цей час криза досягла своєї кульмінації. Поголів'я худоби

порівняно з 1921 р. скоротилося у Катеринославській губернії до 51%, у

Запорізькій — до 40%, у Миколаївській — до 58%, а в Одеській —

дорівнював 61% від показників минулого року. На Миколаївщині та

Запоріжжі у багатьох селах збереглося не більше 10% худоби . Цей збиток не

компенсувався приплодом молодняку у врожайних губерніях. Південні

губернії України вимагали продовольчої допомоги. Проте керівництво

центрального Російського уряду і не думало послаблювати тиск на Україну.

Лише з серпня 1922 по січень 1923 рр. у східні регіони республіки було

надіслано 9 млн. пудів зерна.

Крім того, щоб дістати валюту для відбудови господарства і зміцнення

свого режиму, центральний московський уряд зобов'язав українське кері-

вництво розпочати перерваний війнами експорт хліба. Намір радянського

уряду відновити експорт хліба викликав обурення західних урядових та

громадських представників на міжнародній економічній конференції в Гаазі

у червні—липні 1922 р. Ф.Нансен, секретар Міжнародної комісії Червоного

Хреста, звернувся до наркома іноземних справ Росії Литвинова із

пропозицією відкликати заяву про вивіз збіжжя з радянських республік, або,

в іншому випадку, — взяти на себе особисту відповідальність за допомогу

голодуючим.

Понад 13,5 млн. пудів українського зерна з врожаю 1922 р. пішло на

експорт. Проте й ця невелика кількість могла полегшити становище голоду-

ючих в степових губерніях України.

Розділ 2. Голодомор, та українське суспільство в голодне лихоліття .

Вкрай негативні наслідки більшовицької продовольчої політики

виявилися вже восени 1921 р. Саме в цей період почали надходити тривожні

звістки з місць. На початку жовтня були зареєстровані перші випадки го-

лодних смертей . Кількість голодуючих зростала з кожним днем. У степових

губерніях України з грудня 1921 р. по травень 1922 р. їх кількість зросла

більш ніж у тричі — з 1,2 млн. до 3,8 млн. чол.., а по всіх губерніях — до 5,6

млн. чол., що становило 25% їх жителів. Проте ці цифри, на думку

О.М.Мовчан, відображають тільки крайню межу голодування і не дають

повної уяви про масштаби лиха, оскільки враховувалися тільки селянські

господарства, які розорилися внаслідок голоду. В цілому населення районів

України, де лютував неврожай, становило майже 9 млн.

Масовим стало використання голодуючими різноманітних харчових

сурогатів, які часто були неїстівними та шкідливими для здоров'я. До таких

відносились полова, стебла, корні та листя різноманітних рослин, особливі

сорти глини, падаль тощо. В деяких місцевостях селяни поїли усіх котів та

собак. Були зареєстровані випадки, коли голодні люди варили юшку з упряжі

та шкіри, а в їдальнях гризли столи. Як і селяни, голодували і мешканці міст.

Лише шахтарі Донбасу регулярно отримували продовольче

забезпечення.За роки двох воєн та революційних подій людське життя знеці-

нилось, що неминуче привело до падіння моральності в українському

суспільстві. Небувалого розмаху набула злочинність. Жорстокість й прости-

туція охопила, насамперед, дітей. Матері, не маючи засобів прогодувати

дітей, залишали їх у дитячих будинках, а іноді і просто вулиці. Дитячі

притулки та лікарні були переповнені та не мали продовольства, ліків й