40
Частина І. Загальні положення
Підстави та способи встановлення рабства були різними за певних
історичних періодів. Найпоширенішими серед них були: народження
матір’ю-рабинею, полон, продаж у рабство неплатоспроможного
боржника, засудження до каторги або до інших тяжких покарань,
фіктивний продаж самого себе у рабство.
У зв’язку з тим, що раб був об’єктом права, він не мав ні публічних
прав, ні правоздатності у приватноправовій сфері. Раби не могли слу-
жити в римських легіонах, не платили повинностей, оскільки не були
власниками майна, носіями будь-яких прав, не могли мати сім’ю. Зв’язок
раба з рабинею, як і з будь-якою жінкою, не визнавався шлюбом і не мав
жодних правових наслідків. Діти, народжені рабинею, набували статусу
матері і не підпадали під батьківську владу. Раб як річ міг стати об’єктом
будь-якого права (права власності, застави, особистих сервітутів тощо),
предметом будь-якого правочину (купівлі-продажу, міни, дарування,
майнового найму). Якщо над рабом здійснено насильство, заподіяно
йому каліцтво чи інше ушкодження, то позов пред’являвся не рабом,
а його господарем як за пошкоджену річ. Відмова господаря від своїх
прав на раба не приводила до його відпущення на свободу, а означала
лише зміну господаря, оскільки раба, як і будь-яку іншу річ, викинуту
на вулицю, міг підібрати будь-хто
1
. Неможливою була ситуація, щоб раб
не належав нікому, тобто був нічиїм.
У раба не було ніякого майна, але іноді він мав розум, сильну волю,
спритність, інтелектуальні здібності. Саме ці його якості згодом почи-
нають експлуатувати рабовласники. Вони виокремлюють певну час-
тину свого майна та надають його в управління рабу. Таке майно мало
назву пекулій (peculium). Спочатку раб, наділений peculium, отримував
можливість укладати правочини, створюючи права для господаря, без
покладання на останнього обов’язків. Це не сприяло усталеності роз-
витку господарського обороту, тому що ніхто не хотів укладати з рабом
договір, за яким не передбачалося відповідальності за невиконання або
неналежне його виконання. Згодом раб, наділений peculium, отримує
можливість укладати будь-які договори, що випливають із необхідності
раціонального ведення довіреного йому господарства, а господар по-
кладає на себе обов’язки, що випливають із договорів.
Юридична діяльність раба, зумовлена peculium, суворо регламен-
тувалася. Усе набуте рабом при управлінні peculium вважалося влас-
ністю його господаря.
1
Римское частное право / Под ред. И. Б. Новицкого и И. С. Перетерского. – М.:
Юрид. изд-во М-ва юстиции СССР, 1948. – С. 111.