33
Незначні фрагменти відомостей про шумеро-акадську культуру свідчать про разючі дося-
гнення науки того часу в математиці і, особливо, астрономії. “Теорема Піфагора” була відома за
1000 років до народження Піфагора. За наявності найпростіших вимірювальних пристроїв учені
того далекого часу вражаюче точно розраховували тривалість року, траєкторії планет, місячні і
сонячні затемнення, розміри пірамід у їх масштабній домірності з космічними відстанями.
Знання далекого минулого загубилися, “пішли у вічність”. Те, що наука стала через сто-
літь відроджуватися в Європі, може свідчити – в культурній європейській спадщині було щось
таке, що сприяло розвитку наукового способу мислення. І цим “чимось” були, швидше за все,
праці великих грецьких філософів Сократа, Платона, Аристотеля, геометра Евкліда та ін.
З початку епохи Ренесансу, коли в Європі виник інтерес до дохристиянської спадщини,
покоління вчених стали, як з капусти знімати “наукові пласти”. Англійський філософ, вчений і
лорд-канцлер Френсіс Бекон, французький філософ і математик Рене Декарт закликали вчених
не посилатися більше на авторитет Аристотеля, а зайнятися власними пошуками. Але в цілому,
до Ісака Ньютона, наука залишалася ареною гри розумів, не здатною зв'язати воєдино розрізне-
ні факти й уможливити наукове прогнозування.
У наступному фундаментальність парадигми причинно-наслідкових зв'язків, як основи
всіх природних явищ не завжди могла пояснити сильну відмінність один від одного навіть сусі-
дніх “наукових пластів”. Прихильники квантової механіки дійшли переконання, що всі закони
Всесвіту не суворі, а статистичні, і тільки через недосконалість приладів вони нам здаються су-
ворими, на що А.Ейнштейн заперечував: “Невже ви справді вірите, що Господь Бог грає в кос-
ті?”. У свою чергу Нільс Бор, закликаючи до оригінальності мислення, відзначав: “Це, звичай-
но, божевільна ідея, але все питання у тому, чи досить вона божевільна, щоб бути вірною”.
Нові наукові знання уявлялися йому зустріччю Природи і людського інтелекту, коли необхідно
“не ховати протиріччя, не затушовувати, а навпаки – оголювати, робити явними”.
Божевільна, оригінальна ідея нерідко “несвоєчасна”, “алогічна” тому, що суперечить офі-
ційним поглядам і уявленням. Часто вона відкидається на підставі відсутності математичного
обрамлення або коли бере під сумнів дисертації живих наукових авторитетів і їх оточення, що
можуть єхидно помітити – заперечень проти нового нема, є заперечення проти конкретних за-
ходів. У цьому примітність і сталість долі нових ідей, які, якщо і перемагали, то не внаслідок
накопичення всезростаючого числа очевидних фактів і переконання представників старих по-
глядів (які ніколи не відмовляються навіть від очевидного), а унаслідок відходу їх з життя, після
чого покоління молодих, можливо, підхоплювало “оригінальність”, і вона ставала новою науко-
вою істиною. Такий метод завжди дорого обходився суспільству, але суспільні потреби завзято
продовжують підмінюватися згодою зацікавленої математичної більшості.
Іронія науки – за найвидатніші наукові досягнення зараз присуджують Нобелівську пре-
мію. Імені того самого Альфреда Нобеля, винахідника динаміту і промисловця, лабораторії яко-
го неодноразово вибухали, а він, відмахуючись від переживань і відповідальності, говорив:
“Речі, над якими я працюю, дійсно дивовижні, але вони так цікаві з чисто теоретичної точки
зору, так досконалі технічно, що стають привабливими подвійно”. Тепер відсотки від його ка-
піталу, що він заповідав, як спадщину на розвиток науки, щорічно присуджують у вигляді пре-
мій (приблизно 1 млн. 300 тис. дол..), зокрема, борцям за мир.
Ось фрагменти виступів Нобелівських лауреатів Пола Самюельсона і Вільяма Нордхауса:
“Чи належні ми уживати заходів для обмеження використання цих найбільш цінних для нас
запасів суспільного капіталу для того, щоб він ще залишався доступним нашим онукам?
...Економісти запитують, чи варто майбутнім поколінням мати більше користі від запасів
такого природного капіталу як нафта, газ і вугілля або від більшого виробництва такого капі-
талу, як додаткові вчені, кращі лабораторії і бібліотеки, зв'язані інформаційною супермагіст-
ралю? ...у перспективі, нафта і газ не визначальні”.
Що це – нездатність відрізнити бібліотеку від нафти? Потрібно мати “своєрідний” погляд
на економіку, щоб не розуміти – немає зараз ніяких інших матеріальних факторів, крім природ-
них ресурсів. Твердження, що світ може, у дійсності, обходитися без природних ресурсів,
означає ігнорування різниці між реальним світом і Райським садом.