дихальними шляхами. Сьогодні житель великого міста щодня вдихає близько 20 м3 повітря з
вихлопними газами, до компонентів яких належить свинець, отримує його з їжею (до 45 мкг), і в
організмі затримується до 16 мкг свинцю, котрий проникає в кров і розподіляється в кістках (до 90 %),
печінці й нирках. Іноді загальна кількість свинцю в організмі городянина становить 0,5 г і більше, тоді
як його ГДК в крові — 50—100 мкг/100 мл.
Кадмій (Сd) — одна з найотруйніших речовин. Його ГДК — 0,001 мг/л.
Так, у 1956 р. в Японії тяжке захворювання кісток, відоме як ітай-ітай, було викликане хронічним
отруєнням людей кадмієм, що містився в рисі. Цей рис вирощувався неподалік гірничодобувного
комбінату, який сильно забруднював околиці відходами з умістом кадмію. В організм японців, котрі
мешкали поблизу, щодня потрапляло до 600 мкг цієї отрути!
За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), у наш час у США щодоби в організм
дорослої людини потрапляє майже 50—60 мкг кадмію, у Швеції — 15—20, в Японії — до 80 мкг. Рятує
лише те, що основна маса кадмію виводиться з організму дуже швидко, а залишається всього близько 2
мкг (за добу). Підвищений уміст кадмію спостерігається в морських фосфоритах, морських рослинах і
кістках риб, у деяких поліметалічних рудах. Нагромаджується він у золі під час спалювання сміття на
звалищах.
Ртуть (Нg) — високотоксична речовина, особливо ртутьорганічні сполуки — метилртуть,
етилртуть та ін. В довкілля потрапляє з відпрацьованих люмінесцентних ламп, батарейок тощо.
«Нові» забруднювачі, винайдені людиною, яких природа раніше не знала й не мала часу
підготувати до них екосистеми, за своєю фізико-хімічною структурою чужі всьому живому й не
можуть перероблятися, втягуватися в обмінні процеси. До таких небезпечних забруднювачів належать
поліхлорбіфеніли (ПХБ), полібромні біфеніли (ПББ), поліциклічні ароматичні вуглеводні (ПАВ) — їх
виробляють понад 600 видів, нітрозоаміни, вінілхлориди (містяться в різних плівках, поліетиленових
упаковках, пакетах, трубах), майже всі синтетичні пральні порошки. Більшість із цих речовин є
канцерогенними, вони впливають на генетичний апарат людей. Прихований період хвороб (а це дуже
небезпечно!) від отруєння такими речовинами становить 10—15 років.
Якщо не вжити термінових заходів до зменшення забруднень довкілля, то, за розрахунками
спеціалістів, через 50 років, зважаючи на зростання виробництва, вміст оксиду заліза в ґрунтах і водах
планети подвоїться, сполук цинку й свинцю збільшиться в 10 разів, ртуті, кадмію, стронцію — в 100,
арсену (миш'яку) — в 250 разів!
Важливо наголосити: за сучасних умов атмосферне повітря, води, ґрунти водночас
забруднюються кількома шкідливими речовинами. Кожна з них, узята окремо, може мати
концентрацію, меншу за ГДК (тобто не становить небезпеку для здоров'я), але сукупна дія всіх
забруднювачів дає сильний негативний ефект, як і в разі, коли набагато перевищується ГДК якого-
небудь токсиканта. Це явище називають ефектом підсумовування дії шкідливих речовин, або
синергічним ефектом. Прикладом може бути сукупна сильна негативна дія діоксиду сірки й
сірководню, ацетону й фенолу, ацетальдегіду й вінілацетату, діоксиду азоту й формальдегіду,
сірчистого газу й діоксиду азоту, суміші сильних кислот (НС1, Н2SO4, Н2PO3), метанолу й етанолу,
«помірної» радіації й деяких важких металів, радіації й пестицидів, радіації й шуму.
Методи визначення якості та обсягів забруднень. Для з'ясування, ступеня забруднення довкілля
та впливу того чи іншого забруднювача (полютанта, токсиканта) на біоту й здоров'я людини, оцінки
шкідливості забруднювачів і міри їхньої небезпечності, проведення екологічних експертиз довкілля в
межах районів, регіонів чи окремих об'єктів Сьогодні в усьому світі використовують такі поняття, як
гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин, гранично допустимі викиди (ГДВ) і скиди
(ГДС), гранично допустимі екологічні навантаження (ГДЕН), ступінь екологічної витривалості
ландшафту (СЕВЛ), максимально допустимий рівень забруднення (МДРЗ), кризова екологічна ситуація
(КЕС), санітарно-захисні зони (СЗЗ) та ін.
Гранично допустимі концентрації визначаються головними санітарними інспекціями в
законодавчому порядку або рекомендуються відповідними установами, комісіями на підставі
результатів складних комплексних наукових досліджень, лабораторних експериментів, а також
відомостей, добутих під час і після різних аварій і катастроф на виробництвах, воєн, стихійних лих, із
використанням матеріалів тривалих медичних спостережень на шкідливих підприємствах.
Використовують два нормативи ГДК шкідливих речовин:
1) максимальна разова доза, яка не викликає рефлекторних реакцій у людини;
2) середньодобова ГДК — максимальна доза, що не шкідлива для людини в разі тривалої
(впродовж місяців, років) дії.