14
Клен ов и ч Себастян Фабіан. Роксоланія.— К., 1987.— С. 69.
10
Йдеться про коней у пишній упряжі. (Примітка перекладача).
16
Кармазини —сукна малинового кольору. (Примітка перекладача).
17
Шкарлати — яскраво-червона тканина. (Примітка перекладача). Пишучи про
хутра із рисі й соболів, про дорогі шкарлати, автор натякає на князівське походження
«багатого пана».
18
Тут і далі використано сучасні переклади поезії Бароко, що з'явилися останнім
часом у низці окремих видань. Це «Аполлонова лютня» (К., 1982), «Українська літера-
тура XVIII ст. Поетичні твори. Драматичні твори. Прозові твори» (К., 1983), перший
том «Антології української поезії» (К., 1984), «Пісні Купідона» (К., 1984), «Українська
література XVII ст. Синкретична писемність. Поезія. Драматургія. Белетристика» (К.,
1987), «Українська поезія XVII ст. (перша половина)» (К., 1988), «Марсове поле» (К.,
т. 1 — 1988, т. 2— 1989). Аби не переобтяжувати текст однотипними посиланнями, я не
подаю виносок на зазначені тут видання. Кожний бажаючий легко знайде відповідний
текст в одному з них, орієнтуючись на ім'я автора і назву твору. Поетичні тексти з інших
видань подаються, як звичайно, із зазначенням джерел.
19
Йдеться про шпалери із шкіри з золотим тисненням.
20
M а с л о в С. И. Кирилл Транквилион-Ставровецкий и его литературная деятель-
ность.— К., 1984.— С. 136.
21
Про умовність архітектурних і садово-паркових краєвидів на цих гравюрах див.
у кн.: Степовик Дмитро. Іван Щирський.— К., 1988.— С. 128—132.
22
Про діяльність цих двох знаменитих харківських полковників див. грунтовніше
в дослідженні Євгена Альбовського «Історія Харківського слобідського козацького
полку» (Прапор.—1990.—№ 7, 8).
23
Гетьман витрачав великі гроші на будування величних соборів, але не збудував
для себе жодного палацу. Його уявленню про особистий комфорт відповідали звичайні
«кам'яниці». Це ж саме можна сказати і про Григорія Єрофейовича Донця-Захаржевсь-
кого, який також багато будував (церкви, міста, укріплення), але все це він робив не для
себе самого, а для суспільних потреб.
24
Адонізейський — належний Адонісу, улюбленцю Венери та Прозерпіни, сину
кіпрського царя Кініра. (Примітка перекладача).
25
Темпи Тесальські — долина в Фессалії Темпле (Греція) — поетичний образ
живописної долини. (Примітка перекладача).
26
Елізейський сад — райський сад. (Примітка перекладача).
27
Євгеддові винниці — виноградники Вакха. (Примітка перекладача).
28
До речі, у XVII столітті прихильників лібертенства було не так багато і в за-
хідноєвропейських країнах, охоплених духом нових релігійних шукань. Гедоністичні
настрої остаточно «легалізуються» пізніше — у XVIII віці. Див. про це далі, у розділі
«Таємниці барокового характеру».
29
Описание Украины Боплана. 1630—1648 // Мемуары, относящиеся к истории
Южной Руси.—К., 1896.—Выпуск 2.—С. 302.
30
Як пише Д. Яворницький, він «вніс кілька тисяч на оновлення Богоявленського
монастиря та утримання його школи, чим дав привід малоруським літописцям називати
гетьмана титарем братського монастиря», «послав п'ятнадцять тисяч золотих червінців
львівській братській школі, залишив кошти іншим монастирям, храмам, школам на
Україні», «не залишав поза увагою тих, хто проливав свою кров за віру, вітчизну і народ
і під кінець життя став непрацездатним» (Яворницький Дмитро. Гетьман Петро Кона-
шевич Сагайдачний // Дніпро.— 1990.— № 11.— С. 126).
31
На киненнє родичов — за покликом родичіа
32
Шкрипта — писання, твори.
33
Локк Джон. Мысли о воспитании. О воспитании разума.— СПб, 1913.— С. 68.
272
34
Твар — обличчя.
35
Крекотень В. І. Оповідання Антонія Радивиловського.— К., 1983.— С. 369.
36
Галятовський Іоаникій. Ключ розуміння.— К., 1985.— С. 87. З хрис-
тиянською аскезою ці рядки І. Галятовського не мають нічого спільного. Для Феодосія
Печерського, як і інших наших аскетів, важливе не здоров'я, а зв'язок між характером
харчування й мислення. Переповідаючи його вчення, Нестор-літописець зазначає: «А до
цього ще стримувати себе від надмірної їди, бо в надмірній їді і в питті безмірнім ви-
ростають помисли лукавії, а від зрослих помислів твориться гріх». А через те, говорив
він, «опирайтеся бісівському діянню і пронозливості їхній, і бережіться лінощів і довгого
сну, і будьте бадьорі на співання церковне, і на заповіти батьківські, і на читання книж-
не» («Повість временних літ».— К., 1990.— С 289). Отже, і за духом і за смислом старо-
давній аскетизм і нове пуританство відмінні між собою.
37
Цит. за кн.: Философия эпохи ранних буржуазных революций.— М., 1983.—
С. 368.
38
Чергування серйозного і смішного в межах одного твору належало до числа
улюблених прийомів західноєвропейського Бароко. Відомий італійський теоретик того
часу Тезауро писав, що «не існує явища ані такого серйозного, ані такого сумного, ані
такого піднесеного, аби не могло воно перетворитися на жарт» (Цит. за кн.: Голенищев-
Кутузов И. Н. Романские литературы.— M., 1975.— С. 348). На жаль, цей серйозно-
веселий стиль (кончетизм) не прижився в українській літературі XVII століття. Крім
Лазаря Барановича тут нема кого й назвати. Хіба що Климентія Зіновієва, який любив
вставляти у свої вірші тонкі дотепи й замасковані жарти. Цей другий український конче-
тист був, як і Лазар Баранович, великим знавцем народного гумору, про що свідчать
деякі його вірші.
39
Сакович Касіян. Трактат про душу // Пам'ятки братських шкіл на Украї-
ні.—К., 1988.—С 490.
40
Визвольна ідея подається тут у формі війни християн із мусульманами як зброй-
на боротьба двох світів, двох вір.
Так називали у давні часи жінок на Україні через те, що вони вкривалися влітку
білою хустиною. У цьому звичаї було щось поетичне і особливо примітне для іноземного
мандрівника. 1913 року французький поет В. Ларбо писав про цю особливість зовнішнос-
ті українських жінок у таких справді зворушливих віршах:
О, ця південна Русь, де всі жінки
У білих хустинах своїх, накинутих на голову, нагадують Мадонн!
(Повністю вірш наводиться у кн.: Сандрар Блез. По всему миру и вглубь мира.— M.,
1974.— С. 208). На жаль, цей поетичний звичай зберігся далеко не скрізь. Жінки ходять
тепер у намітках лише у далеких селах України.
42
Дмитро Яворницький цитує у своїй історії записки краківського каштеляна Якова
Собеського (батька короля Яна Собеського), що свідчать про аскетичний спосіб життя
запорізьких козаків: «Здобуваючи вбогі харчі то полюванням, то рибальством, віддалені
у стосунках з містами, незнайомі чи дуже мало знайомі з домашнім господарством, чужі
надмірові й розкошам, вони нічим іншим не займалися, крім зброї, й були рідкісним
прикладом поміркованості у всьому» (Див.: Яворницький Д. І. Історія запорізьких
козаків: В 3 т.—Львів, 1990—Т. 1.—С 174).
43
Потреби — тут: воєнні змагання. (Примітка перекладача).
44
Д о вг а л e в с ь к и й M. Поетика (Сад поетичний).— К., 1973.— С. 186.
45
Крім згаданих портретів художні інтереси й смаки київського міщанства засвід-
чує церква Миколи Притиска на Подолі в Києві, ¿поруджена 1631 року на кошти місце-
вого мешканця Петра Залізного Гроша. За своїм суворим пуританським духом вона не
має аналогій серед усіх барокових споруд міста. Є щось символічне в тому, що будинок,
у якому народився й жив у дитинстві св. Дмитро Ростовський (він же відомий українсь-
18 3-187
273