Окремої уваги заслуговує дослідження кабардинського істо-
рика першої половини XIX ст. Ш. Ногмова, який на основі фольк-
лорного матеріалу показав, що адигейців та близьких до них
кабардинців і черкесів у давнину називали «антами». їхня са-
моназва «адиге» є зміненим терміном «ант», де закінчення «ге»
означає множину. Ця точка зору підтверджується фольклорним
матеріалом, наприклад, «антигишао» (антський юнак), «анти-
гишу» (антський вершник), «нар ант лежако» (працелюбний ант)
та ін. Адигейців та інших предків кавказьких народів називали
антами в IV ст, але це не стосується антів-слов'ян, про яких
тоді ще не було звісток. Важче знайти реальні історичні обста-
вини, які б доводили, що назва «анти» вже у IV—V ст. з північно-
східного (кавказького) узбережжя Чорного моря могла якимось
чином потрапити і прищепитися на його південно-західному
(«слов'янському») березі.
Недостатня обґрунтованість наведених та інших гіпотез по-
лягає у намаганні прив'язати антів до якоїсь однієї території та
етнічної спільноти слов'янського чи неслов'янського походжен-
ня. Це певною мірою стосується і «тюркського» етимологіч-
ного напрямку, який, можливо, найближче підводить до вирі-
шення питання про походження назви «анти». На нього, до речі,
звертав увагу ще М. Грушевський, який, однак, не запропону-
вав своєї конкретної версії. Дослідники, що вели пошуки в цій
площині (О. Попов, Ф. Філін, Є. Крамар*, А. Пономарьовта ін.),
вважають, що в основі цієї проблеми лежить не суто етнічний,
а етнополітичний фактор. Ідеться про союзницькі відносини, що
могли скластися між антами та іншими спільнотами. Так, слово
*Дослідник з українського зарубіжжя Є. Крамар на основі
докладного аналізу писемних джерел обґрунтував свою кон-
цепцію походження та етнічної історії антів. Не з усіма її поло-
женнями можна погодитися, проте заслуговує на увагу нове
трактування хрестоматійно відомого епізоду, переповіданого
в багатьох підручниках з історії, про війну Готів з антами, в якій
загинув їхній цар Бож. Дослідник Є. Крамар наводить вагомі
аргументи, що заперечують слов'янське походження Божа та
його співвітчизників, які могли бути пращурами кавказьких
148
«ант» виводиться як синонім тюркським поняттям «клятва»,
«присяга» або «побратим», «супутник», «друг», «брат» і т. ін.
В епоху Великого переселення народів ворожі або союзницькі
стосунки часто набирали вирішального значення для життєді-
яльності етнічних спільнот, тому цілком закономірно, що вони
могли дати назву одній із них. До речі, аналогічні явища мали
місце і в більш пізні часи. Наприклад, скандинавський термін
«файерінг» став відповідником давньоруського поняття «варяг»,
яке походить від слова «var», тобто «віра», «угода», «дружба».
Назву літописного племені тиверці іноді також тлумачать у зна-
ченні «союзники».
Складне і питання, яке стосується першої писемної згадки про
антів-слов'ян. Посилаючись на «Гетику» Йордана, багато вчених
відносить її до 551 p., хоча можна припустити, що вона з'явилася
раніше. У працях візантійського імператора Юстініана відзна-
чається, що в 533 р. він носив титул «Антський», який можна
пов'язати з антами-слов'янами. Вірогідно, він виник
у результаті певних візантійсько-антських стосунків, зокрема, його
могли присвоїти на знак якоїсь перемоги над антами. Якщо зва-
жати, що на Юстініана було автоматично перенесено ім'я його
попередника Юстіна І, то дату першої писемної згадки про антів
слід переносити десь до початку VI ст, коли вони стали здійсню-
вати напади на Візантійську імперію. Про антів згадує і Прокопій
Кесарійський у зв'язку з подіями Готської війни 539 року.
Отже, можемо припустити, що етнонім «анти» виник на межі V
і VI ст. у зв'язку з їхнім перебуванням на прикордонні Візантійської
імперії, а вже потім з'явився на сторінках писемної історії. Існує
адигейців. Доводячи це, він покликається на адигейський фольк-
лор, де збереглися переспіви про загибель Баксанових (Боже-
вих) братів та 80-х знатних осіб. Ці фольклорні дані можна іден-
тифікути з Йордановим описом загибелі Божа, його синів та
70-х знатних антів. Якщо погодитися, що Божеві анти були не-
слов'янами, яких слід датувати III ст, тоді зникає хронологічна
неузгодженість, що дозволяє виникнення антів-слов'ян датува-
ти початком VI ст.
149