вивченні цього явища, що створює умови для проведення об’єктивного і
неупередженого аналізу.
Актуальними для дослідників теорії нації та націоналізму лишаються
праці Б.SАндерсона, Д.А.SАрмстронга, П.Р.SБраса, Р.SБрубейкера, К.SВулфа,
Д.SГатчінсона, Е.SГеллнера, Л.SГрінфельд, Е.Дж.SГобсбаума, Т.SЕріксена,
Г.SКона, К.SМайноуга, Р.К.SМекрайдіса, Д.SПламенаца, Х.SСетон-Вотсона,
Р.SСкемергорна, Е.Д.SСміта тощо.
Відзначено, що в середовищі цих вчених не було одностайної думки в
питанні про сутність націоналізму і фактори його розвитку, що спричинило
довготривалу наукову дискусію про феномен націоналізму, в процесі якої
було сформовано основні концептуальні підходи у дослідженні
націоналізму, а саме: примордіалістський, конструктивістський та
інструменталістський.
4.
До специфіки досліджень російської наукової школи зараховано
те, що вони були актуалізовані на початку 1990-хSрр., коли політична
ситуація, що склалася в пострадянському перехідному суспільстві, зумовила
наукову рефлексію соціальних витоків національних рухів, їх світоглядних
орієнтирів та програмних засад та призвела до артикуляції нової
національної ідентичності.
Відзначено наявність впливу
радянської наукової традиції на
дослідження націоналізму в перехідних постсоціалістичних суспільствах і
звертає увагу на те, що в ній переважає етнічне розуміння нації в руслі
примордіалізму та негативно-оцінювальна інтерпретація націоналізму.
Серед праць російських вчених відзначено дослідження
М.SДементьєва, Г.SЗвєрєвої, В.SКозлова, С.SЛур’є, І.SМалигіної, О.SМіллера
Е.SПаіна,
В.SТішкова,
І.SЧорнобровкіна та ін.
Увагу приділено дослідженням
представників російської школи етноконфліктології (
Є.SБаранов, М.SБаранов,
Л.SКолесова, М.SМухарямов
тощо), що
достатньо аргументовано
розкривають соціально-психологічну сутність етнічності, націоналізму та
його модифікацій.