Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора
юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та
кримінологія; кримінально-виконавче право. – Класичний приватний
університет. – Запоріжжя, 2010. - 41 с.
Дисертація висвітлює комплекс проблем теоретичного і практичного характеру, пов’язаних з інститутом покарання та його практичним застосуванням. Розв’язання цих проблем потребує міжгалузевого підходу, а тому в рамках даного дослідження увага була зосереджена на кримінально-правових, кримінологічних та кримінально-виконавчих аспектах покарання.
У роботі досліджено ґенезу інституту покарання. Встановлено, що кримінальне покарання – це своєрідний феномен, який систематизує філософські, правові та соціально-психологічні аспекти. На підставі такого розуміння визначено, що в основу феномену покарання покладено його дуалістичний характер. З одного боку, покарання передбачає кару та відплату за вчинений злочин, а з іншого, – виправлення засудженого, запобігання ним вчинення нових злочинів і соціальне відновлення його особистості.
Дослідження, його висновки та пропозиції ґрунтуються на ретрибутивістській (нон-консеквенціалістській) доктрині кримінального покарання, фундаментальним елементом якої є принцип «покарання може бути виправдане лише у випадку, якщо воно застосовується до особи, яка його заслуговує, є адекватним вчиненому злочину, примушує до каяття і возз’єднання із суспільством». Таким чином, ретрибутивістська доктрина визнає, що злочин не є щось відокремлене від злочинця, а охоплює людину у всій її цілісності. Разом з тим, при застосуванні покарання виключається елемент помсти, а його адекватність спонукає засудженого до каяття і правослухняної поведінки.
Критично розглянуті концепції щодо поняття, сутності, змісту і мети покарання. Визначено та класифіковано загальні, кримінально-правові та кримінально-виконавчі функції покарання при його призначенні, виконанні і відбуванні. Розкрито зміст пріоритетних функцій покарання: соціально-відновлювальної та запобіжної.
Доведена необхідність обмеження кримінальної репресії шляхом зменшення карального змісту покарання, оскільки останнє справляє руйнівний вплив як на особу засудженого, так і суспільство. Розвинуті положення стосовно того, що врахування принципів гуманізму, індивідуалізації покарання, законності та рівності громадян перед законом обумовлює необхідність оптимізації мінімальних та максимальних меж покарання.
Обґрунтовано напрямки щодо вдосконалення застосування кримінального покарання на стадії його призначення. Розглянуті альтернативні заходи впливу на засуджених та можливості їх використання в Україні. Запропоновано розширити застосування штрафу, примусового відшкодування шкоди, громадських та виправних робіт, а також інших заходів кримінально-правового характеру, не пов’язаних з позбавленням волі. Це дозволить досягти економності покарання, забезпечити адекватність тяжкості вчиненого злочину, сприяти відновленню особистості та мінімізувати негативні наслідки покарання.
Обґрунтовано напрямки реформування кримінально-виконавчої системи та засоби удосконалення функціонування кримінально-виконавчої служби, поліпшення процесу соціальної адаптації та ресоціалізації засуджених.
Сформульовані відповідні наукові пропозиції щодо вдосконалення чинного кримінального і кримінально-виконавчого законодавств України.
Дисертація висвітлює комплекс проблем теоретичного і практичного характеру, пов’язаних з інститутом покарання та його практичним застосуванням. Розв’язання цих проблем потребує міжгалузевого підходу, а тому в рамках даного дослідження увага була зосереджена на кримінально-правових, кримінологічних та кримінально-виконавчих аспектах покарання.
У роботі досліджено ґенезу інституту покарання. Встановлено, що кримінальне покарання – це своєрідний феномен, який систематизує філософські, правові та соціально-психологічні аспекти. На підставі такого розуміння визначено, що в основу феномену покарання покладено його дуалістичний характер. З одного боку, покарання передбачає кару та відплату за вчинений злочин, а з іншого, – виправлення засудженого, запобігання ним вчинення нових злочинів і соціальне відновлення його особистості.
Дослідження, його висновки та пропозиції ґрунтуються на ретрибутивістській (нон-консеквенціалістській) доктрині кримінального покарання, фундаментальним елементом якої є принцип «покарання може бути виправдане лише у випадку, якщо воно застосовується до особи, яка його заслуговує, є адекватним вчиненому злочину, примушує до каяття і возз’єднання із суспільством». Таким чином, ретрибутивістська доктрина визнає, що злочин не є щось відокремлене від злочинця, а охоплює людину у всій її цілісності. Разом з тим, при застосуванні покарання виключається елемент помсти, а його адекватність спонукає засудженого до каяття і правослухняної поведінки.
Критично розглянуті концепції щодо поняття, сутності, змісту і мети покарання. Визначено та класифіковано загальні, кримінально-правові та кримінально-виконавчі функції покарання при його призначенні, виконанні і відбуванні. Розкрито зміст пріоритетних функцій покарання: соціально-відновлювальної та запобіжної.
Доведена необхідність обмеження кримінальної репресії шляхом зменшення карального змісту покарання, оскільки останнє справляє руйнівний вплив як на особу засудженого, так і суспільство. Розвинуті положення стосовно того, що врахування принципів гуманізму, індивідуалізації покарання, законності та рівності громадян перед законом обумовлює необхідність оптимізації мінімальних та максимальних меж покарання.
Обґрунтовано напрямки щодо вдосконалення застосування кримінального покарання на стадії його призначення. Розглянуті альтернативні заходи впливу на засуджених та можливості їх використання в Україні. Запропоновано розширити застосування штрафу, примусового відшкодування шкоди, громадських та виправних робіт, а також інших заходів кримінально-правового характеру, не пов’язаних з позбавленням волі. Це дозволить досягти економності покарання, забезпечити адекватність тяжкості вчиненого злочину, сприяти відновленню особистості та мінімізувати негативні наслідки покарання.
Обґрунтовано напрямки реформування кримінально-виконавчої системи та засоби удосконалення функціонування кримінально-виконавчої служби, поліпшення процесу соціальної адаптації та ресоціалізації засуджених.
Сформульовані відповідні наукові пропозиції щодо вдосконалення чинного кримінального і кримінально-виконавчого законодавств України.