Стаття. Доля — Los — Судьба: Шевченко і польські та російські
романтики. — Львів, 2003.
С.55-60 . Кажучи про прометеїзм Шевченка як одну з тенденцій його поезії, варто зазначити, що алюзія до міфеми Прометея трапляється в ній лише раз, але вельми знаково - це відоме яскраве змалювання покараного, але не скореного титана в зачині до поеми «Кавказ»: "Споконвіку Прометея / Там орел карає, / Що день божий добрі ребра / Й серце розбиває. / Розбиває, та не вип'є / Живущої крові - / Воно знову оживає / І сміється знову". (Ще одна згадка цієї міфеми, знов-таки з найпозитивнішими конотаціями, - у повісті «Музьїкант», де постать Прометея асоціюється з глибокою людяністю. Про віолончель, привезену з-за кордону, мовлено: "Только одна душа человека может так плакать и радоваться, как поет и плачет зтот дивньш инструмент. Мастер, создавший его, не кто иной бьіл, как сам Прометей". Прикметно, що на тлі цілковитої беззастережної ідеалізації цього поганського образу, а отже, героїчного вчинку Прометея (викрадення для людей вогню з Олімпу), далі в поемі грандіозний образ християнської цивілізації (зокрема, у її ставленні до кавказьких народів-язичників) подано саркастично. Що більше, далі неоднозначно потрактовано чин Христа - як продиктований щонайкращими намірами, та ба - неефективний. Не маючи сумніву в тому, що самопожертва Прометея прислужилася людям, Шевченко водночас сумнівається в сенсовності Христової самопожертви. Знакові постаті Прометея і Христа притягували й польських романтиків.
С.55-60 . Кажучи про прометеїзм Шевченка як одну з тенденцій його поезії, варто зазначити, що алюзія до міфеми Прометея трапляється в ній лише раз, але вельми знаково - це відоме яскраве змалювання покараного, але не скореного титана в зачині до поеми «Кавказ»: "Споконвіку Прометея / Там орел карає, / Що день божий добрі ребра / Й серце розбиває. / Розбиває, та не вип'є / Живущої крові - / Воно знову оживає / І сміється знову". (Ще одна згадка цієї міфеми, знов-таки з найпозитивнішими конотаціями, - у повісті «Музьїкант», де постать Прометея асоціюється з глибокою людяністю. Про віолончель, привезену з-за кордону, мовлено: "Только одна душа человека может так плакать и радоваться, как поет и плачет зтот дивньш инструмент. Мастер, создавший его, не кто иной бьіл, как сам Прометей". Прикметно, що на тлі цілковитої беззастережної ідеалізації цього поганського образу, а отже, героїчного вчинку Прометея (викрадення для людей вогню з Олімпу), далі в поемі грандіозний образ християнської цивілізації (зокрема, у її ставленні до кавказьких народів-язичників) подано саркастично. Що більше, далі неоднозначно потрактовано чин Христа - як продиктований щонайкращими намірами, та ба - неефективний. Не маючи сумніву в тому, що самопожертва Прометея прислужилася людям, Шевченко водночас сумнівається в сенсовності Христової самопожертви. Знакові постаті Прометея і Христа притягували й польських романтиків.