В основі дослідження – останній метароман В. Набокова «Оригінал
Лаури», що пережив такі перипетії об’єктивного та суб’єктивного
сенсу, які вже самі формують сюжет найдраматичнішого
твору.«Оригінал Лаури»- це роман, що немовби здолав небуття, а втім
й залишив у своєму змістові переживання того перетиння,
граничності, навколо якої рефлектують його герої та розгортуються мотивації події;це роман, який спромігся підсумувати, акумулювати найхарактерніші риси набоковського художнього мислення, витружуваного на протязі всієї попередньої його творчості.
Цими обставинами й обумовлюються цілі та завдання роботи: дослідити особливості поетики «Оригіналу Лаури» в перспективі (чи ретроспективі) попередньої романної творчості Набокова як цілісної системи, особливо звертаючи увагу на перегукування «Оригіналу Лаури» з «Лолітою».
Сама назва твору – «Оригінал Лаури(Насолода вмирати)» - концентрує нашу увагу на двох головних чинниках смислового наповнення роману: проблемі оригіналу та темі смерті. Оригінал Лаури – це і першоформа книги, і сенсу самого життя – в їх художній тотожності. Прочитати справжню книгу життя – прожити оригінал своєї долі.
Об’єктивна доля роману та його художня будова, ізоморфно співвідносячись, формують певний задум «роману життя», в світлі якого останній в авторській життєвій канві роман якимсь сенсом є втіленням метафори «смерті – воскресіння» : помираючи разом зі своїм творцем, дематеріалізуючись на наших очах, він, натомість, відкриває незбагненну перспективу життєтворчого вектору апофатичного самоствердження.
Тому можна вважати, що «Оригінал Лаури» спромігся того, до чого давно тяжіло набоковське слово, - стати вже над літературою, карбуючи своє знання вже іншою мовою, дотичною оригіналам, а не копіям.
Очевидна й актуальність вивчення тексту, що його дотепер було повністю виключено із простору літературознавчих досліджень, а також практичність та теоретична цінність даного дослідження: її результати можуть бути використані у формуванні програм викладання історії російської та світової літератури XX століття.
граничності, навколо якої рефлектують його герої та розгортуються мотивації події;це роман, який спромігся підсумувати, акумулювати найхарактерніші риси набоковського художнього мислення, витружуваного на протязі всієї попередньої його творчості.
Цими обставинами й обумовлюються цілі та завдання роботи: дослідити особливості поетики «Оригіналу Лаури» в перспективі (чи ретроспективі) попередньої романної творчості Набокова як цілісної системи, особливо звертаючи увагу на перегукування «Оригіналу Лаури» з «Лолітою».
Сама назва твору – «Оригінал Лаури(Насолода вмирати)» - концентрує нашу увагу на двох головних чинниках смислового наповнення роману: проблемі оригіналу та темі смерті. Оригінал Лаури – це і першоформа книги, і сенсу самого життя – в їх художній тотожності. Прочитати справжню книгу життя – прожити оригінал своєї долі.
Об’єктивна доля роману та його художня будова, ізоморфно співвідносячись, формують певний задум «роману життя», в світлі якого останній в авторській життєвій канві роман якимсь сенсом є втіленням метафори «смерті – воскресіння» : помираючи разом зі своїм творцем, дематеріалізуючись на наших очах, він, натомість, відкриває незбагненну перспективу життєтворчого вектору апофатичного самоствердження.
Тому можна вважати, що «Оригінал Лаури» спромігся того, до чого давно тяжіло набоковське слово, - стати вже над літературою, карбуючи своє знання вже іншою мовою, дотичною оригіналам, а не копіям.
Очевидна й актуальність вивчення тексту, що його дотепер було повністю виключено із простору літературознавчих досліджень, а також практичність та теоретична цінність даного дослідження: її результати можуть бути використані у формуванні програм викладання історії російської та світової літератури XX століття.