Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата
юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та
кримінологія; кримінально- виконавче право. – Класичний приватний
університет, Запоріжжя, 2015.
Дисертацію присвячено комплексному аналізу кримінально-виконавчих засад забезпечення персоналом Державної пенітенціарної служби України виконання покарань у виді позбавлення волі. Надано характеристику персоналу Державної пенітенціарної служби України як суб’єкту кримінально-виконавчих відносин. Встановлено, як еволюціонували кримінально-виконавчі правовідносини: від початкового суворого нагляду персоналу над засудженими та контролю за їх поведінкою до запровадження карально-виправних заходів. Обґрунтовано, що персонал та засуджених необхідно розглядати як головних, рівнозначних суб’єктів кримінально-виконавчих правовідносин, від яких залежать хід і результат застосування основних засобів виправлення й ресоціалізації засуджених. Зазначено, що персоналу колоній як основному суб’єкту кримінально-виконавчих відносин адресовано більшість вимог КВК України, натомість на
засуджених покладено обов’язок не порушувати встановлені порядок і правила відбування покарання. Визначено ключову роль персоналу в застосуванні карально-виправного впливу на засуджених, а саме режиму виконання й відбування покарання, суспільно корисної праці, соціально-виховної роботи, загальноосвітнього та професійно-технічного навчання. Розглянуто поняття, загальну характеристику заохочувальних норм як самостійного засобу формування правомірної поведінки засуджених та механізму правового регулювання застосування заходів заохочення і стягнення до осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі. З метою вдосконалення кримінально-виконавчих засад забезпечення персоналом ДПтС України виконання покарань у виді позбавлення волі запропоновано зміни, доповнення й власну редакцію низки норм кримінально-виконавчого законодавства, а саме: ч. 2 ст. 8, ст. 93, ч. 5 ст. 97, ч. 1, 3, 4 ст. 107, ч. 3 ст. 110, ст. 122, ст. 131–131-4, ст. 132–135 КВК України.
Дисертацію присвячено комплексному аналізу кримінально-виконавчих засад забезпечення персоналом Державної пенітенціарної служби України виконання покарань у виді позбавлення волі. Надано характеристику персоналу Державної пенітенціарної служби України як суб’єкту кримінально-виконавчих відносин. Встановлено, як еволюціонували кримінально-виконавчі правовідносини: від початкового суворого нагляду персоналу над засудженими та контролю за їх поведінкою до запровадження карально-виправних заходів. Обґрунтовано, що персонал та засуджених необхідно розглядати як головних, рівнозначних суб’єктів кримінально-виконавчих правовідносин, від яких залежать хід і результат застосування основних засобів виправлення й ресоціалізації засуджених. Зазначено, що персоналу колоній як основному суб’єкту кримінально-виконавчих відносин адресовано більшість вимог КВК України, натомість на
засуджених покладено обов’язок не порушувати встановлені порядок і правила відбування покарання. Визначено ключову роль персоналу в застосуванні карально-виправного впливу на засуджених, а саме режиму виконання й відбування покарання, суспільно корисної праці, соціально-виховної роботи, загальноосвітнього та професійно-технічного навчання. Розглянуто поняття, загальну характеристику заохочувальних норм як самостійного засобу формування правомірної поведінки засуджених та механізму правового регулювання застосування заходів заохочення і стягнення до осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі. З метою вдосконалення кримінально-виконавчих засад забезпечення персоналом ДПтС України виконання покарань у виді позбавлення волі запропоновано зміни, доповнення й власну редакцію низки норм кримінально-виконавчого законодавства, а саме: ч. 2 ст. 8, ст. 93, ч. 5 ст. 97, ч. 1, 3, 4 ст. 107, ч. 3 ст. 110, ст. 122, ст. 131–131-4, ст. 132–135 КВК України.