Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата
юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та
кримінологія; кримінально-виконавче право. – Харківський
національний університет внутрішніх справ, Харків, 2011.
У дисертації проведено комплексне наукове дослідження теоретичних і практичних проблем призначення, виконання та відбування покарання у виді позбавлення волі на основі принципу справедливості позбавлення волі як виду кримінального покарання. З’ясовано філософську, соціальну сутність та правову природу принципу справедливості. Сформульовано власне визначення поняття принципу справедливості. Проаналізовано систему правових норм, які регулюють призначення, виконання та відбування покарання у виді позбавлення волі на основі принципу справедливості. Доведено необхідність передбачення у КК принципів кримінального права, в тому числі принципу справедливості. Досліджено можливості виправлення і ресоціалізації на новій науковій і методологічній основі, разом з ретельним вивченням зовнішніх ознак, які характеризують злочин і особу винного, глибоким і усестороннім вивченням внутрішнього світу засудженого. Вперше в юридичній літературі рекомендується для здійснення процесу виправлення і ресоціалізації виходити на підсвідомий рівень психіки для виявлення і пояснення сформованих моделей поведінки суб'єкта і його мотивацію. Точне і повне визначення сфери умов формування мотиваційної системи особи злочинця і сфери умов формування і здійснення конкретного суспільно небезпечного діяння дозволить виявити об'єктивну картину вчинення злочину, кваліфікувати вчинене відповідно до вимог закону і на підставі принципу справедливості. Обґрунтовано доцільність корінної перебудови кримінально-виконавчої системи, яка має бути орієнтована виключно на виправлення засуджених, внесення змін до КВК України, норми якого повинні не просто вимагати поваги до соціальних цінностей, а й спрямовувати виправний процес на досягнення розуміння засудженими світоустрою і його взаємопов'язаних психічних і фізичних явищ, доповнити засоби виправного впливу самоосвітою, самодисципліною і самовихованням, що дозволить засудженому з об’єкта карально-виховного впливу перетворитися на суб'єкта цього впливу. Сформульовано низку пропозицій кримінально-правового та кримінально-виконавчого характеру щодо вдосконалення реалізації принципу справедливості.
У дисертації проведено комплексне наукове дослідження теоретичних і практичних проблем призначення, виконання та відбування покарання у виді позбавлення волі на основі принципу справедливості позбавлення волі як виду кримінального покарання. З’ясовано філософську, соціальну сутність та правову природу принципу справедливості. Сформульовано власне визначення поняття принципу справедливості. Проаналізовано систему правових норм, які регулюють призначення, виконання та відбування покарання у виді позбавлення волі на основі принципу справедливості. Доведено необхідність передбачення у КК принципів кримінального права, в тому числі принципу справедливості. Досліджено можливості виправлення і ресоціалізації на новій науковій і методологічній основі, разом з ретельним вивченням зовнішніх ознак, які характеризують злочин і особу винного, глибоким і усестороннім вивченням внутрішнього світу засудженого. Вперше в юридичній літературі рекомендується для здійснення процесу виправлення і ресоціалізації виходити на підсвідомий рівень психіки для виявлення і пояснення сформованих моделей поведінки суб'єкта і його мотивацію. Точне і повне визначення сфери умов формування мотиваційної системи особи злочинця і сфери умов формування і здійснення конкретного суспільно небезпечного діяння дозволить виявити об'єктивну картину вчинення злочину, кваліфікувати вчинене відповідно до вимог закону і на підставі принципу справедливості. Обґрунтовано доцільність корінної перебудови кримінально-виконавчої системи, яка має бути орієнтована виключно на виправлення засуджених, внесення змін до КВК України, норми якого повинні не просто вимагати поваги до соціальних цінностей, а й спрямовувати виправний процес на досягнення розуміння засудженими світоустрою і його взаємопов'язаних психічних і фізичних явищ, доповнити засоби виправного впливу самоосвітою, самодисципліною і самовихованням, що дозволить засудженому з об’єкта карально-виховного впливу перетворитися на суб'єкта цього впливу. Сформульовано низку пропозицій кримінально-правового та кримінально-виконавчого характеру щодо вдосконалення реалізації принципу справедливості.