К.: Товариство "Знання" України, Видавничо-поліграфічний центр
"Знання", 1993. - 73 с.
У своїй книжці Феномен доби Василь Стус простежив творчу еволюцію
Павла Тичини, генія, примушеного бути пігмеєм, блазнем при дворі
кривавого короля. «Тичина фізично живий, умер духовно, але був
приневолений до існування. по той бік самого себе, - писав В.
Стус.
Стус писав: Феномен Тичини - феномен доби. Його доля свідчитиме про наш час не менше за страшні розповіді істориків: поет жив у час, що заправив генія на роль блазня, поет погодився на цю роль. Вн обрізав усякі живі контакти, замінивши їх цілком офіційною інформацією. В цих умовах поет міг тільки конати, а не рости. Свіжого повітря до нього надходило все менше і менше, аж поки поет у Тичині не задушився од нестачі кисню. Поет помер, але Тичина лишився жити.
Стус писав: Феномен Тичини - феномен доби. Його доля свідчитиме про наш час не менше за страшні розповіді істориків: поет жив у час, що заправив генія на роль блазня, поет погодився на цю роль. Вн обрізав усякі живі контакти, замінивши їх цілком офіційною інформацією. В цих умовах поет міг тільки конати, а не рости. Свіжого повітря до нього надходило все менше і менше, аж поки поет у Тичині не задушився од нестачі кисню. Поет помер, але Тичина лишився жити.