Азаренкова Г.М. Фінансові потоки в системі економічних відносин

Подождите немного. Документ загружается.

РОЗДІЛ 2

Теоретичні і методичні засади

управління фінансовими потоками

2.1. Комплексне потокове управління

у фінансовій сфері

Одним із напрямків досліджень як у теоретичному, так і при-

кладному аспектах, що визначає ефективність діяльності деяко-

го суб’єкта господарювання в цілому, є фінансовий менеджмент,

сутність якого загалом полягає в пошуку і реалізації на практиці

найбільш ефективних рішень щодо формування, розподілу і ви-

користання фінансових ресурсів.

Будь-яке управління розкривається в здійсненні конкретних

функцій. Однак питання про склад функцій, які формують будь-

яку систему управління, в тому числі й управління фінансови-

ми ресурсами, залишається відкритим і є предметом наукових

дискусій. При цьому фактором підсилення неоднозначності

визначення складу функцій управління фінансовими ресурса-

ми є множинність суб’єктів господарювання, специфіка їх фун-

кціонування та взаємодії із зовнішнім середовищем, іншими

суб’єктами господарювання. До того ж важливість тих або ін-

ших функцій управління визначається як сукупністю задач, що

підлягають вирішенню, так і тією економічною ситуацією, в якій

вирішуються поставлені задачі.

Проте, незважаючи на означене, перш за все виділяють як за-

гальні, так і спеціальні функції управління фінансовими ресур-

сами [14; 15; 20].

До найбільш поширених загальних функцій управління фінансо-

вими ресурсами відносяться:

 розробка політики управління ресурсною базою певного

суб’єкта господарювання, що передбачає проведення фінан-

ФІНАНСОВІ ПОТОКИ В СИСТЕМІ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

сового аналізу стану його внутрішнього потенціалу та оцінки

параметрів зовнішнього середовища;

 облік обсягу фінансових ресурсів, врахування напрямків їх

використання;

 аналіз джерел формування ресурсної бази, визначення най-

більш ефективного їх залучення;

 організація процесу управління рухом фінансових ресурсів,

що загалом включає організаційні форми і методи управлін-

ня, організаційні процеси і принципи, організаційні форми

праці та організаційні можливості керівництва;

 планування руху фінансових ресурсів як у напрямку форму-

вання відповідної ресурсної бази, так і найбільш ефектив-

ного їх використання. Тобто оскільки на стадії планування

доводиться стикатися з необхідністю вибору з декількох

можливих альтернатив, необхідно порівнювати варіанти

руху фінансових ресурсів за параметрами їх потоків і показ-

никами фінансових операцій. По кожному з варіантів слід

розрахувати необхідні обсяги і терміни залучення ресурсів,

вартість і можливий час використання джерел фінансуван-

ня. Це ж зумовлює вирішення задачі розподілу фінансових

ресурсів у межах обраного суб’єкта господарювання;

 регулювання, що безпосередньо включає й систему стиму-

лювання реалізації управлінських рішень відносно форму-

вання та використання фінансових ресурсів у визначених

напрямках. У той же час регулювання на сьогодні в русі

зростаючої масштабності завдань у фінансовій сфері не за-

вжди справляється з потребами сучасних суспільств і еко-

номік. Так, більшість країн в останні десятиліття стикається

з проблемою неадекватності регулюючої інфраструктури, її

відставання від соціально-економічних процесів і явищ, які

швидко змінюються;

 контроль, який передбачає створення системи внутрішньо-

го контролю, розподіл контрольних зобов’язань між окре-

мими службами певного суб’єкта господарювання, визна-

чення системи контролюючих показників. При цьому за

Розділ 2. Теоретичні і методичні засади управління фінансовими потоками

критерії останніх може бути вказана така система ознак:

реалістичність, що узагальнює можливість врахування як

багатогранності фінансових потоків, так і множинність функ-

ціональних обмежень; гнучкість, яка враховує змінність руху

фінансових ресурсів, можливість їх контролю на різних ча-

сових інтервалах планування; простота використання, що

передбачає можливість контролю за рухом фінансових ре-

сурсів на різних етапах функціонування певного суб’єкта

господарювання та порівняння з аналогічними показниками

інших підприємств. Зміна вартості ресурсів може призвести

до виникнення потреби в залученні додаткових джерел фі-

нансування або, навпаки, до зниження їх обсягу. Водночас

при зниженні ліквідності може бути прийняте рішення про

перехід на самофінансування і застосування внутрішніх ре-

зервів. Тож ще одним важливим моментом контролю за фі-

нансовими потоками доцільно вважати аналіз кон’юнктури

фінансових ринків (процентні ставки за кредитами і депо-

зитами), ринку корпоративних і державних цінних паперів,

оцінку вартості і ризику джерел фінансування, виявлення

можливих проблем із залученням ресурсів.

Своєрідним сполученням основних і спеціальних функцій

управління фінансовими ресурсами є фінансова інформація.

Причому зв’язок з іншими підсистемами управління певного

суб’єкта господарювання здійснюється за рахунок інформацій-

ної підсистеми управління фінансовими ресурсами, яка забез-

печує обґрунтування альтернативних варіантів управлінських

рішень [36, с. 11 – 15].

Не менш важливою ознакою впливу на управління фінансовими

ресурсами є також соціальні характеристики персоналу (у тому

числі професійна підготовка, ставлення до праці, вирішення со-

ціальних проблем тощо) [8].

Ще однією загальною ознакою управління фінансовими ресурса-

ми будь-якого суб’єкта господарювання є їх залежність від регу-

лювання (прямого або опосередкованого) з боку держави, впливу

інших підприємств. До того ж кожна з функцій управління може

ФІНАНСОВІ ПОТОКИ В СИСТЕМІ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

виступати в ролі відносно самостійної управляючої підсистеми,

дії якої залежать від мети суб’єктів управління.

Водночас спеціальні функції управління фінансовими ресурса-

ми, як правило, доцільно розглядати з погляду окремого суб’єкта

господарювання, специфіки їх функціонування. Так, якщо це ви-

робниче підприємство, то до таких функцій належить:

 управління фінансовими ресурсами в процесі операційної

діяльності, що визначається в управлінні доходами, поточ-

ними витратами, обов’язковими платежами;

 управління фінансовими ресурсами в процесі інвестицій-

ної діяльності, сутність якого полягає в оцінці інвестиційної

привабливості визначених рішень, в оптимізації фінансових

ресурсів за основними формами та напрямками інвестицій-

ної діяльності;

 управління фінансовими ресурсами в процесі фінансової

діяльності, яке передбачає насамперед оптимізацію залучен-

ня капіталу для потреб підприємства, організацію його об-

слуговування.

В теорії банківського менеджменту [20; 43] управління фінан-

совими ресурсами банку розглядається через сукупність таких

основних компонентів менеджменту, як:

 управління активами, сутність якого полягає у формуванні

стратегії і здійсненні заходів щодо приведення структури

балансу банку у відповідність до його стратегічних програм

у напрямку ефективного розміщення власних і залучених

ресурсів;

 управління пасивами, основна мета якого – встановлення

контролю за джерелами ресурсів банку;

 управління ліквідністю, що у поєднанні з ризик-менеджмен-

том впливає на мобільність фінансових ресурсів банку.

Втім, при обґрунтуванні головних функцій управління фінансо-

вими ресурсами доцільно враховувати:

 свободу вибору моделей поведінки суб’єктів господарюван-

ня в сучасних умовах господарювання;

Розділ 2. Теоретичні і методичні засади управління фінансовими потоками

 розширення діапазону можливостей підприємства з ура-

хуванням наслідків проведеної ним діяльності, а також

управління діями по розвитку системи активного керування

й ефективної взаємодії між усіма визначеними підсистемами

управління фінансовими ресурсами.

Не менш суттєвим аспектом управління у фінансовій сфері є

доцільність врахування того, що при переході від командно-

адміністративної системи до ринкових відносин це управління

зазнало певних змін, наприклад:

 були скасовані деякі обмеження, зокрема нормування обо-

ротних коштів, що виключило один з регуляторів обсягу фі-

нансових ресурсів на підприємстві;

 змінився порядок обчислення фінансових результатів і роз-

поділу прибутку;

 змінилися принципи управління фінансовими ресурсами з

урахуванням їх видів, призначення, існування у часі тощо;

 під час розвитку гіперінфляції з’явилася потреба у розробці

підходів до прискореного обороту грошових активів.

Разом з тим управління фінансовими ресурсами того чи іншого

суб’єкта господарювання багато в чому визначається вибором

конкретної стратегії управління в цілому [12; 18; 27; 40].

Отже, можна зробити висновок, що управління фінансовими

ресурсами будь-якого суб’єкта господарювання (підприємства

у широкому розумінні цього слова) являє собою дуже складну,

багаторівневу систему, яка взаємодіє з іншими підсистемами

управління певного суб’єкта господарювання (підприємства

у широкому розумінні цього поняття) та відчуває низку зовніш-

ніх впливів, серед яких доцільно окремо виділити регулюючі

впливи держави та впливи, що формуються в разі діяльності ін-

ших економічних агентів (рис. 2.1, запропоновано автором).

На рис. 2.1 під окремими елементами суб’єктів управління ро-

зуміються відповідні відділи (група, менеджери), які контролю-

ють окремі напрямки управління фінансовими ресурсами щодо

розглянутих вище функцій. Разом з тим множину задіяних фі-

нансових ресурсів щодо кожної з розглянутих функцій відповід-

ФІНАНСОВІ ПОТОКИ В СИСТЕМІ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

Рис. 2.1. Структура системи управління фінансовими ресурсами

підприємства

Стратегічні цілі підприємства

Елемент

суб’єкта

управління

Суб’єкти управління фінансовими ресурсами

підприємства

Елемент

суб’єкта

управління

Елемент

суб’єкта

управління

...

Елемент

об’єкта

управління

Елемент

об’єкта

управління

Елемент

об’єкта

управління

...

Об’єкти управління фінансовими ресурсами

підприємства

Підсистема управління фінансовими ресурсами

Прийняті рішення

Інші підсистеми управління

підприємством

Низка зовнішніх

впливів

Розділ 2. Теоретичні і методичні засади управління фінансовими потоками

ного управління утворюють окремі елементи об’єкта управління.

Розкриття визначеної взаємодії об’єктів та суб’єктів управління

забезпечується наявністю різних підходів, які розглядаються в

теорії менеджменту [20; 27; 49].

Для обґрунтування і вибору того чи іншого підходу до управлін-

ня фінансовими ресурсами необхідно виходити з аналізу різних

підходів, можливості і доцільності їх застосування в той чи ін-

ший період економічного розвитку, для чого виділяється рівень

стратегічного, тактичного та оперативного управління фінансо-

вими ресурсами [20; 38].

Так, з точки зору набуття стратегічного значення відносно управ-

ління підприємство, яке, з одного боку, припускає підвищення

результативності управління фінансовими ресурсами, а з іншо-

го – забезпечує створення цілісної системи управління для до-

сягнення поставлених підприємством стратегічних цілей, а та-

кож більш доцільним у сфері управління фінансовими ресурсами

деякі вчені вважають використання переважно стратегічного

підходу [21; 29].

В той же час в основу дослідження, яке проведене у роботі [23],

покладено системний підхід.

Однак слід зазначити, що досить важко створити ефективну си-

стему управління на базі тільки одного концептуального підходу.

Обґрунтування та застосування того або іншого підходу для

управління не лише фінансовими ресурсами, а й окремим

суб’єктом господарювання залежить від багатьох завдань,

які постають у процесі його функціонування. До того ж одно-

значність рекомендацій щодо застосування деякого підходу

з управління ускладнюється множинністю суб’єктів госпо-

дарювання, специ фікою їх діяльності. Тож на практиці більш

широкого застосування набула комбінація окремих підходів,

на основі яких формуються гібридні системи менеджменту.

У цьо му аспекті, на погляд автора, заслуговує на увагу так зва-

ний інтегродиференціальний підхід, суть якого, з одного боку,

полягає в об’єд нанні деяких властивостей ресурсів певного

суб’єкта господарювання або управляючих впливів, а з іншого –

враховує специфіку окремих підходів [20].

ФІНАНСОВІ ПОТОКИ В СИСТЕМІ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

Інші дослідники зосереджують свою увагу на логістичній кон-

цепції управління фінансовими ресурсами [30; 42, с. 173 – 177],

яка базується на зростаючій організаційній і технологічній єд-

ності потокового процесу в економіці. Звідси ж можна зробити

висновок про єдність потокових процесів у суспільному вироб-

ництві [42, c. 130 – 137].

Однак відтворювальні процеси в ринковій економіці носять су-

спільний характер, і тому лише з деякою часткою впевненості

можна говорити про економічну єдність потокових процесів. Ра-

зом з тим форма присвоєння результатів праці в такому відтво-

рювальному процесі є приватною, економічні інтереси суб’єктів

економіки не збігаються і навіть суперечать один одному.

До того ж слід виділити як мінімум чотири різних концепту-

альних напрями, що застосовуються у логістиці: аналітичний,

технологічний (інформаційний), маркетинговий та інтеграль-

ний, де використовуються окремі положення, методи і моделі

відомих підходів теорії менеджменту, відповідно до чого можна

стверджувати, що логістична концепція фактично базується на

інтегральному підході, який передбачає визначення зв’язку між

різними напрямами логістичної концепції.

Водночас слід зазначити, що логістика – це функція, яка відпові-

дає за матеріальний потік, що йде від постачальників в органі-

зацію і проходить через операції всередині організації, а потім

іде до споживачів [48, с. 16]. Базовими завданнями логістики в

цьому процесі є переміщення та перерозподіл у часі й просторі,

насамперед матеріальних ресурсів [52, с. 591]. Тобто умови зов-

нішнього і внутрішнього середовища, що прийняті як базисні

при моделюванні реальних логістичних процесів, визначають в

першу чергу вид системи регулювання запасів.

Разом з тим підкреслимо, що логістичну концепцію при розгляді

нематеріальних потоків, як правило, зводять до розгляду цілей її

застосування, не розкриваючи при цьому змістовність відповід-

ного управління. Так, наприклад, В. Корнєєв зазначає, що фі-

нансова логістика визначається як професіональне управління

кругооборотом фінансових потоків від постачальників капіталу

Розділ 2. Теоретичні і методичні засади управління фінансовими потоками

до його споживачів і в зворотному напрямку [31, с. 74]. Отже,

логічно виникає запитання: а чи не підмінюються термінологіч-

но основні підходи та засади фінансового менеджменту іншими

поняттями. Виходячи з цього, на нашу думку, більш доречним є

передусім розгляд методів логістики щодо управління фінансо-

вими потоками при розгляді окремих питань руху фінансових

ресурсів відносно їх взаємодії з потоками матеріальних ресурсів

[5]. Основою такого зауваження є те, що розроблені в сфері ло-

гістики технології управління матеріальними потоками розгля-

дають фінансові потоки як такі, що забезпечують функціонуван-

ня існуючих систем.

Разом з тим перспективним підходом, який дозволяє орієнтува-

тися на логістичну концепцію в управлінні, є визначення взаєм-

ного впливу різних потоків у процесі управління рухом грошо-

вих коштів. Тож більш докладно зосередимося на цьому аспекті

визначення методичних засад управління у фінансовій сфері, де

не менш важливим напрямом слід вважати й розгляд історично-

го розвитку фінансових відносин.

Так, спочатку відкупна система оподаткування (як одна з ланок

фінансів) дозволила зосередити значні грошові ресурси, а потім

поширення грошового обігу, накопичення капіталу та виникнен-

ня різноманітних фінансових активів (боргові розписки та вимо-

ги, інші різновиди зобов’язань й цінні папери, комерційні і каз-

начейські векселі, облігації, акції тощо) зумовили об’єктивність

руху фінансових ресурсів.

Подальший розвиток різних сфер економіки та фінансових від-

носин привів до формування функціональних капіталів, серед

яких слід зазначити такі [11; 16; 26; 33; 41; 53]:

 позиковий капітал (ПК) – капітал, наданий у позику його влас-

никам на час, на умовах зворотності, за плату, у вигляді від-

сотка. Особливість його полягає в тому, що він не вкладається

в деяке підприємство або виробництво, діяльність його влас-

ником, а передається в тимчасове користування визначеному

суб’єкту господарювання з метою одержання відсотка;

ФІНАНСОВІ ПОТОКИ В СИСТЕМІ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

 депозитний капітал (ДК) являє собою форму заощадження

вільних грошових коштів суб’єктів господарювання та насе-

лення, які при стабільному та добре захищеному депозитно-

му відсотку перетворюються в дешеві фінансові інвестиційні

ресурси;

 страховий капітал (СК) – капітал, який функціонує на рин-

ку страхування і створення умов щодо економічної безпеки;

 фондовий капітал (ФК) – тобто капітал, вкладений у цінні

папери;

 венчурний, або посередницький, капітал (ВК) – капітал, який

формується у вигляді фондів за рахунок різних зовнішніх

джерел, а потім інвестується у цільовому порядку в деяку

ідею, проект, які реалізуються венчурними компаніями;

 індустріальний, або промисловий капітал (ІК) – капітал, що

авансується для виробництва доданої вартості та функціо-

нує у сфері матеріального виробництва;

 торговий капітал (ТК) – капітал, який функціонує у сфері

торгівлі.

Виходячи з того, що капітал, за визначенням К. Маркса, вар-

то розуміти як рух, а не як річ, яка перебуває в стані спокою

[34, с. 112], і варто узагальнити методичні основи управління фі-

нансовими ресурсами. Тобто насамперед слід підкреслити, що

загальне функціонування згаданих вище капіталів, їх існування

та взаємодія досягаються опосередкуванням відповідних фінан-

сових потоків, тобто переливом і трансформацією відповідних

фінансових ресурсів (рис. 2.2, авторське узагальнення).

Необхідно зазначити, що взаємодія та функціонування окре-

мих капіталів опосередковуються рухом грошових коштів або,

інакше кажучи, взаємопов’язані з грошовими потоками. Це обу-

мовлено тим, що завдяки саме грошовій формі капітал може

безпосередньо перетворюватися у різні функціональні фор-

ми. Особливо важливим є це питання для перехідної економі-

ки, коли формується нова фінансова інфраструктура держави,

обґрунтовується створення ефективної системи фінансових ін-