Бегняк В.І. Основи конструювання і проектування виробів із шкіри

Подождите немного. Документ загружается.

Після об'єднання дрібних майстерень у підприємства

масового виготовлення взуття виникла потреба в досконаліших

способах проектування взуття, які б відповідали вимогам масового

його виробництва.

У 1910 році А. Келлер, використавши розгортку колодки,

одержану А. Хассельбартом, і, помістивши її у вінкельний стан

Кнеффеля, започатковує нову систему проектування - графо-

копіювальну. Завдяки копії заготовка більш повно відображає форму

колодки, доповнює графічну систему. її ще називають системою

Келлера-Кнеффеля (рис. 7.3). Ця система моделювання поширена в

усьому світі до цього часу, а до 30-40-х років XX ст. була поширена

і в Радянському Союзі.

Рис. 7.3 - Побудова креслення черевика за графо-копіювальною методикою

Перевагою цієї системи є те, що вона враховує форму

колодки, її розміри, забезпечує задовільне формування заготовки на

колодці. Але недосконалий спосіб одержання розгортки все ж таки

не дозволяє проектувати взуття з високою точністю.

Враховуючи недоліки графо-копіювальної системи, у 1936 році

в ЦНІШПі група вчених під керівництвом Ю.П. Зибіна розробляє

принципово нову систему проектування верху взуття, яка

ґрунтується на узагальнених даних обміру стоп населення і

називається копіювально-графічною. Вона передбачає копіювання

бокової поверхні колодки і графічну побудову деталей взуття. При

121

побудові креслення враховується анатомо-фізіологічна будова

стопи, основні розміри деталей за державним стандартом на готове

взуття, досвід модельєрів.

Вибравши ескіз, модельєр одержує розгортку бокової

поверхні колодки найбільш раціональним способом, вписує її у

систему прямокутних координат, наносить базисні лінії, які

відповідають положенню основних анатомічних точок стопи,

відмічає контрольні точки відповідно до стандарту, проводить

основні і допоміжні лінії і приступає до побудови моделі (рис. 7.4).

Рис. 7.4 - Побудова креслення деталей туфель-"лодочок" за копіювально-

графічною методикою

Переваги копіювально-графічної системи в тому, що вона

враховує розміри колодки, анатомо-фізіологічну будову стопи та

практичний досвід у сфері моделювання та конструювання тих видів

і конструкцій взуття, які запровадженні у виробництво.

Недоліками цієї системи є те, що виникають ускладнення у

відтворенні ліній моделі на кресленні за ескізом, і, як наслідок,

відхилення від художнього задуму.

На виробництві практики-модельєри часто використовують

копіювальну систему моделювання верху взуття, яка передбачає

одержання деталей у вигляді копій з рисунка на колодці з

допомогою кальки та інших матеріалів без побудови робочого

креслення. Така система не передбачає нанесення на колодку

допоміжних ліній, що характеризують положення основних

анатомічних точок стопи, і вимагає достатньо великого

практичного досвіду і навиків у сфері моделювання взуття.

122

Копіювальна система застосовується найчастіше при моделюванні

взуття, верх якого складається з окремих ременів, не зв'язаних

конструктивно. Вона не може застосовуватись для проектування

закритого взуття.

Ескіз моделі модельєр відтворює на колодці, опираючись на

свій досвід і окомір. Вирізаний з кальки шаблон, близький за

формою, але дещо більший за розміром, модельєр накладає на

колодку, прикріплює каучуковим клеєм та переносить на нього

контур деталі. Потім кальку наклеюють на цупкий папір і вирізають

по відмічених контурах, даючи припуски на шви та затягувальну

кромку, ще раз уточнюють на колодці і при необхідності коректують.

Перевагами копіювальної системи є можливість застосу-

вання недефіцитних матеріалів, а також наочність одержаних

деталей, особливо асиметричних. До недоліків системи можна

віднести трудомісткість одержання копій деталей і неможливість

застосування її для проектування закритого взуття з високими

берцями. Крім цього, врахування анатомічної будови стопи

здійснюється візуально, що призводить до помилок при визначенні

розмірів та форми деталей. Неодноразове нанесення рисунка моделі

на колодку призводить до її непридатності.

Існуючі системи моделювання взуття не дозволяли

спроектувати деталі верху, які б відрізнялись високою точністю, а

виникнення в кінці 50-х років минулого століття внутрішнього

способу формування вимагало саме цього. Тому в МТІЛП на

початку 60-х років ведуться пошуки нової системи моделювання, яка

б задовольняла ці вимоги. Роботи проводяться Раяцкасом В.Л.,

Ключниковою В.М. та іншими під керівництвом Зибіна Ю.П. Таким

чином була розроблена система проектування взуття за жорсткою

оболонкою.

Вона передбачає копіювання бокової поверхні "одягнутої"

колодки, тобто колодки, на яку прикріплені всі внутрішні та

проміжні деталі верху взуття (інколи устілки). З такої колодки

одержували жорстку оболонку та сплощували її відповідно до

конструкції заготовки та типу взуття. Креслення моделі виконували

шляхом коректування перенесених з оболонки ліній моделі,

враховуючи технологічні нормативи і деформацію матеріалів при

формуванні.

Для виконання рисунка деталей на об'ємну оболонку

наносять базисні та допоміжні лінії (рис. 7.5).

123

Рис. 7.5 - Нанесення ескізу моделі на жорстку оболонку (методика МТІЛП)

Система проектування взуття за жорсткою оболонкою

вимагає наявності довідкових даних про деформацію різних

матеріалів, які входять у заготовку. Оскільки вони часто

змінюються, то для кожної нової конструкції їх потрібно визначати.

Це дещо ускладнює процес проектування. Крім цього необхідність

попереднього прикріплення деталей на колодку також ускладнює

процес проектування і збільшує його трудомісткість.

Перевагами цієї системи є можливість мати уяву про

естетичні, технологічні та споживчі властивості нової моделі вже за

рисунком моделі на оболонці. Вона враховує анатомічну будову

стопи, конструкцію заготовки, висоту каблука, а також дозволяє

перейти до автоматизованого проектування.

Недоліками є те, що не враховується практичний досвід

графічної побудови деталей взуття, а також труднощі, викликані

прикріпленням деталей на оболонку та одержанням жорсткої

оболонки, особливо, коли застосовується вакуум-апарат. Цією

системою, як правило, користуються коли потрібно побудувати

деталі заготовки з високою точністю.

Метод проектування взуття на колодці і перенесення ліній

моделі з колодки на площину створений у 1962-1965 pp. в

Міжнародному інституті взуттєвої техніки і мистецтва в Мілані.

Автором методу є Адріано Лунаті, викладач школи Ars Sutoria

(взуттєве мистецтво - лат.). Метод використовує як відомі, так і ряд

нових елементів. За цим методом проектують основні типові

конструкції і на їх основі - різновиди.

Новим елементом в італійському методі є різне коректування

(розширення і звуження) нижніх і верхніх країв розгортки (рис. 7.6)

залежно від типу взуття, що сприяє покращенню формувальних

властивостей заготовки.

124

Рис. 7.6 - Розведення шаблона УРК з нанесеним на нього рисунком

моделі за італійською методикою

До переваг цього методу слід віднести: можливість

перевірити якість проектування з допомогою паперового макету-

склейки заготовки, виготовлення якого передбачає ця методологія;

висока точність; порівняно невелика трудомісткість. Сьогодні цей

спосіб набуває широкого застосування в багатьох країнах світу.

7.4. Особливості проектування верху типових конструкцій

взуття за копіювально-графічною методикою

Типовими є конструкції верху взуття, що мають загальні

характерні особливості складання заготовки: черевики (напів-

черевики) з настроченими союзками або берцями, туфлі типу

"лодочка" тощо.

Проектування моделей різних конструкцій взуття за

копіювально-графічною системою включає такі етапи: встановлення

(вписування) умовної розгортай колодки (УРК) в осі координат;

розрахунок і нанесення базисних ліній; розрахунок положення

контрольних точок і ліній; розробка загального виду - конструктивної

основи креслень зовнішніх, внутрішніх і проміжних деталей верху.

Встановлення УРК в осі координат. Основою для проекту-

вання креслень моделей верху взуття за копіювально-графічною

системою є умовна розгортка колодки, вписана у систему координат

і затверджений ескіз моделі. Після нанесення осей координат по осі OY

вверх відкладають висоту каблука і товщину пакета деталей верху і

низу (т. В

В'

), від точки В'

радіусом B'

П, який дорівнює 0,62,Д

на осі ОХ відмічають т. 77 (точка зовнішнього пучка). Через точки

В'

і 77 проводять пряму O

яку продовжують в обидва боки. З

врахуванням контурів зовнішнього та внутрішнього пучків,

товщини деталей верху і низу в п'ятковій частині (5-8 мм),

окреслюють контур УРК. Перпендикулярно до лінії B'

П та O

125

дотично до п'яткового контуру УРК проводять лінію O

(рис. 7.7).

Таким чином, отримують зміщені осі X

, по відношенню до

яких проводять базисні та допоміжні лінії.

Розрахунок і нанесення базисних та допоміжних ліній.

Базисні лінії - це проекції поперечних перерізів стопи, які проходять

через найбільш характерні її анатомічні точки. Система базисних

ліній служить для визначення розмірів і обґрунтованої побудови

контурів деталей верху взуття з врахуванням анатомо-фізіологічної

будови стопи.

Рис. 7.7 - Встановлення УРК в осі координат

і побудова конструктивної сітки

Для побудови конструктивної сітки використовують п'ять

базисних ліній. Відстань до базисних ліній визначається відповідним

коефіцієнтом залежно від довжини розгортки (без декоративного

припуску в носковій частині):

I - 0,23 Д

- центр зовнішньої щиколотки;

II - 0,41 Д

- точка згину стопи в гомілковостопному суглобі;

III - 0,48 Д

- середина стопи;

IV - 0,68 Д

- центр головки внутрішнього пучка;

V - 0,78 Д

- кінець мізинця.

Відстані до базисних ліній відкладають від т. O

по осі O

Через одержані точки проводять базисні лінії, перпенди-

кулярно до осі О

Основними розмірами деталей верху взуття є: висота берців

напівчеревика, туфель, черевика, халяви чобіт, задинки, задника,

підноска тощо. Деякі з цих розмірів визначаються державним

стандартом на взуття. Тому для визначення їх розмірів

126

користуються формулами, запропонованими Хохловим Б.П. і

Пєшковим Ф.В. у 1948 році.

Висоту берця напівчеревиків і закритих туфель (В'

п)

визна-

чають за формулою:

= 0,15N

+ C.

Зокрема, для чоловічого і жіночого взуття ця формула має вигляд:

= 0,15N

+ 25,5(мм).

Висоту задинки визначають за формулою:

= 0,15N

+ 12,5(мм).

де N

- розмір взуття в метричній системі нумерації.

Основні розміри деталей за метричною системою нумерації

наведені в таблиці 7.1. Слід відмітити, що (за Макаровою B.C.)

висота берців туфель-"лодочок" і туфель з відкритою п'ятковою

частиною збільшується в порівнянні з висотою напівчеревиків

відповідно на 3 і 5-6 мм, щоб взуття краще утримувалось на стопі.

Таблиця 7.1 - Основні розміри деталей взуття

Відрізок п'ятої базисної лінії, обмежений контуром УРК,

ділять пополам (т. а) і з'єднують з точками В

та В

, одержуючи

відповідно верхню допоміжну В

і контрольну Β

лінії. Ці лінії є

орієнтиром при побудові берців в туфлях та напівчеревиках.

Напрям лінії верхнього канта В

залежить від висоти

каблука. Тому нижню половину базисної лінії V ділять на три

однакові відрізки і отримують відповідно точки: а', а", і а'". Лінія

' - відповідає положенню верхнього канта для взуття на низькому;

" - середньому; В

'" - високому каблуці.

Для побудови переднього контуру берців у моделях

черевиків і напівчеревиків з настроченими берцями і "лаофер"

проводять допоміжні лінії, які визначають положення заглиблення

союзки і ниткової закріпки. Для цього з'єднують прямими точку

перетину верхнього контуру УРК з базисною лінією IV (т. К) і точки

перетину базисних ліній III і II з нижнім контуром УРК (відповідно

т. Л і т. Л'). На лінії КЛ від т. К відкладають відстані 0,35 КЛ (б) і

0,50 КЛ (б'). Точка б - верхня межа, а точка б' - нижня межа

заглиблення союзки (т. Г).

Для напівплоских заготовок (середній і високий каблуки)

точку Г не рекомендується проектувати в бік п'ятки від лінії КЛ,

оскільки це може призвести до неякісного формування заготовки на

колодці і ушкодження ниткових закріпок. Для взуття на низькому

каблуці ця точка може наближатися до лінії КЛ' без зниження якості

формування. Відхилення положення т. Г в бік носка від лінії КЛ

покращує формування, але слід пам'ятати, що ниткові закріпки не

повинні попадати в зону максимальних напружень, викликаних

згинанням стопи в плюсно-фаланговому суглобі, тобто на ділянку

між базисними лініями IV і V.

Для побудови взуття з високими берцями (халявами)

потрібно провести додаткову лінію, по якій відкладається висота

цих деталей. Для цього від точки перетину базисної лінії І з нижнім

контуром УРК (т. Б) вверх по базисній лінії І відкладають 0,21 Д

ст

(Д

ст

- довжина стопи) і отримують точку М. Через точки В'

і Μ

проводять лінію косого підйому до перетину з верхнім контуром

УРК (т. В). Відстань B'

B ділять пополам, одержують точку В'. Через

т. В' встановлюють перпендикуляр до осі ОХ, який і буде лінією

висоти берця черевиків або халяви чобіт.

На рис. 7.7 наведена конструктивна сітка для побудови

креслень різних типових конструкцій взуття. Однак на практиці

проводять лише ті додаткові лінії, які обумовлені конструкцією

взуття, що проектується.

128

Після побудови конструктивної сітки починають креслити

контури основних деталей залежно від ескізу моделі. При

встановленні положення контурів деталей (союзки, носка тощо) слід

враховувати, що при формуванні на колодці вони змістяться вперед

(у поздовжньому напрямку) на величину деформації. Найбільша

деформація (видовження) заготовки по довжині виникає в носковій

частині, на ділянці прикладення зусилля (до 30-40%). При віддаленні

до п'яткової частини деформація зменшується. При видовженні

заготовки її поперечні розміри зменшуються, тому це необхідно

враховувати при встановленні припусків на затягувальну кромку: в

носковій частині менше нормативної, а в геленковій - більше.

Побудова лінії згину союзки. Положення лінії згину союзки

відіграє важливу роль у створенні необхідної деформації заготовки при

її формуванні, а також натягу тієї чи іншої частини верху взуття.

Залежно від того, де потрібно створити найбільшу деформацію, в

різних конструкціях взуття лінія згину може займати три основні

положення.

У туфлях-"лодочках", де потрібно створити натяг

(напруження) по верхньому канту, оскільки ці туфлі удержуються на

стопі саме завдяки цьому, лінію згину будують вище найбільш ви-

пуклої точки на 3-5 мм залежно від висоти каблука (рис. 7.8, пол. І).

При цьому створюється надлишок площі заготовки в носковій

частині і при затягуванні її на колодку вона витягується по

верхньому канту більше. Задинка в нижній частині зазнає відносно

меншої деформації.

Рис. 7.8 - Положення лінії згину союзки:

І - для туфель-"лодочок"; II - для напівчеревиків і черевиків; III - для чобіт

У черевиках і напівчеревиках (полуботинках), де є

пристосування для закріплення на стопі (шнурки, резинки, пряжки

тощо) немає необхідності створювати натяг верхнього канта, а тому

лінія згину союзки будується дотично до найбільш випуклої точки

УРК у носковій частині (рис. 7.8, пол. II).

129

При проектуванні чобіт потрібно, навпаки, створити

напруження в нижній частині заготовки (по заднику), оскільки верхня

частина має бути ослаблена для проходження стопи при взуванні та

зняті взуття. У цьому випадку лінію згину будують нижче

найвипуклішої точки УРК (рис. 7.8, пол. III). При формуванні

заготовки недостатність площі в носковій частині створює напруження

по нижньому її краю, тобто заднику, що саме і потрібно для вказаної

конструкції. Такі основні принципи побудови лінії згину союзки для

різних видів взуття. При проектуванні взуття за іншими методиками це

питання вирішується по-різному, але вказані вище особливості

побудови лінії згину союзки виконуються завжди. На цьому буде

наголошено далі при вивченні цих методик проектування.

У реальних умовах проектування потрібно враховувати

припуск на товщину внутрішніх та проміжних деталей верху,

деформацію системи матеріалів, конструкцію заготовки та ін. Тому

реальне положення лінії згину союзки може на 2-3 мм відрізнятись

від потрібного для даного типу взуття. Так, наприклад, якщо верх

(матеріал) добре деформується (розтягується), то припуск на

товщину матеріалів у носковій частині можна не давати, а якщо

матеріал верху синтетична чи штучна шкіра, то обов'язково лінія

згину проводиться на 2-3 мм вище потрібного положення, оскільки

заготовка менше витягнеться, ніж з натуральної шкіри.

Побудова лінії відрізного носка. Значна деформація носкової

частини заготовки при формуванні призводить до зміни положення

лінії відрізного носка і робить її не прямолінійною, якою вона

виглядає в готовому взутті, а випуклою (рис. 7.9). Радіус кривизни

залежить від деформації заготовки, її жорсткості і сягає 240-320 мм.

Чим вище жорсткість заготовки, тим більший радіус, оскільки

деформація у цьому випадку невелика.

Рис. 7.9 - Контур носка у взутті (а) і в заготовці (б)

Побудова заднього контуру берців і халяв. Положення заднього

контуру берців (халяв) також залежить від виду взуття. Так, для туфель,

де потрібно створити велике напруження по лінії верхнього канта,

задній контур берця і задинки "засікає" (рис. 7.10, пол. І) УРК в

130