Бродська Р.В. Риторика

Подождите немного. Документ загружается.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Севастопольський міський гуманітарний університет

Р. В. БРОДСЬКА

РИТОРИКА

Практикум

Методичні рекомендації

для слухачів системи післядипломної освіти

та вчителів української мови і літератури

загальноосвітніх шкіл

Севастополь

«Рібест»

2008

УДК 808.5:378.09

ББК 83.7

Б88

Рецензенти: кандидат педагогічних наук, доцент кафедри

української філології СМГУ Т.В. Мельник, кандидат філологічних

наук, доцент кафедри теорії і практики перекладу СевНТУ

О.М. Абрамічева.

Методичні рекомендації розглянуто і затверджено на

засіданні кафедри української філології СМГУ, протокол № 5 від

03.12.2007 р.

Друкується за рішенням редакційно-видавничої ради СМГУ,

протокол № 2 від 11.12.2007 р.

Б88

Бродська, Р. В.

Риторика. Практикум. Методичні рекомендації для слухачів

системи післядипломної освіти та вчителів української мови і

літератури загальноосвітніх шкіл / Ростислава Володимирівна

Бродська. – Севастополь : Рібест, 2008. – 44 с.

Пропоновані методичні рекомендації складаються з блоку

практичних завдань до тем, передбачених програмою курсу

«Риторика». Система аналітичних, творчих та ігрових вправ

дасть можливість слухачам курсів використовувати їх у середній

школі, навчаючи учнів як підготувати і виголосити публічну

промову, здійснити всесторонній риторичний аналіз тексту та

оцінити ораторську промову.

Методичні рекомендації розраховані на вчителів української

мови та літератури, слухачів системи післядипломної освіти.

УДК 808.5:378.09

ББК 83.7

Все права данной публикации защищены и охраняются законом.

ЗМІСТ

Передмова ........................................................................................................

Тема № 1. Загальні основи риторики ............................................................

Тема № 2. Техніка мовлення й культура оратора ........................................

Тема № 3. Методика підготовки до виступу. Риторика монологу .............

Тема № 4. Взаємодія оратора й слухачів. Риторика діалогу .......................

Тема № 5. Риторичний аналіз тексту .............................................................

Тема № 6. Методика рецензування виступу .................................................

Додаток А. Перелік термінів і понять, що використовуються у риториці

Бібліографія .......................................................................................................

ПЕРЕДМОВА

Розширення суспільних функцій української мови зумовило переакцен-

тацію мети вивчення її в середніх навчальних закладах, внесення істотних змін

до відповідних програм, зокрема введення для дванадцятого класу курсу

риторики. Проте методичних рекомендацій та розробок уроків з цього курсу

недостатньо.

Література й мова, які репрезентують філологію в сучасній школі й вузі, не

формують належним чином в учнів і студентів навички мовної діяльності. На

жаль, останніми роками спостерігається значне відхилення від вимог культури

мовлення в практиці спілкування людей, як на побутовому рівні, так і в

писемному й усному мовленні офіційних осіб, а також і в діяльності засобів

масової інформації. Численні невиправдані запозичення іншомовних слів і

виразів, захоплення деяких авторів і ораторів неформальною лексикою, вільне

використання літературних й граматичних норм мови, а також банальні

орфоепічні й орфографічні помилки в усному й писемному мовленні – все це

турбує кожну освічену людину. Слід залежно від можливостей кожної освіченої

людини виправляти небажану тенденцію у використанні й розвитку рідної мови.

Риторика компенсує проблеми в практичному володінні мовленням, які

виникають через недоліки шкільної й вузівської філологічної підготовки. Саме з

цією метою вона введена в систему дисциплін, які вивчаються на філологічних

факультетах вузів, адже впливати на адресата, аудиторію за допомогою мовлення

можна навчитися. Система пропонованих завдань повинна цьому сприяти. Нав-

читися добре говорити можна лише за умови, якщо людина хоче цього, коли

вона готова виправляти свої недоліки, включатися в гру, тренувати окремі мовні

й поведінкові вміння. От чому цикл занять з риторики передбачає конвенцію.

Актуальність введення спецкурсу «Риторика» у програму післядипломної

педагогічної освіти вчителів-словесників зумовлена багатьма чинниками. По-

перше, високопрофесійний вчитель-словесник – це обов’язково риторична

особистість, що досконало володіє живим впливовим словом, проте підготовка

такої особистості (навчання, вироблення практичних навичок та умінь) –

проблема, яка фактично досі системно не вирішувалася. По-друге, розбудова

демократичного суспільства в Україні, свобода слова, колегіальність вирішення

багатьох питань загострили інтерес до риторики як науки і мистецтва слова,

поставили на порядок денний методичної громадськості проблему риторичної

підготовки школярів, тобто піднесення їхньої мовленнєвої культури.

У процесі вивчення курсу риторики у вчителів мають виробитися основні

вміння:

 опиратися на класичний досвід ораторів колишніх епох;

 використовувати життєві й суспільні ситуації для переконання аудиторії,

володіти засобами переконання;

 застосовувати у своїй практиці основні риторичні правила й прийоми

(правила й прийоми вибору теми, її осмислення, збору й систематизації

матеріалу, побудови тексту), використовувати різні стилі й жанри оратор-

ського мовлення;

 логічно розвивати тему, вибирати точні слова й мовні звороти;

 володіти голосом, дикцією, інтонаціями, жестами й мімікою;

 вільно триматися перед аудиторією, відчувати зворотний зв’язок з нею.

Формування риторичних умінь і навичок відбувається поетапно: від

аналізу зразка – до наслідування його наслідування, далі – до закріплення

риторичних дій в ігрових комунікативних ситуаціях і лише після цього – до

вільної творчості.

У підготовці публічної промови, яка має виголошуватись, присутній

фактор індивідуальності. Риторичні нахили – це не тільки природна обдаро-

ваність, талановитість людини, що впливає на партнера й аудиторію за

допомогою слова, але й надбане в тренуваннях уміння використовувати

риторичні фігури, дотримуватися риторичних зразків, домагатися шуканого

результату, інтелектуального, емоційного, комунікативного.

Методичні рекомендації побудовані за програмою, яка спирається на

багато класичних і новітніх розробок з курсу «Риторика», адресовані вчителям

української мови, студентам-філологам, можуть використовуватися на практич-

них заняттях з риторики у середній школі.

ТЕМА № 1. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ РИТОРИКИ

Уміння говорити добре необхідно всім, кожна людина повинна уміти

точно, коротко й виразно висловити свої думки, бути оратором.

Серед численних правил риторики, які сформульовані на сьогодні її

теоретиками й практиками, можна виділити три найбільш істотні для оратора.

Ці правила такі:

1) знати предмет мовлення, забезпечувати дохідливість, логічність, лаконіч-

ність, жвавість і простоту висловлювання;

2) викликати інтерес до свого виступу, зацікавити й збудити аудиторію;

3) говорити грамотно, яскраво, емоційно й виразно.

Ці правила і є основами риторики, іншими словами – ми говоримо про логічні,

психологічні та естетичні основи красномовства.

Завдання

І. Логічні основи риторики

1. Як ви розумієте вислів Ф.Д.С. Честерфілда «Кінцева мета красномовства –

переконувати людей».

2. Доведіть правильність вислову М.Т. Цицерона: «Хто ясно мислить – той

ясно говорить».

3. Назвіть основні логічні закони й методи логічного мислення.

4. Яка помилка допускається в такому міркуванні?

У книзі Эразма Роттердамського «Розмови запросто» є така сценка. Зібра-

лися одного разу декілька людей і засперечалися, яка частина людського тіла

найповажніша. Один висловив припущення, що око, другий – що серце, третій –

що мозок, одним словом, кожен називав інше й наводив свої докази. Один

сказав: «А по-моєму, найповажніша частина та, на якій ми сидимо». Усі

сприйняли цю думку як безглузду, але він додав: «У народі кажуть: хто сідає

першим, тому й пошани більше, а почесне це право належить названій частині».

5. Визначите, яких помилок припускаються в таких доказах:

1). Те, що повинно бути, є добром. Але зло повинно бути. Виходить, зло є добро.

2). Якби не було часу, то не було б жодного дня. Якби не було ні дня, то

завжди стояла б ніч. Але якби завжди стояла ніч, був би час. Отже, якби

не було часу, то він був би.

3). Що природне, те – добре. Робити помилки природно. Виходить, робити

помилки добре.

4). Людиною можна назвати багатьох. Ви – людина. Виходить, вами можна

назвати багатьох.

6. Визначте засоби вираження логічності в наведених текстах.

1). Справді, адже цілком ясно, що якщо всі будуть писати по-різному, то ми

перестанемо розуміти один одного. Значить зміст і цінність орфографії в

її єдності. Чим ідеальніша ця єдність, тим легше взаєморозуміння. Ці

загальні міркування цілком доводяться дослідженням процесу читання.

Для повної успішності цього процесу необхідно, щоб ми якнайлегше

пізнавали графічні символи, щоб якнайлегше виникали пов’язані з ними

асоціації. Все незвичне – незвичні сполучення букв, незвична орфографія

слів, незвичні скорочення й тощо – все це сповільнює сприйняття, зупи-

няючи на собі нашу увагу. Всім відомо, як важко читати безграмотний

лист, на кожній помилці спотикаєшся, а іноді й просто не відразу

розумієш написане. Грамотну, композиційно побудовану заяву на чотири

великих сторінки можна прочитати за кілька хвилин. Стільки ж часу,

якщо не більше, прийдеться розбирати й невелику, але безграмотну й

стилістично безпомічну розписку (Л.В. Щерба).

2). Вибір слова і його значення для введення в мовлення регулюється не

нормою, а доцільністю. Про це, між іншим, переконливо говорить авторське

редагування тексту: Пушкін і Л. Толстой, Чехов і Маяковський у більшості

випадків заміняли одне слово іншим, а друге – третім і четвертим не тому,

що перше слово було неправильне: воно було неточне й недоречне, не

вступаючи в протиріччя із поясненнями тлумачних словників і граматич-

ними настановами. У використанні лексики й лексичної семантики мовний

автоматизм не спрацьовує або виявляється недостатнім. Потрібно співвід-

нести мовлення і з мовою, й зі свідомістю, і з дійсністю, і з умовами

спілкування для того, щоб знайти єдине потрібне розміщення єдино

потрібних слів (за переконанням Л. Толстого) (Б.Н. Головін).

7. Визначите, у чому полягає логічність наведених фраз, що здаються на

перший погляд нелогічними.

1). Першопрохідникам набагато легше. Подивіться, яка тиснява на второва-

них дорогах. 2). У природі нічого не зникає, поки людина не береться до

роботи. 3). Перший крок дитини – це перший крок до його смерті. 4). Що ми

відкриваємо: закони природи чи наші голови для них? 5). За нездарність

працювати над собою настав час давати інвалідність. 6). Для того й звивини,

щоб обходити гострі кути. 7). Закривав на все очі – був далекоглядним.

8). Якщо всі будуть гумористами, то хто буде ділитися сумним досвідом?

9). Темну особистість псувала світла голова. 10). Інший раз крилатим

доводиться туго: вони не вміють плазувати. 11). Глядачів завжди більше,

ніж очевидців. 12). Сміятися – значить робити зуби беззахисними. 13). Хто

зважує кожне слово, у того воно не буває пустим. 14). У природі нічого не

зникає, а заноситься в Червону книгу. 15). Бережи чужий час – збережеш свій.

8. Уміння логічно мислити й доводити свою точку зору багато в чому

визначає мистецтво спору. Ознайомтеся з наведеними (за названою

працею В.О. Свєтлова, с. 615–617) правилами спору і висловте свої

міркування щодо змісту і засобів праці за кожним правилом:

І. Кожен учасник спору має право:

1). Висувати будь-яке судження, яке стосується теми спору, як тезу або

аргумент у формі ствердження (хід «висуваю») або у формі запитання

(хід «невже не так, що...?»).

2). Погоджуватися з будь-яким судженням, висловленим іншим (другим)

учасником спору (хід «погоджуюсь»).

3). Піддавати сумніву будь яке судження, висловлене іншим (другим)

учасником (хід «наведіть докази, доведіть»).

4). Відкидати будь-яке судження, висловлене іншим учасником (хід «не

погоджуюсь»).

5). Взяти назад будь-яке судження, висловлене раніше (хід «беру назад»).

II. Кожен учасник спору зобов’язаний:

1). На хід співрозмовника «висуваю», «хіба не так, що...?» відповідати

контрходами «згоден», «не згоден» або «наведіть докази».

2). На хід «наведіть докази» відповідати контрходами «висуваю» або «хіба

не так, що...?»

3). На хід «не згоден» відповідати контрходом «висуваю», «хіба не так, що...?»,

«доведіть» або «беру назад».

4). На хід «беру назад» відповідати контрходами «згоден», «не згоден»,

«доведіть».

5). На хід «хіба не так, що...?» відповідати контрходами «згоден», «не згоден».

III. Правила формування банку аргументів (доказів):

1). Учасник, який зробив хід «висуваю» або «згоден», вносить відповідне

судження у свій банк аргументів.

2). Учасник, який зробив хід «беру назад», викреслює відповідне судження зі

свого банку аргументів.

3). Жодне судження не може бути взяте учасником спору назад, якщо

доведено, що воно є наслідком його банку аргументів.

4). Якщо доведено, що певне судження є наслідком банку аргументів будь-

якого учасника, то воно зараховується в цей банк як новий складник.

5). Хід «наведіть докази», зроблений учасником щодо деякого судження,

поповнює цим ходом в банк аргументів опонента.

IV. Правила виграшу (програшу):

1). Учасники завчасно домовляються про час, який вони можуть витратити

на спір, протягом якого він вважається дійсним.

2). Таким, що виграв спір, вважається учасник, який першим доведе, що його

теза є логічним наслідком банку аргументів його опонента або, що банк

аргументів останнього має суперечності (протиріччя).

3). Якщо за відведений час жоден із учасників не виграє, спір закінчується

нічиєю.

9. Реалізуйте в діалозі-суперечці т.зв. лояльні прийоми спору, описані

Олександром Никифоровим. Пояснити, які прийоми цього вченого Ви не

приймаєте і чому.

1). Ініціатива: запропонувати своє формулювання спірного питання; зафіксувати

пункт розбіжностей, запропонувати місце проведення спору, обумовити

наявність або відсутність слухачів. Захопивши ініціативу, продовжуйте

наступ: нападайте на тезу і аргументи супротивника, змушуючи його захища-

тися; запитаннями, уточненнями, аргументами спрямовуйте спір у потріб-

ному для вас напрямку. Якщо ви передбачаєте, що опонент може висунути

проти вашої тези якісь аргументи, сміливо самі їх висловлюйте: формулюйте

можливі заперечення опонента в зручній для себе формі й переможно з ним

розправляйтесь (якщо опонент усе ж спробує висловити ці аргументи, ви

зможете їх відхилити: «Ну, про це ми вже говорили, навіщо ж повертатись!»).

2). Свою тезу треба формулювати у формі простого судження з недвознач-

ними термінами – таку тезу легше обстоювати, до неї важче прискі-

пуватися з усілякими уточненнями термінів, які часто топлять спір в

пустопорожніх обговореннях значення слів. Таку тезу важче спотворити

чи перекрутити. Теза повинна бути довідною (пам’ятайте: про смаки,

симпатії, антипатії не сперечаються!).

3). Тягар доведення: треба повести справу так, щоб доводити свою тезу

довелося вашому супротивникові, а ви візьміть на себе роль критика.

4). Концентрація: не варто нападати на всі складові аргументації супротивника –

треба вибрати найслабший аргумент в його захисті і сконцентрувати всю

увагу і сили саме на ньому; якщо підозрюєте помилку в демонстрації –

досліджуйте мету висновків опонента, перевірте їх логічну коректність.

5). Ефект несподіванки: не поспішайте виставляти всі свої аргументи, усі свої

заперечення – прибережіть щось і до кінця спору. Спір догоряє, обидві

сторони висловили, здається, усі свої аргументи, супротивник нічого нового

від вас уже не чекає і, природно, розслабляється. І тут ви несподівано

завдаєте удару – висловлюєте сильний, збережений на завершення аргумент!

6). Обернення аргументів супротивника проти нього самого (наприклад:

Батько – синові: У твої роки Авраам Лінкольн уже сам заробляв собі на хліб!

Син – батькові: А в твої роки, таточку, Авраам Лінкольн був уже

президентом Сполучених Штатів!).

7). Відкладати відповідь: якщо супротивник навів сильний доказ, на який ви

не знаєте, як відповісти, не поспішайте визнавати свою поразку – у всіх

нас різна реакція: один розмірковує швидше, інший повільніше (різні ж

типи нервової системи). Спробуйте відтягти відповідь, поговоріть про інші

аргументи опонента, задайте уточнююче запитання – а раптом через

деякий час в голову прийде гідна відповідь.

8). Запам’ятовувати весь спір, тобто його початок, тезу супротивника і

власну, вашу, взаємну аргументацію і взагалі напрямок полеміки, не

згубити в ході сперечання те спірне питання, через яке виникла полеміка.

9). Манера триматися: зберігати спокій і холоднокрів’я. Не піддавайтесь

емоціям! Зберігайте спокійну гідність. До речі, ваш спокій драстично діє

на супротивника, він починає виходити з себе. Упевнений тон, чітка

аргументація, спокійне мовлення, впевнені висловлювання. Якщо ви добре

одягнені, тримаєтесь впевнено, висловлюєтесь переконливо – з вами не

кожен наважиться вступити в спір.

10). Останнє слово: підсумовуючи зіткнення, можна подати їх у вигідному

для себе світлі, і навіть якщо ці підсумки виявились мізерними, заключне

слово дає змогу якось «зберегти лице». Програвати треба вміти гідно.

Завтра виграєте!

(За кн.: А. Никифоров. Общедоступная и увлекательная книга по логике,

содержащая объёмное и систематическое изложение этой науки профессором

философии. – М., 1995. – С. 194–200).

10. Дайте відповіді на запитання:

1). Який спір називається простим, а який складним (за кількістю учасників

спору і за предметом (темою) спору)?

2). Які бувають спори за формою мовлення?

3). Який спір вважають раціональним, а який – не раціональним?

4). Які ви знаєте цілі (мету) спорів?

5). Що таке доказ? З яких елементів він складається? Які види доказів вам

відомі?

6). Що таке аргумент доказу? Які вимоги повинен задовольняти доказ?

7). Які вимоги повинна задовольняти теза? (Потребує доказів, бути ясною і

точною, залишатися однією і тією ж впродовж усього доказування).

8). У чому суть спростування (тези, демонстрації, аргументів)?

11. Ознайомтеся із правилами й ознаками спору по книзі А.А. Івіна «Риторика.

Искусство убеждать». – М., 2002., с. 248 і дайте відповідь на запитання,

дописавши опорний конспект:

1). Спір – це...

2). Спір як одна з можливих ситуацій аргументації має характерні ознаки...

3). Спір – це ситуація, коли ...

4). Різновиди спору: дискусія, полеміка, еклектика, софістика. Дискусія –

спір,... Полеміка – спір, ... . Софістика – спір, ... . Прийоми спору. Їхні

види, особливості.

12. Прочитайте основні правила поведінки в спорі, розширте їх коментарями

й доповніть правилами, які ви самі виробили.

Основні правила поведінки в спорі:

1). Доводячи справедливість своєї думки, не бути голослівним, використову-

вати переконливі аргументи.

2). Поважати співрозмовника, не допускати імпульсивної оцінки його думки:

«Ви не праві», «Ви помиляєтеся», «Ви все переплутали» і тощо. Краще

сказати: «Я думаю, інакше», «Я розумію вас, але не можу повністю

погодитися із цією позицією, і от чому...»

3). Дотримуватися теми розмови, не переводячи її в інше русло.

4). Говорити не все, що можна сказати, а тільки те, що допомагає вирішити спір.

5). Не вважати, начебто те, що зрозуміло для вас, завжди зрозуміло й для іншого.

6). Звертатися до того, чия думка оскаржується, використовуючи особову

форму, у тому числі й звертання по імені (імені та по батькові).

7). Не прагнути будь-що довести свою правоту. Якщо співрозмовник

говорить справу й виявився правий, то треба змінювати свою точку зору.

Визнавати свої помилки не означає приниження в очах партнера по

спілкуванню.

8). Використовувати «луну-відповідь» – повторення фраз співрозмовника:

«так ви говорите, що....» (для кращого розуміння його точки зору).