На жаль, іноді можна зустрітися з нетактовною поведінкою вчителя. Її
можна пояснити не лише неетичністю, неуважністю до проблем педагогічної
моралі, але й відсутністю досвіду. Адже педагогічний такт – це педагогічний
підхід до учнів. Це вміння, але особливе, професійне, подібне до вміння
художника скомпонувати картину чи до вміння актора вжитися в образ. Тому
визначення педагогічного такту і сфера вживання самого терміну в теорії і
педагогічній практиці ґрунтуються на трьох точках зору:
1) педагогічний такт – це запровадження у взаємини з учнями
загальнолюдського такту (педагог розуміє, що у спілкуванні з учнями
слід бути тактовним, тому поводиться так само тактовно, як і в
позапрофесійній сфері);
2)
педагогічний такт – це психологічна властивість особистості вчителя,
його характерологічна риса (тобто, вчитель поводиться тактовно не
стільки тому, що усвідомлює необхідність такої поведінки, а через те,
що тактовність є основною рисою його особистості, він просто не може
бути іншим);
3) педагогічний такт – один із компонентів майстерності вчителя (уміння
педагога у кожній конкретній
ситуації обирати правильний варіант
рішення, встановлювати найоптимальніші взаємовідносини зі
школярами).
Відповідно до двох перших точок зору педагогічний такт розглядається
серед таких властивостей як любов до дітей, ввічливе ставлення до них, повага
до їхньої людської гідності, чуйність, уважність, доброзичливість, самовладання
і т.п. У третьому випадку педагогічний такт можна трактувати як
спеціальне
професійне вміння вчителя встановити і підтримувати потрібні взаємини з
учнями. У такому розуміння педагогічний такт є по суті педагогічною
тактикою. У чому ж різниця між педагогічним тактом і тактикою вчителя?
Педагогічний такт завжди розглядається в позитивному значенні.
Сказати “поганий педагогічний такт” – це все одно, що сказати “погана
ввічливість”, “погана любов
до дітей”. А педагогічна тактика може мати
найскладнішу градацію: від найкращої – до найгіршої, від найдосконалішої –
до найпримітивнішої. Кожний вчитель так чи інакше вдається до якоїсь
тактики у взаєминах з учнями, але педагогічного такту у нього може і не бути.
Приміром, залякування, погрози, крик, покарання з метою підкорення учнів –
це теж
своєрідна тактика, але педагогічний такт тут відсутній. А може бути і
навпаки. Вчитель уважно ставиться до учнів, доброзичливий, а контакту з
дітьми не має. На уроках відсутня дисципліна, його завдань ніхто не виконує,
ніхто його не поважає. Такт у такого вчителя є, а тактика – недосконала, малий
запас тактичних прийомів. Отже, якщо
йдеться про саму особистість вчителя,
його характерологічні риси, його ставлення до учнів, чуйність, уважність –
доречно вживати поняття педагогічного такту. А якщо йде мова про запас
засобів впливу на учнів, про вміння користуватися ними – вживається термін
“педагогічна тактика”. Звичайно, ідеальним для вчителя є поєднання такту і
вміння вибирати потрібну тактику.
— 97 —