Галат В.Ф, Березовський А.В, Прус М.П, Сорока Н.М, Паразитологія та інвазійні хвороби тварин. Практикум

Подождите немного. Документ загружается.

piht (1986x2859x24b tiff)

Допущено

Міністерством аграрної політики України

як навчальний посібник для підготовки фахівців

в аграрних вищих навчальних закладах

ІІІ – ІV рівнів акредитації

з напряму “Ветеринарна медицина”

УДК 576.89(075.8)

ББК

48.73я73

Рецензенти: Дахно І. С., д-р вет. наук, проф., зав. каф. паразитології, патанатомії та вет-

санекспертизи Полтавської державної аграрної академії;

Приходько Ю. О., д-р вет. наук, проф., зав. каф. паразитології Харківської

державної зооветеринарної академії

Паразитологія та інвазійні хвороби тварин. Практикум: Навч. посіб-

ник / В.Ф. Галат, А.В. Березовський, М.П. Прус, Н.М. Сорока. — К.: Вища

освіта, 2004. — 238 с.: іл.

ISBN

966-8081-24-2

Висвітлено питання зажиттєвої та посмертної діагностики найпоширеніших інва-

зійних хвороб тварин, спричинюваних гельмінтами, кліщами, комахами та найпрості-

шими організмами. Значну увагу приділено лабораторним методам досліджень, які ві-

діграють вирішальну роль у встановленні діагнозу. Для кращого засвоєння матеріалу

практикум добре ілюстрований чорно-білими і кольоровими рисунками.

Для підготовки фахівців в аграрних вищих навчальних закладах ІІІ – IV рівнів ак-

редитації з напряму «Ветеринарна медицина». Може бути корисним спеціалістам вете-

ринарної медицини.

ББК

48.73я73

ISBN

966-8081-24-2  В.Ф. Галат, А.В. Березовський,

М.П. Прус, Н.М. Сорока, 2004

П18

Гриф надано Міністерством аграрної

політики України (лист від 01.07.04 р.

№ 18-2-1-128/775)

Назва розділу

ВСТУП

Паразитарні хвороби завдають значних збитків тваринництву внаслідок

зниження продуктивності тварин, а отже, й зменшення виробництва моло-

ка, м’яса, яєць, вовни тощо. Тому спеціалісти ветеринарної медицини повин-

ні вміти своєчасно їх діагностувати. Адже правильно встановлений діагноз є

одним із важливих складових у ланцюзі розробки та вдосконалення науково

обґрунтованого комплексу заходів у боротьбі з паразитарними хворобами

сільськогосподарських і домашніх тварин, птахів, бджіл, риб.

Більшість паразитарних хвороб за клінічними ознаками подібні до інфек-

ційних, що може зумовити труднощі в їх діагностиці. Іноді це може призвес-

ти до встановлення помилкового діагнозу хвороби і, як наслідок, — до поми-

лок у здійсненні лікувально-профілактичних заходів. Виходячи з цього, ко-

жен лікар ветеринарної медицини повинен комплексно підходити до вста-

новлення кінцевого діагнозу хвороби.

Практичний досвід свідчить, що заходи, спрямовані на запобігання окре-

мим групам хвороб, які на перший погляд мають однакові клінічні ознаки,

не слід проводити шаблонно, тобто вони мають бути диференційовані відпо-

відно до особливостей збудника хвороби. Отже, знаючи особливості збудника

і шляхи його поширення, лікар ветеринарної медицини може передбачити

можливість появи відповідних хвороб, а відтак — своєчасно здійснити їх

профілактику.

При встановленні діагнозу на паразитарні хвороби спеціалісти ветери-

нарної медицини мають користуватися методом комплексних досліджень.

Обмежуватись при діагностиці таких хвороб якимось одним методом дослі-

джень, як це роблять інколи практичні лікарі, не бажано, оскільки це може

призвести до помилкових висновків. У пропонованому навчальному посіб-

нику дослідження щодо кожної з хвороб описано в комплексі: епізоотологіч-

ні, клінічні, лабораторні та ін. Застосування такого підходу при обстеженні

хворої тварини в більшості випадків гарантує уникнення помилок лікарем

ветеринарної медицини.

Практикум із паразитології українською мовою видається вдруге. Він

відповідає вимогам сьогодення і програмі «Паразитологія та інвазійні хво-

роби тварин» (2001), складеній В.Ф. Галатом, Ю.Г. Артеменком та К.В. Сек-

ретарюком.

У навчальному посібнику знайшли відображення хвороби, які є в про-

грамі та в підручнику «Паразитологія та інвазійні хвороби тварин» ( 2003 ).

Вступ

Практикум написаний колективом авторів кафедри паразитології та тро-

пічної ветеринарії Національного аграрного університету. Окремі розділи

підготували: протозойні хвороби — кандидат біологічних наук М.П. Прус;

акарози та ентомози — доктор ветеринарних наук Н.М. Сорока; трематодози

і цестодози — доктор ветеринарних наук А.В. Березовський; решту матеріа-

лу — доктор ветеринарних наук, професор

В.Ф. Галат.

Ветеринарна гельмінтологія

Розділ 1

ВЕТЕРИНАРНА ГЕЛЬМІНТОЛОГІЯ

Загальні вимоги до лабораторних занять

Обов’язковою вимогою при вивченні гельмінтології та хвороб, спричинюва-

них паразитичними червами, є тісний зв’язок теорії з практикою. Під час про-

ведення лабораторних занять студенти закріплюють теоретичні знання лек-

ційного курсу. Це одна з найактивніших форм засвоєння матеріалу дисциплі-

ни. На цих заняттях студенти вивчають будову статевозрілих паразитів, їхніх

яєць і личинок, ознайомлюються з проміжними та додатковими хазяями біо-

гельмінтів, набувають практичних навичок з лабораторних методів діагнос-

тики гельмінтозів (дослідження проб фекалій із застосуванням різних мето-

дик, сечі, крові, зскрібків зі шкіри тощо). У процесі занять студенти вносять до

своїх робочих зошитів (альбомів) відповідні записи та замальовки.

Лабораторні заняття мають бути забезпечені необхідним обладнанням і

матеріалами: це мікроскопи, бінокулярні та штативні лупи, трихінелоскопи,

емальовані кювети, бактеріологічні чашки, пробірки, скляні банки, скляні

або пластмасові стаканчики, фарфорові ступки та товкачики, гумові сприн-

цівки, препарувальні голки, пінцети, ножиці, скальпелі, скляні палички,

металеві сита, марля, вата, дротяні петлі, піпетки, предметні стекла і на-

кривні скельця, 50%-й розчин гліцерину, насичені розчини (кухонної солі,

сульфату магнію, гіпосульфіту натрію), електрична або ручна центрифуга з

центрифужними пробірками, компресорії. Під час заняття студенти вивча-

ють макро- і мікропрепарати, а для кращого засвоєння матеріалу розгляда-

ють також рисунки, плакати, таблиці, що стосуються конкретної теми.

Зажиттєва діагностика гельмінтозів

Хвороби, спричинювані паразитичними червами, називають гельмінто-

зами. Зажиттєву діагностику гельмінтозів тварин здійснюють комплексно з

урахуванням результатів лабораторних досліджень, епізоотологічних даних

і клінічних ознак хвороби. Все більшого застосування набуває імунобіологіч-

на діагностика інвазійних хвороб, у тому числі й гельмінтозів. Певне допо-

міжне значення у неблагополучних господарствах мають також досліджен-

ня водних і сухопутних безхребетних тварин на наявність у них личинок

паразитичних червів.

Гельмінти локалізуються у різних органах і тканинах організму тварин.

Більшість із них розвиваються у травному каналі та його залозах (печінці,

підшлунковій залозі). Часто вони трапляються також у легенях, м’язах та

Розділ 1

кровоносній системі. Заражені тварини виділяють у зовнішнє середовище

яйця або личинки збудників хвороби.

З лабораторних методів діагностики гельмінтозів найчастіше застосову-

ють гельмінтокопроскопічні обстеження (дослідження проб фекалій) тварин.

Залежно від цільового призначення розрізняють гельмінтоскопічні (вияв-

лення статевозрілих паразитичних червів або їх фрагментів), гельмінтоово-

скопічні (виявлення яєць збудників хвороб) та гельмінтоларвоскопічні (ви-

явлення личинок паразитів) дослідження. Для діагностики деяких інвазій-

них хвороб досліджують також сечу, кров, м’язи, шкіру.

З метою встановлення ступеня поширення гельмінтозів на тваринниць-

ких фермах застосовують якісні (встановлення видового складу паразитич-

них червів) та кількісні методи дослідження, за допомогою яких оцінюють

інтенсивність інвазії (слабка, середня, сильна), а також ефективність прове-

дених дегельмінтизацій.

Результати гельмінтокопроскопічної діагностики залежать від правиль-

ного відбору проб фекалій у хворих тварин та своєчасного їх дослідження.

Краще брати фекалії (у кількості 10 – 20 г) з прямої кишки рукою, на яку

надіта гумова рукавичка. Іноді практикують взяття свіжовиділених проб

фекалій із чистої підлоги, якщо відомо, від якої вони тварини. З цією метою

використовують пакети й мішечки з цупкого паперу. Рідкі фекалії збирають

у невеличкі баночки. Усі проби етикетують, досліджують на місці або направ-

ляють до лабораторії ветеринарної медицини.

Гельмінтокопроскопічні методи діагностики ґрунтуються на різниці

щільності яєць, личинок паразитичних червів або їх фрагментів, з одного

боку, і рідини, з якою змішують фекалії, — з другого. Залежно від співвід-

ношення щільності зазначених компонентів розрізняють методи осадження,

флотації та комбіновані.

Гельмінтоскопія. Фекалії вміщують у відповідні посудини з водою (кю-

вети, тази) і відстоюють. Через 5 хв верхній шар рідини зливають, а до осаду

знову доливають воду. Ці маніпуляції повторюють кілька разів. Потім осад

досліджують макроскопічно та за допомогою штативної або бінокулярної лу-

пи. Виявлені гельмінти (їх фрагменти) вибирають пінцетами або препару-

вальними голками й визначають їх видовий склад. Паразитичні черви ве-

ликих розмірів (збудники аскарозу, токсокари та ін.) можна виявити безпо-

середньо у фекаліях.

Гельмінтоовоскопія. Запропоновано значну кількість методів дослі-

джень фекалій, за допомогою яких можна виявити наявність яєць збудників

(рис. 1.1 – 1.8).

Метод нативного мазка — найпростіший. Його застосовують за будь-

яких умов при дослідженні фекалій усіх видів тварин. На предметне скло

наносять краплю води і краплю гліцерину, вносять у них шматочок фекалій

завбільшки з горошину і перемішують скляною або дерев’яною паличкою.

Гліцерин очищає препарат і запобігає швидкому його висиханню. Після ви-

далення твердих часточок вміст накривають накривним скельцем і дослі-

джують під мікроскопом. Від однієї тварини рекомендується досліджувати

2 – 3 препарати. Метод застосовують для встановлення діагнозу на аскароз

свиней, фасціольоз, трихуроз та інші хвороби тварин. У разі слабкої інвазії

виявити яйця збудників інвазійних хвороб вдається не завжди.

Ветеринарна гельмінтологія

Рис. 1.1. Яйця гельмінтів великої рогатої худоби:

а — Liorchis scotiae; б — Haemonchus contortus; в — Moniezia benedeni; г — Strongyloides

papillosus; д — Eurytrema pancreaticum; е — Schistosoma japonicum; є — Schistosoma haemato-

bium; ж — Neoascaris vitulorum; з — Schistosoma bovis; и — Schistosoma mansoni

Рис. 1.2. Яйця гельмінтів овець:

а — Fasciola hepatica; б — Haemonchus contrortus; в — Dicrocoelium lanceatum; г — Moniezia

expаnsa; д — Chabertia ovina; е — Ostertagia ostertagi; є — Hasstilesia ovis; ж — Nematodirus

athi

er; з — Skr

abinema ovis

Розділ 1

Рис. 1.3. Яйця гельмінтів свиней:

а — Ascaris suum; б — Trichuris suis; в — Oesophagostomum dentatum; г — Fasciolopsis buski;

д — Metastrongylus elongatus; е — Macracanthorhynchus hirudinaceus

Рис. 1.4. Яйця гельмінтів коней:

а — Anoplocephala perfoliata; б — Cyathostoma sp.; в — Parascaris equorum; г — Oxyuris equi;

д — Strongilidae sp.; е — Draschia megastoma; є — Habronema muscae

Рис. 1.5. Яйця гельмінтів м’ясоїдних тварин:

а — Nanophyetus salmincola; б — Diphyllobothrium latum; в — Uncinaria stenocephala;

г — Pseudamphistomum truncatum; д — Spirocerca lupi; е — Opisthorchis tenuicollis;

є — Heterophyes heterophyes; ж — Dioctophyma renale; з — Echinococcus granulosus;

и — Toxascaris leonina; і — Toxocara canis

Ветеринарна гельмінтологія

Рис. 1.8. Яйця гельмінтів гусей:

а — Drepanidotaenia lanceolata; б — Amidostomum anseris; в — Notocotylus attenuatus;

г — Cyatostoma bronchialis; д — Ganguleterakis dispar; е — Echinostoma revolutum

Рис. 1.6. Яйця гельмінтів курей:

а — Prosthogonimus cuneatus; б — Skrjabinia cesticillus; в — Raillietina sp.; г — Ascaridia galli;

д — Capillariа caudinflata; е — Echinochasmus beleocephalus

Рис. 1.7. Яйця гельмінтів качок:

а — Polymorphus magnus; б — Diorchis stefanskii; в — Filicollis anatis; г — Tetrameres

fissisрina; д — Echinuria uncinata; е — Hypodereum conoideum