
 
10
періоду Гетьманату [40; 69; 90; 96; 103; 134]. Підібрані тенденційно-вибірково і 
з попередньо визначеним протигетьманським спрямуванням, вони, безумовно, є 
надто  упередженими  за  змістом  і,  відповідно,  не  несуть  всебічної  інформації 
про  українську  державність 1918 року.  Відтак,  історико-інформативну  нішу 
заповнила  зарубіжна  україністика,  що  почала  поширюватися  в  Україні  з  часу 
отримання  нею  незалежності  у 1991 році.  Серед  неї,  власне,  праці
  авторів  з 
української  діаспори  двох  спрямувань:  лояльних  до  Гетьманату
1
  і  тих,  що 
негативно  оцінюють  діяльність  П.Скоропадського.
2
  Такі  узагальнені  праці, 
проте, не можуть задовольнити сучасного історика не лише через обмеженість у 
них  документально-архівного  матеріалу,  але  й  упередженністю  авторів,  що 
належали  до  різних  емігрантських  політичних  таборів.  Важливими,  хоча  й 
доволі  суб’єктивними,  джерелами  до  пізнання  подій 1918 року  є  спогади 
сучасників Гетьманату. Частину з них було опубліковано за 
радянської влади в 
збірнику ”Революция  на  Украине  по  мемуарах  белых”  у 1930 році [132] та  за 
кордоном  в  окремих  томах ”Архива  русской  революции” [3-5]. Події  періоду 
1918  року  висвітлюють  у  своїх  спогадах  й  інші  сучасники.
3
  Емігрантська 
історіографія,  попри  всі  свої  ідеологічні  відтінки,  залишається  й  досі  важливим 
джерелом до розуміння історії українських державотворень початку ХХ століття. 
Допомогою в ознайомленні з внутрішнім світом П.Скоропадського є і видані 1992 
року  його ”Спомини” [136]. Втім,  ці  праці  торкаються  переважно  політичного 
боку і практично не висвітлюють урядової фінансової політики. Не висвітлюється 
належним чином фінансова політика України і в збірнику документів ”Ereignisse 
in der Ukraine 1914-1922 deren Bedeutung und historische Hintergrunde” [286-287]. 
З  відродженням  незалежності  України  в 1991 році  у  вітчизняній 
історіографії з’являються праці, що по-новому висвітлюють період визвольних 
змагань,  а  між  тим  й  Гетьманату  П.Скоропадського.
4
  Рубіжною  віхою  у 
переоцінці і якісно новому осмисленні місця Української Держави 1918 року і 
особи Павла Скоропадського у вітчизняній історії стала І Міжнародна науково-
практична  конференція,  присвячена  Гетьманату,  що  відбулася 13-15 травня 
1993 р. у Києві, Чернігові і Тростянці, й за підсумками якої було видано збірник 
”Останній  Гетьман” [124]. На  ній  було  зроблено 
спроби  в  новому  світлі 
проаналізувати окремі галузі державного будівництва часів Гетьманату.
5
 Проте 
                                                           
1
 Серед них, зокрема, В.Вакуловський [13], І.Вислоцький [16], О.Войнаренко [19], Д.Гирський 
[32], Д.Дорошенко [72-74], А. Кущинський [100], В.Личмаренко [104], І.Нагаєвський [113], О.Назарук 
[114],  Н.Полонська-Василенко [131], О.Субтельний [143], П.Солуха [139], С.Томашівський [148], 
П.Феденко [155], С.Шулухін [283] та інші.
 
2
  Це,  між  інших,  праці  Т.Гунчака [44], С.Доленги [70], В.Іваниса [79], М.Ростовця [133], 
П.Христюка [157] та інших.
 
3
 Серед них: В.Винниченко [15], М.Грушевський [42-43], Д.Дорошенко [72-74], Д.Донцов [71], 
П.Краснов [95], Г.Лейхтенбергський [102],О.Лотоцький [105], Н.Суровцева [144] та багато інших.
 
4
 Серед них праці О.Білодіда [8], В.Кульчицького [98], В.Кулика [97], О.Лупадіна [106], Р.Пиріга і 
Р.Проданюка [128], світ побачив збірник конституційних актів України доби національного відродження 
[93], збірник бібліографічних матеріалів про П.Скоропадського [31] та інші історичні розвідки.
 
5
  Відмітимо  доповіді  Б.Андрусишина  і  В.Ульяновського [154], В.Барладяну-Бирладника [6], 
Я.Пеленського [126] та інших.