Горб О.О., Писаренко П.В., Калініченко В.М. Аграрна екологія

Подождите немного. Документ загружается.

Водорегулююча роль – переведення поверхневого стоку в ґрунтовий –

тісно пов'язана з інфільтраційними властивостями поверхневого шару

ґрунту. Найбільшу водорегулюючу здатність мають лісові ґрунти.

Водойми розміщені тільки на 3Z% території України, що охороняється,

однак на ряді об'єктів вони є ядром заповідності, займаючи понад 20 %

площі, а закумульовані об'єми вод перевищують формуючий середній

багаторічний стік.

Одним із таких є Шацький національний парк, площа якого 32515 га.

Він представляє собою систему пов'язаних між собою мережею

старовинних вибалків стоку озер так званої Шацької групи, болотяні,

лукові масиви і сільськогосподарські землі. Парк створений для охорони

унікальних природних комплексів у районі розміщення групи Шацьких

озер, а також з метою створення умов для відпочинку, організації туризму.

Однією з головних екологічних характеристик природно-заповідних

територій є їх ботанічна цінність. Вона може бути оцінена за абсолютною

кількістю видів, що ростуть на природно-заповідній території. Найбільше

значення при цьому має встановлення їх флористичної репрезентативності

щодо флори України.

Окремо виділяють території, що є єдиним місцепроживанням

рідкісних реліктових і ендемічних видів. До них, наприклад, належать

філіал Карпатського заповідника „Долина нарцисів”, філіал Українського

державного заповідника „Кам'яні могили”, заказник Куболач у Республіці

Крим, Бущанський заповідник у Рівненській області та ін.

Народногосподарську ботанічну значимість природно-заповідних

територій оцінюють за такими параметрами: наявність генофонду

лікарських рослин, запасів сировини лікарських рослин, запасів ягідних

рослин, інших кормових груп рослин і грибів. У перспективі можуть бути

оцінені й інші групи корисних рослин.

Показником оцінки генофонду лікарських рослин є відсоток від

загальної їх кількості у флорі України (близько 500) і кількості видів,

дозволених для медичного застосування (близько 80).

Оцінка запасів лікарських рослин і можливості їх обмеженої заготівлі

дається, в першу чергу, для ботанічних заказників.

При встановленні флористичної значимості природно-заповідних

територій найбільш важливе значення мають такі показники: флористичне

багатство – загальна кількість видів флори, представлених на природно-

заповідних територіях України; кількість цінних для науки видів,

представлених на цих землях.

Нині для всіх заповідників є списки флори, ряд їх опубліковані, решта

даних одержана в заповідниках. Найбільш різноманітні за флористичним

багатством Ялтинський, Луганський і Карадазький заповідники, у флорі

яких налічується понад 1000 видів.

Таким чином, природно-заповідні території суттєво впливають на стан

аграрної екології. Тому збереження цих ландшафтів є прямим обов'язком

не тільки робітників заповідного фонду, а й усіх спеціалістів, що

працюють у сільському господарстві, особливо в господарствах, які

межують з цими унікальними природними об'єктами.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДО ТЕМИ 3

1. Які природно-заповідні території є в Україні?

2. Яке значення природно-заповідних територій?

3. Як класифікуються об'єкти природно-заповідного фонду України?

4. Який режим охорони мають природно-заповідні території?

5. Яке завдання ставлять перед собою природно-заповідні території?

6. Яка роль лісу в природно-заповідних територіях?

7. Яка роль водоймищ у природно-заповідних територіях?

8. Народно-ботанічна роль природно-заповідних територій?

ТЕМА 4. ВПЛИВ ЗАБРУДНЕННЯ АТМОСФЕРИ І

ГІДРОСФЕРИ НА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКЕ ВИРОБНИЦТВО

ТА ЗАХОДИ ЩОДО ЇХ ОХОРОНИ

4.1. Забруднення повітря та заходи щодо його охорони

Забруднення атмосферного повітря та води, яке розпочалося у великих

містах і промислових центрах, поступово стало набувати регіонального

характеру. Для місцевостей, розміщених поблизу великих промислових

центрів, особливо чорної та кольорової металургії, характерний високий

рівень забруднення повітря, води і ґрунту речовинами, які викидають

промислові підприємства. В багатьох містах, де розміщені великі

металургійні заводи, в приґрунтових шарах повітря концентрація

сірчанистого ангідриду часто перевищує санітарну норму, значні викиди

окису азоту, двоокису вуглецю, сірководню, важких металів.

Забруднення атмосфери з центрів концентрації поширюється на

розміщені поблизу масиви сільськогосподарських культур і населені

пункти, що негативно впливає на продуктивність рослин і умови життя

сільського населення.

Ще більше промисловому забрудненню піддаються території при

випаданні „кислотних дощів”. „Якщо сьогодні йде дощ, то це означає, що з

неба падає майже чиста кислота”, – з гіркотою констатував X. Грегор із

служби охорони природи Берліна.

Повітряний басейн не має меж, маси повітря рухаються в різних

напрямах на великі відстані. Отже, забруднення повітряного, а відтак і

водного басейнів перетворюється в глобальну проблему сучасності.

Антропогенний вплив вносить дисонанс у атмосферні процеси, а деякі

речовини, що потрапляють у повітря (свинець, ртуть, сірка, миш'як тощо),

порушують його природний стан, що в свою чергу негативно впливає на

здоров'я людини, сільськогосподарську та природну рослинність, і навіть

клімат планети.

Нині вже проводиться розрахунок економічних втрат від забруднення

навколишнього середовища. Наприклад, у зоні дії підприємств кольорової

металургії врожайність пшениці на 40 – 60 %, а вміст білка в зерні – на

25Z– 30 % нижчі, ніж за її межами.

Атмосферне повітря належить до категорії невичерпних ресурсів,

однак господарська діяльність людини впливає на атмосферу і змінює

склад повітря. Ці зміни можуть бути настільки суттєвими, що виникає

потреба охорони повітряного басейну.

Атмосфера являє собою повітряну оболонку земної кулі, яка

складається із суміші різних газів. Вміст азоту в повітрі – 78,08 %, киснюZ–

20,9, аргонуZ– 0,93, вуглекислого газу – 0,03Z%. На частку інших газів

(неон, гелій, ксенон, родон тощо) припадає приблизно 0,01Z%.

Для життєдіяльності людини повітря найбільш необхідне. Без їжі

людина може жити 5 тижнів, без водиZ– 5 днів, без повітряZ– 5 хв. Для

нормальної життєдіяльності людей важливими є не тільки наявність

повітря, але і його певна чистота. Однак починаючи з XIX ст. в міру

розвитку промисловості, енергетики, транспорту газова рівновага в

атмосфері починає порушуватися, в першу чергу неухильно збільшується

вміст вуглекислого газу, а кисню – зменшується. Процесом, який порушує

стабільність вмісту вуглекислого газу в повітряному середовищі, є

головним чином спалювання різного виду палива.

Підраховано, що на спалювання різного виду палива за рік

витрачається 23Z% кисню, що утворюється при фотосинтезі. Відомий

приклад, який ілюструє інтенсивність витрати кисню: реактивний лайнер,

перелітаючи за 8 год з Європи в Америку, витрачає його 50Z– 75Zт, така

кількість кисню виробляється за той же час на території 25 – 50 тис.Zга

лісу.

Збільшення вмісту в атмосфері молекулярного і зв'язаного азоту в

основному відбувається за рахунок щорічного надходження в повітряне

середовище окислів азоту, що утворюються при спалюванні мінерального

палива у теплових двигунах, а також молекулярного азоту в процесі

денітрифікації хімічних добрив у ґрунтах. У країнах з розвинутою

промисловістю щорічно викидається в атмосферу близько 50 млн.Zтонн

окису азоту.

Крім газового забруднення спостерігається неухильне „запилення”

повітряного середовища – збагачення його аерозолями. За останні 30 років

запиленість атмосфери зросла в десятки разів за рахунок дисперсних

забруднювачів антропогенного походження. Маса аерозолів, яка надходить

протягом року в атмосферу внаслідок діяльності людини, становить від

1Zдо 6 млн. т, що в середньому дорівнює 10 – 20Z% загальної кількості

аерозольних часток, які потрапляють у повітряне середовище. Основні

джерела забруднення атмосфери аерозолем – газопилові викиди

промислових підприємств і вихлопні гази автомобілів. До складу аерозолю

входять сполуки азоту, сульфати, свинець, цинк, миш'як, ртуть, фтор, мідь,

молібден, марганець.

До особливого виду забруднювачів належать радіоактивні речовини,

які надходять в атмосферу з димовими газами теплових електростанцій

при газопилових викидах деяких виробництв, при аварійних випадках на

атомних електростанціях, експериментах з ядерною зброєю. В атмосфері

радіоактивні речовини знаходяться протягом 3 – 9 років, у тропосфері –

декілька місяців і повертаються вони Землю в основному з атмосферними

опадами.

Масштаби локальних забруднень атмосфери газоподібними

продуктами і аерозолем залежать від маси викидів у повітряне середовище

забруднювачів, їх фізичних і хімічних властивостей, режимів викидів, а

також метеорологічних умов і топографії місцевості. Забруднювачі у

повітряному середовищі розподіляються так: над промисловими

районамиZ– 87,0Z%, над містами – 12,9 %, над сільською місцевістю

океанами –Z0,1Z%.

Внаслідок природних процесів у атмосферу протягом року надходить

близько 70Zмлрд.Zт СО

; при спалюванні твердого, рідкого і газоподібного

палива додатково утворюється ще близько 15Zмлрд.Zт СО

, внаслідок чого

його вміст в атмосфері досить інтенсивно зростає. Встановлено, що за 100

років (з 1860 р. по 1960 р.) вміст СО

в атмосферному повітрі зріс із 0,027

до 0,032 %; за 10 наступних років концентрація СО

збільшилася

приблизно до 0,033 % і нині перевищує 0,034 %, зростаючи на 2 – 4

десятитисячних відсотки за рік. У XXI ст. можна чекати збільшення

надходження СО

в атмосферу на 80 %.

Підвищення концентрації СО

в атмосфері може, на думку багатьох

учених, викликати глобальні зміни клімату Землі у зв'язку з так званим

парниковим ефектом повітряної оболонки планети. Суть цього ефекту

полягає у тому, що повітря, збагачене СО

, добре пропускає сонячну

радіацію і в той же час затримує довгохвильове теплове випромінювання

Землі. Відбите земною поверхнею сонячне світло (інфрачервоне

випромінювання) поглинається в тропосфері і нижніх шарах стратосфери,

призводячи до підвищення їх температури. Розрахунковим шляхом було

встановлено, що збільшення вмісту СО

в атмосфері вже нині повинно

підвищити глобальну температуру повітря на поверхні Землі в середньому

на 0,3 – 0,4 °С. Температура повітря в найближче десятиріччя за рахунок

парникового ефекту може збільшитися на 0,5 °С, що призведе до танення

полярних льодовиків, підняття рівня океанів, катастрофічного затоплення

великих регіонів земної поверхні.

Серйозні наслідки можуть бути від забруднення атмосферного повітря

фреонами. Під час викидів і випаровування в атмосферу щорічно

надходить близько 0,8 млн. т фреонів. Встановлено, що протягом року їх

вміст у повітряному середовищі збільшується майже на 10Z%. Основні

негативні наслідки забруднення ними атмосфери – розклад озону.

Підраховано, якщо фреони в атмосферу будуть надходити з такою

інтенсивністю, як до 1995 р., то за наступні п’ять років концентрація озону

в стратосфері знизиться на 10Z%, внаслідок чого ультрафіолетове

випромінювання буде шкідливо впливати на живий світ.

Одним з наслідків збільшеного запилення атмосферного повітря є

інтенсивне танення гірських вікових снігів і льодників через осідаючий на

них пил, який знижує здатність снігів відбивати сонячну радіацію.

Концентрація забруднення антропогенного характеру в місцях їх

надходження в атмосферу може бути надто значною. Внаслідок цього в

повітряному середовищі утворюються вогнища дуже забрудненого

повітря, яке негативно (у великих масштабах) впливає на природу і

продуктивність сільськогосподарських культур.

Основними джерелами забруднення атмосфери є газопилові викиди

підприємств хімічної, металургійної й машинобудівної промисловостей,

теплових електростанцій і транспортних засобів.

Усі викиди можна розподілити на такі групи: сполуки сірки (сірчаний

ангідрид, сірководень, органічні сполуки), сполуки азоту (аміак, окиси

азоту), сполуки вуглецю (окис і двоокис вуглецю, ціанисті сполуки),

гаплоїди і їх похідні (хлор, фтор, бром та їх сполуки), отруйні аерозолі

(дим, пар і туман сірчаної, азотної, соляної кислот, ртуті, органічних

сполук, радіоактивний пил тощо). Найбільш масовими викидами є окиси

сірки та інші сірковмісні сполуки, окиси азоту і сполуки вуглецю.

У промислових газах є три групи сірчаних сполук – кисневі

(сірчанистий і сірчаний ангідриди), водневі (сірководень), органічні

(сірковуглець, сіркоокис вуглецю, меркаптани тощо). Металургійні,

хімічні й енергетичні підприємства є найбільш великими джерелами

викиду сполук сірки. В Україні валові викиди сірчанистого ангідриду

становлять 20 млн.Zт за рік.

Одним із головних джерел забруднення повітряного середовища є

окиси азоту, які викидаються в атмосферу різними підприємствами, що

виробляють, наприклад, азотну й сірчану кислоти, суперфосфат, аміачну

селітру, нітроамофос та інші добрива на основі азотної кислоти, а також ті,

що застосовують процеси нітрування органічних сполук при вибухових

роботах. Такі підприємства викидають в атмосферу понад 150Zмлн. м

окисів азоту за рік.

Негативний вплив двоокису азоту на живі організми помітний при

концентрації його навіть 0,008Zмг/л.

Окиси азоту знищують рослинність. Встановлено, що в лісі в'яз живе

до 300, липа до 150 років, а на вулицях міст – відповідно 45 і 50 років.

Традиційно вважається, що підприємства, які переробляють

сільськогосподарську сировину, порівняно з промисловими об'єктами

багатьох інших галузей народного господарства у невеликій мірі негативно

впливають на повітряний басейн. Однак це далеко не так. Стічні води

харчової промисловості, які скидаються на поля фільтрації, в яри і відкриті

водойми, швидко загнивають, виділяючи при цьому сильні неприємні

запахи. Ці забруднення поширюються в межах повітряного басейну дуже

нерівномірно, а в деяких районах їх концентрація у повітрі досягає

розмірів, що загрожують здоров'ю населення. Крім того, від підприємств

харчової промисловості надходять в атмосферу органічний пил, двоокис

вуглецю, бензин та інші вуглеводи, а також викиди від спалювання палива.

Шкідливі домішки повітря можуть викликати отруєння і загибель

домашніх тварин.

У ветеринарії відомі отруєння овець і великої рогатої худоби

викидами алюмінієвих заводів, що містять багато фтористих сполук.

Надходячи в повітря, вони потрапляють на траву. Худоба, яка на ній

пасеться, хворіє фтористою кахексією.

У ряді місць Франції та Італії з постійно задимленою атмосферою

вміст фтору у листках шовковиці в 20 разів перевищує норму.

Згодовування шовковичним черв'якам листків з високим вмістом фтору

призводить до атрофії залоз, що виділяють шовковичну клейковину.

Фтористі і миш'якові сполуки, що містяться в промислових викидах,

викликають велику смертність бджіл і знижують збір меду.

Для рослин шкідливі такі забруднювачі повітря, як сполуки сірки,

окис вуглецю, хлор і вуглеводи. Встановлено, що до сірчанистого

ангідриду із зернових культур найбільш чутливі ячмінь і овес, з овочевих –

шпинат, капуста, салат, редиска. Внаслідок забруднення атмосфери

помітно знижується врожайність таких культур, як картопля, цукрові

буряки, помідори, боби, виноград, табак, люцерна, соняшник.

Відмічено випадки загибелі рослин поблизу цементних заводів.

Проникаючи у продихи і всередину листків, цементний пил утруднює їх

функції, руйнує хлорофіл і ніби „спаює” тканини рослин.

Забруднення повітря найбільш характерне для міст. При взаємодії

забруднювачів і кисню повітря, під впливом ультрафіолетового

випромінювання, утворюється токсичний туман, що називається

„фітохімічним смогом”, що особливо небезпечний для здоров'я людей. Над

великими містами спостерігається також локальне теплове забруднення

атмосфери: температура повітря тут на 1Z–Z6 °С вища навколишнього,

причому тепловий потік поширюється на висоту в декілька кілометрів.

Інтенсивність запилення повітря міст може бути такою, що на віддалі

100 – 150 км від міста осідання пилу становить 5 – 15 кг на 1Zкм

на добу,

на території міст вона збільшується до 500 – 1500 кг.

З промисловими газопиловими викидами в атмосферу надходить

значна кількість різних забруднювачів у вигляді СО

і чадного газу СО,

вуглеводів, сполук сірки і азоту, великої групи металів та інших речовин,

що впливають на здоров'я людей і рослинність.