Гіптерс З.В. Культурологічний словник-довідник

Подождите немного. Документ загружается.

171

КОСМОС (грец. — букв. порядок) — у філософії — світ як упорядко-

вана універсальна система.

КОШТОРИС ВИТРАТ — основний плановий документ, який визна-

чає загальний обсяг, цільове надходження та використання, а також

щоквартальний розподіл коштів, що відпускаються з бюджету на

утримання бюджетних установ або здійснення централізованих за-

ходів щодо соціального, господарського, екологічного, культурного

та іншого будівництва.

КОШТОРИСНИЙ ПРОЦЕС — це процес складання кошторису. Він

включає кілька етапів: складання, затвердження, виконання.

КРЕАТИВНИЙ (від лат. creatus — такий, що створює) — творчий.

КРЕАТИВНІСТЬ (від лат. creatio — створення) — творча сила, кон-

струювання, породження.

КРЕДИТ (від лат. creditum — позика, від credo — вірю) — позичка

в грошовій або товарній формі на умовах повернення, що надається

банком чи юридичною (або фізичною) особою, кредитором, іншій

особі — позичальникові. Позичальники за користування К. сплачу-

ють процент. Розрізняють фінансовий кредит, який надають банки

(банківський К.) чи небанківські установи, а також товарний (ко-

мерційний) К., який надають господарські партнери, та інші види

кредиту. К. є формою вияву кредитних відносин і формою руху по-

зикового капіталу.

КРЕДИТ ДЕРЖАВНИЙ є відносинами вторинного розподілу вартості

валового суспільного продукту і частини національного доходу. При

державному кредиті взяті в борг грошові кошти надходять у розпоря-

дження держави, перетворюючись в її додаткові фінансові ресурси.

КРЕДИТ ДОВІРИ — форма страхового захисту підприємців від неза-

довільних фінансових наслідків, збитків, завданих власним персона-

лом, якому з огляду на виконувані ним службові обов’язки довірено

майнові цінності.

Кредит довіри

172

КРИМСЬКИЙ Агатангел (Агафангел) Юхимович (1871–1942) — укра-

їнський учений, один з найвидатніших сходознавців сві-

ту, поліглот (знав близько 60 мов), етнограф, письмен-

ник, член і один з організаторів АН України (1918 р.),

секретар, голова історико-філологічного відділу; 1921–

1929 рр. очолював Інститут сходознавства ім. О. Потебні

в Києві; член НТШ, професор Київського університету;

дослідник арабської, турецької, перської, а також україн-

ської мов, історії та культури; в «Трудах по востоковедению» (курсив)

Лазаревського інституту опубліковано 26 монографій К., у т. ч. Історія

мусульманства, Історія арабів і арабської літератури, Історія Персії та

її письменства, Історія Туреччини та її письменства у 4-х т.; монографії

про Хамасі Абу Таммана, Абану Ліхікі, Хафіза, П. Халеппського; пере-

клад Корану російською мовою, Гафіза, Хайяма, Рудкі українською;

Українська граматика у 2-х т, Нариси з історії української мови (у спів-

авторстві з О. Шахматовим), редагування Академічного словника укра-

їнської мови; низка оригінальних художніх творів; звинувачений в

антирадянській та націоналістичній діяльності; 1 941 р. вивезений до

Казахстану, де незабаром помер з голоду.

КРИТИЧНИЙ РЕАЛІЗМ — це «мистецтво для суспільства». Пред-

ставники цього методу керувалися програмою морального впливу

на людину, виступали проти важкого політичного гніту, зображали

драматичні моменти життя бідноти, апелювали до моралі, почуття

справедливості панівного стану.

КРУЖАЛЬНИЙ — те саме, що й гончарний, виготовлений на гон-

чарному крузі.

КРУШЕЛЬНИЦЬКА Соломія (1872 –1952), співачка (сопрано); ви-

ступала на оперних сценах Львова, Варшави, Відня, Мілана, Петер-

бурга, Парижа, Неаполя, Каїра; концертувала в США та Південній

Америці; репертуар: понад 60 оперних ролей: Чіо-чіо-сан, Тоска

(однойменні опери Пуччіні), Саломея, Електора (однойменні опери

Р.Штрауса), Галька (однойменна опера Монюшка), Оксана («Запоро-

жець за Дунаєм» Гулака-Артемовського), українські народні пісні.

Кримський Агатангел Юхимович

173

КСЕНОФОБІЯ (від грец. xenos — чужий і phobos — страх) — страх

чужого, незнайомого, іншого, інакшого.

КУБІЗМ (франц.) — модерністична течія в образотвор-

чому мистецтві першої чверті ХХ ст., представники якої

намагалися звести пластичне рішення художнього обра-

зу до комбінацій геометричних тіл або фігур.

КУЛЬТ РЕЛІГІЙНИЙ (від лат. cultus — догляд, поклоніння) — сис-

тема релігійних дій, предметів і символів, протягом певного часу ет-

ноконфесійно зорієнтованих, апробовуваних у релігійній практиці і

за потреби змінюваних. Пов’язаний з релігійними уявленнями віру-

ючих і спрямований на задоволення релігійних потреб. У деяких кон-

фесіях К. р., завдяки високому розвитку церковного мистецтва, може

задовольняти й естетичні потреби віруючих. Розрізняють два види

К. р.: магія (чаклунство) та умилостивлюючий (пропиціальний).

КУЛЬТ СВЯТИХ — вшанування віруючими певних реальних чи ви-

гаданих осіб, канонізованих даною церквою. У більшості конфесій ви-

никнення цього культу пов’язане зі сприйняттям святих як осіб, що

мають особливі заслуги перед Богом, можуть творити чудеса і бути по-

середниками та заступниками людей перед Богом. Ознакою К. с. є на-

явність відповідних свят, обрядів, молитов, церковних служб і літур-

гій, а також існування релігійних і позарелігійних організацій, які у

своїй діяльності пропагують ідеї та спосіб життя святих. К. с. особливо

розвинутий у православ’ї, католицизмі, ісламі, буддизмі, іудаїзмі.

КУЛЬТУРА (лат. cultura — догляд, освіта, розвиток) — може бути оха-

рактеризована як: 1) Сукупність матеріальних і духовних цінностей,

створених людством протягом його історії. Матеріальні цінності ста-

новлять матеріальну К. суспільства. Досягнення суспільства в галузі

освіти, науки, мистецтва, літератури, в організації державного і сус-

пільного життя є його духовною К. 2) Рівень, ступінь розвитку певної

галузі господарської або розумової діяльності. 3) Інтелектуальність,

Культура

174

освіченість, начитаність. 4) Освоєння, гуманізація, облагородження

людиною природи; все, що створене руками і розумом людини. 5) Су-

купність способів і прийомів людської діяльності (як матеріальної,

так і духовної), об’єктивованих у предметних, матеріальних носіях

(засобах праці, знаках), що передаються прийдешнім поколінням. 6)

Визначальний фактор потреб і поведінки людини, яка засвоює у сім’ї

чи через інші суспільні інститути певний набір цінностей, стереотипів

сприйняття, поведінки і дій у навколишньому середовищі.

КУЛЬТУРА ВИРОБНИЦТВА — комплексний показник, що відобра-

жає ступінь відповідності технології та організації виробництва ер-

гономічним (див. Ергономіка), фізіологічним, естетичним, економіч-

ним, соціальним вимогам і відбиває рівень задоволеності працівника

процесом праці, її змістом і характером.

КУЛЬТУРА ДУХОВНА — сфера людської діяльності, що охоплює різ-

ні сторони духовного життя людини і суспільства. К. д. включає форми

суспільної свідомості (політичну, правову, моральну, естетичну, релі-

гійну, науку й філософію) та втілення їх у літературні, архітектурні та

інші пам’ятки людської діяльності. До К. д. належать освіта, вихован-

ня, мова і писемність, фольклор, народне мистецтво та ін.

КУЛЬТУРА ЕКОНОМІЧНА (див. Економічна культура).

КУЛЬТУРА МАСОВА — явище культури ХХ ст., породжене науко-

во-технічною революцією, урбанізацією, руйнуванням локальних

спільностей та розмиванням територіальних і соціальних кордонів.

К. м. характеризує особливості виробництва культурних цінностей

у сучасному індустріальному суспільстві, розрахованих на масове

споживання (масове виробництво культури при цьому розуміється,

як аналог з поточно-конвеєрною індустрією). Масова культура являє

собою культуру щоденного життя, призначену для сприйняття масо-

вою свідомістю, за допомогою засобів масової інформації.

КУЛЬТУРА МАТЕРІАЛЬНА — сукупність матеріальних цінностей,

створюваних народом у процесі його історичної діяльності (знаряддя

праці, одяг, їжа, транспортні засоби, житло, побутові речі, ін.).

Культура виробництва

175

КУЛЬТУРА НАЦІОНАЛЬНА тісно пов’язана з поняттями «нація»,

«етнос» і становить сукупність економічних, політичних, побутових,

мовних, обрядових, моральних та інших чинників. Українська куль-

тура бере свій початок з часів легендарного суспільного Трипілля,

охоплює всю сукупність матеріальних і духовних цінностей, створе-

них українським народом на терені України та за її межами (діаспо-

рою) упродовж усієї його історії.

КУЛЬТУРА ПЕДАГОГІЧНА (див. Педагогічна культура).

КУЛЬТУРА СВІТОВА — це вікова сукупність культур цілісного сві-

ту, що визначається власною системою загальнолюдських цінностей

і залежно від умов розвитку конкретизується і розгалужується на

певні рівні якісного і кількісного характеру, акумулює, відсортовує і

розвиває найкращі риси національних культур.

КУЛЬТУРА ПРАЦІ І ВИРОБНИЦТВА — форма культури, що являє

собою нагромаджений досвід людства у матеріальному виробництві,

в окремих його сферах. Культура праці і виробництва включає в себе

як основні соціально-економічну і техніко-технологічну підсистеми,

в яких людина виступає суб’єктом праці і виробництва, тобто реа-

лізує у своїй діяльності об’єктивні, що склалися історично, досвід і

знання трудової діяльності попередніх поколінь людей.

КУЛЬТУРА УПРАВЛІННЯ — 1) Сукупність вимог до зовнішньої сторо-

ни процесу управління і до особистих властивостей керівника, зумовле-

них нормами і принципами моралі, етики, естетики і права. 2) Характе-

ристика якісної сторони управлінської діяльності суб’єкта управління.

КУЛЬТУРНА САМОСВІДОМІСТЬ — виділення людини із світу куль-

тури й усвідомлення себе в ній, оцінка себе як особистості. Людина не

тотожна своїй життєдіяльності, вона розрізняє себе як діяча і предме-

ти своєї діяльності. У процесі формування К. с. важливу роль відіграє

мова, способи діяльності, спільна праця, система знань і спілкування.

КУЛЬТУРНА СПАДЩИНА — матеріальні і духовні цінності, ство-

рені в минулому, а також історико-культурні пам’ятки і об’єкти, що

Культурна спадщина

176

мають значимість для збереження і розвитку самобутності народу,

його внесок у світову цивілізацію. Конвенція ЮНЕСКО 1972 р. дає

поняттю К. с. детальне розшифрування, включаючи в нього: а) твори

архітектури, монументальної скульптури, живопису та ін., що мають

цінність з погляду історії, мистецтва або науки; б) «пам’ятні місця»,

що є універсальною цінністю з погляду історії, естетики, етнології,

антропології та ін.

КУЛЬТУРНИЙ КОНТЕКСТ (від лат. contextus — зчеплення, з’єднан-

ня, зв’язок) — сукупність життєвих обставин, завдяки яким утворю-

ється той чи інший зміст.

КУЛЬТУРНІ ТРАДИЦІЇ — стійкі, «інерційні» моменти в культурі. У

більш загальному розумінні К. т. — це традиції, що є елементами куль-

турної спадщини: ідеями, цінностями, звичаями, обрядами, способами

світосприйняття та ін., для яких характерним є збереження і переда-

вання від покоління до покоління (традиція — від лат. передача).

КУЛЬТУРНІ ЦІННОСТІ (КУЛЬТУРА) — поняття, що має два харак-

терологічних аспекти: 1) дезаксіологічний (позаціннісний, об’єкти-

вістський), за яким в культуру входить все, створене людиною: і за-

соби творення, і засоби нищення; і літературна мова, і кримінальний

жаргон. Як факти культури стоять в одному ряду плуг і гільйотина,

велична симфонія і непристойна пісенька; 2) аксіологічний (цінніс-

ний), коли факти культури співвідносяться з прийнятою системою

цінностей і поділяються на позитивні і негативні, світлі і темні. Вар-

тісне, переважне, бажане, благородне — все це вказує на щось пози-

тивне для людини і для людського життя. У цьому значенні цілком

виправдані опозиції: К. — варварство, К. — безкультур’я, К. — неви-

хованість. Іноді твердять, що природа — це дійсність поза цінностя-

ми, а культура — дійсність з позиції цінностей.

КУЛЬТУРОГЕНЕЗ — процес зародження культури людства, пов’я-

заний зі становленням і розвитком знаряддєвої, комунікативої та се-

мантичної діяльності.

Культурний контекст

177

КУЛЬТУРОЛОГІЯ (від культура і ...логія) — наука, що формується

на стику соціального і гуманітарного знання про людську культуру як

цілісний феномен. Про предмет і місце К. в системі наукового знан ня

не склалося єдиної думки. В Оксфордському словнику вказано на те,

що слово kulturologie вперше використав німецький вчений В. Освальд

1913 р., а англійський термін culturology вжив 1949 р. американський

антрополог Л. Уайт. Після чого термін К. вжито в літературі лише де-

кілька разів — в 1949, 1956, 1957 рр. У тому ж словнику «К.» тракту-

ється як наука або вчення про культуру. Наукове вивчення культури,

здійснюване етнографами, філологами, соціологами, дає можливість

побачити в культурі складне багатовимірне утворення. Повне знання

про культуру виникає на перетині антропологічного, гуманітарного і

соціологічного знання. В К. виділяють такі підрозділи: теорія куль-

тури (світова художня культура), прикладна та емпірична К. (антро-

пологія і соціологія культури). К. перебуває ще на стадії становлен-

ня, пошуку свого предмета і методів, її науковий статус повністю не

визначений. Вона належить одночасно галузі соціального значення

(цьому сприяють соціологія культури і антропологія), де використо-

вуються кількісні методи збору даних, і гуманітарному знанню (за-

вдяки мистецтвознавству і філософії культури), котре вибудовується

на цінностях і якісних методах дослідження. Культуролог найчасті-

ше звертається до методів філософії, логіки, соціології, мовознавства,

психології, семіотики, історичних методів, а також до аналітичних

процедур міждисциплінарного плану.

КУПАЛЬСЬКА СИМВОЛІКА — символіка, що стосується одного з

найпоетичніших свят праукраїнців Івана Купала, що відбувалося в

ніч з 23 на 24 червня (7 липня). Як відомо, Іванів день припадав на

час літнього сонцестояння, присвячувався Сонцю, Купалу (Купай-

лу) — богу родючості, врожайного літа, лікарських рослин, кохання.

Купальські обряди та ритуали мали глибокий символічний зміст,

пов’язувалися з міфологією, практичними потребами праукраїнців.

Основою цих обрядодій були елементарні асоціації та імітативна ма-

гія. 24 червня (за старим стилем) сонце досягало зеніту своїх можли-

востей, і злі сили (відьми, чарівники), за народними віруваннями,

ставали особливо небезпечними у цей день. Тому на Івана К упала

Купальська символіка

178

переважали обряди очисного характеру. Стрибання через вогонь,

купання у воді, «замаювання» зеленню хат символізувало очищеня

від впливу злих сил. «Чільне місце в купальській обрядовості посі-

дала ідея плодючості. Вона виражалася в асоціативних зв’язках між

родючістю природи і жіночою фертильністю: чітко простежується

прерогатива дівчат і жінок в обрядових діях (розпалювання купаль-

ського вогню, виконання пісень, вінкоплетіння, прикрашення ку-

пальського деревця, збирання ягід, зілля» (Климець Ю., Купальська

обрядовість на Україні. — 120 с.). купальського вогню, узяти від ньо-

го вдосталь життєвої енергії, запліднюючої сили» (Ю. Климець).Ку-

пальське деревце виступало символом запліднюючої й родючої сили.

КУРГАН — могила з високим земляним насипом. Найстаріші похо-

вання такого роду походять з ІІІ тис. до н. е.

КУРТУАЗНА ЛІТЕРАТУРА (від франц. сourtois — витончено ввіч-

ливий, люб’язний, лицарський) — придворно-лицарський напрямок

у європейській літературі ХІІ–ХІV століть; представлений лірикою

трубадурів і труверів у Франції, міннезінгерів в Німеччині та лицар-

ськими романами. Класичні зразки — творчість Бертрана де Борна

та Кретьєна де Труа.

КУТЯ (від грец. — зерно, боби) — обрядова страва східних слов’ян та

ін. народів (румун, греків) під час новорічних свят. Вживання К. відо-

ме з дохристиянських часів. Готується з цілих зерен пшениці, рису,

до яких додаються родзинки, мед тощо. К. як обов’язковий елемент

поминальних обрядів називається коливом. Це засвідчує про зв’язок

різдвяно-новорічної обрядовості з обрядами культу предків.

Курган

179

ЛАБІЛЬНІСТЬ (від лат. labilis — нестійкий, рухливий) — власти-

вість нервових процесів (нервової системи), що виявляється у здат-

ності проводити певну кількість нервових імпульсів за одиницю

часу; лабільність також характеризує швидкість виникнення та при-

пинення нервового процесу.

ЛАБІРИНТ (грец. labyrinthos) — cпоруда, що, нібито складалася з

кількох тисяч кімнат, залів і коридорів. В античності були відомі чо-

тири Л.: 1) єгипетський — на схід від Арсіної, споруджений у 2 тис.

до н. е.; то був величезний палац із гробницею та підземними ходами;

2) на острові Самосі, збудований за наказом Полікрата; 3) в Італії, що

його спорудив етруський цар Порсенна як усипальню для царської

родини. Найвідомішим є Л. на Криті. Його за дорученням Міноса

спорудив Дедалі для Мінотавра. Конструкцією цей Л. був подібний

до єгипетського. В основу міфів про Л. лягли історичні факти. На-

приклад, міф про критський Л. відбив спогад про розквіт критської

держави 2 тис. до н. е. Слово Л. пов’язують із назвою подвійної со-

кири — labris, зображення якої часто зустрічається на стінах кріт-

ського Л. Стародавні під Л. розуміли поплутані підземні коридори в

копальнях та катакомбах; переносно його вживали для позначення

різних складних явищ і плутаних мовних зворотів.

У сучасній мові Л. також означає не тільки споруду, з якої важко зна-

йти вихід, а й заплутані стосунки, ситуації, думки тощо.

ЛАВРА (грец. буквально — міська вулиця,

квартал, прохід) — назва великих право-

славних чоловічих монастирів, найбільш

значних центрів поширення релігійної іде-

ології та паломництва віруючих. В україн-

ському та руському православ’ї Л. н азивали

Лавра

180

чотири монастирі: Києво-Печерська (з 1182 р.) у Києві, Троїце-Сергі-

ївська (з 1 744 р.) в Загорську, Олександро-Невська (з 1797 р.) в Санкт-

Петербурзі та Почаївська (з 1833 р.) на Тернопіллі. Настоятелями були

місцеві єпархіальні архієреї, а керували ними намісники, як прави-

ло, в сані архімандрита. Києво-Печерський монастир заснував 1051 р.

чернець Антоній (світське ім’я — Антип, 982–1073) у печерах поблизу

Києва (звідси назва монастиря). Назву Л. монастир отримав у ХІІ ст.

Києво-Печерська лавра здійснювала велику політичну й освітянську

діяльність, боролася з національним поневоленням українців. В ХІ ст.

тут була заснована бібліотека, 1615 р. — Києво-Печерська друкарня.

ЛАМА (тибетське блама, букв. — найвищий) — буддійський чернець

у Тибеті, Монголії, Бурятії.

ЛАМАЇЗМ (від лама) — напрям буддизму, панівна релігія в Тибеті.

Для Л. характерне вчення про особливу роль хамства (чернецтва) в

досягненні віруючим «спасіння».

ЛАТЕНТНИЙ (від лат. latens — прихований, невидимий) — такий,

що ще не має зовнішніх видимих проявів.

ЛАУРЕАТ (від лат. laureatus — увінчаний лавром) — 1) У давніх гре-

ків і римлян — переможець у змаганнях музикантів, ораторів, гім-

настів, якого вшановували лавровим вінком. 2) Звання, яке присво-

юється за видатні заслуги у громадській діяльності, в галузі науки,

мистецтва, літератури. 3) Переможець на фестивалях, конкурсах.

ЛЕГАЛЬНИЙ — визнаний, дозволений законом; такий, що має за-

конну силу.

ЛЕГЕНДА — 1) Поетичне оповідання або народне сказання про якісь істо-

ричні події чи життя людей. 2) Те, що здається неймовірним, вигаданим.

Лама