Хітрова Т.В. Вступ до спеціальності

Подождите немного. Документ загружается.

ЗМІСТ

ВСТУП ………………………………………………………………………5

Тема 1. Вступ. Журналістика як система ………………………………...7

Тема 2. Масово-інформаційний характер журналістської діяльності.

Журналістська спеціалізація………… ……………………….....................14

Тема 3. Журналістика в системі соціальних інститутів...………………..21

Тема 4. Принципи та функції журналістської діяльності…………….....25

Тема 5. Журналістика як галузь творчої діяльності……………………….32

Тема 6. Професійна етика українського журналіста ……………………...38

Тема 7. Свобода слова і журналістська творчість …………….………......45

Тема 8. Законодавче регулювання журналістської діяльності в Україні..51

Перелік питань з дисципліни ………………………………………………55

Список літератури до вивчення дисципліни………………………………57

Короткий словник журналіста……………………………………………...60

Додаток 1

Принципи побудови журналістських текстів ……………………………..69

Додаток 2

Критерії оцінки новин ………………………………………………………71

Додаток 3

Зразок письмового інформаційного запиту щодо доступу до

інформаційних документів …………………………………………………73

Додаток 4

Графічний конфігуратор принципів журналістики……………………….77

Додаток 5

Послідовність роботи з авторськими матеріалами………………………. 78

Додаток 6

План публікації………………………………………………………………79

Додаток 7

Кодекс професійної етики українського журналіста ………………………80

Додаток 8

Міжнародні принципи журналістської етики …………………………….82

Додаток 9

Декларація принципів поведінки журналістів ……………………………84

Додаток 10

Моніторинг порушень прав журналістів ……………………………..85

Додаток 11

Критерії визначення рівня журналістських матеріалів ………………….94

Додаток 12

Практичні вправи до занять ………………………………………………95

ВСТУП

У жодній професії людина не може стати фахівцем, доки не оволодіє

професійними методами роботи. Підготовка професійного журналіста – це

тривалий процес формування його як особистості, а не тільки фахівця, що

володіє технікою впливу на громадську думку. Журналістика належить до тих

професій, які мають багато соціально, психологічно й політично визначених

моделей реалізації. Журналістський професіоналізм включає з самого початку

визначеність журналіста як особистості щодо свого суспільно-політичного

профілю, морально-етичних засад діяльності. В цьому контексті для

журналіста є принциповим вибір міри своєї участі у суспільних процесах:

журналіст як сторонній спостерігач, але який має свою позицію чи журналіст

як безпосередній учасник соціальних процесів

Метою вивчення курсу “Вступ до спеціальності” є розкриття

концептуальних засад функціонування журналістики в сучасному суспільстві:

форм здійснення масово-інформаційного процесу, засобів впливу на масову

свідомість, творчого характеру журналістській діяльності.

Завдання курсу: допомогти студентам узагальнити і систематизувати

знання в галузі інформації і комунікації; дати нові знання про сутність

журналістики; навчити аналізувати теоретико-методологічні концепції

сучасної журналістики; охарактеризувати функціонування сучасних ЗМІ в

суспільстві молодої демократії.

По закінченню вивчення курсу студенти мають знати:

- визначення основних термінів сучасного журналістикознавства;

- історичні етапи розвитку національної журналістики;

- особливості журналістського фаху;

- види соціальної інформації, їх характеристику;

- засади типології ЗМІ;

- атрибутивні ознаки преси, телебачення, радіо;

- ази журналістської творчості;

уміти:

- застосовувати одержані знання під час розв’язання професійних

завдань;

- аналізувати сутність інформаційних процесів;

- визначати специфіку журналістської роботи;

- характеризувати види журналістської діяльності;

- розуміти і об’єктивно оцінювати досягнення, роль і значення

сучасних ЗМІ, професійної освіти для подальшого розвитку

національної журналістики;

- писати й аналізувати журналістські тексти відповідно до конкретного

жанрового канону (на прикладі окремих інформаційних та художньо-

публіцистичних жанрів).

Курс містить вісім розділів, кожен з яких складається з кількох тем і

присвячується певному аспектові суспільно-політичної структури ЗМІ,

професійної діяльності журналіста. Вивчення матеріалу, пов’язаного з усім

комплексом цих тем, надасть студентам основи знань про журналістику як

різновид громадської, масово-інформаційної, суспільно-політичної й творчої

діяльності, як систему засобів масової інформації.

Пропонований навчально-методичний посібник відображає основні

напрямки вивчення дисципліни “Вступ до спеціальності”. Для зручності

роботи з матеріалом і більш ефективній організації занять він умовно

поділяється на чотири блоки: навчальний (лекційний) матеріал; теоретичні

питання, що висуваються на практичні заняття; практичні завдання, які

студент має самостійно виконувати вдома, з метою засвоєння теоретичного

матеріалу і вміння його застосовувати в практичній діяльності; а також

практичних вправ, які рекомендується виконувати з викладачем під час

заняття. Крім того, у посібнику подається перелік питань для підсумкового

контролю, а також список літератури в якій студент зможе знайти додатковий

матеріал до вивчення тем. Додатки у певній мірі доповнюють навчальний

матеріал, допомагаючи наглядно засвоїти теоретичні знання.

Посібник містить яскраво виражений комунікативний характер:

практичні завдання і вправи стимулюють не тільки пошук нової інформації,

але й необхідність її обговорення, що допомагає створити атмосферу

практично-пізнавального характеру занять, на яких студент може

продемонструвати засвоєні навички використання теоретичних знань про

журналістику у відповідних практичних ситуаціях.

Дисципліна складається з 1 Модуля і 1,5 кредита, по закінченню курсу

передбачається комплексна контрольна робота за результатом якої

виставляється семестрова оцінка. Студент допускається до контрольної

роботи лише у тому випадку, коли ним виконані всі практичні завдання, які

демонструють ступінь засвоєння тем і рівень володіння матеріалом.

Тема 1

Вступ. Журналістика як система

План лекційного заняття:

1. Визначення терміну “журналістика”. Предмет і завдання курсу.

2. Співвідношення понять “журналістика” та “журналізм”.

3. Особливості професії журналіста.

4. Журналістика як система.

5. Система засобів масової інформації: сучасний стан і тенденції

розвитку

6. Інфраструктура журналістики.

Журналістика − одна з найцікавіших професій, жоден інший різновид

людської діяльності не дає такої можливості для самореалізації. Широкі

горизонти професійних зацікавлень розкриваються з основних напрямках

журналістської роботи. Це й щоденна інформаційна робота з потоком

новинної інформації, це й можливість реалізації творчих задумів; робота в

друкованих та електронних засобах масової інформації, радіо, телебаченні,

фотожурналістика, робота у відділах зв’язків з громадськістю, прес-центрах,

прес-службах, інформаційних агенціях тощо. Крім того журналіст може себе

реалізувати як в галузі творчої діяльності, так і займатися суто технічними

аспектами професійної діяльності

Журналістика (від. фр. journal – щоденник, jour – день) – одне із

найважливіших соціальних явищ сучасного життя, вид масово-інформаційної

діяльності, що забезпечує безперервний взаємозв’язок між особистістю,

групою людей і суспільством у цілому, а також між різними суспільними

сферами і навіть між поколіннями. Процес журналістської діяльності

складається зі збору, обробки, зберігання й періодичного розповсюдження

актуальної суспільно-значущої інформації.

Журналістика – особлива сфера суспільно-політичної діяльності, що

має свої творчі властивості. Як і кожна наука, вона має свій предмет і свої

завдання. У широкому плані предметом журналістики є все те, що пов’язано з

функціонуванням засобів масової інформації. Але таке визначення не

вичерпує і не охоплює всього змісту. Визначення журналістики не можна

вкласти в одне-два речення, журналістика – це система:

журналістика – це вид громадської діяльності з періодичного

поширення соціальної інформації через канали комунікацій;

журналістика – це особливий вид творчості у сфері соціально-

політичної практики, завдання якої – збір, обробка, поширення та

зберігання інформації;

журналістика – це твори, з яких складаються номери газет і журналів,

програми телебачення та радіомовлення, тобто продуктів

журналістської діяльності;

журналістика – це форма масово-інформаційної діяльності значної

групи людей у виробництві, політиці, науці, культурі тощо;

журналістика – система засобів масової інформації, за допомогою якої

відтворюються картини життя сьогодення.;

журналістика – наука, що вивчає історію засобів масової інформації,

їхні принципи та функції, а також закони літературно-публіцистичної

творчості.

Крім того, слід наголосити на ще одному важливому аспекті

журналістики. Журналістика – це бізнес. Від перших днів свого існування

журналістика була способом торгівлі новинами, інформацією, тобто сферою

бізнесових інтересів, справою, що приносить прибуток.

У демократичному суспільстві, щоб повідомлення ЗМІ були насправді

об’єктивними, вони не повинні підлягати втручанню або контролю якоїсь

однієї групи, організації чи уряду; така незалежність можлива лише за умов

самофінансування; тому в демократичному суспільстві інформаційні установи

в основному є комерційними чи бізнесовими структурами. Подібно до інших

комерційних структур, успіх або занепад організації, що постачає новини,

залежить від ринкової ситуації, від ставлення до неї споживача новин.

На відміну від інших бізнес проектів, залежність між задоволенням

споживача та вигодою ЗМІ непряма. Новини мають бути укладені так, щоб

продаватися; прибуток повинен формуватися не безпосередньо від читача чи

глядача, а через збільшення кількості читачів чи глядачів, кожен з яких не

витрачає більших коштів на придбання газети.

Завойовуючи дедалі більшу аудиторію за допомогою підвищення

журналістської майстерності, дизайнерської якості видання, об’єктивності

пропонованої читачам інформації, ЗМІ здійснює другий економічний крок:

продає рекламодавцю товар в межах читацької аудиторії видання. Продаж

реклами субсидує продаж новин, а відтак і всю журналістику.

Отже, журналістика є складною сферою духовної, інтелектуальної та

економічної діяльності людини, що має передусім гносеологічний характер.

Під терміном “журналізм” слід розуміти специфічну масово-

інформаційну діяльність, яка пов’язана з пошуком та передачею актуальної

соціально-значущої інформації у ритмізованій, дискретній формі. Ядром

поняття “журналізм” виступає журналістська професія, хоча саме поняття

журналізму є більш об’ємним.

Об’єктом журналістики є вся дійсність без будь-яких обмежень чи

винятків, уточнень чи застережень. Немає такої сфери життя – у політиці,

науці, культурі, побуті, – якої б не торкалося слово журналіста. Щоправда, в

кожній країні є поняття державної таємниці, тобто такої сфери, куди навіть

журналістам проникати заборонено.

Разом з тим у структурі журналістики доцільно виділяти її предмет –

вужчу сферу дійсності, конкретну частину об’єкта, яка відіграє провідну роль

у гносеологічному спрямуванні даної діяльності. У цьому сенсі журналістика

спрямована на повідомлення про конкретні зміни в дійсності, нові явища в

ній. “Відповідно предметом пізнання для журналіста, − зазначає І.Михайлин,

− виступають конкретні ситуації життя, у яких виявляють себе її нові

моменти – позитивні чи негативні, але обов’язково значущі для багатьох”.

Суб’єктом журналістської діяльності є журналіст – “професійний

працівник, котрий займається літературно-публіцистичною діяльністю у

журналах, газетах, на радіо і телебаченні” (Москаленко А. Теорія

журналістики: Підручник. – К.: Експрес-об’ява, 1998).

За даними “Етимологічного словника української мови” лексема

“журналіст” запозичена з французької мови “journaliste” як суфіксальне

похідне від journal у ХУІІІ ст. і вперше зафіксоване у роботі М.Ломоносова

(“О должности журналистов”) (1754 р.). “Словник української мови”

Б. Грінченка подає таке визначення: “журналіст − журналіст, літератор,

пишучій в журналах”. Подібне тлумачення знаходимо в “Толковом словаре

живого великорусского язика” В. Даля: “журналистъ – чиновникъ

присутствующего места, ведущій журналы; издатель, редакторъ повременного

изданія”. В “Словаре языка Пушкина” зустрічається лексема “журналіст”

лише у значенні “издатель журнала”, а в “Словнику мови Шевченка” читаємо:

“всі друкують, а нас анітелень, неначе всім заціпило. Може злякались

нашествія іноплемінних журналістів?”. Як бачимо, трактування терміна

“журналіст” не виходить за межі тогочасного призначення і розуміння даної

професії. На сьогодні термін “журналіст” вживається, визначенням

А.Москалена, у значенні “суб’єкт спеціалізованої діяльності по виробництву

соціальної інформації, що передається органами преси, радіо і телебачення”.

Професія журналіста − і відповідне термінологічне поняття − виникли

внаслідок історичного розвитку журналістики та появи нових технічних

засобів фіксації і поширення соціально значущої інформації. Узагальнення

багатовікового досвіду функціонування засобів масової інформації дозволило

сформулювати на теоретичному рівні основні поняття й терміни, які

використовує журналістика.

Синоніми до слова “журналістика” – словосполучення “засоби масової

комунікації” (ЗМК) і “засоби масової інформації” (ЗМІ).

Засоби масової інформації (ЗМІ) – спеціалізовані носії масової

інформації (газети, журнали, програми радіо та телебачення), що призначені

для розповсюдження соціально значущої інформації невизначеній масовій

аудиторії на широкому інформаційному просторі.

Засоби масової комунікації (ЗМК) – включають в себе весь

виробничій комплекс системи масової комунікації: комунікатора як ініціатора

масового соціального спілкування з аудиторією; носії і канали масової

інформації (ЗМІ) і саму масову інформацію як засіб спілкування.

Робота журналіста є актом безпосереднього спілкування з читачами,

радіослухачами, телеглядачами. Це комунікативний (лат. communicatiо –

спілкуватися) акт, який схематично складається з трьох компонентів:

Джерелом інформації для журналіста є реальна дійсність. Споживач

інформації це масова аудиторія, яка як мінімум бажає знати відповіді на шість

основних питань: де?, коли?, хто?, що?, як? і чому? Спосіб передачі

інформації – це система засобів масової інформації з широкою

інфраструктурою.

Система засобів масової інформації – це сукупність відповідних

інформаційних компонентів з притаманними їм ознаками та прийомами, які

існують у державі й мають на меті безперервне відображення життя в усій

його багатогранності. До системи засобів масової інформації входять:

- преса (газети, журнали, альманахи);

- радіо;

- телебачення;

- інформаційні агентства;

- видавництва;

- документальне кіно;

- мережні засоби.

Основне призначення системи ЗМІ безперервне відображення

суспільного життя у всіх його діалектичних зв’язках і взаємозалежностях,

протиріччях і конфліктах. Зміст і спрямованість ЗМІ залежить від культурного

й суспільно-політичного ладу, який утвердився в державі.

Таким чином, система засобів масової інформації входить як складова

частина в систему більш широкого порядку соціального управління

суспільством. Для нормального функціонування якого необхідний

безперервний потік інформації. Він відповідно орієнтує кожну особу і тримає

її у стані інформаційної насиченості. Кожна людина зі свого боку постійно

знаходиться в інформаційному потоці. Адже лише за умови безперервного

інформаційного спілкування із зовнішнім середовищем людина здатна

продуктивно мислити й активно діяти.

Соціальний зміст преси, телебачення, радіомовлення й інших засобів

масової інформації не тільки прямо формує громадську думку, але й справляє

великий вплив як на інші компоненти потоку, так і на соціальну дійсність.

Уся система ЗМІ це засіб здійснення єдиного процесу поширення ідей, вчень,

теорій, суспільно значущої інформації, виховання соціальних почуттів, звичок

тощо.

Життя постійно вносить зміни у розвиток і вдосконалення системи ЗМІ.

Ще недавно йшлося про традиційність поняття цієї системи як

взаємообумовлену, із своєю координацією і субординацією сукупність, що

забезпечують їх функціонування. А сьогодні вже мова йде про залежність

структурних відносин, про конкуренцію в межах системи, боротьбу за

виживання в умовах ринку окремих її елементів.

джерело

інформації

Спосіб

передачі

Споживач

інформації

За прогнозами фахівців, намічається ще один, поки остаточно не

оформлений сектор системи ЗМІ, який, очевидно, у найближчий час буде

автономно виділений це “комунікативний менеджмент”, що включає в себе,

крім стосунків із громадськістю, рекламу, внутрішні комунікаційні та

інформаційні служби.

Розширення системи ЗМІ є абсолютно природнім процесом, динаміка

якого залежить від коефіцієнту інформаційно-технічного, наукового,

економічного, й політичного розвитку суспільних відносин. Та розвиток

нових структурних одиниць не має виключати вже існуючи, а навпаки

доповнювати їх.

Свого часу канадський професор Маршал Маклюен, вважав, що з

розвитком телебачення почнеться нова ера в житті суспільства, коли всі інші

засоби, включаючи пресу, літературу, мистецтво будуть приречені. Та

незважаючи на бурхливий розвиток телекомунікацій занепад преси так і не

відбувся, вона все ж таки залишається провідним ЗМІ. Дослідник,

висловлюючи свою теорію, не врахував існуючу суперницьку несумісність

між пресою, радіо і телебаченням. Пресі, наприклад, властива більша

аналітичність, радіомовленню оперативність, телебаченню велика сила

емоційно-зорового впливу. Тому, справедливо буде зазначити, що різні засоби

масової інформації не суперечать, а доповнюють один одного. Адже читачі

газет водночас є і радіослухачами, і телеглядачами.

Що стосується кінодокументалістики, то вона стала невід’ємною

частиною аудіовізуальних засобів масової інформації і розвивалась разом з

ними. На сьогодні і хроніка, і документальне, і науково-популярне кіно

вдосконалюють форми свого співробітництва з телебаченням поступово

стираючи існуючі між ними бар’єри.

У житті суспільства документальному кіно з самого початку його

виникнення відводилась та ж роль, що й пресі. Справді, радіо потрібен був

певний час, щоб воно перетворилося з технічного устрою для передачі

звукових сигналів на далекі відстані в могутній засіб впливу на мільйони

людей, набуло своїх системних властивостей і функцій. Спочатку радіо тільки

озвучувало матеріали преси, потім відкрило свої власні виражальні

особливості і жанри. Аналогічний шлях у своєму розвитку пройшло і

телебачення, але воно спиралось вже на досвід не тільки преси і кіно, але й

радіо. А з появою нових технічних засобів, таких як кабельне телебачення і

супутниковий зв’язок, стихійним виникненням приватних телестанцій почали

говорити про “телебачення без кордонів”.

І знову новими гранями обернувся процес взаємопроникнення, скажімо,

того ж телебачення і кіно, щоправда, вже на значно вищому рівні.

Екскурс в історію кінематографа переконує, що з перших днів свого

народження воно, насамперед, стало засобом масової інформації, своєрідним

історіографічним джерелом, бо відображало життя таким, яким воно

насправді було − документально точним.

Отже, засоби масової інформації організаційно відособлені, але в той же

час зв’язані між собою специфічним чином. Цей органічний взаємозв’язок

обумовлений двояко: по-перше, їх єдиними суспільними функціями, а, по-

друге, спільністю об’єкта-аудиторії, на яку спрямований їх вплив. Саме ці

характеристики необхідні для визнання преси, радіо і телебачення цілісною

системою. Іншими її важливими ознаками є інтегральні властивості і

динамічний характер взаємовідносин між іншими складовими частинами.

Система в цілому характеризується такими властивостями, як тематична

універсальність, актуальність, оперативність, аналітичність, емоціональність,

безперервність, наступність і систематичність при передачі соціальної

інформації.

Останнім часом відбулися характерні зрушення у системі ЗМІ, які,

здебільшого, пов’язані з глобалізаційними процесами в різних галузях

суспільного життя, а також особливостями політико-економічної інтеґрації.

Насамперед, подальший розвиток ЗМІ одержав процес монополізації і

концентрації преси. Одночасно ще більше зросла роль реклами як джерела

доходів. Так звана “незалежна преса”, що не контролюється видавничими

корпораціями, продовжує скорочуватися. Що стосується радіомовлення, то

спочатку у Західній Європі, а потім і в Україні почало активно розвиватися

приватне радіомовлення, а разом з ним зріс вплив комерційних інтересів на

програмну політику радіостанцій. У телевізійному мовленні спостерігається

така тенденція, як поширення мікрохвильового телебачення, розрахованого на

роботу в умовах приміських зон.

Інфраструктура журналістики:

Технічна (поліграфічні підприємства, технічні центри радіо та

телемовлення, підприємства зв’язку, які ведуть підписку та розповсюдження

преси, передачу радіо та телесигналу).

Інформаційна (система телеграфних й інформаційних агенцій, аудіо- та

візуальної інформації, прес-центри по зв’язку із громадськістю, рекламні

організації).

Організаційно-управлінська (державні органи, які зайняті підготовкою

нормативних актів, регулюючих діяльність засобів масової інформації, їх

реєстрацією та ліцензуванням).

Учбові та наукові центри.

Питання до практичного заняття:

1. Місце та роль журналістики у суспільному житті.

2. Багатогранність поняття “журналістика” її системний характер та

інфраструктура.

3. Позитивні й негативні сторони журналістської професії.

Інформаційна культура українського журналіста.

4. Загальна характеристика інформаційного простору України.

5. Сучасна система ЗМІ України.