Кирилюк Ф.М. Новітня політологія

Подождите немного. Документ загружается.

МНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Ф. М. Кирилюк

Присвячую

ALMA MATERІ

з нагоди 175 річчя

від дня заснування

НОВІТНЯ

ПОЛІТОЛОГІЯ

НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

Рекомендовано

Міністерством освіти і науки України

як навчальний посібник для студентів

вищих навчальних закладів

Київ

“Центр учбової літератури”

2009

ББК 67.1я73

УДК 340.12 (075.8)

К 43

Гриф надано

Міністерством освіти і науки України

(Лист № 1.4/18-Г-1222 від 19.07.2007 р.)

Рецензенти:

В. П. Горбатенко – докотр політичних наук, професор;

О. В. Бабкіна – докотр політичних наук, професор;

В. Г. Антоненко – докотр філософських наук, професор.

Кирилюк Ф. М. Новітня політологія: навч. пос. [для студ. вищ. навч.

закл.]/ Ф. М. Кирилюк – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 564 с.–

ISBN 978-966-364-868-2

У навчальному посібнику висвітлено розвиток зарубіжних політичних вчень з

кінця ХІХ до початку ХХІ ст. В основу покладено формування і конституювання

інструментарію політології як наукової і навчальної дисципліни.

Його структура включає науково-методичні рекомендації, основні поняття і

категорії, питання до дискусій, теми рефератів і кваліфікаційних робіт та завдання

для самостійної роботи студентів. Одним із головних його елементів є витяги з

першоджерел до кожної теми підручника, а також список основної літератури.

Розрахований як навчальний посібник на студентів, аспірантів, викладачів ви-

щих навчальних закладів, а також для широкого кола читачів, які цікавляться по-

літикою.

УДК 340.12 (075.8)

ББК 67.1я73

ISBN 978-966-364-868-2 © Кирилюк Ф. М. 2009.

К 43

ЗМІСТ

Вступ ................................................................. 5

РОЗДІЛ І. Історичні та теоретичні основи конституювання

політології як науки і навчальної дисципліни

................................ 6

Тема 1. Теоретико-методологічні засади розвитку політичної науки в новітню

епоху

.................................................................. 6

1. Новітня епоха та її особливості........................................ 6

2. Особливості розвитку політології в новітні часи.......................... 13

3. Методологія та основні напрями, школи і течії політології.................. 23

РОЗДІЛ ІІ. Сутнісні особливості політології

на зламі епох ХІХ—ХХ ст.

................................................ 34

Тема 2. Постмарксистські концепції розвитку політичної науки ................. 34

1. Ленінське вчення про політику, владу, державу .......................... 35

2. Теорія перманентної революції Льва Троцького .......................... 65

3. Прагматична теорія суспільного розвитку Миколи Бухаріна ................ 74

4. Неомарксистські концепції політичного розвитку суспільства ................. 87

Теорія політики Антоніо Грамші .................................... 87

«Залізний закон олігархії» Роберта Міхельса .......................... 102

Неормарксизм Нікоса Пуланзаса ................................... 119

Тема 3. «Реалістичні» тенденції в політичній науці. Теорії інституціоналізму ..... 140

1. Теорія «політичного» у концепції Карла Шмідта ........................ 141

2. Теорія інституціоналізму Моріса Оріу ................................ 155

3. Теорія елітарної демократії Йозефа Шумпетера ......................... 157

4. Проблеми ідеології та утопії в політичній концепції Карла Мангейма ........ 161

Тема 4. Біхевіоралістичні теорії політики .................................. 179

1. Чарльз Мерріам як один із фундаторів американської політологічної науки ........ 180

2. Біхевіористська концепція предмета політичної науки Гаральда Лассуелла......... 190

3. Теорія «зацікавлених груп» Артура Бентлі.................................. 204

РОЗДІЛ ІІІ. Розвиток і конституювання основ

політологічної науки

.................................................. 214

Тема 5. Нормативні теорії влади і демократії............................... 214

1. Поліархічна теорія демократії Роберта Даля............................ 214

2. Теорія демократії Джованні Сарторі.................................. 230

3. Основи політичної науки Моріса Дюверже............................. 244

4. Консоціальна (співсуспільна) демократія Арендта Лейпхарда ................ 261

Ф. М. Кирилюк4

Тема 6. Теорії системного та структурно-функціонального аналізу політики .... 284

1. Структурний аналіз політики Талкотта Парсонса ........................ 285

2. Системний функціоналізм — ядро політичної теорії Габриеля Алмонда ...... 300

3. Адаптивний концепт системного аналізу в політиці Девіда Істона ........... 316

4. Методологічні засади постструктуралізму Мішеля Фуко .................. 328

Тема 7. Компаративний і комунікативний аналіз політики ..................... 350

1. Ханна Арендт: політична свобода — джерело людської гідності ............ 351

2. Теорія політичної комунікації Юргена Хабермаса ....................... 364

3. Проблеми компаративного аналізу Девіда Аптера ....................... 381

Тема 8. Теорії політичної модернізації: від інституціоналізму до раціоналізму ..... 410

1. Новий інституціоналізм ........................................... 410

2. Теорія справедливості Джона Роулза ................................. 413

3. Теорія політичної модернізації і розвитку Самюеля Хантінгтона ............ 427

4. Критичний раціоналізм світового політичного розвитку Карла Поппера ...... 439

РОЗДІЛ ІV. Теорії світового політичного розвитку .......................... 465

Тема 9. Технократично-сцієнтичні концепції політичного розвитку ............. 465

1. Формування концептуальних основ технократичних теорій у Т. Веблена та

Дж. Гелбрейта .................................................... 467

2. Даніел Белл про «індустріальне суспільство як суспільство «меритократії».... 474

3. Постіндустріальна прогностика Елвіна Тоффлера ....................... 484

4. Концепції «інформаційного суспільства» Йозефа Масуди і Мануеля Кастельса.... 494

Тема 10. Теорії розвитку світової політики ................................. 531

1. Концепція світової першості Збігнева Бжезинського ..................... 531

2. Геополітична компаративістика Стейна Роккана ........................ 543

ВСТУП

ровідна роль у формуванні політичної свідомості належить полі-

тичній науці, яка успішно розвивається в українському соціумі з

часів набуття державою незалежності. Досвід історії переконливо

засвідчує, що тільки освічене суспільство з розвинутим почуттям гідності й

політичної відповідальності спроможне забезпечити становлення демокра-

тії. Без глибоких змін у політичній свідомості, належного рівня політичної

культури неможливо досягти вміння жити на базі загальнолюдських цінно-

стей. Особлива роль у цьому процесі належить політичній науці, її історії,

з’ясуванню закономірностей розвитку політичних ідей від їх зародження до

втілення в життя. Слід зауважити, що одночасно, у становленні й розвитку

політології в нашій країні відчуваються певні труднощі, зокрема дефіцит

першоджерел цієї науки, нерідко однобічне їх тлумачення та досить повер-

хові методичні засоби вивчення політичних вчень, ідей, доктрин тощо.

У представленому навчальному посібнику відтворено історичні умо-

ви і певна послідовність розвитку політичної науки, розкрито суспільні

ознаки понятійно-категоріального апарату. Іншими словами, розкрито

історію виникнення, розвитку і становлення теоретичного знання, в яко-

му в концентрованому логіко-понятійному виразі знаходяться пізнання

світу, політичного життя та процес його виділення в самостійну наукову

і навчальну дисципліну.

Центральною і провідною ланкою посібника є науковий виклад сут-

ності теми та навчально-методичні рекомендації для її засвоєння. При

цьому автор намагається узагальнити власний погляд і думку істориків

політичної науки, об’єднати їх в єдину концептуальну схему. Не-

від’ємною складовою частиною є витяги з першоджерел, які необхідні

для ґрунтовного опанування основного навчального матеріалу. Також

важливого значення надається завданням на самостійну роботу студен-

тів, що допоможуть у своїй сукупності всебічно підійти й засвоїти по-

ставлені життям теми.

Автор висловлює вдячність авторам використаних наукових та на-

вчально-методичних праць і сподівається на їхні та інших викладачів і

читачів зауваження й побажання щодо поліпшення змісту та форми цьо-

го навчального посібника.

Ф. Кирилюк

РОЗДІЛ І

ІСТОРИЧНІ ТА ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ

КОНСТИТУЮВАННЯ ПОЛІТОЛОГІЇ

ЯК НАУКИ І НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

ТЕМА 1

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ

ПОЛІТИЧНОЇ НАУКИ В НОВІТНЮ ЕПОХУ

1. Новітня епоха та її особливості.

2. Особливості розвитку політології у новітні часи.

3. Методологія та основні напрями, школи і течії в політології.

1. НОВІТНЯ ЕПОХА ТА ЇЇ ОСОБЛИВОСТІ

У довідниковій літературі епохою (від грец. epoche, букв. — зупинка, рос. — ос-

тановка) суспільства називають проміжок часу в розвитку природи, науки тощо,

який має які-небудь характерні особливості. Під новітньою епохою ми розуміємо

епоху ХХ і початку ХХІ ст., як такий проміжок суспільного розвитку, який харак-

теризується трансформацією індустріального і постіндустріального суспільства до

сучасного інформаційного та новітніх технологій, суспільно-політичною та еконо-

мічною еволюцією більшості країн до демократії і свободи, до утвердження загаль-

нолюдських цінностей і норм співжиття громадян.

Основним результатом, який визначає розвиток суспільства на зламі XІX—

XX ст., був його перехід капіталізму в імперіалістичну стадію. Основні харак-

терні риси, за класиками марксизму, зводилися до:

1) досягнення високого ступеня концентрації виробництва і капіталу, і встанов-

лення на цій основі панування монополій;

2) злиття промислового і банківського капіталу та утворення фінансового капі-

талу (фінансової олігархії);

3) посилення ролі експорту капіталу;

4) утворення міжнародних монополістичних союзів, що поділили між собою світ;

5) завершення територіального поділу світу провідними капіталістичними дер-

жавами. Це перша особливість.

Друга полягає в тому, що на тлі переходу до імперіалізму наприкінці XIX — по-

чатку XX ст. відбулися великі зміни і в буржуазній надбудові, і в соціальних відно-

синах. У капіталістичних країнах остаточно складається демократично-правова бу-

ржуазна держава. Головними ознаками її були конституційно-правова

регламентація державного ладу й політичного режиму; конституційний захист прав

і свобод особи в її взаємодіях з державою; парламентська система; система буржуа-

зних партій; сильний апарат державної влади.

Становлення і розвиток буржуазного парламентаризму, цього складного політи-

ко-юридичного й ідеологічного комплексу, підпорядковано конкретній системі

об’єктивних закономірностей. Найважливіша з них — органічна залежність еволю-

НОВІТНЯ ПОЛІТОЛОГІЯ

ції буржуазного парламентаризму від процесів ґенези і утвердження, розширення і

зміцнення економічної бази соціально-політичної структури капіталістичного ладу.

Зміст, зовнішнє вираження буржуазного парламентаризму в кінцевому результаті

зумовлене динамікою капіталістичних виробничих відносин і сформованими на їх-

ньому ґрунті міжкласовими і внутрішньокласовими взаємодіями.

Соціально-економічні й політичні фактори — головні, вирішальні умови розви-

тку парламентаризму. Разом з тим потрібно мати на увазі, що самі ці фактори ви-

ступають і існують у конкретно-історичному прояві; вони, безперечно, несуть на

собі відбиток національних та інших особливостей, які відрізняють минуле від су-

часного кожної країни. Крім того, поряд з зазначеними первинними факторами на

характер парламентаризму активно впливають події громадянської історії, специ-

фічні соціокультурні традиції країни, сформовані в ній норми політичного спілку-

вання, правові погляди тощо.

Третя особливість полягає в переході від капіталізму вільної конкуренції до пану-

вання монополістичного капіталізму, яка супроводжувалася великими змінами не лише в

економічному і суспільно-політичному житті, а й у сфері міжнародних відносин. Голо-

вними напрямами міжнародної політики великих капіталістичних держав з утверджен-

ням монополістичного капіталізму були:

1) боротьба капіталістичних держав за створення нових військових союзів;

2) підготовка з їх допомогою до війни за перерозподіл поділеного світу.

Четверта особливість — це насиченість доби переходу капіталізму в імперіалізм

глибокими принциповими зрушеннями в продуктивних силах, соціально-політичній ор-

ганізації та пізнавальних можливостях людини. Монополістичний капіталізм високо під-

ніс культуру взагалі і особливо культуру мас, початок чому поклала дисципліна праці,

суворе й чітке співробітництво на основі новітньої машинної індустрії, суворого обліку і

контролю, без яких капіталістичний спосіб виробництва немислимий. Він перетворює

науку в безпосередню продуктивну силу.

У тісному зв’язку з розвитком техніки розвивається природознавство. 3’явилися

нові засоби виконання експериментальних досліджень, виникали і розв’язувались нові

важливі теоретичні проблеми, йшла послідовна диференціація окремих галузей науко-

вих знань на все більш вузькі спеціальні галузі. Одночасно відбувалася своєрідна інте-

грація, при якій науки, що розвивалися відокремлено, зв’язувались між собою спорід-

неними дисциплінами.

Відповідною була і реакція пануючих верств на наукові досягнення. По-перше,

вони сприяли різкому піднесенню престижу вчених і науки в цілому. По-друге, хоч

наука ще не стала масовою професією, панівний клас сприяв формуванню специфі-

чного загону інтелігенції, зайнятої переважно в університетах, високо оплачуючи її

працю. По-третє, буржуазні правлячі кола допомагають (політично і матеріально)

вченим створювати спеціалізовані лабораторії і науково-дослідні інститути. По-

четверте, багаті підприємці сприяли організації наукових лабораторій безпосеред-

ньо в промислових фірмах, оскільки практично застосування результатів дослідів

приносило комерційну вигоду. По-п’яте, панівний клас сприяв також виникненню

нових технологічних наук, в основі яких були висновки наук фундаментальних, ко-

трі розробляли проблеми, в яких безпосередньо була зацікавлена промисловість.

Таким чином, переростання капіталізму в імперіалізм, що відбувалося наприкі-

нці XIX — початку XX ст., значно інтенсифікувало розвиток науки й культури. Це

відбувалося внаслідок накопичення знань у галузі природничих і гуманітарних на-

Ф. М. Кирилюк8

ук, розширення і вдосконалення освіти, розвитку творчих здібностей у ході проми-

слово-технічного перевороту і науково-природничої революції, оновлення шляхів

духовного освоєння природи, суспільних відносин, внутрішнього світу людини. Ці

надбання мали загальнолюдські цінності, і ними має право пишатись кожна людина

зокрема, і все людство в цілому.

Усі перераховані особливості суспільного розвитку кінця ХІХ — початку ХХ ст.

були передумовами новітнього часу. XX ст. увійде до світової історії як століття во-

єн і революцій, які справили глибокий вплив на долю всього людства. Початок сто-

ліття був ознаменований Першою світовою війною. Вона визнана наукою тим ру-

бежем, на якому завершилася нова й розпочалася новітня історія світу — історія

великих геополітичних змін, перетворень політичної системи старого світу. Зника-

ли численні монархії, вибухали буржуазно-демократичні революції, утворювалися

нові, здебільшого національні, держави з республіканським правлінням у межах їх-

ніх етнічних і політичних кордонів.

Особливо слід підкреслити те, що два міжвоєнних десятиліття вмістили в собі події

світової історії, резонансність яких відчувалася і до кінця століття. Майже в одночасся

рухнули чотири імперії — Російська, Австро-Угорська, Німецька (другий рейх), Ос-

манська. На 1/6 земної кулі розпочалися комуністичні експерименти в більшовицькому

виконанні. Суттєвих, а в деяких аспектах кардинальних, трансформацій зазнав націо-

налізм — одна з провідних ідеологій XX ст. У ці ж два десятиліття як явище світової

історії постав і зміг реалізувати себе на практиці фашизм, його різновид — нацизм.

Відбувалася докорінна переоцінка культурних цінностей, духовні злами цілих поко-

лінь, нищення тоталітарними реакційними режимами культури та її творців.

Зміни, що відбулися в світі після Першої світової війни мали геополітичний харак-

тер і наслідки. Склалися не тільки нові соціально-економічні й політичні реалії в пово-

єнному світі, а й почали налагоджуватися нові підходи до врегулювання міжнародних

відносин, основні контури яких були намічені творцями Версальсько-Вашингтонської

системи. При цьому слід особливо підкреслити, що війна завдала величезних збитків

економіці воюючих держав. Головні переможці в Європі — Великобританія, Франція,

Італія, як і Росія втратили близько половини свого національного багатства, одержали в

спадок не тільки економічні труднощі, а й соціальну невлаштованість суспільства, яка

в перші п’ять повоєнних років то тут, то там вибухала революційними конфліктами. У

кінцевому рахунку всі країни Європи — учасники війни виявилися боржниками США

із загальною заборгованістю в сумі 15 млрд доларів.

За такого економічного стану європейських країн виникла потреба в новій амери-

канській допомозі. Потік американського капіталу в Європу сприяв швидкій стабіліза-

ції економіки і соціальних відносин у провідних європейських країнах. Як і в США,

відбувалися суттєві зміни в способах виробництва. Широко запроваджувалася його

стандартизація, впроваджувалися раціональні методи організації праці, що відкривало

можливості широкого розповсюдження конвеєрного, отже, масового виробництва.

Швидкими темпами розвивалося автомобілебудування, нарощувалося виробництво

електроенергії, предметів електротехнічної і хімічної промисловості. У зв’язку з цим

суттєві зміни відбулися і в повсякденному житті людей, у побут яких масово входили

такі блага цивілізації, як телефон, телеграф, радіо, кінематограф, автомобіль тощо.

Але цей процес розвитку був перерваний економічною кризою 1929—1933 рр.,

яка охопила всі країни капіталістичного світу і тривала майже чотири роки. Вона

призвела до скорочення промислового виробництва в середньому на 38 %. Еконо-

НОВІТНЯ ПОЛІТОЛОГІЯ

мічний спад мав тяжкі соціальні наслідки, політичні ускладнення, особливо на єв-

ропейському континенті.

У зв’язку з кризою почався перегляд окремих базових принципів класичного лі-

бералізму як провідної ідеології, соціально-економічної моделі західного суспільс-

тва, передусім у англосакських країнах. Новий або «соціальний лібералізм» почав

утверджуватися також під впливом марксизму і соціал-демократії, зокрема щодо

позитивної ролі держави в регулюванні соціально-економічних процесів.

«Соціальний лібералізм», ідеї якого найбільш ґрунтовно виклав Д. Кейнс, став одні-

єю з найважливіших реформаторських течій у 30-ті роки, практичною основою виходу

з економічної кризи. Він відкидав постулати класичного лібералізму про необмеже-

ність економічної свободи, вільної конкуренції. Суть кейнсіанства полягала в необхід-

ності доповнення традиційних для лібералізму принципів індивідуалізму, вільної кон-

куренції, ринку, принципами державного регулювання економіки, соціальної сфери.

Вперше і найбільш дієво ці принципи були реалізовані в діях президента-

реформатора Ф. Рузвельта, а потім в тих чи інших масштабах і формах запроваджува-

лися і в інших індустріально розвинутих країнах. «Новий курс» Рузвельта — це систе-

ма широкомасштабних заходів по виходу з кризової ситуації на шляхах глибокої стру-

ктурної перебудови соціально-економічної сфери, всього суспільно-політичного життя.

Насамперед створювалися ефективні механізми державного регулювання інфляції, за-

йнятості і безробіття, підтримання високої ділової активності. Важливими складовими

«нового курсу» Рузвельта стали створення націоналізованого сектора в економіці,

включення виробника у відносини власності через систему акцій та інші форми участі

в розподілі певної частини капіталістичного прибутку. На цій основі долалося відчу-

ження працівника від виробництва, включалися матеріальні стимули виробництва, по-

кращувався добробут виробника. На державному рівні створювалася система соціаль-

ного захисту трудящих, зокрема страхування з безробіття.

Названі заходи здійснювалися паралельно з політичним реформуванням, демок-

ратизацією суспільного життя в цілому, що створювало правові механізми, які до

певної міри нейтралізували всевладдя монополій. Недаремно адепти вільної ринко-

вої конкуренції кваліфікували таку модель соціально-економічного і політичного

суспільства як «повзучий соціалізм».

У науковій літературі стверджується положення про те, що «соціальний лібералізм»

став основою реформування капіталістичного суспільства, на якій не тільки була подо-

лана криза 1929—1933 рр., а й закладені стійкі тенденції соціально-економічного роз-

витку на майбутнє. Більш стабільно вони проявилися після Другої світової війни, що

дало можливість країнам Заходу запобігти серйозних потрясінь за всіх змін світової

політичної кон’юнктури.

Одночасно слід підкреслити, що драма італійського і німецького лібералізму поляга-

ла в тому, що він не оцінив специфіки соціального і політичного розвитку своїх країн у

післявоєнний період, сприйнявши фашизм як ту силу, яка здатна «регулювати» соціаль-

но-економічні процеси в умовах глибокої структурної кризи суспільства.

Але якщо «новий курс» Рузвельта і його європейські аналоги означали демократи-

зацію всього суспільного життя, і, насамперед, соціально-економічних відносин, то ви-

хід з кризи за фашистським «рецептом» призвів до глибокої кризи буржуазної демок-

ратії. Соціальний мир досягався на спотворених соціальних цінностях, за допомогою

крайніх засобів. Регулювання суспільних процесів здійснювалося засобами тоталітар-

ного втручання політичної влади. Фашизм (нацизм) ліквідував ідеологічний плюралізм

Ф. М. Кирилюк10

— основні завоювання буржуазної демократії, тримав під жорстким контролем соціа-

льно-економічну сферу суспільного життя.

У цей час склався ще один вид суспільних відносин на теренах радянської дер-

жави, в якій її втручання привело фактично до утвердження державної монополії на

всю виробничу сферу, до тоталітаризму як абсолютної регламентації всієї діяльнос-

ті суспільства. Цей шлях пролягав у 20—30-х роках від політики військового кому-

нізму до непу, який, на нашу думку, правомірно розглядати як першу спробу біль-

шовиків організувати соціально-економічні відносини в країні на ринковій основі.

Цьому мали сприяти такі його складові, як заміна продрозверстки продовольчим

податком, поновлення торгівлі, товарно-грошових відносин взагалі, призупинення

націоналізації і навіть певна денаціоналізація виробництва (оренда, концесії тощо).

Розпочалася широкомасштабна структурна перебудова економіки, суть і наслідки

якої до кінця не усвідомлювало навіть вище радянське керівництво.

Але в кінці 20-х років сталінський режим робить оберт на 180 градусів до воєн-

но-комуністичних методів організації суспільного життя. Неп «не вписувався» в

сталінську модель суспільних перетворень.

В принципі основу непу мала складати багатоукладна економіка, господарська неза-

лежність виробників від держави та її політичних інститутів. Тому неприйнятною для

тоталітарного режиму була ідея саморегулювальної економіки на основі товарно-

грошових, ринкових відносин — такою економікою неможливо управляти з одного

центру, за єдиним народногосподарським планом.

З ліквідацією непу усувалася і головна економічна перешкода на шляху глоба-

льного впровадження адміністративно-командних методів управління в усі струк-

тури радянського суспільства. Держава перетворювалася на верховного власника

всіх засобів виробництва.

Таким чином, у міжвоєнний період склалося дві моделі суспільно-політичного

устрою: перша модель, або демократична (її ще називають європейською моделлю

суспільного розвитку з розвинутим громадянським суспільством); друга — тота-

літарна (її ще називають азіатською моделлю суспільного розвитку). Вони відріз-

няються між собою такими основними характерними рисами (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

МОДЕЛІ МІЖВОЄННОГО СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО УСТРОЮ

Демократична Тоталітарна

1. Економічний плюралізм. Незалежні (господар-

ські

)

від де

жави, її політики, інстит

тів с

б’єкти

власності. Ринкові відносини як регулятор еконо-

мічного розвитку суспільства.

2. Політичний та ідеологічний плюралізм. Бага-

топа

тійність як його адекватне відоб

аження.

авова захищеність г

омадянина в п

авовій

державі. Людина, розкріпачена в багатогранно-

сті соціальної творчості, її активний суб’єкт.

3. Соціальні інтереси виражаються через розви-

нуті структури громадських організацій.

4. Векто

соціально-економічної політики

сп

ямований на забезпечення г

омадянського

миру в суспільстві

1. Оде

жавлені засоби ви

обництва,

ні

ікація

м власності. Злиття відносин власності і

відносин політики. Редистрибуція — позаеко-

номічний п

им

с і пе

озподіл п

од

кт

«по

вертикалі».

2. Однопартійність. Партійно-державний та ідеоло-

гічний монополізм, політичний диктат. Правова не-

захищеність особистості. Людина вт

ачає стат

приватної особи, перетворюється на об’єкт політики

тоталіта

ної де

жави, її політичних та ідеологічних

інститутів.

3. Г

омадські о

ганізації або «оде

жавлюються»,

або ліквідуються як «політично шкідливі»

4. Нагнітання соціальних конфліктів, реалізація на

практиці теорії «загострення класової боротьби».