Клиновий Д.В., Пепа Т.В. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України

Подождите немного. Документ загружается.

• систематизація існуючих договорів про співробітництво,

розробка Комплексної довгострокової програми транскордон'

ного співробітництва;

• формування інституціональної структури міжрегіональ'

ного інтеграційного комплексу, враховуючи вітчизняний і за'

рубіжний досвід організаційного забезпечення транскордон'

ної взаємодії окремих територій, насамперед — досвід утво'

рення єврорегіонів;

• створення системи інформаційного забезпечення та кон'

тролю транскордонної взаємодії: організації моніторингу гос'

подарської діяльності підприємств, що мають виробничо'коо'

пераційні зв’язки або спільні ринки збуту; розробка механізму

координації діяльності у надзвичайних ситуаціях; збір до'

стовірної інформації про фінансовий стан партнерів, прогно'

зування їх фінансової діяльності та оперативної інформації

щодо кон’юнктури ринків суміжних регіонів; здійснення опе'

ративного контролю за дотриманням договірних зобов’язань;

• координація економічних та правових регуляторів транс'

кордонного співробітництва. Правові регулятори розвитку

транскордонного співробітництва мають формуватися у зако'

нодавчому режимі міжнародних організацій, насамперед — у ре'

жимі ЄС на основі ратифікованої Україною Європейської Кон'

венції з питань транскордонного співробітництва;

• розробка узгодженої системи економічних регуляторів

транскордонного співробітництва, які містять прямі та не'

прямі засоби впливу. До перших належать: дотації та субсидії

з місцевих бюджетів та міжрегіональних фондів, пряме регу'

лювання цін на окремі види сільськогосподарської продукції

та угоди картельного типу про підтримку спільної цінової

політики, міжрегіональні замовлення, впорядкування митного

контролю. До других відносяться: цільові податкові, кредитні

та інвестиційні пільги, які можуть бути надані, виходячи з

діючого законодавства країн'учасниць та існування у регіонах

зон, в яких діють спеціальні режими інвестиційної діяльності;

• залучення суб’єктів господарювання до участі у пріори'

тетних транскордонних проектах шляхом створення системи

571

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

економічних стимулів, серед яких виділяються регіональні ва'

желі впливу на працю та капітал.

Запропоновані заходи щодо розвитку транскордонного

співробітництва спираються на набутий світовий досвід

співробітництва між місцевими та регіональними владами, на'

самперед — європейський, і підпорядковані створенню спри'

ятливих організаційно'економічних умов для досягнення

комплексного, сталого розвитку сукупності прикордонних

регіонів, в межах якої сформовані фактори розвитку інтег'

раційних процесів. Серед них вирішальне значення мають еко'

номічні чинники взаємодії, що обумовлено взаємо'

пов’язаністю господарських комплексів прикордонних

регіонів.

Практичними інструментами реалізації запропонованих

заходів повинні стати нормативно'правова база міжрегіональ'

ного економічного співробітництва та система управління

впровадженням цих заходів.

В цілому ж розвиток транскордонного і міжрегіонального

співробітництва цілком відповідає інтересам зовнішньої

політики України. Наявний європейський досвід може стати

основою формування відповідної державної програми, що має

бути спрямована на вирішення ряду важливих проблем із

країнами'учасниками СНД при збереженні специфіки само'

бутності та індивідуальності кожної зі сторін. По відношенню

до країн Центральної і Східної Європи, які вже приєднались

до Європейського Союзу, вона повинна показати відкритість

нашої держави та її готовність до міжнародної кооперації на

сучасному рівні.

Найкращим засобом управління розвитком території в

ринкових умовах є регіональний менеджмент, а саме — гар'

монійне поєднання важелів адміністративного управління з

використанням підприємницької ініціативи, контроль ефек'

тивності господарської діяльності за прибутковістю регіональ'

ного виробництва, розмежування повноважень рівнів влади й

економічна самостійність регіону в користуванні власними й

наданими ресурсами розвитку.

572

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

Сутнісними засадами формування такого механізму уп'

равління територіями на перспективу повинні стати не

стільки адміністративні заходи регіонального менеджменту,

скільки інституційні та фінансові інструменти стимулювання

розвитку потрібних компонентів регіональних господарських

комплексів у вигляді суттєво розширеного інституту кому'

нальної (муніципальної) власності, гнучкого, у т.ч. — пільгово'

го оподаткування на розширеній базі місцевих податків і

зборів, пільгового кредитування, розвитку ринків місцевих

цінних паперів тощо.

Регіональний менеджмент використовує для досліджень

низку сучасних методів, таких, як, зокрема, регіональний бен'

чмаркінг (рейтингове співставлення за характерними суттєви'

ми ознаками) для визначення конкурентоспроможності

регіонів, регіональний SWOT' аналіз для визначення слабких

і сильних сторін, можливостей і загроз розвитку господарства

регіону тощо.

Зокрема, при визначення конкурентоспроможності

регіону, виходять з того, що це — володіння ним певним набо'

ром властивостей (внутрішніх факторів конкурентоспромож'

ності), які дають йому можливість ефективно виконувати

свою роль в територіальному поділі праці, виступати з про'

дукцією та послугами, відповідними вимогам як власних спо'

живачів, так і ринків в міжрегіональному та міжнародному то'

варообміні в зовнішньому конкурентному середовищі, задо'

вольняючи попит на них в конкурентній боротьбі з товарови'

робниками з інших територій. Сутність конкурентоспромож'

ності регіону міститься в здатності його господарського ком'

плексу ефективно відповідати вимогам сукупного попиту в

міжрегіональному обміні товарами та послугами, забезпечую'

чи сталий розвиток регіональної економіки, високі норми при'

бутків і накопичення та добробут населення території.

Серед внутрішніх чинників конкурентоспроможності

(властивостей регіону) основними є:

1. Факторні (існування за фактом об’єктів розвитку): на'

явність в регіоні необхідних базових спеціалізованих факторів

573

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

виробництва, необхідних для випуску товарів та надання по'

слуг:

• відповідні компоненти природних ресурсів (земельні,

водні, мінеральні, лісові, природно'рекреаційні);

• робоча сила (людський капітал);

• капітал — виробничий, фінансовий тощо, у т.ч. — галу'

зей, що виробляють продукцію проміжного споживан'

ня, створюють базові фактори виробництва.

2. Потенціальні (наявність необхідного рівня розвитку по'

тужностей):

• інноваційний потенціал, за рахунок якого в галузях і

сферах економіки регіону забезпечується впровадження інно'

вацій у необхідному рівні;

• фінансовий потенціал, необхідний для забезпечення

інноваційного розвитку виробництва в регіоні, нарощування

його обсягів відповідно вимогам ринку;

• техніко'економічний потенціал, що дозволяє випускати

продукцію в необхідних обсягах відповідної якості за рахунок

відповідної техніко'технологічної підготовки виробництва;

• трудоресурсний потенціал, який дозволяє забезпечити

необхідні для виробництва продукції рівень продуктивності

праці в регіоні, кількість працюючих у відповідних галузях

економіки, кваліфікацію працівників тощо;

• інфраструктурний потенціал, покликаний забезпечити

ефективний товарорух та надання супутніх виробничих,

соціальних та ринкових послуг, повноцінне функціонування

сфери обігу.

• інтегральний потенціал суспільного виробництва

регіону, реалізований щодо випуску продукції, здатної

відповідати вимогам сукупного попиту.

3. Організаційні (наявність необхідних умов для розвитку):

• структура економіки, що відповідає як наявному ресурс'

ному потенціалу, так і вимогам ринкових взаємин, у т.ч. — на

зовнішніх по відношенню до регіону ринках;

• організаційно'правове середовище господарювання в

регіоні, створене національним законодавством та правовими

574

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

актами місцевих органів влади і самоврядування, у т.ч. анти'

монопольне законодавство, наявність С(В)ЕЗ та територій з

особливим режимом господарювання;

• фіскальне середовище, що включає систему загально'

державних і місцевих податків, застосовувану до регіону схе'

му формування місцевого бюджету тощо;

• “бізнес'клімат” держави та регіону, що визначається

рівнем безпеки економічної діяльності, створенням сприятли'

вих умов інвесторам, наявністю консультативної та іншої

інфраструктури, спрямованої на обслуговування ринкових

відносин, прозорістю ринкового процесу і створенням умов

для вільної конкуренції:

• відповідна організація та якість управління регіональ'

ною економікою та окремими суб’єктами господарювання,

якість менеджменту в бізнесі, включаючи застосовувані кон'

курентні стратегії, розвиток продукту, брендинг, контроль

якості, управління фінансовими операціями корпорацій, у

правління кадрами, маркетинг і сервіс тощо.

4. Виробничі: (здатність ефективно реалізувати по'

тенціальні можливості розвитку в виробництві відповідної їм

кількості конкурентоспроможних товарів та послуг в умовах

ринкової конкуренції):

• відповідний рівень завантаження наявних виробничих

потужностей базових галузей виробництва та інфраструктури;

• забезпечення стійкого зростання обсягів суспільного ви'

робництва (ВВП держави, ВРП та ВДВ регіону) заданими

темпами;

• забезпечення виробництва товарів і послуг, конкуренто'

спроможних на ринках за якісними ознаками;

• забезпечення ефективності та прибутковості роботи гос'

подарських та підприємницьких структур всіх рівнів, еко'

номіки регіону у цілому;

• необхідні темпи освоєння у відповідних обсягах інвес'

тицій та впровадження інновацій для забезпечення оновлення

та приросту потужностей суспільного виробництва;

575

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

• забезпечення ефективної реалізації виробленої про'

дукції на внутрішньому регіональному, національному та

зовнішніх ринках збуту;

• забезпечення необхідних обсягів суспільного споживан'

ня в регіоні, першу чергу — в соціальній сфері, забезпечення

населення в повному обсязі товарами та послугами.

Дані властивості в основному визначають конкурентос'

проможність регіону у порівнянні як з іншими територіями

(регіонами) країни, так і в співставленні з країною у цілому,

іншими країнами тощо. Таким чином, регіон, який володіє

відповідним комплексом властивостей, здатен зайняти на рин'

ках достатньо міцні позиції за рахунок наступних факторів:

• нарощування і виробничого потенціалу;

• постійного оновлення й розширення асортименту про'

дукції і послуг;

• забезпечення необхідного рівня якості товарів і послуг;

• забезпечення потрібних обсягів суспільного вироб'

ництва;

• забезпечення гнучкості виробництва згідно кон’юнк'

турі ринку, можливості нарощування виробництва

відповідно коливанням попиту і пошукам ніш ринку.

До зовнішніх факторів, які впливають на конкурентоспро'

можність регіону відносяться фактори зовнішнього ринкового

конкурентного середовища. По відношенню до регіону воно є

багатошаровим, і включає в себе конкурентне середовище ма'

крорегіону (інтегрального міжрегіонального економічного

району всередині країни, в економіку якого об’єктивно сис'

темно інтегровано оцінюваний регіон), конкурентне середови'

ще країни, конкурентне середовище економічного простору

наддержавних структур, конкурентне середовище світової

економіки тощо.

Основними чинниками впливу зовнішнього середовища

на конкурентоспроможність окремого регіону є:

• Наявність тісної міжрегіональної співпраці всередині

країни з виробничої кооперації, комбінування виробництва, у

першу чергу для забезпечення регіону продукцією

576

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

внутрішнього споживання для галузей, які створюють основу

конкурентоспроможності регіону. У такій співпраці особливу

роль відіграють економічні зв’язки всередині крупних еко'

номічних районів, які є цілісними господарськими комплекса'

ми. Наявність відповідних зв’язків є могутнім фактором

збільшення конкурентоспроможності регіону.

• Урядова політика країни, що визначає характер і якість

роботи державних структур, ступень і якість втручання уряду

в бізнес'процеси (приватизація, реприватизація), монетарна,

цінова політика держави, регіональна політика тощо. Урядова

політика багато в чому визначає політичні та економічні ризи'

ки країни і регіону, звужуючи або розширюючи конкурентні їх

переваги. Ці чинники, створюючи в країні поле економічної

діяльності, визначають конкурентоспроможність усіх без ви'

нятку регіонів, встановлюючи певний базовий рівень конку'

рентоспроможності для всіх суб’єктів господарювання в

країні.

• Економічне становище в країні у цілому, яке значним

чином впливає на конкурентоспроможність на зовнішніх рин'

ках, відображене, зокрема, у показниках виробництва ВВП,

державних фінансів, бюджету, внутрішнього й зовнішнього

боргу, інвестування та впровадження інновацій, інфляції,

індексу цін, доходів населення тощо.

• Діяльність суспільних та правових інститутів, (судів, ан'

тимонопольних структур, товариств захисту справ споживачів

тощо) що гарантують виконання законів і захист прав влас'

ників, чим створюється основа для підтримки сучасної конку'

рентної ринкової економіки і стимулювання трудової, інно'

ваційної та підприємницької діяльності в економіці регіону.

• Міжнародна торговельна політика в межах торговельної

політики окремих зарубіжних країн, відносин між країнами,

наднаціональних структур (торговельних союзів, зон вільної

торгівлі, економічних союзів, Світової організації торгівлі то'

що) та в системі світової економіки у цілому. У цьому кон'

тексті вирішальними ознаками є ступень інтеграції економіки

країни у світову економіку, її економічні перспективи та їх

577

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

сприйняття міжнародним співтовариством. Основними чин'

никами обмежень і ризиків в галузі конкурентоспроможності

виступають квоти, ембарго, цінова політика конкурентів тощо.

Оцінка конкурентоспроможності регіону має бути ком'

плексною й багаторівневою. Вихідним положенням такої

оцінки є комплексний аналіз факторів формування конкурен'

тоспроможності за факторними, потенціальними, ор'

ганізаційними, виробничими та зовнішніми напрямами.

Рівнями проведення оцінки конкурентоспроможності регіонів

можуть бути:

• Мікрорівень — рівень суб’єктів господарювання регіону,

об’єктом оцінки є економічно, зокрема, фінансова діяльність

підприємств регіону.

• Макрорівень — рівень суспільного виробництва у ціло'

му в межах регіону та країни, об’єктом оцінки є система

регіональної та національної економіки.

• Субглобальний рівень — рівень міждержавних і

міжрегіональних наднаціональних структур (міждержавне й

транскордонне співробітництво).

• Глобальний рівень — рівень світової економіці у цілому.

Основними рівнями проведення оцінки конкурентоспро'

можності регіону є мікро' та макрорівень. Оцінка конкуренто'

спроможності на вищих рівнях може проводитися як для

країни у цілому, так і для регіонів. Для такої оцінки можуть за'

стосовуватися існуючі світові методики оцінки конкурентос'

проможності за такими показниками, як Growth Competitive

Indeks — GCI (індекс конкурентоспроможності, що зростає) та

Microeconomic Competitive Indeks (MCI) — індекс мікроеко'

номічної конкурентоспроможності. Однак, їх застосування ви'

магає суттєвої корекції методик відповідно відмінностям сис'

темних рангів регіону і держави у цілому.

Щодо конкурентоспроможності регіону, основними (бло'

ковими) складовими загальної комплексної її оцінки можуть

бути:

• Факторний аналіз наявності в регіоні відповідної при'

родно'ресурсної, трудоресурсної та виробничої бази (суб’єктів

578

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà

господарювання, виробничого та фінансового капіталу) та її

якісних ознак з точки зору забезпечення конкурентоспромож'

ності регіонів. Типізація регіонів за стартовими умовами кон'

курентоспроможності на внутрішньому та зовнішніх ринках.

• Рейтингова оцінка потенціальних можливостей (потуж'

ностей) за показниками розвитку компонентів соціально'еко'

номічного, природно'ресурсного та виробничого потенціалу

територій. Пріоритетними є в цьому контексті оцінка працере'

сурсного, інвестиційно'інноваційного та інфраструктурного

потенціалів регіону, як ключових факторів забезпечення кон'

курентоспроможності, а також технологічного рівня існуючих

виробництв.

• Рейтингова або типологічна оцінка організаційних умов

для забезпечення відповідного рівня конкурентоспромож'

ності в регіоні та в країні. Пріоритетною тут є оцінка діяль'

ності державних інститутів та державної політики щодо

регіональних товаровиробників, регіонального бізнес'середо'

вища, інвестиційної привабливості регіону та країни у цілому.

• Рейтингова оцінка діяльності суб’єктів господарювання

по регіонах країни за показниками ефективності роботи госпо'

дарських одиниць, використання наявних ресурсів розвитку.

Може проводитися за фінансовими показниками діяльності

підприємств тощо.

• Рейтингова оцінка процесів суспільного виробництва в

регіонах за показниками його обсягів, темпів і пропорцій. Та'

ка оцінка може проводитися як для виробництва у цілому, так

і для визначених його сфер і галузей, які мають конкурентне

значення. Доцільним є проведення оцінки не тільки за вироб'

леною, але й за реалізованою в інших регіонах продукцією. Та'

ке співставлення може також визначити слабкі місця в еко'

номіці, пріоритети та перспективи щодо збільшення конку'

рентоспроможності регіону. Дана оцінка може носити також

типологічний характер.

• Оцінка конкурентоспроможності продукції та послуг

регіонального виробництва на ринках різних рівнів за ознака'

ми ціна — якість. Дана оцінка індексного характеру може бути

579

Ðîçì³ùåííÿ ïðîäóêòèâíèõ ñèë òà ðåã³îíàëüíà åêîíîì³êà Óêðà¿íè

проведена, зокрема, засобами бенчмаркінгу, з порівнянням

продукції (послуг) регіону з базовими зразками з заданою

(відомою конкурентоспроможністю). У кінцевому підсумку,

за регіонами носитиме рейтинговий чи типологічний (кла'

сифікаційний) характер.

• Оцінка зовнішніх факторів ринкового конкурентного се'

редовища регіону на внутрішньому та міжнародних ринках. В

дане питання необхідно обов’язково включати оцінку позицій

регіону на ринках збуту, існуючі й можливі загрози і переваги

його конкурентоспроможності, наявність або можливість інте'

грації регіону (країни) в міждержавні міжрегіональні структу'

ри, що позитивно відобразиться на його конкурентоспромож'

ності — зони міждержавного транскордонного, прикордонного

співробітництва, економічні, митні, торговельні союзи тощо.

Необхідно розрізняти ступінь і характер впливу зовнішніх

факторів (стимуляторів і дестимуляторів), що діють для усіх

без винятку та для окремих регіонів.

Підсумкова оцінка конкурентоспроможності регіонів мо'

же бути визначена на основі врахування в інтегральному по'

казнику (індексі) конкурентоспроможності типологічних оз'

нак та факторних рейтингів регіонів, дій зовнішнього середо'

вища, індексів конкурентоспроможності продукції тощо з ура'

хуванням ступеня впливу відповідних чинників на конкурен'

тоспроможність регіону у цілому.

Такий інструмент регіонального менеджменту, як SWOT'

аналіз застосовується при обґрунтуванні рішень щодо вирішен'

ня регіональних проблем і територіального розвитку загалом.

В теорії менеджменту, SWOT1 аналіз — це визначення

сильних і слабких сторін об’єкта економічної діяльності, у на'

шому випадку — регіону, а також можливостей і загроз, що ви'

ходять із його системного оточення (зовнішнього середовища).

SWOT1аналізом розглядаються:

• Сильні сторони (Strengths) — переваги регіону, як

об’єкту ринкових відносин;

• Слабості (Weaknesses) — недоліки регіону, які вплива'

ють на його позиції на ринках;

580

Ä.Â. Êëèíîâèé,Ò.Â.Ïåïà