Контрольна робота - Товарні, фондові, валютні біржі, як регулятори зовнішньоекономічної діяльності

Подождите немного. Документ загружается.

від жодного суб’єкта, ринкових механізмів ціноутворення, які забезпечували б

захист праці виробників від дії стихійних сил – від монопольних ринкових

агентів, націлених на максимізацію прибутку, від коливань кон’юнктури, від

інших непередбачуваних негативних явищ (зокрема, від можливого неврожаю у

сільськогосподарському секторі)? Чи можливо вмонтувати у системи ринку та

бізнесу елементи соціальної справедливості і встановити єдині для всіх правила

гри? Класичним принципом розподілу як політичної, так і економічної влади є

практика створення механізмів стримувань і противаг, що здатні продуктивно

обмежувати свавілля й агресивні тенденції владної бюрократії та монопольного

бізнесу, а також економічно захищати й стимулювати підприємницьку працю,

усуваючи можливості того, щоб результати праці одних суб’єктів

підприємництва використовувалися іншими з метою збагачення. У системі

ринку ефективним механізмом стримувань і противаг є розвинений біржовий

ринок, який виконує роль “завжди відкритих дверей” для продажу товарів усіма

виробниками за реальними ринковими цінами, встановленими на основі

реального балансу попиту й пропозиції. Як свідчить багатовіковий досвід

ринкових відносин, біржі є ключовими економічними інструментами, що

забезпечують прозорість і відкритість товарних ринків та середовище

конкуренції й вільного пересування товарів і послуг. Сьогодні біржі в країнах з

розвиненим ринком виконують такі основоположні для економіки функції, як

забезпечення прозорого ціноутворення, страхування цінових ризиків,

трансферт товарних і фінансових потоків, забезпечення прогнозування та

планування виробничої діяльності, отримання прибутків, стабілізації економіки

на макроекономічному рівні.

Класичний зразок ринкової товарної біржі полягає у тому, що це

неприбуткова організація, яка обслуговує професійних брокерів, що

представляють на ній інтереси товаровиробників і переробників, отримуючи за

свої послуги невеликі відсотки. Брокери працюють у середовищі відкритих,

прозорих торгів, і тому не мають можливості приховати реальну ринкову ціну.

Завдяки системі біржової торгівлі будь-який товаровиробник отримує

можливість продати свій товар за реальну ринкову й максимально можливу

ціну, а також спланувати своє виробництво, адже торги на біржах проводяться

в термін до 15-ти місяців до можливого постачання товару, що створює

можливість прогнозування ситуації на ринку. Тож, наприклад,

сільгоспвиробник, залежний від багатьох факторів ризику, отримує реальну

картину того, що йому вигідно вирощувати й виробляти та в яких саме обсягах.

Розвинений біржовий ринок завдяки прозорим механізмам ціноутворення й

прогнозування продажу товару за реальною ринковою ціною створює рівні

умови для ведення бізнесу всіма суб’єктами підприємництва, виводить

фінансові й товарні потоки з тіні, відновлює баланс між працею і прибутком, а

отже, сприяє досягненню якісно вищого, більш інтенсивного розвитку бізнес-

середовища та економіки. Сьогодні в світовій практиці стан розвитку ринкової

економіки країни визначається за рівнем функціонування біржового ринку. Так,

щорічний біржовий обіг у таких країнах, як США, Англія, Франція, Німеччина,

вимірюється трильйонами доларів й сягає 30-40 % від обсягу ВВП.

В Україні такий важливий ринковий індикатор, як стан національного

біржового ринку, не набув пріоритетності, на яку заслуговує цей механізм

забезпечення прозорого ціноутворення. В нашій державі цілковито відсутня

система біржової торгівлі, не існує законодавчого й регуляторного середовища

у цій сфері, не сформувалося ні тактичних, ні стратегічних засад державної

політики сприяння розвитку біржової діяльності. Не має, в зв’язку із цим, й

спеціалізованого регуляторного органу, який повинен здійснювати

координацію, контроль та організаційне забезпечення системи біржової

торгівлі. Внаслідок відсутності в цій сфері державної регуляторної системи й

політики біржовий ринок фактично розвивається стихійно, у режимі цілковитої

безконтрольності. Так, в Україні кількість бірж сьогодні вже сягнула рекордної

цифри – 458, і значно перевищила навіть їхню чисельність у світі. Переважна

більшість створених бірж не відповідає критеріям біржового інституту,

оскільки вони діють як звичайні комерційні фірми, які просто містять у своєму

найменуванні слово “біржа”, хоча, насправді, не мають відношення до

загальноприйнятих у світі принципів біржової торгівлі.

Такі “біржо-фірми”, як правило, мають по дві брокерські контори, не

здійснюють відкритих торгових операцій, не можуть визначити поточної

реальної ринкової вартості товару та його дійсної вартості у майбутньому, не

дають можливості здійснювати хеджування і т.д. Тобто, не зважаючи на

рекордну кількість підприємницьких організацій з назвою “біржа”, в Україні

відсутній сегмент біржового ринку, який виконував би притаманні йому

важливі ринкові функції. Окрім цілковитої відсутності спеціалізованої системи

регулювання сфери біржових відносин, суттєвим негативним фактором є також

брак у переважної більшості діючих бірж необхідної матеріально-технічної

бази, фахового кадрового забезпечення, а також їхня економічна

нерозвиненість. Так, щорічні обсяги біржової торгівлі в Україні не

перевищують 10-12 млрд. грн. У структурі біржової торгівлі питому вагу

складає продукція агропромислового комплексу, передусім зерна. Проте навіть

у цій галузі в приватному секторі досі не створено належних умов для розвитку

біржових ринкових відносин між учасниками ринку зерна (наприклад, розвитку

електронної зернової біржі, організованої спільно з іноземними партнерами).

При цьому, досить часто діючі аграрні біржі використовуються урядовими

структурами здебільшого лише для забезпечення виконання вимог їхніх

регуляторних актів у зерновій галузі, а не для сприяння розвитку оптової

торгівлі, пошуку надійних партнерів для операцій купівлі-продажу. Тоді як

існування навіть однієї товарної біржі, де визначалися б індикативні ціни на

основі стандартизованих умов, дало б змогу підвищити ефективність

функціонування зернового ринку і підвищити рівень прозорості всього

агропромислового сектора. Зазначимо, що на перших етапах створення

товарних бірж в Україні їхня діяльність швидко набула стрімкого розвитку.

Так, в 1995 році 22,8% всього виробленого українського зерна продавалося

через біржі. Проте наступного, 1996 року держава обмежила функції бірж щодо

укладання контрактів із закордонними покупцями та запровадила обмеження

(заборону) на переміщення зерна між областями. Внаслідок таких

адміністративних втручань у ринкові відносини обсяги торгівлі зерном на

біржах знизилися до 5,7%, а в наступні роки через посилення державного

контролю за переміщенням і маркетингом зерна обсяги біржової торгівлі цією

продукцією зменшилися аж до 1%.

Через відсутність розвиненої форвардної торгівлі (торгівлі за

контрактами з відстроченою доставкою і оплатою між двома сторонами) не

відбувається планомірного збалансування попиту й пропозиції на ринку та

формування індикативних цін, що не дає можливість суб’єктам підприємництва

планувати свою діяльність. На жаль, досі відсутні й стандартизовані форми

контрактів між учасниками ринку, немає надійної системи забезпечення

виконання зобов’язань за контрактами і оскарження фактів їх порушень, що

призводить до суттєвих і часто непередбачуваних ризиків. Суттєві комерційні

ризики породжує й незважена державна політика в аграрному секторі,

поширені методи ручного управління галуззю і адміністративного втручання в

ринкові відносини, які застосовують урядові й місцеві органи влади. Все це

спонукає приватних трейдерів до здійснення хеджування ризиків простим

способом – шляхом збільшення маркетингової маржі за рахунок зниження цін

фермерів-виробників продукції. Такі стримуючі фактори в своїй загальній

сукупності суттєво обмежують кількість учасників ринку, послаблюють дію

конкуренції і нерідко спричиняють формування монопольних позицій на

регіональних ринках декількох суб’єктів. Тоді як функціонування біржового

ринку та утримування держави від методів прямого втручання у ринок створять

позитивні імпульси для розвитку ринку: покупці й продавці отримають

можливість легко й швидко визначати надійних потенційних партнерів; буде

створене джерело достовірної інформації щодо кон’юнктури ринку для

діяльності спотових і форвардних постачальників; виробники, переробні

підприємства, експортери та місцеві трейдери-оптовики отримають можливості

диверсифікації ризиків за допомогою інструментів форвардної торгівлі

(протягом перших років безф’ючерсних контрактів).

Суттєві системні ризики для конкурентного ринку містяться в тому, що в

Україні такі важливі для економіки товари, як метал, руда, нафтопродукти,

вугілля, лісоматеріали, цукор, м’ясо, рослинна олія здебільшого реалізуються

на позабіржовому ринку і, як правило, за тіньовими схемами, обминаючи

прозорі біржові товарні потоки. Відсутність державної політики розвитку

біржового ринку та економічних механізмів регулювання цін на стратегічно

важливі товари призводить до циклічних вибухів інфляції й дестабілізації

економіки. Те, що на біржовому ринку “реалізуються” за тіньовими або

напівтіньовими схемами порівняно значні обсяги зерна (8-9 млн. т.) свідчить

про їхню реєстрацію за заздалегідь задекларованими цінами, а не про їхню

купівлю й продаж у реальному конкурентному середовищі, коли ціна

встановлюється на основі балансу попиту й пропозиції. В такому разі ціна стає

ключовим економічним регулятором, який подає виробникам достовірні

сигнали про те, на що є або може бути попит і що саме їм доцільно й вигідно

виробляти. За відсутності ефективного механізму ціноутворення виробники

отримують викривлені ринкові сигнали, що призводить до їх низької

продуктивності, неефективного використання ресурсів, і в результаті – до

безпідставних в економічному сенсі банкрутств багатьох підприємств.

Сьогодні практика монополізації зарубіжними компаніями, окрім ринку

нафтопродуктів, поширена також і на ринку сільськогосподарської продукції,

передусім зерна та олійних культур. Сільгоспвиробник – господарський агент,

що найбільше страждає від нерозвиненої структури біржового ринку. Природа

його діяльності така, що без механізму біржової торгівлі йому просто

неможливо досягти бажаної ефективності. Завдяки реформам на селі сьогодні

починають дедалі активніше господарювати десятки тисяч сільгоспвиробників.

Вони вже можуть самостійно приймати господарські рішення і вирішувати, де,

коли і в яких обсягах продавати свою продукцію. Економічна свобода на селі –

ключовий фактор розвитку, але вона містить і суттєві ризики. Без прозорого

біржового механізму сільгоспвиробник фактично стає не в змозі реалізувати

надану йому економічну свободу, продавати вироблену продукцію за реальною

ціною, бути впевненим у виконанні укладених ним угод, страхувати свій

врожай від зміни цін на ринку і т.д. Через це українські сільгоспвиробники

сьогодні 20-30% своїх прибутків витрачають на сплату за послуги трейдерам-

тіньовикам. Спроби ж побудувати біржову систему торгівлі в

сільськогосподарській сфері, згідно із Законом України “Про державну

підтримку сільського господарства України”, наштовхуються на активний

політичний спротив із боку тих, що, користуючись відсутністю системи

регулювання й прозорого ціноутворення, скуповують зерно за демпінговими

цінами й отримують надприбутки. Більшість бірж світу сьогодні торгують

ф’ючерсними й опційними контрактами, що забезпечує для виробників і

споживачів страхування цінових ризиків, диверсифікацію фінансування,

відкриває доступ до кредитних ресурсів та можливостей стійкого розвитку.

Проте перехід до торгівлі за такими видами контрактів у країнах з ринковою

економікою забезпечив саме високорозвинений біржовий ринок спотових та

форвардних контрактів, дієве і системне законодавство, ефективні клірингово-

розрахункові системи.

Відсутність таких факторів в Україні не дає нам можливості інтенсивно

перейти до торгівлі за ф’ючерсними контрактами: нам треба спочатку

проходити початкові фази розвитку біржової торгівлі – будувати систему

спотових та форвардних контрактів.

Висновок

Підводячи висновок можна сказати, що товарні, фондові, валютні біржі

є дуже важливим регулятор зовнішньоекономічний відносин, адже постійно

відбувається діяльність суб’єктів господарської діяльності (фінансової,

валютної) учасників біржі, а також взаємовідносини України та іноземних

суб’єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між

ними. Біржа – форма регулярно функціонуючого ринку, на якому

здійснюється оптова купівля – продаж масового стандартного товару за

зразками крупними партіями, цінних паперів або валюти. Розрізняють

наступні види бірж в зовнішньоекономічній сфері: товарна, фондова,

валютна. Ефективне функціонування сучасного ринку знаходиться в прямої

залежності від постійно відтвореного ринкового середовища. Важливим його

елементом є ринкова інфраструктура, що представляє собою систему

підприємств і організацій, що забезпечують рух товарів, послуг, грошей,

цінних паперів, валюти. До таких установ належать товарні, фондові і

валютні біржі.

Товарна біржа - це асоціація юридичних і фізичних осіб, що здійснює

оптові торгові операції на основі стандартів, зразків у спеціальному місці,

де ціни на товари визначаються шляхом вільної конкуренції. Значення

фондової біржі для ринкової економіки виходить за рамки організованого

ринку цінних паперів. Фондові біржі зробили переворот у проблемі

ліквідності капіталу. Валютна біржа – установа, в якій на підставі чинного

законодавства здійснюється регулярна й упорядкована торгівля іноземною

валютою відповідно до попиту і пропозиції. В Україні валютною біржею є

Українська міжбанківська валютна біржа. Членами Української

міжбанківською валютної біржі є комерційні банки, які отримали ліцензію

від Національного банку України на проведення валютних операцій, інші

фінансові інститути, що мають право на здійснення валютних операцій.

Основне призначення біржі - створення оптимальних умов продавцям і

покупцям для укладання біржових угод.

В Україні досі не створено відкритого й прозорого механізму ціноутворення,

що призводить до нестабільності й непередбачуваності цін на ринку.

Класичний зразок ринкової товарної біржі полягає у тому, що це неприбуткова

організація, яка обслуговує професійних брокерів, що представляють на ній

інтереси товаровиробників і переробників, отримуючи за свої послуги невеликі

відсотки. Брокери працюють у середовищі відкритих, прозорих торгів, і тому не

мають можливості приховати реальну ринкову ціну. Завдяки системі біржової

торгівлі будь-який товаровиробник отримує можливість продати свій товар за

реальну ринкову й максимально можливу ціну, а також спланувати своє

виробництво, адже торги на біржах проводяться в термін до 15-ти місяців до

можливого постачання товару, що створює можливість прогнозування ситуації

на ринку.