Коваленко Д.І. Гроші та кредит

Подождите немного. Документ загружается.

Тема 4. Грошові системи

відний період виконував роль грошей. Установлений державою золо-

тий (чи срібний) вміст грошей виступав важливим елементом систе-

ми ціноутворення в країні. В умовах обігу паперових грошей масштаб

цін втратив своє вагоме значення як елемент грошової системи. Вели-

чина вираження вартості товарів у грошовій одиниці в сучасних умо-

вах визначається відповідно до основ формування вартості грошей.

Масштаб цін відіграє важливу технічну роль при виконанні грошима

функції міри вартості.

Валютний курс — це співвідношення між грошовими одиницями

(валютами) різних країн.

Він являє собою своєрідну «ціну» валюти однієї країни, вираже-

ну у валютах інших країн. Залежно від типу грошової системи валют-

ний курс може визначатися ринком або встановлюватись державою в

особі уповноважених нею органів.

Держава визначає види готівкових грошових знаків, що мають статус

законного платіжного засобу на її території. До них належать банківські

білети, казначейські білети та розмінна монета. Суттєва відмінність гро-

шових білетів полягає у механізмі їх емісії — порядку випуску в обіг та

вилучення з нього. При бюджетній емісії, яка проводиться спеціальним

органом міністерства фінансів (казначейством), в обіг випускаються

казначейські білети. Кредитна емісія обумовлює випуск банкнот. Бан-

ківські білети надходять до сфери обігу у зв’язку з видачею кредиту;

його погашення зумовлює вилучення грошових знаків з обігу.

У період перебування України в складі СРСР на її території обер-

талися готівкові знаки всіх трьох видів. Однак відмінність банкнот

від казначейських білетів фактично була формальною. У зв’язку з

відсутністю казначейства всі грошові знаки випускалися в обіг Держ-

банком СРСР. Ця різниця в найменуванні паперових грошових знаків

підлягала ліквідації згідно із законодавством про банки і банківську

діяльність в СРСР. Але заміна одно-, трьох- та п’ятикарбованцевих

казначейських білетів зразка 1961 р. не була завершена. Питання про

види готівкових грошових знаків та їх платіжність нині вирішує кож-

на з незалежних держав, що входили до складу колишнього СРСР.

Основним компонентом грошової маси в сучасних умовах є не

готівкові знаки, а залишки на рахунках у банках та небанківських

кредитних установах. Вони використовуються для платежів шля-

хом перерахувань коштів з рахунка платника на рахунок їхнього

Модуль 1. Гроші та грошовий обіг

одержувача. Принципи функціонування грошей, що перебувають на

рахунках («грошей безготівкового обігу» або «електронних» в умовах

проведення платежів на базі електронно-обчислювальної техніки),

визначаються державою через регламентацію безготівкового обороту

(детальніше див. у підрозд. 4.3).

Вона включає визначення сфер готівкових та безготівкових роз-

рахунків і режиму використання грошей на рахунках, форми розра-

хунків, порядок платежів тощо.

Операції щодо готівкових і безготівкових розрахунків здійсню-

ють банки та небанківські установи. Однак безпосереднє регулюван-

ня грошового обороту здійснюють банки, що зумовлює виділення їх

як самостійного елемента грошової системи. Механізм регулювання

характеризується побудовою самої банківської системи — її організа-

цією за однорівневим чи дворівневим принципом.

Кожна держава, пристосовуючи грошову систему до своїх інте-

ресів, визначає орган, який здійснює грошово-кредитне та валютне

регулювання. Таким органом, за традицією, виступає центральний

банк, в Україні — Національний банк України.

Сучасна грошова система характеризується такими загальними

рисами:

відміною офіційного золотого вмісту грошових одиниць, де-

монетизацією золота;

переходом до нерозмінних на золото кредитних грошей, які

за своєю природою небагато чим відрізняються від паперових

грошей;

збереженням у грошовому обігу декількох країн поряд з кре-

дитними грошима паперових грошей у формі казначейських

білетів;

випуском банкнот в обіг з метою кредитування господарства,

держави, а також приросту офіційних золотих і валютних ре-

зервів;

розвитком та розширенням у грошовому обороті безготівко-

вих розрахунків при одночасному скороченні готівкових;

посиленням державного регулювання грошового обороту в

зв’язку з постійним порушенням базового принципу грошової

системи — відповідності кількості грошей об’єктивним потре-

бам економічного обороту, яке веде до інфляційного процесу.

Тема 4. Грошові системи

4.2. Еволюція грошових систем

Грошові системи сформувалися в XVI–XVII ст. з появою та за-

твердженням капіталістичного способу виробництва, хоча окремі

елементи з’явилися раніше (рис. 4.1).

З розвитком товарно-грошових відносин та капіталістичного спо-

собу виробництва відбуваються суттєві зміни в грошовій системі.

Тип грошової системи визначається змістом її елементів та їхньою

взаємодією, які зумовлюють тенденції розвитку та закономірності

функціонування грошової системи.

Ринкові Неринкові

Золотомонетний стандарт

Золотозливковий стандарт

Золотодевізний стандарт

Паперово-грошова система

Система кредитних грошей

Відкриті Закриті

Подвійної валюти

«Кульгаючої» валюти

«Паралельної валюти»

Мідний

Срібний

Золотий

Грошова система

За характером

економічної системи

Залежно від форми,

в якій функціо-

нують гроші

За регулюванням

національної

валютної системи

Системи

металевого

обігу

Системи

паперово-

кредитного

обігу

Біметалізм

Монометалізм

Рис. 4.1. Типи грошових систем

Модуль 1. Гроші та грошовий обіг

Як елемент господарського механізму країни грошова система ві-

дображає властиву йому сукупність економічних відносин, у зв’язку

з чим набувають характеру системи ринкового чи неринкового типу.

Неринкову грошову систему відрізняє наявність значних обме-

жень щодо функціонування грошей (талони, карткові системи роз-

поділу тощо), використання адміністративних методів регулювання

грошового обігу (раціонування видачі грошей, лімітування кредитів

тощо), розмежування сфер готівкового та безготівкового обігу, забо-

рони певних грошових операцій, здійснення контролю за грошовими

операціями юридичних осіб та громадян тощо. В такій грошовій сис-

темі фактично порушуються її межі як форми організації обігу гро-

шей, а регулювання безпосередньо поширюється на зміст грошових

операцій. Такий тип грошової системи властивий адміністративно-

командній економіці, якою була система управління економікою ко-

лишнього СРСР. Він призводить до підриву самої природи грошей.

Грошову систему ринкового типу характеризує вільне функціо-

нування грошей. Зберігаються лише певні обмеження щодо прове-

дення грошових операцій на рівні банків як елемента грошової сис-

теми країни. При цьому регулювання грошового обігу проводиться

використанням економічних методів впливу на обсяг, динаміку та

структуру грошової маси.

Історично системи металевого обігу реалізувались у формі біме-

талізму та монометалізму. На ранніх етапах розвитку капіталістич-

ного виробництва грошова система, як правило, ґрунтувалася на бі-

металізмі.

При біметалізмі роль загального еквіваленту законодавчо закрі-

плювалася за двома металами, — як правило, золотом і сріблом. Від-

повідно до принципів регулювання співвідношення між золотими і

срібними монетами виділяють три різновиди біметалізму:

 система паралельної валюти, за якої вищезазначене співвідно-

шення встановлюється стихійно, на ринковій основі;

 система подвійної валюти, коли таке співвідношення визнача-

ється державою;

 система «кульгаючої» валюти, за якої один з видів монет кар-

бується в закритому порядку.

Монометалізм — це грошова система, за якої тільки один вид

металу виконує роль грошей. Найпоширенішим в історії був золотий

Тема 4. Грошові системи

монометалізм. Його найпослідовнішою формою виступав золотомо-

нетний стандарт.

Золотомонетний стандарт найбільше відповідав вимогам капіта-

лізму періоду вільної конкуренції, допомагав розвитку виробництва,

кредитної системи, світової торгівлі і вивезенню капіталу. Цей стан-

дарт характеризується такими загальними рисами:

 у внутрішньому обігу країни знаходиться повноцінна золота

монета, а золото виконує всі функції грошей;

 дозволяється вільне карбування золотих монет для приватних

осіб (звичайно на монетному дворі країни);

 неповноцінні гроші, що знаходяться в обігу (банкноти, мета-

лева розмінна монета), вільно та необмежено обмінюються на

золоті;

 допускається вільне вивезення та ввезення золота та іноземної

валюти і функціонування вільних ринків золота.

Функціонування золотомонетного стандарту потребувало на-

явності золотих запасів у центральних емісійних банках, які були

резервом монетного обігу, забезпечували розмін банкнот на золото,

виступали резервом світових грошей.

У роки Першої світової війни зростання бюджетних дефіцитів,

покриття їх позиками та зростаючим випуском грошей призвели до

збільшення грошової маси в обігу, яка значно перевищувала за своїм

обсягом золоті запаси емісійних банків, що ставило під загрозу вільний

обмін паперових грошей на золоті монети. В цей період золотомонет-

ний стандарт припинив своє існування в країнах, що воювали, а пізніше

і в більшості інших країн (крім США, де він протримався до 1933 р.):

було припинено розмін банкнот на золото, заборонено вивозити його

за кордон, золоті монети вийшли з обігу і перетворилися на скарб.

Після закінчення Першої світової війни, в умовах розвитку за-

гальної кризи капіталізму, жодна капіталістична держава не змогла

стабілізувати свою валюту на основі відновлення золотомонетного

стандарту.

У ході грошової реформи 1924–1929 рр. повернення до золотого

стандарту було проведено у двох урізаних формах — золотозливково-

го і золотодевізного стандартів.

При золотозливковому стандарті, на відміну від золотомонет-

ного, в обігу відсутні золоті монети та вільна їхня чеканка. Розмін

Модуль 1. Гроші та грошовий обіг

банк нот, як і інших неповноцінних грошей, проводиться тільки на

золоті зливки. В Англії вартість стандартного зливка масою 12,4 кг

дорівнювала 1700 фунтів стерлінгів, у Франції вартість зливка 12,7 кг

дорівнювала 215 тисяч франків.

В Австрії, Німеччині, Данії, Норвегії та інших країнах було вста-

новлено золотодевізний (золотовалютний) стандарт, за якого також

відсутні золоті монети та вільна чеканка. Обмін неповноцінних гро-

шей на золото проводився за допомогою обміну на валюту країн із зо-

лотозливковим стандартом. Так зберігався непрямий зв’язок грошо-

вих одиниць країн золотодевізного стандарту із золотом.

Стійкість курсу національної валюти підтримувалася методом

девізної політики, тобто за допомогою купівлі та продажу національ-

них грошей за іноземні залежно від того, знижується чи підвищуєть-

ся курс національної валюти на ринках. Таким чином, при золото-

девізному стандарті валюти одних країн ставилися в залежність від

валют інших.

Внаслідок світової економічної кризи 1929–1933 рр. золотий

стандарт був скасований в усіх країнах світу (у Великобританії в

1931 р., США — 1933 р., Франції — 1936 р.) і встановилася система

нерозмінного банкнотного обігу.

Створення в 1944 р. Бреттон-Вудської світової валютної системи

являло собою встановлення системи міждержавного золотодевізного

стандарту, за суттю золотодоларового стандарту, для країн з вільно

конвертованою валютою. Особливість золотодоларового стандарту

полягала в тому, що він був установлений лише для центральних бан-

ків, причому тільки одна валюта — долар США — зберігала зв’язок

із золотом. У зв’язку із скороченням золотого запасу уряд США з

1971 р. офіційно закінчив продаж золота за долари, і золотодоларо-

вий стандарт припинив своє існування.

Відповідно до змісту механізму регулювання грошового обороту

виділяють системи паперово-грошового та кредитного обігу.

Для системи паперово-грошового обігу характерна бюджетна емі-

сія, яка може виступати у двох формах:

1) випуск грошових білетів державним казначейством;

2) покриття бюджетного дефіциту за рахунок кредитної емісії.

В обох випадках випуск грошей визначається не потребами оборо-

ту, а величиною бюджетного дефіциту, що, відповідно до законів обігу

Тема 4. Грошові системи

паперових грошей, призводить до постійного знецінення їх. Регулю-

вання грошового обороту в цих умовах потребує здійснення заходів,

спрямованих на оздоровлення фінансів та збалансування бюджету.

Система кредитного обігу — це випуск і рух грошових знаків,

що виникають на основі кредиту. Кредитна емісія забезпечує елас-

тичність грошового обігу, дає можливість, на відміну від бюджетної

емісії, не тільки легко збільшувати, а й зменшувати кількість грошей

в обігу. Це створює реальну можливість підтримання їх кількості на

рівні об’єктивної потреби обігу.

За загальними законами обігу грошей кредитна грошова система

близька до металевої. Органами регулювання грошового обігу є бан-

ки. Здійснювані ними кредитні операції (видача та погашення позик)

відповідно до реальної динаміки економічних процесів, руху матері-

альних цінностей, виступають передумовою балансування товарних

і грошових мас в обігу.

Грошова система України в період становлення державної неза-

лежності була неринковою. Державне регулювання рівня цін в умо-

вах економічної кризи, яка поєднала падіння виробництва із значним

зростанням грошової маси, викликало розпад споживчого ринку

(єдиної сфери нерегламентованих відносин купівлі-продажу) та все-

загальну дефіцитність товарів. За таких умов для регулювання від-

носин розподілу були впроваджені карткова система та інші форми

раціонування. Становище ускладнювала некоординованість еконо-

мічної політики незалежних республік у сфері виробництва, товаро-

обміну, грошових відносин.

Щоб захистити внутрішній ринок, в Україні було впроваджено

купонну систему та регламентувалось вивезення товарів за межі дер-

жави. Реально всі ці заходи посилювали неринковий характер грошо-

вої системи.

Перехід до грошової системи ринкового типу потребує лібералі-

зації економічних відносин, введення вільного ціноутворення та про-

ведення комплексу заходів, спрямованих на розвиток ринкових від-

носин: приватизації власності, сприяння розвитку підприємництва,

демонополізації економіки, розвитку підприємств ринкової інфра-

структури. Становлення ринкових відносин передбачає перехід до

грошової системи відкритого типу: лібералізації зовнішньоекономіч-

них відносин та введення конвертованості національних грошей.

Модуль 1. Гроші та грошовий обіг

4.3. Форми безготівкових розрахунків

Оскільки всі підприємства і організації повинні обов’язково збе-

рігати свої грошові кошти на рахунках у банках, то на практиці їх

взаємовідносин повинні використовуватися певні форми платіжних

документів. Вони заповнюються підприємством і є для банку розпо-

рядженням по списанню чи зарахуванню грошових засобів на раху-

нок підприємства.

Організація безготівкових розрахунків здійснюється в неодна-

кових формах. Вони відрізняються між собою формою розрахунко-

вих документів і особливостями їхнього руху. Основними розрахун-

ковими документами при безготівкових розрахунках є:

а) платіжне доручення;

б) платіжна вимога-доручення;

в) чек;

г) акредитив;

д) вексель;

Використання тієї чи іншої форми платіжних документів не зале-

жить від банку, а визначається договором між платником і одержува-

чем коштів. При виборі тієї чи іншої форми розрахунків підприємства

повинні враховувати багато факторів: місце знаходження платника

та покупця, швидкість обігу грошових коштів, можливість взаємного

контролю, джерела коштів для платежу, гарантію сплати і т.д.

Платіжне доручення — це документ, який містить наказ платни-

ка банку про списання з його рахунка певної суми та перерахування

її на рахунок одержувача (рис. 2.3). При цьому виконуються такі по-

етапні операції:

1) укладання контракту;

2) надання послуг, відвантаження товарів, виконання робіт;

3) передача платіжного доручення банку для списання з рахунка

платника суми платежу;

4) витяг з розрахункового рахунка про списання коштів;

5) платіжне доручення про зарахування платежу на розрахунко-

вий рахунок одержувача (постачальника);

6) витяг з розрахункового рахунка про зарахування платежу.

За допомогою платіжних доручень здійснюються розрахунки як

з товарних, так і з нетоварних операцій. Така форма організації без-

готівкових розрахунків належить до найбільш поширених.

Тема 4. Грошові системи

Замовник

(платник)

Постачальник

(одержувач)

Банк

одержувача

(постачальника)

Банк

платника

(покупця)

4 3

Рис. 2.3. Документообіг при розрахунках платіжними дорученнями

Платіжна вимога-доручення — це комбінований розрахунковий

документ, який об’єднує платіжну вимогу і платіжне доручення. Час-

тину документа «платіжна вимога» заповнює одержувач, а другу части-

ну — «доручення» заповнює платник при згоді на оплату (рис. 2.4).

Покупець

(платник)

Постачальник

(одержувач)

Банк

одержувача

(постачальника)

Банк

платника

(покупця)

7 4

Рис. 2.4. Рух документів при розрахунку платіжними вимогами-дорученнями

Документообіг при розрахунках платіжними вимогами-дору-

ченнями включає такі операції:

1. Укладення угоди між постачальником і покупцем з установлен-

ням форми розрахунку у вигляді розрахунку за допомогою платіжної

вимоги-доручення.

100

Модуль 1. Гроші та грошовий обіг

2. Відвантаження товару покупцеві (замовнику).

3. Відправлення постачальником на адресу покупця документів

на відвантаження товарів із заповненим постачальником вимогою-

дорученням.

4. Дооформлення покупцем (платником) вимоги-доручення і пе-

редача його у свій банк на оплату.

5. Витяг з розрахункового рахунка, який надається банком плат-

нику про здійснення платежу на адресу постачальника.

6. Передача банку постачальника документів про право зараху-

вання платежу на розрахунковий рахунок постачальника.

7. Витяг з розрахункового рахунка про зарахування платежу на

рахунок постачальника.

Платіжна вимога-доручення — це такий комбінований документ,

що складається з двох частин. Верхню частину після виконання сво-

їх зобов’язань перед замовником заповнює постачальник. Це вимога

постачальника щодо оплати вартості наданих замовникові послуг,

виконаних робіт або поставлених товарів. Виписана вимога разом

із відвантажувальними транспортними документами пересилається

платникові, минаючи банк.

Розрахунковий чек — документ, який містить доручення чеко-

давця (платника) банку про перерахування з його рахунка певної

суми грошей на рахунок чекоотримувача (одержувача) при здаванні

ним чека в банк (рис. 2.5).

Постачальник

(одержувач)

Покупець

(платник)

Банк

платника

(покупця)

Банк

одержувача

(постачальника)

9 5

8 2 1

Рис. 2.5. Організація розрахунків за допомогою чеків