Курсовая работа - Взаємовідносини між США та Україною у другій половині ХХ ст

Подождите немного. Документ загружается.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

КУРСОВА РОБОТА

на тему: «Взаємовідносини між США та

Україною у другій половині ХХ ст.»

Студента

Науковий керівник:

ЗМІСТ

Вступ …………………………………………………………………………...3

Розділ 1. Історіографія та джерела …………………………………………...5

1.1. Історіографія україно-американських відносин ……………………......5

1.2. Джерельна база …………………………………………………………...6

Розділ 2 Становлення україно-американських відносин …………………...9

2.1. Дезінтеграція СРСР і Україна: виклик для США…………………….....9

2.2. Відносини Україна-США за президентства Джорджа

Буша-старшого………………………………………………………………..12

2.4 Перші кроки адміністрації Білла Клінтона……………………………..13

2.5. Визнання України "стратегічним партнером"

(1994-1997)…………………………………………………………………….15

2.6. Розчарування Заходу (1998-2000)……………………………………….17

Розділ 3 Економічні, політичні, соціальні та культурні відносини……….22

3.1. Торгівельно-економічні взаємини США і України……………………22

3.2. Допомога в галузі охорони здоров’я і соціальних реформ……………25

Розділ 4 Проблеми україно-американських відносин……………………...27

4.1. Криза президентської влади в Україні і відносини з США…………....27

4.2. "Іракгейт" - новий поворот в україно-американських відносинах……30

Висновки……………………………………………………………………….32

Список використаної літератури……………………………………………..34

Вступ

Актуальність теми даної курсової роботи зумовлена тим, що ми живемо

нині в незалежній державі, яка здобула визнання світової спільноти, зокрема

США. За час свого розвитку Україна посідала різне місце у політиці

адміністрації президентів США. Бачення ними молодої держави змінювалося,

еволюціонувало в залежності від подій та становища на міжнародній арені,

внутрішнього життя України та власне від особливостей підходу

американських адміністрацій. Часто визначальним фактором місця України в

зовнішньополітичній стратегії США було те, наскільки Україна „ вписувалася ”

чи не „ вписувалася ” в неї.

Об’єктом дослідження в курсовій роботі є відносини між США і

Україною кінця ХХ ст.

Предметом дослідження курсової роботи виступає зовнішня політика

Сполучених Штатів щодо України.

Мета даного дослідження полягає в тому, щоб:

1) у контексті сучасних політичних і економічних процесів в Україні

виявити тенденції, пріоритетні задачі й особливості формування і здійснення

політики спрямованої на всебічний розвиток україно-американських відносин;

2) об’єктивно і всебічно висвітлити основні аспекти американо-

українських відносин залежно від політики яку проводили американські та

українські уряди і президенти;

3) Висвітлити економічні, політичні, соціальні та культурні відносини

Виходячи з мети даної роботи потрібно вирішити таке завдання -

показати динаміку розвитку, характер і перспективи розвитку двосторонніх

стосунків починаючи з початку перебудови і до початку ХХI ст.

Державотворчі процеси, що розгорнулися в Україні з початку 1990-х

років, супроводжувалися значним зростанням в суспільстві зацікавленості до

зовнішньополітичного курсу, до набуття Україною власної ідентичності. З

розвитком державотворчих процесів інтерес науковців, в першу чергу істориків

та політологів, а також політичної еліти країни, все більше концентрувався на

питаннях розробки і наповнення концепцій українського місця в європейській і

загальносвітовій зовнішній політиці, адже саме в них формулювались ідеї та

програми політичних дій, аналіз яких мав би віднайти ті соціально-політичні

орієнтири розвитку суспільства, що найбільш повно відповідали б

національним традиціям та політичному менталітету. Склалася об`єктивна

залежність між реальним наповненням незалежності України та реалізацією

зовнішньополітичного курсу України, зокрема відносинами зі Сполученими

Штатами Америки.

Доцільно відзначити, що Українська держава формує свої власні

національні інтереси, свою зовнішньополітичну стратегію, вирішує широке

коло проблем, які стоять перед нею в зв’язку з необхідністю геополітичного

вибору. Від її міждержавних стосунків буде залежати майбутнє України.

Дослідження досвіду накопиченого в сфері україно-американських стосунків

має науковий і разом з тим прикладний, прагматичний характер.

Розділ 1. Історіографія та джерела

Історіографія україно-американських відносин

Всі роботи вітчизняної історичної думки, які певною мірою торкаються

українсько-американських відносин,L можна умовно поділити на дві великі

групи. Першу групу складають дослідження та підручники з новітньої історії

України, в яких йдеться про становлення української зовнішньої політики. (3)

(4) В цих роботах, з різним ступенем повноти, робляться спроби віддзеркалити

перші кроки української держави на шляху становлення відносин із

зарубіжними країнами, в тому числі зі Сполученими Штатами Америки, як

незалежної держави. Перший віце-президент Міжнародної асоціації україністів

Я.Грицак в своєму дослідженні, спираючись саме на загальнолюдські цінності

стверджує, що націоналізм як ідеологія зводиться до віри в те, що все людство

природним чином поділено на нації, кожна з яких має особливий характер,

кожна людина мусить ідентифікувати себе з нацією заради власної свободи та

самореалізації, а лояльність до нації посідає найважливіше та найперше місце

серед усіх можливих лояльностей. (5) Тут також, особливу увагу привертають

роботи В.Литвина, в яких ґрунтовно, на підставі чисельних документів,

відстежується загальноєвропейський та євроатлантичний вектор української

політики. (8)(9)(10) Не менш цікавою є робота Сороки М. «Світ відкриває

Україну. (Про зовнішню політику української держави у 90-х рр.. ХХ ст.

Статті. Документи. Коментарі», в якій знаходяться документи, матеріали,

присвячені зовнішнім стосункам України з іншими державами, зокрема з США.

(13)

До другої групи відносяться дослідження, головним об'єктом яких була

зовнішня політика США, у тому числі її український напрямок. Вивчення

американської зовнішньої політики в Україні має дуже серйозні традиції.

Гарань О. в статті «Розпад СРСР і українське питання в політиці США»

показує ставлення США до розпаду СРСР і утворення незалежної України. (16)

Праця Дубовика В. «Політика США по відношенню до незалежності України

(1991-1994рр.). Аналіз концепцій американської політології», висвітлює

американо-українські відносини протягом 1991-1994 років. (14) Заслуговує на

увагу також стаття Щербака Ю. «Позначені безпрецедентним динамізмом».

(19) Цікавою є праця авторів Каменського Є. і Шашкевича А. «Політика США

щодо України». (6) Політиці урядів США зокрема щодо України присвячена

робота Грайнера Б. «Американская внешняя политика от Трумэна до наших

дней». (15)

Джерельна база

В першу групу входять міжнародно-правові акти. До цієї ж групи варто

віднести двосторонні договори та угоди між Україною та США. Україну як

незалежну державу США визнали 26 грудня 1991 року, дипломатичні

відносини встановлені 3 січня 1992 року. 23 травня 1992 р. в Лісабоні Росія,

Білорусія, Казахстан, Україна і США підписали так званий Лісабонський

протокол до договору СНО-1, який набув чинності 5 грудня 1994 р. Протокол

фіксує підключення Білорусі, Казахстану і України до договору по СНО і

водночас вимагає приєднання їх до договору про нерозповсюдження ядерної

зброї. 4 березня 1994 року Президент України Леонід Кравчук і Президент

Сполучених Штатів Америки Уільям Дж. Клінтон підписали Спільну заяву

про розвиток дружби і партнерства між Україною та Сполученими Штатами

Америки. 4 березня 1994 року між Україною та Сполученими Штатами

Америки було укладено договір про заохочення та взаємний захист інвестицій (

Договір ратифіковано Законом N 226/94-ВР від 21.10.94). 22 листопада 1994

року Україна і США підписали спільну заяву щодо розвитку торгівлі та

інвестицій. 22 дня липня 1998 р між Україною та Сполученими Штатами

Америки було укладено договір про взаємну правову допомогу у кримінальних

справах. 29 вересня 1999 року було підписано Меморандум про

взаєморозуміння між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки

стосовно співробітництва в аерокосмічній галузі. 6 червня 2000 року набула

чинності Конвенція між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів

Америки про уникнення подвійного оподаткування та попередження

податкових ухилень стосовно податків на доходи та капітал. 16 травня 2003 р.

між урядами України та США було підписано меморандум про

взаєморозуміння щодо гуманітарного і техніко-економічного співробітництва.

28 березня 2008 р. підписана Угода про торговельне та інвестиційне

співробітництво між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки.

10 листопада 2008 р. підписаний Меморандум про взаєморозуміння між

Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки. 19 грудня 2008 року

договірна база між Україною та Сполученими Штатами поповнилася низкою

документів, зокрема, Дорожньою картою, угодами про співпрацю і ще одним

надзвичайно важливим документом. Перебуваючи у Вашингтоні, міністр

закордонних справ України В. Огризко підписав із держсекретарем США К.

Райс українсько-американську Хартію про стратегічне партнерство та безпеку.

(25)

Другу групу складають вітчизняні нормативні акти центральних і

регіональних органів влади. Виходячи з Конституції України, саме парламент

визначає основні напрями зовнішньої та внутрішньої політики. Зокрема, це -

Закони України та Постанови Верховної Ради України та її окремих комісій та

комітетів (25). В цьому контексті слід особливо зупинитися на Законі України

„Про основи національної безпеки України” від 19 червня 2003 року. В ньому

серед основних напрямів державної політики з питань національної безпеки

України у зовнішньополітичній сфері було зазначено забезпечення

повноправної участі України в загальноєвропейській та регіональних системах

колективної безпеки, набуття членства у Європейському Союзі та Організації

Північноатлантичного договору при збереженні добросусідських відносин і

стратегічного партнерства з Російською Федерацією, іншими країнами

Співдружності Незалежних Держав, а також із США. (25) Верховна Рада ще 2

липня 1993 року в Постанові „Про основні напрями зовнішньої політики” в

якості української мети зазначила, що західним державам і США належить

провідна роль в сучасній міжнародній системі, зокрема, у всесвітньому

економічному комплексі і в міждержавних інституційних механізмах

управління глобальними і регіональним процесами. Виходячи з цього

визначальною рисою зовнішньої політики України щодо цих держав стало

встановлення з ними відносин політичного і військового партнерства,

взаємовигідного економічного співробітництва, широких культурних,

наукових, гуманітарних зв'язків.

Розбудова стосунків із західноєвропейськими державами створювало

умови для відновлення давніх політичних, економічних, культурних, духовних

зв'язків України з європейською цивілізацією, прискорення демократизації,

проведення ринкових реформ та оздоровлення національної економіки.

Водночас таке співробітництво стало підґрунтям для розширення участі

України в європейських структурах та майбутнього інтегрування її

господарства до загальноєвропейського і світового економічного простору. В

цьому контексті особливе значення для України мали і мають відносини із

Сполученими Штатами Америки як країною, політика якої суттєвим чином

впливає на розвиток міжнародних подій.

Окремо необхідно зупинитися на документах і матеріалах дорадчих

органів, зокрема, Адміністрації та Секретаріату Президента України,

Національного центру євроатлантичної інтеграції, Національного інституту

стратегічних досліджень при Президентові України, Національного інституту

проблем міжнародної безпеки при Раді національної безпеки і оборони. (26)

Виконавча гілка влади була представлена чисельними рішеннями уряду. (27)

Слід відзначити, що абсолютна більшість документів центральних органів

влади була опубліковано, або принаймні, розміщена на офіційних сайтах цих

установ.

Розділ 2 Становлення україно-американських відносин

Дезінтеграція СРСР і Україна: виклик для США.

Обережність, інерційність була притаманні офіційному Вашингтону в

період «перебудови»: він дбав насамперед про належні стосунки з Москвою

щодо проблем глобальної безпеки.

Одне з пояснень «москвоцентричного» підходу у Вашингтоні полягало,

очевидно, й у тому, що в перших документах народних рухів у СРСР (у тому

числі не тільки Народного Руху України, а й радикальнішої антикомуністичної

Української Гельсiнгської Спілки) містилися вимоги нового союзного договору

(якому тоді опирався Горбачов) і, відповідно, фактичного утворення

конфедерації. Тому на Заході багато фахівців із національних проблем думали

не стільки про трансформацію «радянської партії-держави», скільки більшу

республіканську автономію в межах радянської системи. Захід також мусив

випробувати серйозність намірів Горбачова щодо реформування СРСР «згори».

Збігнєв Бжезінський зазначав, що «справжня конфедерація чи співдружність

була б найкращим варіантом для всіх зацікавлених сторін: для росіян, для

більшості неросіян і, звичайно, для «зовнішнього світу»: у цьому випадку Захід

«мусить реально допомогти цьому експериментові». (28)

Але найважливішою причиною для обережної офіційної позиції щодо

народних рухів у СРСР було небажання Вашингтона порушити діалог з

Горбачовим із широкого кола питань безпеки. Американська дипломатія вже

обрала новий, «революційний» підхід: вийти «поза межі стримування» СРСР

(як це проголосив президент Джордж Буш 12 травня 1989 р., випробувати

радянське «нове мислення» і, якщо буде доведена надійність нового

радянського курсу, допомогти головному супротивникові в його бажанні

трансформуватися. На початку 90-х рр. новим аргументом на користь

стабільних стосунків із Горбачовим стала проблема виплати величезного

радянського боргу.

Практичні наслідки вищезазначених проблем для американської

зовнішньої політики почали відчуватися 1990 р. Після республіканських

виборів у березні народні рухи дедалі більше схилялися до ідеї незалежності

(незалежність України була де-факто проголошена метою Руху в жовтні 1990 р.

Але американські урядовці й багато провідних радянологів усе ще розглядали

Україну й Білорусь як головних прихильників спроб Кремля зберегти СРСР. Це

створило серйозний розрив у підходах українського національного руху та

офіційного Вашингтона. До 1990 р. не було суперечностей між американською

риторикою на підтримку самовизначення націй і програмними документами

народних рухів. Тепер розбіжності стали наочними.

Офіційна лінія Сполучених Штатів полягала в розширенні контактів із

республіками. Американський конгрес, очевидно, був краще, ніж адміністрація,

підготовлений до розуміння прагнень республіканських народних рухів. По-

перше, для багатьох конгресменів підтримка етнічних громад була традиційно

важливою. По-друге, багато членів конгресу в 70–80 рр. брали участь у захисті

прав людини в Україні. Ця кампанія з’єднала ліберальних демократів і

жорстких антикомуністів-республіканців. Відтак конгрес ухвалив цілу низку

документів, присвячених Україні, серед них: лист Сенату від 15 листопада 1989

р. до президента Буша, аби той вимагав від Горбачова легалізації заборонених

українських церков; резолюція двох палат про тиждень пам’яті жертв голоду

1932–1933 рр. Велике значення мали також візити лідерів націонал-демократів

до США. Вони допомагали подолати наслідки радянської пропаганди, що

зображувала цю організацію як націоналістичну та небезпечну.

Під час зустрічі з Бушем у липні 1991 р. Горбачов кілька разів згадував

про війну в Югославії: він намагався переконати президента США напередодні

його візиту до Києва, що відокремлення України може призвести до війни.

Буша непокоїло, що здобутки Горбачова можуть бути загублені в усіх цих

розмовах про незалежність. У результаті, він особисто зробив декілька вставок

до проекту своєї відомої київської промови, які, за його ж висловом, мали

зробити її «чутливішою до проблем Горбачова».

Президент США наголошував на тому, що «американці... не

допомагатимуть тим, хто заохочує самовбивчий націоналізм, який