Лекции - Основи патопсихології

Подождите немного. Документ загружается.

ОЛЕКСЮК В.Р.

Лекційний курс «Основи патопсихології»

ТДПУ, Тернопіль

План:

Лекція 1. Патопсихологія як наука. Зміст, завдання, методи

патопсихології.

Лекція 2-3. Завдання, види роботи патопсихолога в клініці.

Патопсихологічне обстеження порушень психіки дітей та підлітків

Лекція 4. Дитяча нервовість, її причини та наслідки

Лекція 5. Класифікація аномалій психічного розвитку дитини

Лекція 6. Причини виникнення неврозів у дітей

Лекція 7. Види неврозів та неврозоподібних розладів у дітей

Лекція 8. Поведінкові реакції як головні прояви підліткової

психіки

Лекція 9. Основні форми та прояви порушень поведінки у

підлітків

Лекція 10. Адиктивна поведінка підлітків

Лекція 1. Патопсихологія як наука. Зміст, завдання, методи

патопсихології

 Патопсихологія як психологічна дисципліна вивчає

закономірності розладів і відхилень психічної діяльності і якостей

особистості людини.

Патопсихологія:

1)визначає причини аномальної поведінки;

2)виявляє приховані ознаки порушень вищих психічних функцій;

3)орієнтована на раннє виявлення симптомів психічного

недорозвитку;

4)патопсихологічне обстеження спрямоване на корекцію,

реабілітацію хворого;

5)патопсихологічне обстеження часто проводиться при різного

роду експертизах (судовій, навчальній, трудовій, військовій), що

визначає певний підбір діагностичних методик.



Принципи патопсихологічного обстеження:

1)якісний (а не лише кількісний) аналіз форм розпаду психіки,

розкриття механізмів порушень психічної діяльності і можливостей їх

відновлення;

2)патопсихологічне обстеження повинно актуалізувати не лише

розумові операції хворого, але і його особистісне відношення до

експерименту;

3)патопсихологічна процедура повинна дати можливість виявити

структуру не лише змінних, але і збережених форм психічної

діяльності;

4)патопсихологічний експеримент повинен передбачати

використання різноманітних, нескладних діагностичних методик з

метою виявлення агравації (приховування ознак захворювання) і

симуляції (“виставляння” уявлюваних ознак хвороби).

Патопсихологічний експеримент – створення штучних умов

для виявлення патології психічної діяльності людини. Результати

спостереження за хворим перевіряються експериментальним

дослідженням. Заключення патопсихолога у клініці – це його відповідь

на запит, який зробив лікар хворого. Саме психіатр, співставляючи

клінічну картину психічного захворювання і інформацію від

патопсихолога про психічну структуру дефекту, остаточно виставляє

діагноз хворому.

Симптом – статистично значиме відхилення показника

життєдіяльності організму від норми або виникнення нового, не

властивого здоровому організму, явища.

Синдром – патогенетична зумовлена сукупність симптомів, ознак

психічного розладу, які внутрішньо взаємопов’язані між собою.

Ковальов В.В. виділяє такі патопсихологічні синдроми дитячого

віку:

-невропатія;

-ранній дитячий аутизм;

-гіперактивність;

-патолог

Лекція 2-3. Завдання, види роботи патопсихолога в клініці.

Патопсихологічне обстеження порушень психіки дітей та підлітків

 Завданнями патопсихологічного обстеження хворих дітей та

підлітків у клініці є:

1)дослідити психологічні показники симптомів, які слабко виражені

клінічно і які повинні полегшити лікарю диференційну діагностику;

2)уточнити структуру і міру інтелектуального дефекту дитини з

метою її подальшого навчання;

3)уточнити дані про певні соціальні та емоційні моменти в розвитку

захворювання.

Патопсихолог в клініці здійснює такі види роботи:

1)нозологічну діагностику – визначення до якого захворювання

належать зміни в психічній діяльності людини;

2)бере участь у психіатричній експертизі: воєнній, судовій,

трудовій, навчальній;

3)оцінює ефективність терапії і прогнозу, тобто фіксує динаміку

стану хворого для подальшої реабілітації.

      Етапи організації патопсихологічного обстеження.

1.Патопсихолог починає працювати за заявкою лікаря на хворого,

заносить дані в свій журнал реєстрації, продумує стратегію та

методики обстеження.

2.Готується приміщення, стимульний матеріал, апаратура тощо.

3.Патопсихолог вивчає історію захворювання, продумує план

обстеження.

4.Проводиться бесіда з хворим, налагоджується контакт.

5.Етап проведення власне обстеження з допомогою 8–10 методик,

протоколювання результатів.

6.Написання заключення. Патопсихолог не формулює клінічний

діагноз хвороби, а описує досліджуваного в термінах психології.



При психічних захворюваннях порушується нормальний процес

відображення дійсності.

До порушення відчуттів і сприймань відносять сенестопатії, агнозії,

анестезії, алгії, ілюзії, галюцинації, псевдогалюцинації. Порушення

пам’яті проявляються в таких феноменах: гіпермнезія, гіпомнезія,

амнезія, палімпсест, парамнезія, конфабуляції тощо. При психічних

захворюваннях часто видозмінюється і увага: стає розсіяною,

інертною, порушується об’єм. Найзначніших зрушень зазнають

мислительні процеси. Патології зазнає асоціативний процес

(застрявання, резонерство, стереотипне повторення), процес суджень

(обсесії, зверхцінні ідеї, маячня), операційна сторона мислення,

динаміка мислительної діяльності. Порушення особистості

відбуваються дуже складно, індивідуально. Але, в-загальному, вони,

насамперед, стосуються порушень ієрархії мотивів, їхньої

смислоутворюючої функції, також у хворих порушується критичність,

підконтрольність поведінки, вольові процеси, змінюється емоційне

відношення до себе, до світу.

У патопсихології об’єктом дослідження у хворого, зазвичай, є його

емоційні стани, виснажуваність, працездатність. Тому важливо

ретельно дослідити пізнавальні процеси, оскільки вони значною мірою

визначають успішність навчання дитини у школі і трудової діяльності

дорослого. Для дослідження уваги і сенсомоторних реакцій

використовуються: коректурна проба, таблиця Шульте, методика

Лебединського, рахунок за Крепеліном тощо. Розлади пам’яті: тест

Мейлі, проба на запам’ятовування, проба на асоціативну пам’ять, тест

опосередкованого запам’ятовування за Лєонтьєвим. Розлади

мислення досліджуються такими тестовими пробами: розуміння

оповідання, встановлення послідовності подій, класифікація,

визначення понять, виключення зайвого, піктограми тощо.

Перебіг емоційно-вольових процесів хворого, зазвичай,

аналізується в ході експерименту шляхом спостереження за

поведінкою, реакціями на успіх чи невдачу, а також в результаті бесіди

з хворим.

Для того, щоб ще поглибити знання патопсихолога про особливості

особистості хворого, він використовує вже більш спеціалізовані

методики, які висвітлюють ті чи інші методики такого складного

конструкту, як особистість людини, а саме: дослідження самооцінки,

особистісний питальник Айзенка, ПДП Лічка, MMPI, шкалу тривожності

Спілбергера, тест Роршаха, ТАТ, тест Розенцвейга, тест Люшера,

методику незавершених речень тощо.

На підставі узагальнених даних, отриманих в ході вивчення

особистості хворого, його психічних процесів та станів, патопсихолог

робить висновки про порушення в психічному розвитку обстежуваного.

Лекція 4. Дитяча нервовість, її причини та наслідки

===== Захаров А.І. так класифікує нервові порушення у дітей:

1.Мінімальна мозкова недостатність.

2.Невропатія.

3.Невротичні реакції, неврози, психосоматичні захворювання.

4.Органічні порушення нервової системи.

5.Психічний недорозвиток, розумова відсталість.

6.Психопатії (патологічний характер), патохарактерологічний

розвиток.

7.Психічні захворювання.



Отже, нервово-психічні порушення у дітей, які позначаються

скорочено як нервові порушення, як дитяча нервовість, містять

різноманітний спектр своїх проявів. Причин дитячої нервовості багато:

одна дитина такою народжується, інша стає в результаті

неправильного виховання.

До біологічних причин відносять: інфекційні впливи на плід в період

вагітності матері, травматизація та інфікування при пологах, в перші 2

роки життя, коли мозок дитини особливо незрілий та ранимий.



Соціальними причинами дитячої нервовості є:

·неприйняття дитини в сім’ї (наприклад, відсутність батька,

зловживання алкоголем тощо);

·неприйняття дитини ровесниками;

·надмірна турбота, опіка з боку батьків;

·наявність психічного чи фізичного дефекту у дитини;

·часті хронічні захворювання, соматична ослабленість дитини.

Найчастіше біологічні і соціальні причини тісно пов’язані між собою,

інколи їх важко розділити.

Такі рухові та соматичні розлади у дітей як онанізм, смоктання

пальця, гризіння нігтів часто є поганою звичкою, яка сформувалася у

дитини. Коли вони стають тривалими, важко піддаються корекції,

дитина їх погано контролює, соромиться, тоді ці звички є вираженням

дитячої нервовості. Потребують від психолога грунтовного

дослідження, тривалої корекції у співпраці зі спеціалістами дитячої

невропатології, психоневрології.

Лекція 5. Класифікація аномалій психічного розвитку дитини

Невроз (М’ясищев Л.І.) – це хвороба розвитку особистості, коли

людина непродуктивно розв’язує суперечності між своїми потребами і

значимими сторонами дійсності. Для З.Фрейда невроз – це

матеріалізація витіснених у безсвідоме сексуальних і агресивних

потягів особистості. Біхевіористи визначають невроз як навичку

непристосувальної поведінки, набуту шляхом неправильного научіння.

Невроз – це психогенний, нервово-психічний розлад, який виникає

в результаті порушень сфери особливо значимих відношень людини.

Він характеризується зворотністю патологічних розладів, оскільки

прояви неврозу пов’язані з психотравмуючою ситуацією і

переживаннями особистості. При неврозі лише окрема сфера

відношень особистості стає неадекватною (наприклад, страх

відкритого простору), зберігається критичність по відношенню до свого

захворювання. Суттєву роль у виникненні неврозу відіграє фактор

нервово-психічного перенапруження, він ніби “запускає” захворювання.

Але спричинюють загалом це психогенне захворювання біологічні,

психологічні, соціальні механізми. Тобто невроз зумовлюється

складними взаємовідносинами багатьох передумов, які є результатом

всього життя людини, історії формування її особистості.

До факторів біологічної природи при неврозі можна віднести,

наприклад, наявність у дитини невропатії (нервово-соматичної

ослабленості), фактор статі (серед хворих на невроз більша кількість

осіб жіночої статі, оскільки вони більш емоційні і схильні до

ендокринних змін).

Для ілюстрування факторів психологічної природи при неврозі

можна навести приклади формування невротичного характеру у

дитини. Якщо у характері переважають егоїстичність, несамостійність,

навіюваність, інфантильність, то така дитина на шляху до істеричного

неврозу. Якщо ж у характері переважають пасивність, нерішучість,

замкнутість, страх перед труднощами – це “слабка” дитина, у якої

шлях у неврастенію.

Соціальними чинниками у формуванні неврозу у дітей є,

наприклад, характерологічні “зсуви” у батьків: відсутність відкритості,

безпосередньості, проблеми в сфері сексуального життя, дратівливі,

неспокійні, також мають різні соматичні хронічні захворювання.

Стосунки у сім’ї по типу ізоляції, конфлікту, суперництва.

Патогенез неврозу у дітей

Схильність (конституційний фактор)

↓

Особливості розвитку особистості

↓

Психічне травмування (гостра або хронічна психічна травма)

↓

Несприятливі обставини життя

↓

Критичне нарощення напруги

↓

Місце найменшого опору організму (наприклад, рухова сфера –

заїкання, емоційна – нав’язливий страх)

↓

Клініка неврозу

Лекція 6. Причини виникнення неврозів у дітей

      Невроз, як серйозне захворювання проявляється у формі таких

синдромів:

1)астенічний (виснаження нервової системи), який найчастіше

зустрічається при неврастенії;

2)обсесивний (феномен нав’язливості);

3)фобічний (страхи, опасіння, тривоги, немотивованого характеру);

4)іпохондричний (неадекватне відношення до свого здоров’я);

5)депресивний (емоційні розлади, пов’язані з конфліктною

ситуацією).

Існує багато класифікацій видів неврозу. Найбільш поширеною у

вітчизняній науці є поділ неврозу на такі види:

-неврастенію;

-невроз нав’язливих станів;

-істеричний невроз;

-невроз страху.



Дана класифікація грунтується на переважанні певного синдрому і

психологічній структурі внутрішнього конфлікту.

При неврастенії внутрішній конфлікт виникає, тому що потреби

(зазвичай, зі сторони батьків) не відповідають можливостям дитини.

Дитина не може ствердитися в якихось важливих для себе сферах. Це

конфлікт самоствердження.

При неврозі страху внутрішній конфлікт полягає у нездатності

захистити себе, зберегти своє “я” від внутрішніх, зовнішніх загроз, при

зустрічах з реальною або надуманою небезпекою. Це конфлікт

самовизначення.

Невроз нав’язливих станів детермінований моральним

конфліктом – наявністю несумісних бажань, почуттів у психіці людини,

наприклад, між почуттями обов’зку і коханням, між сексуальним

потягом і соціальними заборонами тощо. Це конфлікт між емоційними і

раціональними компонентами психіки.

При істеричному неврозі наявний конфлікт між суб’єктивно

завищеними бажаннями і можливостями їх реального задоволення.

У порівнянні з іншими областями медичної практики в області

неврозів застосування методів психологічного дослідження найбільш

актуальне, дозволяє глибоко проаналізувати особливості особистості

хворого. Карвасарський Б.Д. пропонує, насамперед, використовувати

проективні методики (методика незавершених речень, ТАТ, методика

Розенцвейга, MMPI тощо). Питальники менш результативні, оскільки

хворі описують не те, що є насправді, а той образ, що є для них

позитивним.

Отже, задачі психологічного обстеження при неврозі:

1)вивчення системи життєвих стосунків особистості;

2)виявлення психотравмуючих переживань, суті невротичного

конфлікту;

3)характеристика пізнавальних психічних процесів.

Лекція 7. Види неврозів та неврозоподібних розладів у дітей

Терміном дизонтогенез позначають різні форми порушень

онтогенезу, але обмежений тими термінами розвитку, коли

морфологічні системи організму ще не визріли. У вітчизняній

дефектології використовується термін “аномалії розвитку”.

Причини дизонтогенезу різноманітні, внесок у їх дослідження

зробили і генетики, біохіміки, ембріологи, нейрофізіологи тощо.

Загалом, закономірності аномалій розвитку психіки, окрім дитячої

патопсихології, вивчають дефектологія (акцент робиться на розробку

систем навчання і виховання аномальних дітей), дитяча психіатрія

(досліджує симптоматику хвороби, зумовлену аномальним розвитком).

Хвороба, як порушення, насамперед, біологічної лінії розвитку,

згодом створює перешкоди для соціально-психологічного розвитку

дитини – засвоєння нею знань, формування особистості.

Патопсихологічними параметрами для визначення характеру

психічного дизонтогенезу є:

1)функціональна локалізація порушення у морфофункціональній

організації мозку;

2)часові параметри у виникненні дизонтогенезу;

3)інтенсивність пошкодження;

4)первинність, вторинність порушення.

Для організації ефективної корекції порушень психічного розвитку

задачами патопсихологічної діагностики є:

-вивчення симптомів захворювання і механізмів їх виникнення;

-віднесення даного захворювання до певного типу дизонтогенезу.

Класифікація типів дизонтогенезу грунтується на виділенні тієї

області психіки, в якій вперше виникли аномальні явища.



Сухарєва Т.Є. виділяє такі типи дизонтогенезу:

-затриманий психічний розвиток;

-викривлений;

-пошкоджений.



Л. Каннер:

-психічний недорозвиток;

-викривлений психічний розвиток.

Лебединський В.В. виділяє такі варіанти психічного дизонтогенезу:

-недорозвиток;

-затриманий психічний розвиток;

-пошкоджений психічний розвиток;

-дефицітарний психічний розвиток;

-викривлений психічний розвиток;

-дизгармонійний психічний розвиток.

Як зазначає Лебединський В.В., при одному і тому ж захворюванні

можуть співіснувати різні варіанти дизонтогенезу. Тому запропоновані

варіанти психічного дизонтогенезу пропонує розглядати не як

самостійні утворення, а як синдроми аномального розвитку, які часто

поєднуються між собою при переважанні якогось одного.

Отже, психологічний аналіз аномального розвитку дитини включає

такі етапи:

1)систематизація психологічних даних про стан дитини в момент

дослідження (первинний, вторинний дефект, збережені функції);

2)кваліфікація динаміки психічного дизонтогенезу;

3)кваліфікація психічного онтогенезу дитини до початку появи

відхилень у розвитку;

4)аналіз психологічних особливостей членів сім’ї для виявлення

ролі спадкових передумов хвороби та інших несприятливих фактів

середовища;

5)формулювання діагнозу типу психічного дизонтогенезу;

6)підбір методів психолого-педагогічної корекції, профілактика

вторинних розладів.

Лекція 8. Поведінкові реакції як головні прояви підліткової

психіки

Порушення поведінки у дітей часто важко аналізувати, соціально-

психологічні причини цих порушень можуть поєднуватися з

патологічними. Ковальов В.В. і Лічко А.Є. виділяють такі критерії

розрізненням патологічних і нормальних (які є результатом реагування

на складну життєву ситуацію) поведінкових реакцій:

1)патологічні – як кліше, стереотипно повторюються;

2)понижується загальна критичність при оцінці своєї поведінки;

3)утруднюється нормальна соціальна адаптація;

4)поширюються за межі тієї групи і ситуації, в яких виникли;

5)з’являються невротичні розлади (коливання настрою, порушення

сну, дратівливість тощо).

======Реакція емансипації – проявляється у прагненні звільнитися з-під

опіки рідних, вчителів, наставників тощо. Пов’язана із боротьбою за

самостійність, самоствердження. Реакція “нормальної” емансипації

виникає у психотравмуючій ситуації, конкретно спрямована проти

когось, відносно короткочасна.

Типи хобі-реакцій у підлітків:

- інтелектуально-естетичні;

- тілесно-мануальні;

- лідерські;

- інформаційно-комунікативні;

- накопичувальні;

- егоїстичні;

- азартні.



Типи дитячих поведінкових реакцій у підлітків:

- реакція відмови;

- реакція опозиції;

- реакція імітації;

- реакція компенсації;

- реакція гіперкомпенсації.