Михайлин - Історія української журналістики XIX століття

Подождите немного. Документ загружается.

Михайлин ЬЛ

світський, і міщанин, і рільник. старший і молодший, мужеський і женськшї

пол знайшли в тім письмі щось, що бу де мати для них якігіісь пожиток".

Редактор обіцяв інформу вати читачів "про відношення ру ського народу

до держави й до інших народів, передусім тих. які живуть у Галичині": при

цьому "неухильно стояти в обороні українства", домагатися "спокою, згоди

і порядку в краї", аби "ніколи з правдою і справедливістю не минути".

Тут же розпочалося дру ку вання офіційних доку ментів ГРР. Зокрема

під заголовком "Будьмо народом!" публікувалася відозва, ухвалена на

засідання ГРР 10 травня 1848 року. "Ми. русини галицькі, говорилося в

ній. належимо до великого руського народу, котрий одним говорить

язиком і 15 мільйонів виносить, з яких півтретя мільйона землю Галицьку

замешкує". Стверджу валося далі, що український народ має давню історії і

глибокі традиції боротьби за волю, але несприятливі історичні обставини

спричинилися до втрати ним своєї держави. Зараз настав час "знову...

розвивати нашу національність у всіх напрямках"; висловлювалася думка,

що досягти цього можна лише "під охороною Австрії".

У наступному чиелі 23 травня 1848 року подавався найвизначніший

офіційний доку мент - звернення ГРР до цісаря Фердінанда І. складене групою

української інтелігенції ще 19 березня 1848 року. У ньому піеля преамбули, що

декларувала існування українського народу, численного за кількісними

показниками, з давніми історичними традиціями, викладалися такі вимоги:

1) запровадити українську мову в народні середні училища;

2) теж саме - у вищі навчальні заклади:

3) оголошувати державні документи у країнською мовою:

4) вимагати вщ у рядників у Галичині знання української мови:

5) того ж самого від греко-католнцького священицтва;

6) зрівняти в правах ду ховенство усіх обрядів:

7) зробити для русинів доступними усі державні посади.

Тут же друку вався ще один офіційний документ Устав ГРР.

Через тиждень, 30.05. 1848 року, уже була опублікована від імені

центрального уряду відповідь міністерства внутрішніх справ "До руского

собору во Львові" від 9 травня 1848 року, у якій говорилося про

задоволення всіх висунутих вимог, але з роз'ясненням по двох пунктах.

Щодо запровадження української мови у вищі навчальні заклади

вказувалося таке: "Зо взгляду, що рускій язык на теперешнем щаблі свого

розвинення до уделеня многих науковых предметов ще не совершенно

успособленый, обялене желанье, абы в циркулях Русинами замешканых

также в высших училищах рускому язьїкові в науках народной руской

людности далося розширенье. в той способ вывовншся: що в высших

училищах руского краю поперед катедра того языка запровадится. абы

обу чащей ся молодежи до фундаментального вывченя своей родной мовы

способность подати, а так вдосконалене той мовы пршагодпти".

У відповідності до цього пункту в грудня 1848 року у Львівському

університеті бу ла вперше в У країні відкрита кафедра української (руської)

філології, яку тоді зайняв Яків Головацький.

Історія української журналістики XIX століття

Австрійський уряд також давав роз'яснення про неможливість

втручання світської влади в справи церкви і потребу їй самій розв'язувати

власні проблеми.

"Зоря Галицька" разом з ГРР жваво реагувала на політичні події.

Розвиток революції призвів до того, що цісарському дому довелося втікати

з столиці до Тіроля. в Інсбрук. під захист відданого короні місцевого

населення. У' листі від 26.05 1848 року ГРР запевнила цісаря у

вірнопідданстві галицьких русинів. "І так тая буря коло крепкого храму

Австрии безследно перейде. - писалося в листі, и славов блистяіца звезда

сиятельного цесарського престола по коротком захмареню скоро новым

блеском заново засіяє".

Скоро, однак, газета почала, окрім політичних питань, торкатися

економічних і навіть господарських проблем галицьких русинів. 4 липня

1848 року газета опублікувала "Пересторогу од рады народной", де йшлося

про те. що селяни, звільнені від кріпацтва, почали продавати свої грунти і

виїздити до міста. Рада застерігала селян від таких необачних кроків. 11

липня було опубліковане нове звернення ГРР до галицьких українців

"Добра рада", у якому рекомендувалося закладати в селах громадські

шпихлірі. І надалі газета надавала свої сторінки для повідомлень про

діяльність ГРР та її звернень до народу, ставши таким чином надійним

кому нікаційним каналом між органом самоврядувань і населенням краю.

У цей час розширювалася інформаційна діяльність газети, читачам

пропонувалася хроніка внутрішнього життя Австрії і Галичини. 15 серпня

1848 року повідомлялося про відкриття Віденського конституційного

зібрання, а також про рішення цісаря повернутися до Відня на запрошенітя

й під гарантію безпеки цього зібрання. 29 серпня було вміщене повідомлення

про створення науково-ку льтурної організації Галнцько-Руська Маттіця. І т.

д. Газета виконувала своє призначення - бути історією сучасності.

Важливою була й організаційна функція "Зорі Галицької". Вона фор

мувала громадську думку й розносила по краю спонукальну інформацію.

12 серпня 1848 року за підписом "І. Л." опубліковано сталтю "О поділі

Галиции", де. здається, вперше винесене на обговорення програмове

питання про створення окремого Руського коронного краю в Австрії. Тут

було сформульоване й обгрунтоване положення про конечну потребу для

вільного розвитку русинів і здійснення програми ГРР створення

української автономії в державі Габсбургів. яка повинна утворитися

внаслідок поділу Галичини на Східну і Західну.

26 вересня в "Зорі Галицькій" з'явилася за підписом Т. Д." стаття "О

гвардии или стражи народной", де ставилося питання про створення

озброєних народних угруповань для боротьби з повстанцями Пропозиція

мала приватний характер і лігше потім була оформлена як заклик ГРР.

Упродовж 1848 року було сформоване обличчя "Зорі Галицької", яка під

керівництвом А. Павенцького упевнено здійснювала інформаційну. комуніка

тивну та організаційну фу нкції, пробуджу вала національну самосвідомість у к-

раїнців і вказувала їм практичний шлях до реалізації своїх національних прав.

271

Михайин .Л.

Діяльність ІТР. яка мала широкий резонанс у провінції завдяки газеті

"Зоря Галицька", налякала польську аристократію. На пропюагу ГРР 23

травня 1848 року вона заснувала нову, окрім "Н.асіу пагос1о\сеі", іромадську

організацію, яку назвала "Ру ський Собор". До неї увійшла польська шляхта

українського походження: gente КиШеш, паїіопе Роїопі. як вони себе

називані по латині. їх обурювало прагнення у країнців до самовизначення.

"Ти піеша Яизі, їй РоЬка!". - твердішії вони. Руський Собор очолили

магнати Леон Сапєга, Людвік Яблоновськнй, Володимеж Дзєдушицький.

Вони видавали себе за представників українського народу, який нібито с

відгалу женням польського, і своєю власною долею спростовували претензії

українців на політичну й національно-культу рну автономію в Галичині.

Руський Собор прагнув теж мати свій впливовий друкований орган, який

би міг протистояти "Зорі Галицькій", відтягти від неї читачів і зменшити її

вплив на населення краю. Для редагування такого часопису потрібна була

дуже авторитетна особа. Погляди членів Руського Собору звернулися до

Івана Вагшевича, осяяного промінням українського відродження, одного з

співтворців "Русалки Дністрової". За допомогою Августа Бельовського і

Юзефа Ду ніна-Борковського. відомих у колах львівської наукової інтелігенції

діячів. Руський Собор звернувся до І. Вагилевича з пропозицією прийняти

редагування тижневика "І3пе\\пук Яузку]", який мав видаватися українською

мовою, але латинським алфавітом, у самій формі свого існування

символізуючи польсько-українську єдність.

І. Вагплевич погодився, почасти вірячи в ідеал згоди між українцями й

поляками в Галичині, почасти спокушений перспективою мати свій

часопис і реалізувати в ньому свої письменницькі плани

. Для себе він

домігся обіцянки від видавців про творчу свободу , відсут ність цензури при

дотриманні обумовленого загального напрямку.

Газета розпочала виходити 18 (ЗО) серпня 1848 року. У першому її

числі І. Вагплевич сформулював свої засади: "Всі теє дуже добре знають,

що народність єсть найголовнішою вимінкою в тому, аби народ прийшов

до розвитку політичеського, а через те почув сам себе і порозумів свою

судьбу. Отже ж. на одголос вольності, котрий іде. що молнія, по всіх кутках

Європи і кличе до нового життя всі її народи, встають поляки і русини -

товариші вспільної судьби. аби мати уділ в будущім, яке єсть приречене

народам вольним. .Але Русь ще не сповнила сеї першої вимінки свого буття

- народність руську поняло лише дуже мале число русинів. Отже ж,

впровадити Русь на ту степень жіптя політичеського - сей приймить труд

"Руський собор". Його головною метою є "удержування згоди і єдності з

миром соплемінної народності в нашій спільній отчнзні". Головшім

засобом для цього повинно стати "просвіщеніє народное, а то осягнути

можна літературою ру ською". Газета виходила щотижня, у середу .

217

Духовна драма І. Вагилевича стаза предметом глибокого аналізу в творі:

Іваничук Роман. Саксаул у пісках: Роман // Березіль. - 2000. - № 9-10. - С. З - 93;

№ 11-12. - С. 25 - 100. Радимо ного дія ознайомлення.

272

Історія української журналістики XIX століття

"Дневник руський" мав відіграти дтя Руського Собору ту ж роль, що й

"Зоря Галицька" дія ГРР. - стати її комунікаційним каналом у зв'язках з

публікою. Газета друкувала офіційні документи організації. її статут,

відозви, промови членів на засіданнях. Так, зокрема, тут побачили світ

"Возваніє Руского собору до своїх братов" (№ 1), "Возваніє до інтелігенції

руской" (№ 5). У рубриці "Літопис теперішніх діяній" подавалася широка

інформація про події в Австрії та за кордоном. Аби охопити якомога

більшу аудиторію, до латинського оригіналу кожного числа додавався

дублікат кирилицею під назвою "Деєвник рускій".

Редактор враховував своєрідність аудиторії, до якої звертався; адже це

були українські хлібороби. Тут були опубліковані статті "О земледільстві"

(№№ 1 і 3, без підпису), "Порадник господарський" (№№ 2 і 4. за підписом

"J. Н."). відозва "До милих братів селян, аби свої грунти не марнували" (№

9). що закликала раціонально вести господарство і не спродувати своїх

земельних наділів по скасуванні панщини.

Маючи інформаційну домінанту, газета друкувала й художні твори:

гумористичне оповідання В. Шезуцького "Повість діда Лірника о вояцкой

службі" (№ 2). вірші "Н. J." (Г. Яблонський) "Мученикам вольності з р.

1847" (№ 4), "Думка в степах" (№ 7). за підписом "Г.Я." (очевіщно той же

Г. Яблонський), "Розвалини монастиря скиту в Маневі" (№ 8, підпис "І. Б.

Жсндзановський").

Г. Яблонський. польський революційний діяч і поет, вірш "Мученикам

вольності" присвятив Т. Шевченкові, який "за свободу, за вольность братій

перетерпів муки". Формулу заголовка прийняв редактор для назви своєї стат

ті, яка згодом з'явилася в газеті і послужила головною причиною її закриття.

І. Вагплевич намагався захопити для себе все більший плацдарм для

пропаганди українських ідей. У числах 6-9 опубліковано велику статтю

"Слово о Русі і єї становищі політическім", підписану криптонімом "F. Н.",

яку дослідники приписують Федору Гарасевичу. Тут ішлося про

самобутність Русі, давався огляд матеріалів з історії України, її культури,

літератури, фольклору, високо оцінювалися народні пісні та думи, а також

творчість І. Котляревського, Г. Квітки. Є. Гребінки. Т. Шевченко називався

"мучеником за свободу русинських справ". "3-помежи інших вспомяну

Шевченка, котрий сегодня уважний єсть яко мученик справ руської

вольності, - писав автор. - Вознесеніє, глибока знаємость сердца

людського, ліричність і терпкая іронія, при умном володінню природженим

язиком соєдіняються в єго твореніях і складають чудесную гармонію.

Патріотическі письма Шевченка звісні суть у всій Малой Руси і Україні і

много причиняються до взбудження духа" (№ 8, с. 31). Ця стаття мала

великий розголос серед австрійських слов'ян і відразу ж була

передрукована чеськими часописами "Lira slovvanska" та "Tydenik".

Демонстрацією неабияких духовних можливостей українського

народу стала велика стаття І. Вагилевича "Замітки о руській літературі",

що друкувалася в №№ 5, 6 і 8 без підпису. Першими творами української

літератури автор вважає три договори Русі з Візантією, збережені в літописі

273

Несторовій. Давши огляд давньої літерату ри І. Вагплевич перейшов до її

нового періоду, що розпочинається з І. Котляревського. Історпко-

літературна концепція І. Вагилевцча спирається на засаду єдності України

Західної і Східної. Українську літературу створюють і письменники

підросійської України (І. Котляревський. Г. Квітка. Є. Гребінка. М.

Костомаров) і підавстрійської Галичини (І. Могильницький. І. Левицький)"

Причому історик визнає провідне становище Сходу в творенні української

літератури. "Проводила тій літературі. - відзначає він. - Україна і то більш

Задніпрська, де Харків був средоточієм просвіщеня руського".

Поляки терпілії. Останньою краплею, що переповнила чашу їхнього

терпіння, стала стаття І. Вагилевича "Мученикам вольності" (№9. 13

жовтня 1948). присвячена розгромові російським царатом Кирило-

Мефодіївського братства. Центральне місце в ній публіцист відвів Т.

Шевченкові. "Царат хоче зламати поета. - писав він. - творчість якого

стала символом українського відродження й підставою української

політичної мислі". На доведення цього І. Вагплевич циту вав "Книги буття

українського народу" М. Костомарова: "і встане Україна із своєї могили і

знову озветься до всіх братів-слов'ян. і не зостанеться ні царя, ні графа, ні

пана, ні князя, ні кріпака - в Московщині. Польщі і в Україні".

Поляки негайно закрили газету. Вони не могли пробачити Т.

Шевченкові поему "Гайдамаки" про антішольське повстання, з якої

вичігтали не вміщений у ній заклик до примирення й згоди, а утвердження

права українського народу на місце в історії. Не могли пробачити Т.

Шевченкові поему "Гайдамаки" й галицькі русини, адже вона оспіву вала

повстання проти уряду, а вони хотіли саме в уряду шукати підтримки для

своїх національно-визвольних прагнень. Собор руських учених, що

зібрався у Львові 19 жовтня 1848 року, відхилив кандидатуру І. Вагилевича

як претендента на кафедру руської філології Львівського університету і

рекомендував на цю посаду Якова Головацького. І. Вагплевич опинився на

маргіналіях культурного й політичного життя, винесений за дужки своїх

спільнот і поляками, й українцями. Така доля спіткала людину, що йшла

своїм шляхом у вирі революційної боротьби.

Професійний рівень "Днєвника руского" був досить високим. І.

Вагилевичу вдалося створити гарне інформаційне віщання, залучити до

участі в ньому багатьох авторів, опублікувати цікаві твори, спрямовані на

піднесення національної свідомості українського народу. У певному сенсі

видавцям "Зорі Галицької" було чому повчитися в творців "Днєвника

руского". Саме принциповість позиції І. Вагилевича і його непоступливість

призвели до знищення тижневика його ж засновниками.

Руський Собор як громадська організація був розпущений урядом, як і

"Ласіа пагосіоиа". відразу після листопадового повстання 1848 року , яке

поляки підняли у Львові. Так повним провалом завершилася спроба

протистояння "Днєвника руського" "Зорі Галицькій" і польського Руського

Собору Головній Руській Раді. Проте поразку поляків була тимчасовою,

згодом політична ситу ація в Галичині склалася на їхню користь.

Михайин .Л.

274

Історія української журналістики XIX століття

У 1849 році до описаних найважливіших тем "Зорі Галицької"

додалася ще одна, яку можна назвати темою возз'єднання з галицькими

українцями закарпатських українців. Саме цей крок розглядався як

важлива передумова для створення української автономії в Австрійській

державі. Саме на 1849 рік припала кульмінація угорського національно-

визвольного повстання і перехід через Галичину російського війська для

його придушення. Українці займали позицію підтримки праалячого дому

Габсбургов, сподіваючись від нього задоволення своїх національних вимог.

У нарисі "Волосянка дня 26 марта" (31 березня 1849) повідомлялося про

погрози угорських повстанців захопити Галичину , що спонукало вірне короні

військо захопити прикордонні з Угорщиною міста Новоселіщю й Торунь.

Причому підкреслювалося, що українці виявили "к правому аладітелю при

кождой надобной порі явно нашому війську оказанную вірність".

У числі від 6 квітня 1849 року опубліковано розгорнуту хроніку "Львів

дня 28 Марта / 6 Цвітня 1849". Тут сповіщалося про прибуття до ГРР посла

від угорських русинів, який познайомив льівське громадянство з

прагненнями своїх земляків. Угорські русини бажають, сповістив він, аби

вони "од Угорщини були відділені, і так в політичном яко і

адміністративном взгляді до рускон части Галичини прилученії".

Через тиждень 13 квітня "Зоря Галицька" під криптонімом "Д."

вмістила велику статтю "Состояньє Русинов в Угорщині", автором якої й

виступив Олександр Духнович, посол до ГРР. Автор сповіщав про глибокі

су перечності, які існували між угорцями й українцями. Піднявши повстання

за незалежність, Л. Кошут роздав зброю угорцям, німцям, полякам, євреям,

циганам, але побоявся "хороброго народу руського", якігіі уже десять

століть зазнає їхнього гноблення. "Нород сей чесний, котрий союзок с

братами своїми в Галичині дуже желаєт, через конституцію впав опять до

ярма азіятицьких вогогів своїх".

25 липня 1849 року "Зоря Галицька" опубліку вала офіційний документ

- звернення ГРР до українців Угорщини, у якому закликала їх бути вірними

цісарю. 15 жовтня газета повідомила про депутацію угорських русинів до

цісаря, під час якої вони передали йому свої вимоги, що стосувалися

національно-культурного розвитку української спільноти Закарпаття.

Звертає на себе увагу, що головна політична вимога про утворення окремого

автономного округу Ру ського "с особним соймом краєвим" була віднесена

насамкінець, ніби депутація соромилася домагатися своїх природних прав.

Не дивно, що наслідки діяльності депутації були дуже скромні.

Розгорну вши цілу інформаційну кампанію, яка стосувалася становища

українців в Угорщині і утворення із Закарпаття й Східної Галичини окремого

Руського коронного краю. "Зоря Галицька" підтвердила свій статус

політичного часопису, яким залишалася й у другий рік свого віщання.

Інтенсивніше дру кувалися в газеті нау кові й літературні матеріали, що

пояснюється пожвааленням культурного життя західних українців, аласне

початком українського книгодрукування, народженням українського

театру, початком діяльності просвітнпх установ. Серед цих матеріалів

275

Михайин .Л.

зупиняє увагу рецензія Івана Головацького "Нова книжка" (11 липня 1849).

предметом якої стало видання повісті Г. Квітки-Основ'яненка "Маруся".

Коротко виклавши біографію письменника, критик зупинився на оцінці

ного твору. Він вважає "Марусю" найкращим витвором у його доробку,

прикметним як думками, так і образами, '"а моральна з них випливаюча

наука єсть солодким медом, найдорожчим єї соком, котрий читатель як

пчілка зо цвітів висисти. і ним же противитися може". Рецензент підкреслив

"поучигеїьність" повісті для всякого читача, який отримає від спілкування

з мистецьким твором справжню естетичну насолоду.

Для того, щоб зрозуміти рівень української художньої літератури,

представленій! у "Зорі Галицькій" часів А. Павенцького досить звернутися

до вірша "Судьба поета" Антона Могильницького (1811-1873).

надрукованого трьома подачами 1850 року в №№ 33 і 36-37.

Вид утопивши в красоті небесній

Межи цвітами замаєних лук.

Діла природи півець чтив чудесні,

Пив чулов грудов соловіїв звук.

Піднісши хижо понад земський тлум

В країни духів восхищенннй ум,

Гадок крильцями несен в інні світи.

Почав з внутр серця піснь ревниву піти.

Тут зустрічаємо неправильні наголоси, невластиві літературній мові

граматичні форми, неусталену лексику, - усе те, що сьогодні робить подібні

твори щонайбільше предметом зацікаалення вузького кола фахівців, але аж

ніяк не придатними для живого функціонування серед сучасного кола читачів.

Віддання центральним цісарським урядом верховної влади в Галичині

польській шляхетській верхівці в 1849 році спричинило тяжку духовну

кризу в середовищі української інтелігенції. Для А. Павенцького настав час

розчарувань. Страх перед владою спаралізував його. У нього почалися

конфлікти з ГРР, яка намагалася лишатися на позиціях українського

народу. Сподівання на підтримку австрійського уряду українського руху не

виправдалися. Як тільки А. Павенцький це остаточно зрозумів, він склав з

себе редагування "Зорі Галицької", попрощавшись у № 63 від 26 липня (7

серпня) 1850 року з читачами. "Уважаю за святую должность, - писав

колишній редактор. - зложити моє сердечное благодарение всем Вам.

рускіи ревнители, котористе тоє письмо так плодами своими умственными,

яко и передплатою доси подперали и подперати не перестали, и одступаю

од редакции с тою непоколебимою надеждою, що и на будущій час тую

часопись веема силами и средствами подпомагати не залишите".

А. Павенцький передав "Зорю Галицьку" у власність Ставропігійсь

кому інститутові. Короткий час (29 липня - 1 листопада 1850 року) функції

редактора виконував львівський міщанин Михайло Коссак. який тоді був

секретарем Ставропігійського інституту, а з 1860 року - управителем його

друкарні. За невеликий час свого перебування біля керма "Зорі Галицької"

М. Коссак запровадив у ній нові рубрики - "Розговоры", "Действія

276

Історія української журналістики XIX століття

политического света", "Дневник краєвьш". "Розправы о господарстве

сельском", що упорядкувало інформаційну діяльність газети, сприяло

жанровій структурпзаїцї її матеріалів. .Ллє через від'їзд зі Львова М. Коссак

змушений був покинута редакторську працю.

Ставропігія призначила редактором І. Гушалевича. який виконував ці

функції до 1853 року. У № 91 1 (13) листопада 1850 року він опублікував

звернену до читачів редакційну статтю "Мой друже", у якій обіцяє видавати

газету на попередніх засадах. Спочатку він дотримувався своєї обіцянки:

залишив усталені рубрики "Политычески новины", Дневник краєвий",

"Всячина". "Господарство сельское". Газета виходила двічі на тиждень: у

середу і суботу, форматом 16.5 х 19,5 см, обсягом 8, іноді -1 сторінок, з

версткою на 2 колонки, кирилицею, окремі номери - гражданкою.

Проте поступово І. Гушатевич змінював характер газети. У № 3 1851

року були перейменовані дві рубрики: "Заграничны извістія" і "Край

родимый". Цього року були опубліковані редакційні публіцистичні статті

"Погляд на нашоє состояніє" (№ 4). "Успіх нашой народной жизни" (№ 14),

"Гадки о руском язьїці" (№ 16). "О середном стані Русинов" (№ 38), у яких

розвивалася ідея орієнтації галицьких українців на Москву. Виразні

москвофільські настрої виявляються й у поетичних творах І. Гушатевича, І.

Наумовича. Л. Данькевича, І. Озаркевнча.

Під тиском дедалі міцніючої польської бюрократії Галичини ГРР

"признала відповіднішим у червні 1851 р. розв'язатися сама добровільно, не

дожидаючи примусового розв'язання"*

. Саморозпуск ГРР був тим

важливим епізодом в історії "Зорі Галицької", після якого намітився її

остаточний поворот у бік москвофільства.

1852 року редактор запровадив рубрики "Внутренныя извістія",

"Извістія иностранныя", "Смесь". Як співробітник починає виступати в

газеті Б. Дідицький, що повернувся до Львова з Відня, де співробітничав з

"Вісником для Русинов Австрийской державы".

І. Гушалевич та група авторів, що гуртуватися довкола нього,

перевели "Зорю Галицьку" на язичіє, газета втратила політичну значимість

і репрезентативність, зменшилася її популярність, скоротився тираж. На

початку 1852 року росігацення газети стає таким очевидним, що влада

вносить на адресу редакції офіційне попередження, щоб надалі під

загрозою закриття в ній не вживалися російські слова.

І. Гушалевич довів газету майже до занепаду і у її віщанні трапилася

перерва. Перше число 1853 року вігіішло лише 2 березня. І. Гушалевич

перебудував газету в напрямку її белетризації, запровадив рубрики

"Белетристика", "Кореспонденцій литературная", "Извістія

литературныя", "Библиографическія извістія", "Замечания промысельныя

и господарскія", "Всячина", "Афорисмы о народной словесности". До

кожного номера видавав додаток - "Поученія церковныя".

Франко І. Я. Азбучна війна в Галичині 1859 р. // Франко І. Я. Зібр. творів: У

50 т. - К„ 1986.-Т. 47. - С. 607.

277

Mиxайин .Л.

Проте на цен раз йому не вдалося довго протриматися біля керма

часопису. П'ятнадцятий номер 1853 року був останнім, що його йому

довелося підписувати до друку. Свій відхід від редагування він у 16 №

виправдовував тим, що "обьязанностн моего званія несоизволяют мені

даліє управляти редакцією "Зорн Галицкой". Насправді ж історики преси

припускають інші причини: "Гушалевич був усунутий від редагування за

те.

що. виступаючи проти української народної мови, необережно виказав

справжні наміри москвофілів"

Від 10 червня 1853 року (з № 16) редактором газети став Б. Дідицький.

який тоді ще не був так рішуче налаштований на москвофільство, як в

останній період свого життя. Він більш помірковано вів віщання газети і

вже цілком перетворив її з політичної на літературно-наукову, але

вирішальним чином змінити її характер не зміг. Газета стала значно більше

вміщувати літературних матеріалів, але загальний її напрямок мало чим

змінився. Час перебування на редакторській посаді І. Гушалевича та Б.

Дідіщького в історії газети можна розглядати як єдиний період. Проте від

4 серпня 1854 року Б. Дідицький тимчасово через хворобу очей змушений

був залишити журналістику, а відтак і "Зорю Галицьку".

На сторінках "Зорі Галицької" Б. Дідицький надрукував у 1853 році

переклади повісті Олівера Гольдсміта "Уекфільськіш парох", якій дав

заголовок "Отець Ігнатій", та повісті чеського прозаїка Прокопа

Хохолоушка "Змей Нотяйскіш"; крім того, було вміщено багато ліричних

віршів редактора. Головним бар'єром для сприйняття газети читачами

лишалося штучне москвофільське язичіє. За зразок поетичної творчості Б.

Дідіщького може правити його вірш "К Юлій", опублікований і (ІЗ) квітня

1853 року.

Я знал, что ты любили

Мене, давно я знал;

огда ж то мне открыла,

Як лист я задрожал.

И побежав меж горы

То пел, то скакал я;

Вознесши в небо взоры,

Сновь плакал як дитя.

Тогда уж солнце крылось;

А серденько мое

В груди так сильно билось, -

Ах сердце бедное!

Важко говорити про приналежність подібних "творів" до художньої

літератури, проте саме вони зробили ім'я Б. Дідицькому серед москвофілів.

219

Дисак Ф. Гушалевич Іван Миколайович // Українська журналістика в іменах.

- Львів. 1996. - Вип. 3. - С. 96.

278

Історія української журналістики XIX століття

І коли І. Гушалевпч звільняв посаду редактора, то він рекомендував на це

місце свого провідного автора.

Поруч з цими віршами друкувалися поетичні твори О. Пушкіна під

криптоніом "А. П." - "Зимовый вечер" - так Б. Дідицький по-своєму

перетлумачив заголовок Пушкінового вірша "Зимний вечер", І. Крилова

(криптонім "К") - "Лебедь, Рак и Щука".

З прози найбільш помітні твори, опубліковані в цей час. - оповідання

Є. Гребінки "Так иногда люди женятся" і його повість "Чайковский",

подані під криптонімом "Е. Гр." Що спонукало Б. Діднцького підписувати

криптонімами твори знаменитих авторів? Хіба що марнославна мрія

дорівнятися до них. як не рівнем своєї творчості, то хоча б своїм

криптонімом "Б. А. Д.", розміщеним серед видатних письменників.

З історичних статей відзначаються кілька перекладів І. Левицысого

польських праць "Казаки в Царьграде", "Падение Цареграда". З

оригінальних праць варта уваги лише розвідка А. Петрушевича "О

начатках первого єпископства в Галицко-русском княжестве" (№№ 6-11,

І854) та його ж "Обзор важнейших политических и церковніх

пропзшествий в Галицком княжестве в половины XII до конца XIII века",

що друкувався з перервами впродовж І853-І854 років.

З літературознавчих праць слід відзначити анонімну "Короткую

историю литературы всех словенских наречігіі", що складалася з двох

частин: історії старослов'янської та чехословацької літератур.

Газета друкувала звіти про діяльність москвофільських організацій:

Народного дому. Ставропігійського інституту. Галицько-Руської Матиці.

Була представлена місцева інформація: газета мала кореспондентів у

повітових центрах, які дописували до неї. Подавалася інформація про

життя столиці та інших провінцій країни.

Цікавими були розділи, запроваджені ще І. Гушалевичем: "Замечанія

промысельные и господарские" "Замечания лекарские", "Известія

седмичные" (тобто тижневі. - I. M.) "Известия торговельные", "Всячина".

Для прикладу наведемо уривок із "Замечаній промысельных и

господарских" від 6 квітня І853 року (№ 6):

"- Горілка - наилучшее средство освоения с собой коров. /Тогда коровы

в оборах, особливо ново прнбьівшіи. с собою бодутся и часто небеспечно

калечатся, потребно им насмаровати голову, карк и шію горілкою:

враждующіи меж собою коровы начинают тогда лизати одна другую и

потом заприязняются. - Так горілка, которая найчастше людей с собою

раздвояет, производит у коров противное действие".

В "Известиях литературных" 25 травня (№ 12) І853 року

повідомлялося таке: "После новейших статистических изследований

касательно того, по сколько книжок приходит на кождых сто жителей в

розличных державах Европы, оказалося. що в Англии, межи тем

наипросвещеншшшм народом Европы, выпадает на сто жителей только 53

книжок: в России 80; в Ишпании, Сардинии и Бельгии по 100; в Франции

129; в Италии 150: в Австрии 167; в Прусах 200; в Швеции и Норвегии по

от о