Мінєнкова Н. Болонський процес - нова філософія вищої освіти в Європі: яким бути українському конктексту реформ?
Подождите немного. Документ загружается.
Болонський процес — нова філософія виої освіти в Європі: яким
бути українському конктексту реформ?
Н. Мінєнкова, доцент кафедри політології Донецького національного університету
УДК 37.02 (477)
В статті аналізується сутність Болонських реформ в системі вищої
освіти. Автор наголошує на європейському вимірі Болонського процесу і
необхідності України слідувати саме цим шляхом, що означає реформування
системи української освіти із врахуванням особливостей Болонських змін в
країнах ЄС.
Ключові слова: Болонський процес, реформування системи української
освіти, європейська освітня політика.
В українському академічному середовищі будь_яке згадування про
Болонський процес (БП), як правило, викликає негативну реакцію. Причому
парадокс українських реалій полягає в тому, що як прихильники так і противники
Болонських реформ (БР) реально не усвідомлюють, (або не хочуть?) зрозуміти їх
зміст і сутність. Незважаючи не те, що в Україні регулярно проводяться наукові
конференції, брифінги, а українські науковці систематично приймають участь в
міжнародних заходах присвячених різним аспектам БП. Ще більше занепокоєння
викликає практика впровадження БР в Україні: адміністративні методи управління,
зростання бюрократії, скорочення аудиторних годин і головне - відсутність
належного фінансування і обумовлюють негативну реакцію викладачів і студентів.
На сучасному етапі існує різноманітна література з даної проблематики: це
монографії, де подані спроби авторів представити історію, джерельну базу БП [11,
12, 14, 17, 23], а також різнопланові наукові, публіцистичні статті [13, 22, 24], що
репрезентують різні точки зору. Переважна більшість робіт сконцентрована
навколо обговорення трьох аспектів БП: кредитно - трансферної системи
оцінювання знань студентів (ang. European Credit Transfer System, ECTS),
трьохциклічного навчання, введення Додатку до диплому європейського зразка.
Це має логічне виправдання, оскільки саме до цих реалій зводиться практика
впровадження БР в Україні. І тільки порівняно незначна кількість наукових
розробок присвячена іншим аспектам реформи. Серед таких
«малодосліджуваних» проблем слід назвати «європейський контекст» БП.
Отже, необхідність «розвіяння» різноманітних міфів навколо Болонського
процесу, пануючих в Україні, бажання запропонувати інший (на відміну від
усталеного в Україні) вимір, а також пошуки напрямків реформування української
системи освіти обумовлюють бажання автора ще раз звернутися до Болонської
теми.
Найважливіший нормативний документ БП - Болонська Декларація (БД) [9]
визначає шість основних напрямків реформування системи освіти.
По - перше, цеприйняття системи добре зрозумілих освітньо -
кваліфікаційних))рівнів, у тому числі через впровадження Додатку до диплома
європейського зразка. Реформування освітньої галузі в цьому напрямку
обумовлюється необхідністю збільшення можливостей європейців для
працевлаштування, а також підвищення конкурентної спроможності європейської
системи освіти на міжнародному рівні.
Другим напрямком визнаєтьсявпровадження системи двоциклічного
навчання. Студії I - горівня (undergraduate), що тривають за часом не менше
трьох років, з кваліфікаційним титулом, визнаним на європейському ринку праці.
Студії II - го рівня (graduate), вступ на які можливий тільки після закінчення
навчання на попередньому I - му рівні.
Третім пріоритетом реформ БД визначаєвпровадження системи кредитів
за типом ECTS)- європейської системи зарахування залікових одиниць
трудомісткості з метою сприяння мобільності всіх учасників навчального процесу.
Усунення перешкод для мобільності викладачів, студентіввиділено в БД
як окремий (четвертий) напрямок необхідних змін в системі вищої освіти. Це
означає можливість навчання і викладання за межами власної країни.
П'ятим пріоритетом визнаєтьсяпідтримка європейського співробітництва
в контексті забезпечення якості освіти, з метою розробки відповідних спільних
критеріїв методології оцінки.
Шостий напрямок - цесприяння європейським поглядам у вищій освіті,
особливо в роботі над створенням навчальних програм, співпраці між
навчальними закладами, навчанні і наукових дослідженнях.
Після прийняття Болонської декларації БП розвивається через «програми
дій», що затверджуються на міжнародних конференціях кожні два роки. Перша
така конференція відбулася в 2001 р. в Празі. Визначальними рішеннями
празького самміту були: прийняттяконцепції «навчання протягом усього життя
(система безперервної освіти)». Сутність в створенні нової моделі освіти, яка б
не мала вікових і кваліфікаційних обмежень. І це не просто зниження віку для
навчання громадян, а саме підвищення освітньої активності осіб після закінчення
навчання. Проведення реформ в такому напрямку обумовлюються економічними,
політичними трансформаціями, які не мали успіху без реформування системи
освіти, а також демографічною ситуацією в європейських країнах, зокрема,
«старінням людського потенціалу». Крім того, міністри відзначили
необхідністьпосилення ролі ВУЗів й особливо студентів в створенні
Європейського Простору Вищої Освіти)через підвищення їх ролі в організації і
управлінні навчальним процесом в університетах та інших навчальних закладах.
Серед нових напрямків БП також було названо сприяння привабливостіЗони
європейської вищої освіти поза межами Європи)[25].
Наступного разу міністри освіти зібралися в 2003 р. в Берліні. В
Берлінському комюніке новими аспектами БП визначалися
необхідністьрозширення двоциклічної системи освіти до трьохциклічної)(студії
докторські), а такожрозвиток міждисциплінарної освіти)[8]. Останній напрямок
реформ обумовлювався тим, що для вирішення сучасних проблем людина
повинна бути обізнаною в багатьох сферах і моністичний підхід не може бути
принципом підготовки спеціалістів, крім того, міждисциплінарна методика навчання
значно розширює можливості кожної людини знайти працю, реалізувати свій
потенціал.
В 2005 р. зустріч відбулася в Бергені, де визначальними рішеннями
Бергенського саміту булоприйняття єдиної структури кваліфікаційних
рівнів)Зони європейської вищої освіти з обов'язковою розробкою національних
структур кваліфікаційних рівнів до 2010 року. Початок робіт із цього питання
визначався на 2007 р., крім того наголошувалося на важливості розвитку
«зовнішнього виміру» БП, тобто взаємодії між Зоною європейської вищої освіти та
іншими частинами світу [7].
Наступна конференція проходила в 2007 р. в Лондоні. Головні рішення
стосувалися обговореннядосягнень в сфері забезпечення якості освіти в Європі,
позитивні відзиви отримала ініціативапроведення щорічних Європейських
форумів та створення Реєстру агенцій із забезпеченням якості європейської
вищої освіти, були визначені пріоритети на 2009 р. та стратегічна мета
перетворення Болонського процесу в Єдиний Простір Вищої Освіти після 2010
р.)[20].
Останній, шостий самміт пройшов в Льовені та Льован - ля - Ньові 28-29
квітня 2009 р. і у під_ сумковому комюніке зазначалося, що у сучасній кризовій
ситуаціїдержавне та суспільне інвестування (public investment) у вищу освіту
має першочерговий пріоритет і саме Болонський процес створює умови)аби
учні (learners) могли бути мобільними, а інституції - приваблювати студентів та
дослідників з інших континентів [19].
Отже, нормативна база дозволяє трактувати Болонський процес як
міжурядову європейську реформу системи освіти з метою підвищення її якості,
конкурентоспроможності, переорієнтації на потреби сучасної економіки.
Стратегічна мета Болонського процесу полягає в створенні до 2010 р. - через
узгодження загальних засад організації і функціонування системи освіти -
Європейського Простору Вищої Освіти. Особливу увагу хотілося би звернути саме
на «європейській вимір» БП. Вже в Болонській Декларації наголошується на
визначній ролі знань в сучасному процесі інтеграції Європи. Слід також зазначити,
що хоча БР спрямований на освітню галузь, сама ініціатива створення
Європейського Простору Вищої Освіти має значною мірою характер політичний і
представляє спільну реакцію країн Європи на глобальні зміни в світі. Саме тому
БП, на наш погляд, необхідно розглядати в двох контекстах. В межах першого,
який сьогодні охоплює 46 країн, всі документи БП мають рекомендуючий характер.
Другий охоплює членів Європейського союзу, де реформування системи освіти
відбувається через прийняття додаткових положень і рішень, юридична сила яких
може мати і статус закону для країн ЄС.
Розглянемо основні напрямки європейської освітньої політики.
Сутність реформи освітнього простору в межах ЄС визначається
Лісабонською стратегією, прийнятою в березні 2000 р. [5] мета якої полягає на
перетворенні до 2010 р. економіки Європи на найконкуренто - спроможнішу та
найдинамічніше в світі. Одним із головних механізмів досягнення цієї мети
визначається: швидкий перехід до нового типу економіки, що базується на
знаннях. Для того, щоб реалізувати ці амбітні рішення, Рада Європи на засіданні в
Барселоні (березень 2002 р.) пропонувала всім країнам членам ЄС до 2010 р.
збільшити державні видатки на освіту і науку до 3% (розповсюдженим в ЕС було
1,93% ВВП) [2, 19].
Важливим кроком для формування європейського бачення освітньої
реформи був також опублікований Європейською Комісією в лютому 2003 р.
документ «Роль університетів в Європі знань» (The role of the universities in the
Europe knowledge) [3]. Слід зазначити, що це був першій за 10 років документ,
виданий Європейською Комісією і безпосередньо присвячений проблемам вищої
освіти. В ньому наголошувалося, що університети відіграють ключову роль в
суспільстві, де відбувається процес створення економіки з опорою на знання і
саме університети є центрами створення цих знань та їх передачі в процесі
навчання.
Практичним здійсненням освітньої реформи в межах Європейського союзу
стала Європейська структура кваліфікацій для ціложиттєвого навчання (ЄСК)
(European Qualifications Framework for lifelong learning - EQF) прийнята
Європейським Парламентом та Радою ЄС в квітні 2008 р.
Основними принципами нової структури освітніх кваліфікацій були
визначені:
а) запровадження в межах ЄС уніфікованих восьми рівнів від базової
середньої освіти до третього циклу вищої освіти,
б) оцінка кваліфікацій не за «входовими ресурсами» навчання
(learninginputs), тобто тривалістю освіти, типом інституції, країною чи регіоном, де
було здобуто освіту тощо, а за результатами навчання (learningoutputs), тобто
конкретними знанням та навичками, які здобула особа [1].
Перехід країн Європейського Союзу на нову Європейську систему
кваліфікацій (ЄСК) не суперечить Болонському процесу, більш того, повністю
узгоджується із триступеневою структурою вищої освіти. Однак ЄСК охоплює
ширше коло типів навчання (середня освіта, неформальне та позаформальне
навчання, професійне навчання тощо). Шостий рівень ЄСК відповідає першому
циклу вищої освіти за Болонською структурою (бакалаврський рівень); сьомий
рівень ЄСК - другому циклу (магістерський рівень), восьмий рівень - третьому
циклу (докторський рівень) [16]. Відповіднодо рекомендацій, ухвалених
Європейським Парламентом, держави_члени ЄС мають пов'язати свої національні
системи кваліфікацій із ЄСК не пізніше 2010 року. До 2012 року освітні сертифікати
та дипломи, видані в державах - членах ЄС, повинні містити інформацію про
рівень освіти відповідно до класифікації ЄСК.
У грудні 2007 р. Європейська Комісія, пропонуючи своє бачення подальшого
розвитку «Лісабонської стратегії ЄС», зазначила, що «навчання за кордоном є
важливим стимулом для особистісного розвитку та поліпшення мовних навичок», і
за певний час воно має стати «стандартним елементом університетської освіти».
Фактично, це означає, що навчання протягом кількох семестрів чи навіть років за
кордоном поступово стає неодмінним елементом університетської освіти
європейського студента [22].
Мовне розмаїття є символом та проявом різноманітної ідентичності сучасної
Європи. Ефективне реформування системи європейської освіти не можливо без
проведення відповідної мовної політики, оскільки мова є головним засобом
комунікації, а також механізмом посилення конкурентоспроможності європейського
бізнесу з потужними компаніями Азії та Латинської Америки. Відповідно до
висновків експертів Європейського бізнесового форуму, працівники нових економік
Азії та Латинської Америки дедалі частіше поєднують високий рівень
професіоналізму із знаннями кількох іноземних мов, що створює для них
конкурентні переваги на ринку [18]. Болонські документи, на жаль, не
визначаютьчіткої мовної стратегії для учасників БП. Проте, в межах
Європейського Союзу дедалі частіше звучать пропозиції побудувати таку модель
освіти, за якою європеєць, окрім рідної мови, знав би принаймні дві інші (mother
tongue plus two).
Для координації дій європейських інституцій у сприянні вивченню мов
Європейська Комісія створила спеціальну робочу групу за участю провідних
європейських інтелектуалів, очолювану французько_ліванським письменником
Аміном Маалуфом. На думку інтелектуалів, двосторонні зв'язки між будь_якими
двома країнами ЄС мають підтримуватися передусім мовами цих двох країн, а не
якоюсь іншою мовою. Також, відповідно до рекомендацій групи, ЄС має сприяти
дедалі інтенсивнішому впровадженню ідеї «засвоєної мови» (personal adoptive
language) - своєрідної «другої рідної мови», що має бути елементом освіти та
професійного життя кожного європейця [15].
Наступним напрямком європейської освітньої політики є акцент на свободі
навчання. Гумбольдтівська модель університету, що донедавна панувала в
континентальній Європі будувалася на принципі двох свобод: викладання та
навчання. Свобода викладання означала можливість викладача автономно
вибирати методологічну базу, напрямок та зміст лекцій. Свобода навчання, тобто,
власне свобода студентського вибору, передбачала передусім свободу у
визначенні дисциплін, семінарів та здатність студента автономно формувати свій
навчальний план. Відповідно до гумбольдтівської моделі, студент міг вибирати
семінари, які він хотів відвідувати і навіть до певного часу поєднувати у своєму
навчальному плані абсолютно різні дисципліни: право та філософію, біологію та
літературу.
Однак, що суттєво відрізняє Болонську реформу від гумбольдтівської - це
певне послаблення свободи викладача і ще більше посилення свободи студента,
зокрема географічної. До Болонських змін європейський студент міг формувати
свій навчальний план між кількома університетами. Ця практика була особливо
поширена в Німеччині із її розмаїттям університетських містечок. Нині ж ця
свобода формування долає межі окремої країни і поширюється на весь
Європейський Союз. Завдяки гармонізації освітніх рівнів та системи взаємозаліку
кредитів студент зможе формувати свою освіту між кількома університетами з
різних країн.
Враховуючи існування двох контекстів Болонського процесу, широкого, що
охоплює 46 країн, і вузького в межах Європейського Союзу, вважаємо доцільним
наголосити, що в Україні впровадження БП повинно відбуватися саме із
врахуванням досвіду реформування системи країн Європейського Союзу.
Обумовлюється це:по - перше, потребою корінних змін в національній системі
освіти, оскільки діюча в Україні модель освіти була успадкована від радянського
минулого і не відповідає викликам сучасності, перш за все тому, що є
орієнтованою на єдиного роботодавця і споживача «продукту освіти» - державу.
При такій конструкції держава через відповідні структури - в Україні це
Міністерство освіти і науки, перетворилася на монополіста, нехтуючи інтересами
інших гравців, зацікавлених в якості освіти. Нова альтернативна модель повинна
орієнтуватися щонайменш на чотири основних суб'єкти: державу, приватний
сектор, як один із головних роботодавців, студентів і викладачів.По - друге,
впровадження європейської моделі БП надає Україні реальні можливості
інтегруватися в культурно_освітній простір ЄС. На сучасному етапі освіта все
частіше розглядається як основний компонент процесу європейської інтеграції,
оскільки саме через освіту можливо «вселити відчуття спільної європейської
ідентичності і спільної європейської мети» [24]. В цьому контексті цікаво
відзначити, що в Україні найактивніше ідею євроінтеграції підтримує молодь.
Серед людей 18-29 років найбільша частка (порівняно з іншими віковими групами)
відчувають себе європейцями та висловлюють переконання, що і вони особисто, і
Україна в цілому виграють від вступу до ЄС [26, с. 37]. Отже, активна участь
України в реалізації БР реально наблизить нашу країну до її членства в ЄС.
Підсумовуючи, хотілося б наголосити на наступних визначальних моментах:
По - перше, Болонський процес слід трактувати як структурну і змістовну
реформу системи освіти в Європі із стратегічної метою побудування до 2010 р.
Єдиного Європейського Простору Освіти, а також підвищення якості і
конкурентоспроможності освітньої галузі Європейського континенту.
По - друге, незважаючи на широку географію, Болонська реформа має чітко
виражений європейський вимір. Це означає визнання пріоритетною цінністю
спільної європейської ідентичності перш за все знань, а їх «вільний рух» -
основним чинником об'єднання Європи на сучасному етапі.
По - третє, БП має два контексти: широкий (всі 46 країн) і вузький (27 країн
ЄС). Через європейські інспірації нашої держави і пошуки дієвих шляхів
європейської інтеграції Україна повинна активно вивчати досвід реформування
системи освіти в країнах ЄС і реально, а не формально* впроваджувати Болонську
модель освіти за зразком держав Євросоюзу.
В статье анализируется сущность Болонских)реформ в системе
высшего образования. Автор)делает акцент на европейском контексте
Болонского процесса и необходимости для Украины следовать данным путем,
что означает реформирование системы украинского образования с
учетом)особенностей Болонских изменений в странах ЕС.
Ключевые слова: Болонский процесс, реформирование системы
украинского образования,
европейскаяобразовательнаяполитика.
In this article the main point of Bologna processes) in the system of higher
education is analyzed. The
author emphasize on the European measure of Bologna process and the necessity for
Ukraine to follow this
way, what means the need to reform Ukrainian educational system considering features
of Bologna changes
in EC countries.
Key words: Bolonskij process, reforming ofsystem of the Ukrainian education,
the Europeaneducational politics.