25
Наприклад, якщо експозиція має історичний характер, то моделювання минуло-
го здійснюється за допомогою музейних предметів — експонатів, які є своєрідними
трансформаторами суспільних та політичних відносин.
І тут важлива роль належить саме музейному працівнику, який, розміщуючи речі в
експозиції, повинен чітко визначити і спрогнозувати енергетичні, просторово-часові,
смислові властивості кожного музейного предмету. Відвідувач, купивши вхідний квиток,
не отримує матеріального продукту, але у нього залишаються враження, якими він може
поділитися з іншими людьми — потенційними споживачами. Вони у свою чергу, відвіда-
вши музей, теж отримають естетичне, емоційне враження та духовне збагачення.
Включена безпосередньо в музейне середовище річ, яка стала музейним предме-
том, отримує функції «носія історії», перетворюється в процесі музейної комунікації в
«предмет-слово», «предмет-символ», «предмет-знак». Згодом починає працювати меха-
нізм впливу музейного предмету на свідомість відвідувача.
«Предметом-знаком» можна вважати виставку «Сорочка одного села». За основу
були взяті сорочки Городенківщини, що відображають глибинні пласти народної куль-
тури, коріння якої сягає дохристиянських часів. Орнамент окремих сорочок зберіг
традиції часів Київської Русі.
Механізм впливу експонату на відвідувача неможливий без посередника — музей-
ного працівника, який проводить екскурсію. Проведення екскурсії не зводиться лише
до передачі певних знань і донесення їх до відвідувачів. Мистецтво екскурсовода поля-
гає у поєднанні нових знань з тими, які людина вже має.
Перевага і сила методики проведення екскурсійного впливу полягає в тому, що
отримана інформація в процесі екскурсії засвоюється, коректується, порівнюється і
стає власністю одержувача цієї інформації. Найбільш ефективно цей процес відбува-
ється у випадку, коли розповідь підкріплена володінням ораторського мистецтва, мі-
мікою, жестами, зовнішнім виглядом, костюмом тої чи іншої епохи, про яку говорить
екскурсовод. Все це значно підсилює змістове навантаження інформації.
Але кому ми передаємо цю інформацію? Що це за люди? Що вони шукають у музеї?
Користуючись термінологією психолога М. Коваля, назвемо п’ять груп відвідувачів
за способом сприйняття музейної інформації.
«Знавці» — відвідувачі, які добре знають не лише історію, але й мають уявлення про
цінність музейних предметів, відчувають специфіку закладу. В основному їх цікавлять
речі і документи з точки зору їхньої історичної характеристики.
«Любителі» виділяють під час огляду експонати, чимось значимі для них і нетипові
порівняно з іншими. Найчастіше це речі або документи, пов’язані з відомими особами,
їхнім життям. «Любителі» часто нарікають на свої недостатні знання і зацікавлені в до-
даткових поясненнях, тому часто задають запитання.
«Нігілісти» досить критично налаштовані. Вони шукають і часто знаходять хиби у
змісті експозиції, але не хочуть або не вміють угледітись в експозицію, часто кажуть,
що їм сумно, а довкруги сіро.
«Ритуальні» всім захоплюються. «Тут усе так гарно, усе цінне», — кажуть вони, але не
можуть назвати конкретних експонатів, погано уявляють, чому присвячена експози-
ція. Прикладом можуть служити записи у книзі відгуків: «Нам усе сподобалося», «У вас
гарно», «Сподобався розділ, де все старе».
«Спринтери» нічого не кажуть конкретно. Вони, в основному, пробігають по музею і
мотивують свій прихід так: «Прийшли подивитися, що у вас є».
Вивчення мотивів відвідування музеїв дозволяє використати потенційні можли-
вості експозиції, скласти нові, нереалізовані проекти та плани. Тому, поряд з питан-
ням про специфіку впливу музею, постає проблема ефективності музейної комуніка-