Павликевич М.Й Телекомунікаційні мережі ч2. Мережі ІР

Подождите немного. Документ загружается.

2. Мережі IP.

_______________________________________________________________________________________

___________________________________________________________________________________________________

М. Павликевич. Телекомунікаційні мережі. Навчальний посібник для студентів спеціальності

"Інформаційні мережі зв'язку, 2009.

Маршрути за замовчуванням (default routes), разом з ICMP-повідомленнями типу

“переспрямування” (ICMP redirect), є потужними засобами IP-роутінгу. Можливість задавати

маршрути до мереж, і не задавати маршрути окремо для кожного з комп’ютерів у цих мережах,

дозволяє значно зменшити розміри таблиць роутінгу, а також час пошуку в них. Впровадження

маршрутів за замовчуванням дозволяє також спростити початкову (ініціалізаційну) таблицю роутінгу

для звичайних робочих станцій, де вказується лише один запис - маршрут за замовчуванням. Далі

протягом роботи станції таблиця може поповнюватися новими значеннями, тим самим збільшуючи

знання станції про маршрути в мережі.

Використання маршрутів за замовчуванням базується на методі роутінгу з наступним

стрибком (next-hop routing). Комп’ютер, який генерує IP данограму, передає її роутеру (default

router), який не обов’язково безпосередньо під’єднаний до мережі, де знаходиться призначення, але

(припускаємо) міститься ближче до неї, ніж будь-який інший роутер.

Для попереднього прикладу можна використати маршрут за замовчуванням. Наприклад,

таблиці маршрутизації робочих станцій A, B, D і E мають запис про маршрут за замовчуванням,

скерований на роутер R. При цьому станції А та В можуть не знати про існування мережі Net 1.

Також для станцій D і E мережа Net 0 може бути невідома. Вигляд таблиць роутінгу для станцій та

роутера, показаних на рис.6.4, такий:

Вузол

Призначення

Мережн

а маска

Шлюз

Інтерфейс

0.0.0.0

200.1.2.1

200.1.2.2

200.1.2.0

255.255.255.0

200.1.2.2

0.0.0.0

200.1.2.1

200.1.2.3

200.1.2.0

255.255.2

55.0

200.1.2.3

200.1.2.0

255.255.255.0

200.1.2.1

200.1.3.0

255.255.255.0

200.1.3.1

0.0.0.0

200.1.3.1

200.1.3.2

200.1.3.0

255.255.255.0

200.1.3.2

0.0.0.0

200.1.3.1

200.1.3.3

200.1.3.0

5.255.255.0

200.1.3.3

6.3. Використання протоколу ICMP для маршрутизації

В процесі роутінгу використовується також протокол ICMP. Наприклад, коли роутер отримує

IP-данограму, яку він не може доручити, то у відповідь до джерела він генерує ICMP-повідомлення

про помилку “комп’ютер недосяжний”. Це може спричинене як тимчасовою відсутністю зв’язку

роутера з необхідним напрямком, так і відсутністю необхідного маршруту в таблиці роутінгу (у

випадку, коли відсутній запис маршруту за замовчуванням).

Ще один випадок використання ICMP - це генерування роутером ICMP-повідомлення про

переспрямування вибраного маршруту. Таке повідомлення генерується тоді, коли IP-данограма,

надіслана до цього роутера, повинна була бути вислана до іншого роутера.

ICMP-повідомлення про переспрямування можна з’являється у мережі лише тоді, коли

станція має вибір з двох або більше роутерів і внаслідок неповноти таблиці роутінгу висилає IP-

данограму до невірного роутера (часто до роутера за замовчуванням). Розглянемо рис. 6.5, де

показано робочу станцію A та два роутери R1 і R2, під’єднані до мережі Net 0. Саме при такій

конфігурації можна побачити ICMP-повідомлення про переспрямування. Додатковою умовою є те,

що станція A має встановлений маршрут за замовчуванням до роутера R1, та в її таблиці роутінгу

відсутній запис, який скеровував би до роутера R2 данограми, адресовані до мережі Net 1.

Відсутність такого запису може бути виправдана бажанням максимально спростити конфігурацію

робочих станцій, в якій, наприклад, вказується тільки роутер за замовчуванням. Тоді процес

визначення маршруту відбувається у такій послідовності:

1) Робоча станція A, не знайшовши в таблиці роутінгу запису для маршруту до станції, яка

міститься у мережі Net 1, користується маршрутом за замовчуванням і пересилає IP-данограму до

роутера R1.

2. Мережі IP.

_______________________________________________________________________________________

___________________________________________________________________________________________________

М. Павликевич. Телекомунікаційні мережі. Навчальний посібник для студентів спеціальності

"Інформаційні мережі зв'язку, 2009.

Рис. 6.5. Приклад ICMP-повідомлення про переспрямування.

2) Роутер R1, маючи повнішу таблицю маршрутизації, ніж станція A, знає, що маршрут до мережі

Net 1 пролягає через R2, і тому пересилає йому цю данограму.

3) Оскільки R1 відіслав IP-данограму через той самий мережний інтерфейс 200.1.2.1/24, від якого

він її прийняв, то робиться висновок, що пакет непотрібно було надсилати до R1, а до роутера R2,

який розташований у тій самій підмережі, що й R1. Тому R1 генерує ICMP-повідомлення про

переспрямування, де вказує, куди повинна бути вислана IP-данограма.

За допомогою таких ICMP-переспрямувань комп’ютер, який їх отримує, модифікує свою таблицю

маршрутизації, що в подальшому призведе до правильного вибору таких маршрутів. На основі

отриманих ICMP-переспрямувань станція може створювати в таблиці маршрутизації записи про

маршрути як до поодиноких призначень (комп’ютери), так і до мереж (роутер генерує

переспрямування для мережі, коли йому відома її структура). Це дозволяє станціям поступово,

звертаючись до різних призначень, побудувати повнішу таблицю маршрутизації.

Наведемо декілька правил що стосуються ICMP-переспрямувань:

 ICMP-переспрямування генеруються тільки роутерами і ніколи не генеруються станціями;

 ці переспрямування призначені виключно для станцій, а не для роутерів;

 не дозволяється модифікація таблиці роутінгу станції одночасно як ICMP-

переспрямуваннями, так і протоколами роутінгу.

Перш ніж роутер згенерує ICMP- переспрямування, він здійснює такі перевірки:

 вихідний мережний інтерфейс повинен дорівнювати вхідному, а також призначення для

ICMP-переспрямування має безпосередньо міститися у тій самій мережі, що й роутер;

 маршрут, який використовується для вихідної данограми, не повинен був бути створений або

модифікований ICMP- переспрямуванням, а також бути ідентичним до маршруту за

замовчуванням для даного роутера;

 данограма, для якої генерується ICMP-переспрямування, не повинна використовувати

додаткову послугу IP під назвою точний примусовий маршрут або роутінг від джерела

(source routing);

 роутер повинен бути сконфігурований так, щоб було дозволено генерацію ICMP-

переспрямувань.

Крім того, робоча станція, яка прийняла ICMP-переспрямування, здійснює ряд перевірок, перш

ніж модифікувати свою таблицю роутінгу:

 новий (той, на який вказує ICMP-переспрямування) роутер повинен міститися у тій самій

мережі (підмережі), що й робоча станція;

 ICMP-переспрямування не може скеровувати маршрут до того роутера, який згенерував це

переспрямування;

 маршрут, який модифікується, не повинен бути прямим маршрутом.

2. Мережі IP.

_______________________________________________________________________________________

___________________________________________________________________________________________________

М. Павликевич. Телекомунікаційні мережі. Навчальний посібник для студентів спеціальності

"Інформаційні мережі зв'язку, 2009.

Незважаючи на значну перевагу ICMP-переспрямувань для мереж порівняно з

переспрямуваннями до окремих станцій, роутери не повинні використовувати перших без мережних

масок. Це частково пов’язане з розбиттям мереж на підмережі, оскільки адресу підмережі без маски

важко відрізнити від адреси конкретного комп’ютера.

Ще одним методом модифікації таблиць роутінгу станцій є ICMP-повідомлення, призначені

для виявлення роутерів. Наприклад, станція, яка тільки що увімкнулася та має лише маршрут за

замовчуванням, починає генерувати ICMP-повідомлення “запит роутера” до всіх або до групи

станцій у мережі (повідомлення broadcast або multicast). Один або декілька роутерів відповідають

своїми ICMP-повідомленнями “оголошення роутера”, в яких міститься інформація про вміст їх

таблиць маршрутизації. Додатково роутери періодично генерують ці ICMP-повідомлення до всіх або

до групи станцій. Це дозволяє станціям, які прослуховують середовище та чекають на інформацію

про маршрути, постійно поновлювати свої таблиці маршрутизації, однак цей метод не знайшов

широкого практичного застосування.

6.4. Статичний роутінг та організація підмереж

6.4.1. Під’єднання окремого вузла до роутера WAN

Приймемо, що вузол має IP-адресу 210.20.30.45, а роутер WAN – адресу 199.99.88.77

(рис.6.6).

Рис. 6.6. Під’єднання станції до WAN.

Для вузла A можна використати мережну маску 255.255.255.255, що означатиме відсутність інших

вузлів у локальній мережі, і що шлюз встановлено на 199.99.88.77. Для вузла A також повинен бути

встановлений маршрут за замовчуванням, що забезпечує маршрут для всіх пакетів, призначення яких

не відповідає жодним визначеним входам таблиці роутінгу. Тоді таблиці роутінгу для вузла і роутера

мають такий вигляд:

Вузол

Адреса мережі

Мережн

а маска

Шлюз

Інтерфейс

0.0.0.0

199.99.88.77

210.20.30.45

Роут

ер

WAN

210

.20.30.45

255.255.255.255

199.99.88.77

Інші належні входи

Роутінг для вузла G (роутера WAN) дуже залежить від контексту і вказаний вхід є тільки прикладом.

Мережна маска із усіх “1” (255.255.255.255) у цьому випадку використовується тільки для того, щоб

дозволити пакетам, призначеним до 210.20.30.45, бути скерованими до вузла A, хоч може бути ще

253 інші вузли, сполучені подібним чином у цій мережі класу C з мережною адресою 199.99.88.0.

Коли конфігурація стеку протоколів TCP/IP запитує про шлюз за замовчуванням, задання

199.99.88.77 може спричинити, що вхід за замовчуванням 0.0.0.0 може бути доданий автоматично.

Він повинен бути доданий вручну, якщо із певних міркувань стек не запитує про це. Особливі методи

конфігурування стеку протоколів детальніше пояснено в наступному прикладі.

2. Мережі IP.

_______________________________________________________________________________________

___________________________________________________________________________________________________

М. Павликевич. Телекомунікаційні мережі. Навчальний посібник для студентів спеціальності

"Інформаційні мережі зв'язку, 2009.

6.4.2. Стандартна керована конфігурація роутера

Розглянемо стандартну конфігурацію для керованого роутера у розташуванні замовника.

Вважаємо, що всі станції замовника, які використовують послуги Internet, безпосередньо під'єднані

до тієї ж фізичної LAN, що й керований роутер (рис. 6.7).

Рис. 6.7. Під’єднання локальної мережі до Internet.

Стандартна конфігурація характеризується так:

 окрема IP-підмережа на LAN-порті роутера замовника;

 всі IP-адреси, виділені замовнику, відносяться до цієї підмережі;

 LAN-порт роутера замовника має найменшу (не широкомовну) адресу в підмережі;

 на LAN-порті відсутній динамічний роутінг;

 роутер замовника не має статичних маршрутів.

Наприклад, нехай замовник отримав діапазон IP-адрес від 192.168.1.32 до 192.168.1.63 від

провайдера, тоді стандартна конфігурація виглядає так:

Підмережа на LAN

порті

роут

ера замовника

192.168.1.32

Під

мережн

а маска для LAN

порта

роут

ера

255.255.255.224

адреса LAN

порта

роут

ера

192.168.1.33

адреси ст

анцій замовника

192.168.1.34 ...

192.168.1.62

Під

мережн

і маски станцій замовника

255.255.255.224

Між

мережн

ий інтерфейс (шлюз) за

замовчуванням для станцій замовника

192.168.1.33

Примітка: якщо вимоги замовника не забезпечені цією стандартною конфігурацією, то він повинен

зробити спеціальний запит до провайдера на зміну конфігурації керованого роутера. В ідеальному

випадку це повинно бути зроблене перед встановленням керованого роутера, щоб не затримувати

встановлення послуг. Часто неможливо внести зміни в конфігурацію керованого роутера після його

встановлення.

2. Мережі IP.

_______________________________________________________________________________________

___________________________________________________________________________________________________

М. Павликевич. Телекомунікаційні мережі. Навчальний посібник для студентів спеціальності

"Інформаційні мережі зв'язку, 2009.

6.4.3. Під’єднання локальної мережі до роутера WAN

Використаємо топологію мережі, зображену на рис. 6.8, де одна локальна мережа (LAN)

під’єднана до Internet. Цей приклад також ілюструє використання різних мережних масок для

уворення двох підмереж класу C.

Рис. 6.8. Під’єднання локальної мережі до WAN.

Відзначимо, що віддалений роутер WAN може мати IP-адресу поза локальною мережею класу C і в

цьому випадку локальний WAN-інтерфейс звичайно може мати IP-адресу від тієї ж мережі, що й

віддалений WAN-роутер. У цьому випадку, як показано нижче, поділ на підмережі не є необхідний,

доки до WAN-роутера не під’єднується понад один локальний сегмент.

Вузол A – це одна із багатьох станцій у Ethernet-сегменті Net 0. Вузол (роутер) Z – це шлюз

від цього сегменту Ethernet до роутера Internet-провайдера G. Інші станції в локальній мережі

позначені літерами від B до Y, але не будуть розглядатися у цьому прикладі, бо їх настроювання

подібне до станції A.

У даному випадку потрібні тільки дві підмережі, тому необхідно виділити лише один біт від

адресного простору станцій. Тоді мережна маска має вигляд 255.255.255.128 (або FFFFFF80 у

шістнадцятковій формі), тобто останній байт має двійковий вигляд 10000000. Для мережі виділена

мережна адреса 210.20.30 (або D214E), тому вона може використати такі адреси підмереж:

Мережа

№

адреса підмережі

(у децимальній

формі)

адреса підмережі

(у двійковій формі для

останнього байта)

210.20.30.0

210.20.30.

0000000]

210.20.30.

128

210.20.30.[1

0000000]

Сім останніх бітів можуть бути використані для номерів станцій, що дає по 126 адрес вузлів у кожній

підмережі (всі “0” та всі “1” зарезервовані):

Мережа

№

Діапазон адрес

від

до

210.20.30.1

210.20.30.126

210.20.30.129

210.

20.30.254

2. Мережі IP.

_______________________________________________________________________________________

___________________________________________________________________________________________________

М. Павликевич. Телекомунікаційні мережі. Навчальний посібник для студентів спеціальності

"Інформаційні мережі зв'язку, 2009.

IP-адреси та мережні маски для кожного інтерфейсу такі:

Інтерфейс

адреса

Мережн

а маска

Вузол

210.20.30.1

255.255.255.128

Вузол

Z (Net 0)

210.20.30.126

255.255.255.128

Вузол

Z (Net 1)

210.20.30.200

255.255.255.128

Таблиці роутінгу для кожного вузла можуть бути заповнені наступним чином (адреса призначення

0.0.0.0 вказує маршрут за умовчанням, якщо не вказані інші особливі маршрути):

Вузол

Адреса

мережі

Мережн

а маска

Шлюз

Інтерфейс

0.0.0.0

210.20.30.126

210.20.30.1

210.20.30

255.255.255.128

210.20.30.1

0.0.0.0

210.20.30.254

210.20.30.200

210.20.30.0

255.255.255.128

210.20.30.126

210.20.30.128

255.255.255.128

210.20.30.200

210

.20.30.0

255.255.255.0

210.20.30.200

210.2

0.30.254

Інші належні входи

6.4.4. Ієрархічний розподіл адрес класу C

Для більш ефективного використання адрес класу C в Internet-спільноті ці адреси ієрархічно

діляться для підмереж від сервіс-провайдера до організації. Останні розподіляють підмножини IP-

адрес сервіс-провайдера; їх називають безкласовими адресами.

Розглянемо приклад мережі малої організації, яка складається із двох Ethernet-сегментів,

під’єднаних до надавача послуг Internet, з використанням роутера WAN, який емулює додатковий

мережний сегмент (рис. 6.9).

Рис. 6.9. Під’єднання локальних мереж до роутера WAN.

Надавач послуг виділив різні адреси класу C для своїх користувачів. Дана конкретна організація

отримала мережну адресу 210.20.30, а адреса інтерфейсу роутера з боку провайдера дорівнює

210.20.30.254. На рисунку останній байт IP-адрес додатково показаний у двійковому вигляді, щоб

виразніше показати мережну підадресацію.

Якщо б організація мала один комп’ютер, наприклад, C, і наявний для використання цілий C-

клас адрес, тоді IP-адреса для станції C могла б бути довільною в діапазоні від 210.20.30.1 до

210.20.30.253, а шлюз за умовчанням мав би адресу 210.20.30.254 з мережною маскою 255.255.255.0.

Однак коли наявні дві мережі та сполучення “пункт-пункт” до WAN, яке теж трактується як мережа,

то адреса класу C мусить бути поділена на підмережі. Це здійснюють, використовуючи один або

2. Мережі IP.

_______________________________________________________________________________________

___________________________________________________________________________________________________

М. Павликевич. Телекомунікаційні мережі. Навчальний посібник для студентів спеціальності

"Інформаційні мережі зв'язку, 2009.

більше бітів, котрі звичайно належать адресам станцій, як мережну частину адреси, таким чином

розширюючи її розмір. У даному випадку мережна адреса 210.20.30 може бути розширена до

чотирьох мереж, а мережна маска змінена на 255.255.255.192, що відображає додаткове використання

двох бітів для мережної частини в IP-адресі. Строго кажучи, коректними є тільки підмережі з двома

або більше додатковими бітами у масці, а будь-яка підмережа із всіма нулями або всіма одиницями у

підмережній частині адреси некоректна. Однак у багатьох реалізаціях протоколів TCP/IP дозволяють

відхилення від цих обмежень, що веде до помітної ощадності при використанні адрес.

Оскільки мережна маска має значення 255.255.255.192 (або в шістнадцятковій формі

FFFFFFC0), а мережна адреса організації – 210.20.30 (тобто D2141E), то можна використовувати такі

чотири мережні адреси:

Мережа № IP-адреса мережі

адреса мережі

з двійковим поданням

оcтаннього байта

210.20.30.0

210.20.30.

[00

000000]

210.20.30.64

210.20.30.

[01

000000]

210.20.30.128

210.20.30.

[10

000000]

210.20.30.192

210.20.30.

[11

000000]

Це дозволяє використати шість останніх бітів для номерів вузлів, що дає 62 адреси станцій на мережу

(всі “0” та всі “1” зарезервовані). Тому коректні такі адреси для станцій:

Мережа

№

Діапазон адрес

від

до

210.20.30.1

210.20.30.62

210.20.30.65

210.20.30.126

210.20.30.129

210.20.30.190

210.20.30.193

210.20.30.254

У цьому прикладі мережа № 2 зарезервована для майбутнього використання.

IP-адреси та мережні маски для кожного інтерфейсу такі:

Інтерфейс

адреса

Мережн

а маска

Вузол

210.20.30.1

255.255.255.192

Вузол

210.20.30.2

255.255.255.192

Вузол

C (AB)

210.20.30.10

255.255.255.192

Вузол

(DE)

210.20.30.70

255.255.255.192

Вузол

(WAN)

210.20.30.200

255.255.255.192

Вузол

210.20.30.81

255.255.255.192

Вузол

210.20.30.82

255.255.255.192

Вузол G

210.20.30.254

255.255.255.192

Таблиці роутінгу будуються для кожного вузла таким чином. У полі “Адреса мережі”

вказують адреси всіх мереж, до яких сконфігуровані маршрути від даного вузла. При цьому адреса

0.0.0.0 вказує призначення за замовчуванням, тобто якщо для певного пакету жодні інші конкретні

маршрути не сконфігуровані, то призначення за замовчуванням є тим, до якого можна висилати цей

пакет, вважаючи, що воно здатне переслати його до потрібної станції або до інших роутерів вздовж

визначеного шляху. Поле “Мережна маска” вказує маску, яку слід вживати для відповідної адреси

мережі (для адреси за замовчуванням вона завжди дорівнює 0.0.0.0). “Шлюз” вказує, куди (за якою

адресою призначення) слід безпосередньо скерувати пакет, а “Інтерфейс” – через який інтерфейс

даного вузла слід його вислати. Вигляд таблиць роутінгу для станцій у даному прикладі показано

нижче.

2. Мережі IP.

_______________________________________________________________________________________

___________________________________________________________________________________________________

М. Павликевич. Телекомунікаційні мережі. Навчальний посібник для студентів спеціальності

"Інформаційні мережі зв'язку, 2009.

Вузол

Адреса мережі

Мережн

а маска

Шлюз

Інтерфейс

0.0.0.0

210.20.30.10

210.20.30.1

210.20.30.0

255.255.255.192

210.20.30.1

0.0.0.0

210.20.30.10

210.20.30.1

210.20.30.0

255.255.255.192

210.20.30.

210.20.30.2

0.0.0.0

210.20.30.254

210.20.30.200

210.20.30.0

255.255.255.192

210.20.30.10

210.20.30.64

255.255.255.192

210.20.30.70

210.20.30.192

255.255.255.192

210.20.30.200

0.0.0.0

210

.20.30.70

210.20.30.81

210.20.30.64

255.255.255.192

210.20.30.81

0.0.0.0

210.20.30.70

210.20.30.81

210.20.30.64

255.255.255.192

210.20.30.81

0.0.0.0

210.20.30.70

210.20.30.82

210.20.30.64

255.255.255.19

210.20.30.82

210.20.30.0

255.255.255.0

210.20.30.200

210.20.30.254

Інші належні входи

Значення метрики або лічильника стрибків опційне, однак може бути рівним 0 для всіх

шлюзів, ідентичних станціям, і більшим від 0, якщо призначення досягається черех один або більше

шлюзів. Метрика для маршрутів за замовчуванням невизначена, але може бути встановлена рівною

щонайменше 1.

Проілюструємо використання цих таблиць роутінгу таким прикладом. Якщо станція D

висилає пакет запиту ICMP Echo до Internet за адресою 140.51.120.30, то спочатку D застосовує маску

255.255.255.192 до адреси 140.51.120.30 для визначення адреси мережі. Тоді вона встановлює, що

адреса мережі 210.20.30.64 не узгоджена з потрібною і вибирає маршрут за замовчуванням , який

вказує на шлюз 210.20.30.70, і використовує Ethernet-адресу вузла C (DE) для пересилання пакету до

роутера. Коли роутер C приймає цей пакет, то він виявляє, що пакет адресований до 140.51.120.30,

перевіряє всі маршрути у своїй таблиці і, встановивши відсутність маршруту до 140.51.120.30,

вибирає маршрут (призначення) за умовчанням. При цьому він використовує інтерфейс до WAN,

тобто адресу свого інтерфейсу 210.20.30.200 для пересилання пакету до роутера G за адресою

210.20.30.254. Далі пакет може поширюватися від цього роутера до інших, доки не досягне такого,

що буде мати у своїй таблиці IP-адресу 140.51.120.30. Коли вузол-призначення відповість, то пакет

повернеться до інтерфейсу 210.20.30.200 (роутер C) з адресою призначення 210.20.30.81, тобто з

призначенням до станції D. Роутер C за допомогою відповідної мережної маски встановлює, що

адреса 210.20.30.81 відноситься до мережі 210.20.30.64 і, використовуючи свій інтерфейс

210.20.30.70, вишле пакет до станції D.

2. Мережі IP.

_______________________________________________________________________________________

___________________________________________________________________________________________________

М. Павликевич. Телекомунікаційні мережі. Навчальний посібник для студентів спеціальності

"Інформаційні мережі зв'язку, 2009.

6.4.5. Об’єднання мереж через WAN-зв’язок “пункт-пункт”

Цей приклад показує, як об’єднати дві локальні мережі через WAN-зв’язок типу “пункт-

пункт” (рис.6.10).

Рис. 6.10. Об’єднання двох LAN через зв’язок “пункт-пункт”.

Вважається, що мережа закрита, тобто не під’єднана до Internet. Це дає значну свободу при

використанні IP-адрес для такої мережі, однак таке розв’язання повинне бути сумісним із адресним

простором, виділеним уповноваженою організацією (Internet Assigned Numbers Authority – IANA) для

приватних мереж:

Діапазон адрес

від

до

10.0.0.0

10.255.255.

255

172.16.0.0

172.31.255.255

192.168.0.0

192.168.255.255

У цьому прикладі для кожної LAN відповідно використані мережні адреси класу B 172.20 і 172.21, а

для WAN-зв’язку – мережна адреса класу C 192.168.100:

Діапазон адрес

Мережн

маска

від

до

172.

20.0.0

172.20.255.255

255.255.0.0

172.21.0.0

172.21.255.255

255.255.0.0

192.168.100.0

192.168.100.255

255.255.255.0

IP-адреси та мережні маски для кожного інтерфейсу такі:

Інтерфейс

адреса

Мережн

а маска

Вузол

172.20.1.1

255.255.0.0

Вузол

Y (Net 0

)

172.20.254.254

255.255.0.0

Вузол

Y (Net 2)

192.168.100.1

255.255.255.0

Вузол

Z (Net 1)

172.21.254.254

255.255.0.0

Вузол

Z (Net 2)

192.168.100.2

255.255.255.0

Вузол K

172.20.1.1

255.255.0.0

Заповнення таблиць рвутінгу для кожного вузла показано нижче. Зауважимо, що для роутерів Y та Z

не вказані маршрути за замовчуванням, бо якщо роутер Y є маршрутом за замовчуванням для роутера

Z і навпаки, то виникає петля роутінгу для пакетів, призначених для вузлів, які не містяться в будь-

якій із мереж. Для вузла A прийнятно мати маршрут за замовчуванням до роутера Y, бо роутер Y

може відкинути пакет, якщо призначення недосяжне.

2. Мережі IP.

_______________________________________________________________________________________

___________________________________________________________________________________________________

М. Павликевич. Телекомунікаційні мережі. Навчальний посібник для студентів спеціальності

"Інформаційні мережі зв'язку, 2009.

100

Вузол

Адреса

мережі

Мережн

а маска

Шлюз

Інтерфейс

0.0.0.0

172.20.254.254

172.20.1.1

172.20.0.0

255.255.0.0

172.20.1.1

172.20.

1.1

172.21.0.0

255.255.0.0

192.168.100.2

192.168.100.1

172.20.0.0

255.255.0.0

172.20.254.254

192.168.100.0

255.255.255.0

192.168.100.1

172.20.0.0

255.255.0.0

192.168.100.1

192.168.100.2

172.21.0.0

255.255.0.0

172.21

.254.254

172.21.254.254

192.168.100.0

255.255.255.0

192.168.100.2

0.0.0.0

172.21.254.254

172.21.1.1

172.21.0.0

255.255.0.0

172.20.1.1

172.21.1.1

Якщо потрібний окремий WAN-зв’язок через об’єднання мереж, то зв’язок Net 2 між Y і Z може бути

поділений на підмережі, що дозволяє забезпечити 64 різні канали “пункт-пункт” всередині адресного

простору 192.168.100.0. Це можна здійснити, використовуючи мережну маску 255.255.255.252 для

поділу мережі класу C на 64 підмережі з двома бітами для номерів станцій, що дозволяє в кожній

підмережі мати дві чинні адреси для вузлів і дві зарезервовані для адрес “ця мережа” і

“широкомовна”.

6.4.6. Замовник з багатьма локалізованими LAN

Приймемо, що замовник використовує тільки IP-адреси, виділені йому одним провайдером, і

потребує створити концепцію адресації та роутінгу, яка може дати доступ всім LAN замовника до

послуг Internet. Перший крок полягає у поділі діапазону IP-адрес на підмережі для кожної з LAN. При

сучасному (безкласовому) роутінгу ці підмережі не мусять мати однаковий розмір. Цим уникається

даремна витрата IP-адрес, але це ускладнює створення концепції адресації.

Перше правило полягає в тому, що розмір підмережі повинен бути степінню двійки: 4, 8, 16,

32, 64 і т.д. Відзначимо, що можна також віизначити так звану "надмережу", тобто підмережу, яка є

більшою від старих мереж класу C або класу B. Наприклад, можна мати підмережу розміром 512 в

мережі класу C. Маска для неї має вигляд 255.255.254.0.

Непотрібно, щоб всі станції в мережах замовника підтримували "безкласовий" роутінг, перш

ніж будуть вжиті ідеї підмереж різної довжини або надмереж, якщо станції, які жє "повнокласними",

не знають, що підмережі мають різний розмір або є надмережами. Якщо призначити мережну маску

255.255.255.224 для окремої LAN і всі станції в цій LAN вживатимуть цю маску і осягатимуть інші

локальні мережі через звичайний міжмережний інтерфейс (шлюз) за замовчуванням, то ці станції

ніколи не будуть знати, що в інших LAN використані інші мережні маски.

Друге правило при створення плану адресації полягає в тому, що адреси всіх підмереж

певного розміру N повинні починатися з IP-адрес, рівних MN (M=0,1,2...). Наприклад, приймемо

наявність діапазону адрес від 192.168.1.0 до 192.168.1.255. Якщо потрібно визначити підмережу з

мережною маскою 255.255.255.192 (64 адреси), то ця підмережа може розпочинатися тільки з IP-

адрес 192.168.1.0, 192.168.1.64, 192.168.1.128 і т.д. Також для організації підмереж з різними

розмірами не можна мати підмережу з маскою 255.255.255.192, яка починається, скажімо, з адреси

192.168.1.32.

Ця точка зору краще ілюструється на конкретному прикладі. Приймемо, що мережа на рис.

6.11 потребує 100 адрес для LAN A (підмережа 1), 50 адрес для LAN B (підмережа 2) і 20 адрес для

LAN C (підмережа 3). Нехай наявний діапазон адрес 192.168.1.0/255.255.255.0. Придатний план

адресації виглядає так:

Підмережа 1

LAN A

192.168.1.0

255.255.255.128

126 адрес станцій

Підмережа 2

LAN B

192.168.

1.128

255.255.255.192

62 адреси станцій

Підмережа 3

LAN C

192.168.1.192

255.255.255.224

30 адрес станцій

Підмережа 4

не використовується

192.168.1.224

255.255.255.224

30 адрес станцій