Пепа Т.В., Федорова В.О., Кондрашихін А.Б. Управління фінансовою санацією підприємств

Подождите немного. Документ загружается.

141

на розроблено державний стандарт, який регламентує основні етапи та

загальні вимоги до оціночної діяльності в Україні [7]. Цей документ є

обов'язковим для застосування під час проведення оцінки майна та май-

нових прав (далі - майно) суб'єктами оціночної діяльності рецензуванні

звітів про оцінку майна.

Для цілей оцінки вартості майна професійні оцінювачі використо-

вують декілька видів вартості, зокрема: поточна, ринкова, ліквідаційна,

заміщення та інші. Якщо у нормативно-правових актах з оцінки майна,

договорі на проведення оцінки майна або ухвалі суду не зазначається вид

вартості, який повинен бути визначений у результаті оцінки, визначаєть-

ся ринкова вартість.

Поточна вартість - вартість, приведена у відповідність із цінами на

дату оцінки шляхом дисконтування або використання фактичних цін на

дату оцінки.

Ринкова вартість - вартість, за яку можливе відчуження об'єкта оцін-

ки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між

покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за

умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без при-

мусу.

Ліквідаційна вартість - вартість, яка може бути отримана за умови

продажу об'єкта оцінки у строк, що є значно коротшим від строку експо-

зиції подібного майна, протягом якого воно може бути продане за ціною,

яка дорівнює ринковій вартості.

Вартість заміщення - визначена на дату оцінки поточна вартість ви-

трат на створення (придбання) нового об'єкта, подібного до об'єкта оцін-

ки, який може бути йому рівноцінною заміною.

Вартість відтворення - визначена на дату оцінки поточна вартість

витрат на створення (придбання) в сучасних умовах нового об'єкта, який

є ідентичним об'єкту оцінки.

Залишкова вартість заміщення (відтворення) – вартість заміщення

(відтворення) об'єкта оцінки за вирахуванням усіх видів зносу (для неру-

хомого майна - з урахуванням ринкової вартості земельної ділянки при

її існуючому використанні (прав, пов'язаних із земельною ділянкою)).

Вартість ліквідації - вартість, яку очікується отримати за об'єкт

оцінки, що вичерпав корисність відповідно до своїх первісних функцій.

Спеціальна вартість - сума ринкової вартості та надбавки до неї, яка

формується за наявності нетипової мотивації чи особливої заінтересова-

ності потенційного покупця (користувача) в об'єкті оцінки.

Інвестиційна вартість - вартість, визначена з урахуванням конкрет-

них умов, вимог та мети інвестування в об'єкт оцінки.

142

Вартість у використанні - вартість, яка розраховується виходячи із

сучасних умов використання об'єкта оцінки і може не відповідати його

найбільш ефективному використанню.

Оціночна вартість - вартість, яка визначається за встановленими ал-

горитмом та складом вихідних даних.

Вартість реверсії - вартість об'єкта оцінки, яка прогнозується на пе-

ріод, що настає за прогнозним.

Дійсна вартість майна для цілей страхування – вартість відтворення

(вартість заміщення) або ринкова вартість майна, визначені відповідно

до умов договору страхування.

Оцінка майна проводиться з дотриманням певних принципів. Прин-

ципи оцінки - покладені в основу методичних підходів основні правила

оцінки майна, які відображають соціально-економічні фактори та зако-

номірності формування вартості майна, зокрема:

- корисності (здатність майна задовольняти потреби власника або ко-

ристувача);

- попиту і пропонування (співвідношення пропонування та попиту на

подібне майно);

- заміщення (за придбання майна не сплачується сума, більша від міні-

мальної ціни майна такої ж корисності, яке продається на ринку);

- очікування (розмір економічних вигод, які очікуються від володіння,

користування, розпорядження майном);

- граничної продуктивності чи внеску (врахування у вартості об'єкта

оцінки окремих факторів - праця, управління, капітал та земля, що є

пропорційним їх внеску у загальний дохід);

- найбільш ефективного використання (залежність ринкової вартості

об'єкта оцінки від варіанту його використання).

Оцінка проводиться із застосуванням бази, що відповідає ринковій

вартості або неринковим видам вартості. Вибір бази оцінки передує укла-

данню договору на проведення оцінки майна.

Використання ринкової вартості як бази оцінки під час укладання

договору на проведення оцінки майна можливе за умови відповідності

угоди, на підставі якої проводиться оцінка, змісту поняття «ринкової

вартості». При цьому умови такої угоди не повинні передбачати будь-які

додаткові обмеження або вимоги, що впливають на майбутню економіч-

ну вигоду від використання покупцем об'єкта оцінки.

Визначення ринкової вартості об'єкта оцінки можливе із застосу-

ванням усіх методичних підходів у разі наявності необхідної інформації.

Методи проведення оцінки, що застосовуються під час визначення рин-

кової вартості об'єкта оцінки у разі використання порівняльного під-

ходу, повинні ґрунтуватися на результатах аналізу цін продажу (пропо-

143

нування) на подібне майно та інформації, достовірність якої не викликає

сумнівів в оцінювача.

За відсутності достовірної інформації про ціни продажу подібного

майна ринкова вартість об'єкта оцінки може визначатися на основі ін-

формації про ціни пропонування подібного майна з урахуванням тен-

денції зміни ціни продажу порівняно з ціною пропонування. За наявності

істотного впливу зовнішніх факторів (соціально-економічних, політич-

них, екологічних тощо) на ринок подібного майна складається фактична

неможливість надання

аргументованого та достовірного висновку про ринкову вартість.

Тоді у звіті про оцінку майна даються додаткові роз’яснення та засте-

реження.

У звіті про оцінку майна та у висновку про вартість об'єкта оцінки

оцінювач відображає факт про включення або не включення до ринкової

вартості суми податку на додану вартість.

Застосування неринкових видів вартості під час укладання договору

на проведення оцінки майна можливе у разі невідповідності умов угоди,

у зв'язку з якою проводиться оцінка, хоча б одній з умов, яка висувається

для визначення ринкової вартості. Вибір неринкового виду вартості об-

ґрунтовується у звіті про оцінку майна.

До неринкових видів вартості належать:

- вартість заміщення;

- вартість відтворення;

- залишкова вартість заміщення (відтворення);

- вартість у використанні;

- споживча вартість;

- вартість ліквідації;

- інвестиційна вартість;

- спеціальна вартість;

- ліквідаційна вартість;

- чиста вартість реалізації;

- оціночна вартість;

- інші види вартості майна, порядок визначення яких встановлюється

окремими національними стандартами.

Неринкові види вартості як база оцінки визначаються за допомогою

методів та оціночних процедур, які ґрунтуються на результатах аналізу

корисності або призначення об'єкта оцінки, а також вивченні впливу

умов використання або способу відчуження об'єкта оцінки.

Для визначення неринкових видів вартості як бази оцінки викорис-

товується інформація про подібне майно в частині, в якій вона відповідає

вимогам, що висуваються до певного неринкового виду вартості. Нерин-

кові види вартості переважно визначаються на основі інформації щодо

144

угод, які укладалися з умовами та обмеженнями, подібними до мети, з

якою проводиться оцінка.

Оцінка майна з метою відображення її результатів у бухгалтерському об-

ліку в порядку проводиться з урахуванням того, що:

- справедлива вартість активу дорівнює його ринковій вартості у разі

можливості її визначення у порядку, встановленому національними

стандартами;

- справедлива вартість активу, який може бути віднесено до спеціа-

лізованого майна, майна спеціального призначення або спеціальної

конструкції, дорівнює його залишковій вартості заміщення (відтво-

рення);

- ліквідаційна вартість активу згідно з положеннями (стандартами)

бухгалтерського обліку дорівнює його вартості ліквідації згідно зі

Стандартом;

- надлишкові активи оцінюються з урахуванням принципу їх найбільш

ефективного використання із застосуванням такої бази оцінки, як

ринкова вартість або вартість ліквідації, з дотриманням відповідних

умов, що висуваються до їх визначення.

Результати проведення оцінки активів для цілей бухгалтерського

обліку вважаються їх переоціненою вартістю. Об'єкт оцінки у разі його

застави оцінюється за ринковою вартістю без включення до неї суми по-

датку на додану вартість.

Оцінка вартості майна проводиться із застосуванням методичних

підходів, методів оцінки, які є складовими частинами методичних під-

ходів або є результатом комбінування кількох методичних підходів, а

також оціночних процедур. Оцінювач може застосовувати кілька мето-

дичних підходів, що найбільш повно відповідають визначеним меті оцін-

ки та виду вартості за наявності достовірних інформаційних джерел для

її проведення.

Методичні підходи - загальні способи визначення вартості майна, які

ґрунтуються на основних принципах оцінки.

Метод оцінки – спосіб визначення вартості об'єкта оцінки, послідов-

ність оціночних процедур якого дає змогу реалізувати певний методич-

ний підхід.

Для проведення оцінки майна оцінювач застосовує такі основні ме-

тодичні підходи:

- витратний (майновий - для оцінки об'єктів у формі цілісного майно-

вого комплексу та у формі фінансових інтересів);

- дохідний;

- порівняльний.

Витратний підхід ґрунтується на врахуванні принципів корисності і

заміщення. Він передбачає визначення поточної вартості витрат на від-

145

творення або заміщення об'єкта оцінки з подальшим коригуванням їх на

суму зносу (знецінення).

Основними методами витратного підходу є метод прямого відтворен-

ня та метод заміщення, за допомогою яких визначається залишкова вар-

тість заміщення (відтворення) майна.

Метод прямого відтворення полягає у визначенні вартості відтворен-

ня з подальшим вирахуванням суми зносу (знецінення).

Метод заміщення полягає у визначенні вартості заміщення з подаль-

шим вирахуванням суми зносу (знецінення).

Особливості застосування майнового підходу встановлюються відпо-

відними національними стандартами щодо оцінки об'єктів у формі ці-

лісних майнових комплексів та у формі фінансових інтересів. Під час

застосування використовуються вихідні дані про об'єкт оцінки, інфор-

мація про відтворення або заміщення об'єкта оцінки чи подібного майна

в сучасних цінах або середньостатистичні показники, які узагальнюють

умови його відтворення або заміщення в сучасних цінах.

Дохідний підхід базується на врахуванні принципів найбільш ефек-

тивного використання та очікування, відповідно до яких вартість об'єкта

оцінки визначається як поточна вартість очікуваних доходів від най-

більш ефективного використання об'єкта оцінки, включаючи дохід від

його можливого перепродажу.

Основними методами дохідного підходу є пряма капіталізація дохо-

ду та непряма капіталізація доходу (дисконтування грошового потоку).

Вибір методів оцінки при цьому залежить від наявності інформації щодо

очікуваних (прогнозованих) доходів від використання об'єкта оцінки,

стабільності їх отримання, мети оцінки, а також виду вартості, що під-

лягає визначенню.

За допомогою дохідного підходу визначається ринкова вартість та

інвестиційна вартість, а також інші види вартості, які ґрунтуються на

принципі корисності, зокрема ліквідаційна вартість, вартість ліквідації

тощо. Інформаційними джерелами для застосування дохідного підходу

є відомості про фактичні та (або) очікувані доходи та витрати об'єкта

оцінки або подібного майна. Оцінювач прогнозує та обґрунтовує обсяги

доходів та витрат від сучасного використання об'єкта оцінки, якщо воно

є найбільш ефективним, або від можливого найбільш ефективного вико-

ристання, якщо воно відрізняється від існуючого використання.

Для оцінки об'єктів незавершеного будівництва, земельних ділянок під

забудовою, їх поліпшень, окремих складових цілісного майнового комп-

лексу може застосовуватися метод залишку. Цей метод ґрунтується на

врахуванні принципу внеску (граничної продуктивності) і є результатом

комбінування витратного та дохідного підходів.

146

З метою обґрунтування остаточного висновку про вартість об'єкта

оцінки результати оцінки, отримані із застосуванням різних методичних

підходів, зіставляються шляхом аналізу впливу принципів оцінки, які є

визначальними для мети, з якою проводиться оцінка, а також інформа-

ційних джерел, на достовірність результатів оцінки.

Неможливість або недоцільність застосування певного методичного

підходу, що пов'язане з повною відсутністю чи недостовірністю необхід-

них вихідних даних про об'єкт оцінки та іншої інформації, окремо обґрун-

товується у звіті про оцінку майна. Національними стандартами можуть

передбачатися також інші випадки обмежень щодо застосування певних

методичних підходів для визначення ринкової вартості та неринкових

видів вартості об'єктів оцінки. Усі застереження та обмеження щодо ви-

користання результатів оцінки зазначаються у звіті про оцінку майна.

9.2 Оцінка вартості в процесі продажу майна підприємства-банкрута

Продаж майна у ході фінансової санації підприємства – розповсю-

джений засіб уникнення банкрутства та подолання фінансової кризи.

Але в період економічних трансформацій ця процедура набуває певних

особливостей. Керуючий санацією та інші суб’єкти відносин мають забез-

печувати прозорість та об’єктивність продажу, зокрема, шляхом контр-

олігну та аудиту.

Законодавство передбачає два способу розпродажу майна:

- продаж в процедурі санації майна боржника як цілісного майнового

комплексу;

- продаж в процедурі санації частини майна боржника.

З метою відновлення платоспроможності та задоволення вимог кре-

диторів боржника план санації може передбачати продаж майна боржни-

ка недержавної власності як цілісного майнового комплексу. Водночас

ухвалою господарського суду скасовуються заходи з забезпечення вимог

кредиторів стосовно цього майна боржника.

При продажу майна боржника недержавної власності як цілісного

майнового комплексу в установленому порядку відчужуються всі види

майна, призначеного для здійснення підприємницької діяльності борж-

ника, у тому числі приміщення, споруди, обладнання, інвентар, сировина,

продукція, права вимоги, права на знаки (позначення), що індивідуалізу-

ють боржника, його продукцію (роботи, послуги) (фірмове найменуван-

ня, знаки для товарів і послуг), інші права, які належать боржнику, за

винятком прав і обов'язків, які не можуть бути передані іншим особам.

При цьому оцінка проводиться з урахуванням вимоги щодо ви-

ключенні зі складу майнових активів підприємства-боржника гро-

шових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати страхових внесків на

загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів

147

(обов'язкових платежів) підприємства-боржника, які виникли на дату

прийняття господарським судом заяви про порушення справи про бан-

крутство.

В процесі оцінки майна боржника недержавної власності як ціліс-

ного майнового комплексу всі трудові договори (контракти), що укладе-

ні до дати його продажу, зберігають силу, при цьому права та обов'язки

роботодавця переходять до покупця майна боржника. Сума, одержана від

продажу майна боржника недержавної власності як цілісного майнового

комплексу, включається до складу майнових активів боржника.

З метою покращення об’єктивності та неупередженості оцінки про-

даж майна боржника недержавної власності як цілісного майнового

комплексу провадиться на відкритих торгах (якщо інше не передбачено

планом санації). Керуючий санацією виступає організатором торгів або

залучає для цих цілей спеціалізовану організацію, яка не може бути заін-

тересованою особою стосовно кредитора чи боржника. Торги проводять-

ся у формі аукціону, крім випадків, передбачених Законом.

Керуючий санацією зобов'язаний опублікувати оголошення про

продаж майна боржника недержавної власності як цілісного майнового

комплексу на відкритих торгах у офіційних друкованих органах за трид-

цять днів до дати проведення торгів. В цьому оголошенні повинні зазна-

чатися обов’язкові відомості про: цілісний майновий комплекс і порядок

ознайомлення з ним, граничні строки подання заявок на участь у торгах

(але не більше місяця з дня опублікування оголошення); час, місце та

форма проведення торгів; порядок оформлення участі у торгах; початко-

ву вартість цілісного майнового комплексу згідно акту оцінки майна та

майнових прав; розмір завдатку, строк і порядок його внесення; порядок

оформлення результатів торгів.

У разі якщо протягом строку, зазначеного в оголошенні, надійшла за-

явка на участь у відкритих торгах лише від одного заявника, торги не про-

водяться. За згодою комітету кредиторів цілісний майновий комплекс

може бути продано такому заявнику без проведення повторних торгів.

Особа, яка перемогла на аукціоні, та керуючий санацією в день про-

ведення аукціону підписують протокол, в якому вказуються умови при-

дбання цілісного майнового комплексу, про що укладається договір

купівлі-продажу.

У разі проведення торгів у формі конкурсу умови конкурсу погоджу-

ються із комітетом кредиторів. На підставі протоколу, підписаного пере-

можцем конкурсу та організатором торгів у день проведення конкурсу,

не пізніше п'ятнадцяти днів з дати проведення конкурсу підписується до-

говір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу.

148

Виручені від продажу кошти спрямовуються на задоволення вимог

кредиторів. При цьому можуть виникати такі ситуації в управлінні сана-

цією:

1) якщо за рахунок суми, вирученої від продажу майна як цілісного

майнового комплексу, задовольняються вимоги кредиторів у повно-

му обсязі, провадження у справі про банкрутство боржника підлягає

припиненню господарським судом за заявою керуючого санацією;

2) якщо суми, вирученої від продажу, недостатньо для задоволення ви-

мог кредиторів у повному обсязі, керуючий санацією пропонує кре-

диторам укласти мирову угоду. У разі, якщо мирова угода не укла-

дена, господарський суд визнає боржника банкрутом та відкриває

ліквідаційну процедуру.

До затвердження господарським судом мирової угоди або визнання

боржника банкрутом керуючий санацією не має права здійснювати роз-

рахунки з кредиторами. При цьому кошти від продажу зберігаються на

спеціальному рахунку.

План фінансової санації може передбачати продаж частини майна

боржника на відкритих торгах. Керуючий санацією після проведення

інвентаризації та оцінки майна боржника має право почати продаж час-

тини майна боржника на відкритих торгах. Заходи до забезпечення ви-

мог кредиторів стосовно частини майна боржника, яка підлягає продажу

згідно з планом санації, скасовуються ухвалою господарського суду.

Майно боржника, щодо обігу якого встановлено обмеження, прода-

ється на закритих торгах. У закритих торгах беруть участь особи, які від-

повідно до законодавства можуть мати зазначене майно у власності чи на

підставі іншого речового права.

Продаж частини майна боржника - державного підприємства в про-

цедурі санації проводиться відповідно до законодавчих актів з питань

приватизації з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Переможець торгів зобов'язаний заплатити продажну ціну майна борж-

ника в строк, передбачений протоколом або договором купівлі-продажу,

але не пізніше місяця після дня проведення торгів.

Майно боржника, не продане на перших торгах, виставляється на по-

вторні торги, якщо інше не передбачено планом санації. Майно, не про-

дане на повторних торгах, може бути реалізовано керуючим санацією за

згодою комітету кредиторів на підставі договору купівлі-продажу, укла-

деного без проведення торгів.

Початкова вартість майна боржника, що виставляється на торги, ви-

значається відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових

прав та професійну оціночну діяльність в Україні», інших нормативно-

правових актів. До оцінки залучаються професійні оцінювачі, що отри-

149

мали відповідну ліцензію на здійснення діяльності з оцінки майна. За-

мовником оцінки виступає керуючий санацією.

Проведенню незалежної оцінки майна передує підготовчий етап,

на якому здійснюється: ознайомлення з об'єктом оцінки, характерними

умовами угоди, для укладення якої проводиться оцінка; визначення бази

оцінки; подання замовнику пропозицій стосовно істотних умов догово-

ру на проведення оцінки.

Законодавство встановлює наступну послідовність дій з незалежної

оцінки майна:

1) укладення договору на проведення оцінки;

2) ознайомлення з об'єктом оцінки, збирання та оброблення вихідних

даних та іншої інформації, необхідної для проведення оцінки;

3) ідентифікація об'єкта оцінки та пов'язаних з ним прав, аналіз можли-

вих обмежень та застережень, які можуть супроводжувати процеду-

ру проведення оцінки та використання її результатів;

4) вибір необхідних методичних підходів, методів та оціночних проце-

дур, що найбільш повно відповідають меті оцінки та обраній базі,

визначеним у договорі на проведення оцінки, та їх застосування;

5) узгодження результатів оцінки, отриманих із застосуванням різних

методичних підходів;

6) складання звіту про оцінку майна та висновку про вартість об'єкта

оцінки на дату оцінки;

7) доопрацювання (актуалізація) звіту та висновку про вартість об'єкта

оцінки на нову дату (у разі потреби).

Усі необхідні документи оцінювач отримує від керуючого санацією

згідно з договором. Інші матеріали він розшукує самостійно з інфор-

маційних джерел. При цьому оцінювач повинен проаналізувати всі ін-

формаційні джерела, пов'язані з об'єктом оцінки, тенденції на ринку

подібного майна, інформацію про угоди щодо подібного майна, які вико-

ристовуються у разі застосування порівняльного підходу, та іншу істот-

ну інформацію. У разі неповноти зазначеної інформації або відсутності

її взагалі у звіті про оцінку майна зазначається негативний вплив цього

факту на результати оцінки.

Залежно від обраних методичних підходів та методів оцінки оціню-

вач виконує послідовність дій щодо підготовці та оформлення Звіту про

оцінку майна підприємства-банкрута. Звичайно, це – типова процедура,

що може бути зображеною у вигляді алгоритму (рис.9.1). Але вплив ін-

ших суб'єктів та необхідність додаткових дій алгоритму зображено стріл-

ками зворотного зв'язку.

150

1 2 3 4 5 6 7 8

Рис.9.1. Алгоритм підготовки та оформлення Звіту про оцінку майна як

послідовність типових управлінських дій з боку оцінювача:

1 – збір та аналіз істотних відомостей про об'єкт оцінки (вихідні дані

про його правовий статус, склад, технічні та інші характеристики, стан

ринку стосовно об'єкта оцінки та подібного майна, відомості про еконо-

мічні характеристики об'єкта оцінки, прогнозовані та фактичні доходи і

витрати від використання об'єкта оцінки, у тому числі від його найбільш

ефективного використання та існуючого використання);

2 - обґрунтування ставки капіталізації та (або) ставки дисконту, ви-

значення правових обмеження щодо об'єкта оцінки та їхнього впливу на

вартість об'єкта оцінки;

3 - обґрунтувати застосування методичних підходів, методів та оці-

ночних процедур, у разі потреби - застосування спеціальних методів

оцінки та оціночних процедур (комбінування кількох методичних під-

ходів, методів);

4 - відображення даних та іншої інформації у Звіті про оцінку майна

з посиланням на джерело їх отримання із забезпеченням режиму конфі-

денційності згідно з умовами договору на проведення оцінки майна та з

дотриманням вимог законодавства;

5 – перевірка Звіту на достовірність та об'єктивність з боку оцінюва-

чеві та суб'єктів оціночної діяльності;

6 - доопрацювання (актуалізація) оцінки майна;

7 – передача документів, інших інформаційних матеріалів, зібраних

оцінювачем в процесі проведення оцінки майна, разом із звітом про оцін-

ку майна на зберігання до архіву суб'єкта оціночної діяльності;

8 – рецензування Звіту про оцінку вартості майна.

Звіт про оцінку майна може складатися у повній чи у стислій

формі. Законодавство висуває певні вимоги щодо змісту звіту про оцінку

вартості майна підприємства-боржника:

- опис об'єкта оцінки, який дає змогу його ідентифікувати;

- дату оцінки та дату завершення складення звіту, іноді - строк дії звіту

та висновку про вартість майна відповідно до вимог законодавства;

- мету проведення оцінки та обґрунтування вибору відповідної бази

оцінки;