Реферат - В.Хвойка і Трипільська культура
Подождите немного. Документ загружается.
Зміст
Вступ
Розділ 1. Біографія Хвойки Вікентія Вячеславовича
Розділ 2. В.Хвойка – першовідкривач Трипільської культури
Висновки.
Список використаної літератури.
Вступ
Хто заснував трипільську культуру? Це питання в українській науці стоїть ще
з початку відкриття енеолітичної культури. Після проголошення
Незалежності України 1991 року воно обернулося несподіванкою. У Києві
було проведено кілька конференцій однієї тематики: п'ять тисяч років
єврейської цивілізації. Після них почастішали виступи науковців, журналістів
із твердженнями, що трипільську культуру заснували семітські племена.
Особливо цю тезу аргументував спеціаліст з українського мезоліту доктор Л.
Залізняк*. Газета «Еврейские вести», влітку 1997 року подала
кореспонденцію «Сионские мудрецы и украинские», в якій повідомлялося,
що на зустрічі у президії Академії наук України говорили про «легендарную
трипольскую культуру – святыню и гордость украинского народа». На думку
академічних вчених «создателями и носителями данной культуры были...
семитские племена, перекочевавшие в доисторические времена на земли
нынешней Украины».
Якщо за радянських часів нам відмовляли у нашій історії, то тепер почали її
привласнювати. Дивна постановка питання, та ще й з певним політичним
підтекстом. А що ж насправді каже археологічна наука? Звернімося до
джерел – праць авторитетних українських і російських вчених.
Першовідкривач трипільської культури Вікентій Хвойка, вивчаючи
археологічні пам'ятки від кам'яного віку і до часів Русі, дослідив, що
населення на Середньому Подніпров'ї було автохтонним і незмінним. Він
доводив, що історичний розвиток – це «безнастанні і послідовні зміни
місцевої культури», які зберігають безпосередні зв'язки. Ще при
обґрунтуванні трипільської культури як хліборобської цивілізації він
стверджував: «Народ, який витворив ці пам'ятки, не міг зникнути безслідно.
Це саме та галузь арійського племені, якій слушно належить ім'я
протослов'ян і нащадки якої заселяють ще й досі Південно-Західну Росію»
Біографія Хвойки Вікентія Вячеславовича
Чех за національністю, Вікентій (Вікенс) Хвойка народився 21 лютого 1850
р. в чеському місті Семіні. Його рід був старовинного рицарського
походження, але після однієї з середньовічних битв, у якій брали участь його
предки, їхній маєток було спалено, всі родові документи загинули, й вони
стали звичайними поселянами. В 1864 р. по закінченні комерційного
училища в місті Хурдимі Вікентій переїхав до Праги. Там він захопився
вивченням давньої історії та старожитностей, багато читав спеціальної
літератури, знайомився з відомими чеськими істориками й археологами. Це
захоплення дало свої плоди значно пізніше, в останнє двадцятиріччя його
життя, й було пов’язане вже з дослідницькою роботою на теренах України. У
27-річному віці, не знайшовши застосування своїм силам на батьківщині,
підвладній тоді Австро-Угорщині, Вікентій переїхав на постійне проживання
в Російську імперію, де і провів решту життя. Оселившись у Києві й
шукаючи засобів до життя, він почав викладати німецьку мову та малювання,
займався агрономічною наукою. Його успіхи в галузі агрономії було
відзначено на виставках у Ромнах, Харкові, Парижі; він навіть написав дві
книги із сільськогосподарської проблематики. Але ці заняття не приносили
Хвойці особливої втіхи. Він дедалі частіше повертався до свого захоплення
стародавньою історією. Переписувався з празькими друзями — любителями
старовини, сам почав колекціонувати старожитності, вивчав давній період
української історії, прилучився до роботи до Київського товариства
старожитностей та мистецтв.
В.Хвойка – першовідкривач Трипільської культури
Виявлення “особливої неолітичної культури”, як влучно означив трипільську
археологічну культуру її першовідкривач, почалося із Києва. Визначив місце
цієї культури, зробив класифікацію пам'яток і встановив час її виникнення (4
—3 тисячоліття до н. е.). Власне назва “трипільська культура” з’явилася у
праці Вікентія Хвойки про розкопки поселень 1901 року біля міст Канева та
Ржищева на Київщині.
Розкопуючи її 1896 року, дослідник знайшов у великій кількості фрагменти
грубої кераміки, кістки тварин та черепашки, що лежали в якихось
приміщеннях типу землянок, які становили окремий культурний шар
(площею чотири тисячі квадратних метрів). Дальші дослідження привели
його до висновку, що відкриті ним культурні залишки належать до
наступного етапу життя людей на території Кирилівських висот і що ці
землянки є примітивними житлами. Протягом 1895—1896 рр. на висотах від
Флорівської гори до Кирилівського монастиря він відкрив іще понад 70 таких
землянок. У них існували заглибини для вогнищ, до яких вели східці. Стіни
були плетені й мазані глиною. Культурний шар землянок складався, зокрема,
із залишків кераміки, орнаментованих відбитками шнура та різних штампів і
розписаних червоною та чорною фарбами. Саме така кераміка і є
характерною для культури Трипілля. Вивчення землянок навело Вікентія
Вячеславовича на думку, що представники цієї культури мали жити й нижче
по Дніпру. До розкопок поблизу сіл Трипілля, Верем’я та Жуківка, він узявся
в березні 1897 р. Тут учений поряд із землянками, подібними до
кирилівських, відкрив новий вид пам’яток тієї самої культури. Це були
майданчики з валькованими спорудами з обпаленої глини. Найбільше цих
культурних залишків було знайдено в околицях села Трипілля (нині Київська
область), яке і дало назву новій культурі — трипільська. Вивчаючи
фрагменти споруд, археолог дійшов висновку, що тут відбувались обрядові
поховання й жертвоприношення. Аргументи його були такі: по-перше, у
спорудах існувала велика кількість урн із перепаленими людськими кістками;
по-друге, майданчики були розташовані на висотах, де вальковані споруди
стояли колом. Утім, пізніше з’ясувалося, що саме вони і є житлами
трипільського населення. Відтоді й почалися систематичні дослідження
пам’яток цієї прадавньої землеробської культури, поширеної в ІV—ІІІ тис. до
н.е. на частині земель України, Румунії та Молдови.
Учений досліджував трипільську культуру понад десять років, поміж іншими
роботами. Поруч із поселенням біля села Трипілля він розкопав цілу низку
йому подібних об’єктів, описав їх особливості, час виникнення й місце серед
інших старожитностей Східної Європи. Хвойка першим зібрав і порівняв усі
відомі в різних місцях України трипільські знахідки, виділив їх в окремі
групи для подальшого вивчення. На основі своїх досліджень учений
констатував величезне значення трипільської культури серед інших пам’яток
Східної Європи, розробив її періодизацію. Відкриття трипільської культури
викликало великий резонанс у різних країнах. Доповіді про неї були
заслухані на ХІ, ХІІІ і ХІV Всеросійських археологічних з’їздах та інших
наукових форумах імперії, на ХІІ міжнародному з’їзді доісторичної
антропології та археології в Парижі, на конгресі у Флоренції тощо.
Розпочалися дискусії про трипільську культуру й у світовій періодиці, як
фаховій, так і популярній. Він був переконаний у місцевому походженні цієї
культури, вважав, що вона належала осілому землеробському населенню.
Останнє Хвойка відносив до протослов’ян, що більшість сучасних
дослідників заперечує.
В.В.Хвойка вважав трипільську культуру автохтонною. Її залишили пращури
слов'ян — арійські племена, які були першими землеробами на теренах
Середнього Придніпров'я. Вони мешкали на цій території упродовж
тисячоліть і пережили всі численні переселення азійських та європейських
племен, утримали “краї предків до сьогодення”.
Список використаної літератури
1. Бедрик-Білан Х., Безносик А., Гнатюк М. та ін. 100 найвідоміших
українців /Заг. ред. д. філос. наук, канд. іст. наук , Павленка. – К.: Орфей,
2005. – С. 303–309.
2. Чмихов М.О., Кравченко Н.М., Черняков І.Т. Археологія та стародавня
історія України. – К.: Либідь, 1992. – С.254-255.
3. Наталія Полонська- Василенко Історія України /Том I. – К.: Либідь,
1995. – С. 66-85.