Сафонов А., Хоботкова Л., Хижняк Н. Загальна екологія

Подождите немного. Документ загружается.

101

9. Див.: Висновок науково-правової оцінки експертизи щодо правових засад проєктування та будівництва глибоководного суднового

ходу р. Дунай – Чорне море через заповідну українську територію (гирло Бистре) міжнародного транскордонного румунсько-українського

біосферного заповідника ЮНЕСКО «Дельта Дунаю», підготовлений Інститутом держави і права ім. В.М. Корецького, від 10.07.2003 р. // Вісник

екологічної адвокатури. №24. 2003.

10. Див

. статтю колишнього міністра закордонних справ України Грищенка ‘Putting Reality Before Myth: Ukraine’s Danube Waterway’,

The Washington Post, Sept 28, 2004.

11.Звіт про їхню роботу розміщений за веб-адресою: http://europa.eu.int/comm/environment/enlarg/bystroe_project_en.htm

12. Обсяг фінансової допомоги США Україні лише в період 1992-2000 рр. склав понад 2 млрд. дол. США, Annual Report on U.S.

Government Assistance to and Cooperative Activities with the New Independent States of the Former Soviet Union, January 2001,

http://www.state.gov/p/eur/rls/rpt/nisasst/.

13. Слід зазначити, що використання терміну «соціальний дарвінізм» в даному контексті може мати лише умовний характер і не

означає соціального дарвінізму Г. Спенсера.

14. «Грантоїди» чи цеглинки громадянського суспільства? // Дзеркало Тижня, № 5 (584) Субота, 11 – 17 Лютого 2006 р.

15. Цікавим є той факт, що стратегія залучення фінансування (як компонент діяльности НУО) отримала найнижчий показник за

результатами дослідження, проведеного центром Каунтерпарт в 2004 р., див.: Стан та динаміка розвитку неурядових організацій України.

2002-2003 роки. Короткий огляд. – Творчий центр Каунтерпарт, Київ, 2004.

16. Прикладом конфлікту інтересів може бути наступне: надходить пропозиція виконати певний проєкт, який передбачає значне

підвищення рівня оплати праці. Проте проєкт дещо суперечить принципам діяльности НУО. Колектив НУО

не може об’єктивно вирішити це

питання (виконувати проєкт чи ні і чи порушує це принципи діяльности), бо він прямо зацікавлений у фінансовій складовій проєкту.

ЕКОЛОГІЧНА ПОЛІТИКА В УКРАЇНІ

І РОЛЬ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Шановнi колеги!

Додаються витримки з дуже цiкавого мiжнародного документу. Вiн стосується як екологiчної полiтики в

Українi, так i безпосередньо участi громадськостi в нiй, та навiть i дiяльностi Громадських Рад при Мiнекобезпеки та

його обласних управлiннях. Український переклад цих матерiалiв зробила та

люб`язно надала менi для поширення

органiзацiя "МАМА-86".

Серед того, що написано, є приємнi речi i не дуже. Серед неприємних є об`єктивна i корисна критика, а є i

спiрнi речi, i навiть фактичнi помилки. Наприклад в Українi громадських екологiчних органiзацiй набагато бiльше, нiж

100. Всупереч

сказаному в текстi, Українське географiчне товариство, Українське ботанiчне товариство та

Українське товариство охорони птахiв не знають за собою практики АВТОМАТИЧНОЇ пiдтримки полiтики

Мiнекобезпеки. Також членам Громадської Ради не вiдомо жодного факту, коли б дiяльнiсть Ради ЗАВАЖАЛА

контактам з Мiнекобезпеки тих

НУО, якi не входять до Ради. Якщо Ви про такий факт чи факти знаєте, повiдомте,

будь ласка. А поки що члени Громадської Ради хочуть з`ясувати у шановних експертiв Європейської Економiчної

Комiсiї ООН, що саме вони мали на увазi, на якi факти спиралися. Мова не йде

про якiсь обмеження експертiв у

виборi джерел iнформацiї чи їх безперечного права опитувати тих респондентiв, кого вони вважають за потрiбне.

Аби це наближувало до iстини. Взагалi, згадка про громадськi Ради в мiжнародному документi - це висока честь. Чи

вiдомо Вам про ще якусь громадську

структуру в Українi, яка б удостоїлася обговорення в одному з органiв ООН?

Отже, давайте вивчати, обговорювати i покращувати практику взаємодiї НУО мiж собою та Мiнекологiї - щоб

наступнi публiкацiї цього роду вiдобразили прогрес. Якщо вас цiкавлять Змiст та iншi роздiли цього огляду

та

вiдповiднi рекомендацiї - напишiть, будь ласка. Якщо буде можливiсть - пришлю. Сергiй Федоринчик, керiвник

iнформцентру УЕА "ЗС"

ОГЛЯД РЕЗУЛЬТАТИВНОСТI ЕКОЛОГIЧНОЇ ДIЯЛЬНОСТI В УКРАЇНI (роздiли 1.8 та 1.9) ЗАТВЕРДЖЕНИЙ

НА ЗАСIДАННI КОМIТЕТА ЕКОЛОГIЧНОЇ ПОЛIТИКИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ЕКОНОМIЧНОЇ КОМIСIЇ

ООН 21.09.99.

1.8. НУО, громадське занепокоєння та участь громадськостi, освiта i iнформацiя.

Рiзноманiтнi закони передбачають участь громадськостi, але бiльшiсть з них не мають дiйсних процедур такої

участi. Часто згадуваний приклад вмiщує стаття 11 Закону про екологiчну експертизу, яка проголошує участь

громадськостi без забезпечення вiдпов

iдної процедури (див. вище). Значний iнтерес щодо участi громадськостi в

екологiчнiй експертизi виник в зв"язку з суперечливим проектом завершення будiвництва ядерних енергоблокiв

Х2/Р4. Незважаючи на повторнi запити iнформацiї, українськi офiцiйнi особи не залучили громадськiсть i

продемонстрували обмеженiсть розумiння та i

нтересу до того, що насправдi означає участь громадськостi. Україна

вже ратифiкувала Еспоо Конвенцiю. Незважаючи на те, що судовi процедури з питань охорони здоров’я i довкiлля є

безплатними, лише незначна кiлькiсть громадян зробила юридичнi кроки, вважаючи,

що їхнi права порушено. Iснує близько 100 екологiчних НУО на Україн

i, бiльшiсть з них дiє на локальному рiвнi. При

Мiнекобезпеки iснує Громадська Рада НУО. Вона має дорадчi функцiї i складається з представникiв 18 НУО

нацiонального рiвня, тобто таких, що мають представництва щонайменше в 14 областях. Оскiльки члени колишiх

наукових центрiв, таких як I

нститут геодезiї, Товариство ботанiкiв, Товариство гiдроекологiв, Товариство захисту

птахiв, Географiчне товариство тощо, зараз стали НУО i часто автоматично подтримують полiтику Мiнекобезпеки,

вiдчувається, що Рада не має повної незалежностi вiд уряду. Часто Рада навiть заважає контактам мiж

Мiнекобезпеки та

НУО, якi не входять до неї, пiдриваючи таким чином вплив НУО на процес прийняття юридичних i

полiтичних рiшень.

102

На виконання рiшень Європейської Конференцiї мiнiстрiв охорони довкiлля в Софiї (1995) в Києвi

створюється Регiональний екологiчний центр. Його метою є посилення участi громадськостi та сприяння

мiжнародному та мiжрегiональному спiвробiтництву з екологiчних проблем. Орхуська конвенцiя була подана

на

розгляд для ратифiкацiї в Верховну Раду в травнi 1999 (див. Гл. 3).

Завдяки Чорнобильськiй катастрофi, громадська екологiчна активнiсть в Українi є все ще порiвняно високою,

хоча громадська зацiкавленiсть у вирiшеннi екологiчних проблем знижується з огляду на складну економiчну

ситуацiю.

Цей тиск регулярно переважає екологiчнi проблеми.

Вiдповiдно до недавнiх опитувань, 21% громадян України вважає, що життя є "дуже поганим"; 39% думає, що

життя "наближається до поганого", 80% опитаних, найвищий показник в Центральнiй i Схiднiй Європi, вiдчуває

погiршення життя за останнi 5 рокiв. Серед найбiльш важливих

проблем згiдно з опитуванням, "охорона довкiлля"

займає 5-е мiсце пiсля здоров'я, кримiналу, бiдностi та цiн на продукти харчування. Проте 95% все ще вважають

охорону довкiлля "важливою", а 80% навiть "дуже важливою".

Серед найчастiше згадуваних екологiчних проблем є забруднення повiтря (86%),

забруднення питної води

(86%), ядерна безпека (83%), вiдходи (81%), вирубка лiсiв (81%), зникаючi види тварин (68%), глобальне потеплiння

(50%). Забруднення питної води (85%!), ядернi проблеми (82%!) та пестициди в харчових продуктах викликають

найбiльше занепокоєння. Все це вказує на те, що незважаючи на бiльш високу, порiвняно з iншими ННД,

стурбованiсть громадськост

i в Українi щодо широкого спектру екологiчних проблем, головна увага зосереджується

на проблемах, якi можуть впливати на громадське здоров'я.

Вiдповiдно до Закону про охорону навколишнього природного середовища, доброзичливе ставлення до

природи i екологiчний тренiнг спецiалiстiв буде полiпшено шляхом загальної неперервної i масштабної екологi

чної

освiти, починаючи з дошкiльних установ до загальної середньої, спецiальної та вищої освiти, а також курси з

оновлення знань та пiдвищення квалiфiкацiї. Екологiчнi знання будуть обов'язковими для всiх посадових осiб, чия

дiяльнiсть пов"язана з використанням природних

ресурсiв або спричинює вплив на довкiлля. Спецiально визначенi

вищi та спецiальнi освiтнi установи будуть забезпечувати тренiнг спецiалiстiв в галузi охорони довкiлля та

використання природних ресурсiв з врахуванням громадських потреб. Добре розвинута активнiсть на мiсцевому

рiвнi, в

школах i дошкiльних установах, часто iнiцiйована чи пiдтримувана НУО. Наприклад, науковцi й спецiалiсти-

практики полтавської областi розробили iнтегрований природничий освiтнiй курс "Довкiлля", експериментальнi

пiдручники i навчальнi матерiали, якi вiдображають екологiчнi проблеми. Цей курс введено в 28 школах областi.

Успiшно проводяться

щорiчнi всеукраїнськi шкiльнi змагання "Моя Батькiвщина". В 1996 р. в них взяли участь 20

областей i м. Севастополь. Безкоштовний доступ до екологiчної iнформацiї, включаючи iнформацiю щодо якостi

продуктiв харчування i товарiв народного споживання, гарантується Конституцiєю, як i право на поширення такої

iнформацiї. Мiнекобезпеки зобов

" язане щорiчно готувати й надавати ВРУ Звiт про стан навколишнього середовища

в Українi (Звiт також перекладається на англiйську), а також надавати екологiчну iнформацiю зацiкавленим

громадським i приватним iнституцiям. Крiм того, Мiнекобезпеки видає щомiсячний екологiчний бюлетень "Жива

Україна" з питань

охорони довкiлля, який друкує резюме англiйською мовою.

1.9. Висновки i рекомендацiї

З часу проголошення незалежностi Україна зробила значнi зусилля щодо впровадження сучасного

екологiчного права i регулювання в головнi сектори охорони довкiлля. Проте, з часiв Радянського Союзу ще

залишаються чинними деякi регулятивнi акти i не завжди зрозумiло, яке

регулювання застосовується в конкретних

випадках. Крiм того, деякi закони були введенi в дiю до прийняття нової Конституцiї. Тому немає певної

визначеностi щодо дiї законiв радянських часiв та спiввiдношення до-конституцiйних законiв з новою Конституцiєю.

Що стосується радянських регулятивних актiв

, то термiн припинення їх дiї, тобто встановлення точної дати, пiсля

якої вони не матимуть сили, пiдвищив би правову визначенiсть - що є важливою вимогою для всiх (включаючи

економiчних) дiючих особ в країнi. До того, країни, що додержувалися практики визначення остаточного термiну,

знайшли,

що прийняття календарного плану розвитку правових iнструментiв дає додатковi переваги. Якщо i коли це

необхiдно, регулятивнi акти можуть бути замiненi новими (українськими) до втановленої дати.

Міжнародні програми й організації з питань

охорони природи та природокористування

Співпраця з міжнародними організаціями.

Комітет з питань охорони природи та природокористування реалізує свої повноваження у сфері зовнішніх

відносин у межах Міжурядових та Міжвідомчих Угод про співробітництво у галузі водного господарства,

Міжурядових двосторонніх Комісій з питань торговельно-економічного і науково-технічного співробітництва,

міжнародних економічних, екологічних та науково-технічних організацій, з іноземними державними установами,

недержавними організаціями та

юридичними особами (незалежно від форми власності) в установленому порядку,

на взаємовигідних умовах.

103

Найважливішим напрямком зовнішньої діяльності комітету є співробітництво в рамках двосторонніх

Міжурядових угод з питань водного господарства на прикордонних водах із суміжними країнами - Білоруссю,

Молдовою, Польщею, Росією, Румунією, Словаччиною і Угорщиною.

Усвідомлюючи, що охорона і раціональне використання прикордонних вод, захист від шкідливого впливу

прикордонних вод є важливими невідкладними завданнями, ефективне рішення яких

може бути забезпечено лише

шляхом тісного співробітництва і погодженої водогосподарчої діяльності, і з огляду на Гельсінкську Конвенцію (17

березня 1992 р.) і Конвенцію по захисту р. Дунай (Софія, 29 червня 1994 р.), Україна підписала двосторонні

Міжурядові угоди з вищезазначеними суміжними країнами з питань водного господарства на прикордонних водах.

Гельсінська Конвенція про охорону та використання

транскордонних водотоків та міжнародних озер, яка

укладена у рамках Європейської економічної комісії ООН є основним організуючим засобом співробітництва у галузі

формування міжнародної політики щодо охорони та ощадливого використання водних ресурсів.

Головним завданням Конвенції є налагодження двостороннього або багатостороннього співробітництва з

країнами-сусідами для розв'язання на міждержавному рівні таких питань:

ощадливого використання водних ресурсів з метою задоволення всіх потреб водокористування;

- регулювання забруднення водних об'єктів;

- налагодження мережі моніторингу та контролю якості води;

- контролю повеневих та льодозаторних явищ;

- налагодження системи аварійного оповіщення на випадок аварійних ситуацій з метою спільного усунення наслідків

аварій;

- відпрацювання нормативно-технічних (технологічних) критеріїв оцінки якості

води транскордонних водних об'єктів

та стічних вод.

Закон України про приєднання України до Конвенції про охорону та використання транскордонних водотоків

та міжнародних озер був прийнятий Верховною Радою України 1 липня 1999 року.

У 1992 році Уряд України надав повноваження Держводгоспу України на підготовку, підписання та виконання

Міжурядових угод з суміжними державами з питань

співробітництва у галузі водного господарства на прикордонних

водах. Комітет, виконуючи доручення Кабінету Міністрів України, враховуючи положення Гельсінкської Конвенції,

керуючись законом України "Про міжнародні договори України" (22 грудня 1993), провівши у двосторонньому режимі

підготовчу роботу, уклав Міжурядові угоди з питань співробітництва у галузі водного господарства на прикордонних

водах, а саме: з Росією (1992), Молдовою (1994),

Словаччиною (1994), Угорщиною (1994), Румунією (1997),

Польщею (1998), Республікою Білорусь (2001).

До основних положень кожної угоди можна віднести: управління водними ресурсами та їх використання,

захист від шкідливої дії вод, охорона та моніторинг якості вод, вишукувальні, проектні та будівельні роботи, умови і

принципи виконання положень відповідної угоди та інше.

З метою належного виконання угоди кожна Сторона, відповідно

до свого законодавства, призначила

Уповноваженого та його заступників, які організують та координують діяльність спільних робочих груп з питань

співробітництва на прикордонних водах (Білорусь, Молдова, Росія, Румунія, Угорщина) або створюють двосторонню

комісію з питань прикордонних вод (Польща, Словаччина) у межах яких організують роботу спільних робочих груп.

При створені спільних двосторонніх робочих

груп враховувались рекомендаційні положення Конвенції,

басейново-територіальний рівень та паритетність співпраці, а також специфіка розвитку водного господарства та

економіки регіону, їх масштабність. За таких умов з усіма країнами було утворено 25 робочих груп, а саме: Білорусь-

4, Молдова-3, Росія-6, Румунія-4, Угорщина-3, Польща-5, Словаччина-3.

Оперативне керівництво і забезпечення водогосподарської діяльності з питань співробітництва

на

прикордонних водах на басейново- територіальному рівні здійснюють організації, які входять до сфери управління

Держводгоспу і межують з тією чи іншою країною. А здійснення гідрометеорологічних спостережень, контроль за

якістю прикордонних вод та ліквідація наслідків їх забруднень покладено на відповідні обласні організації

Міністерства охорони природного середовища та МНС України.

Щорічно відбуваються наради

Уповноважених Сторін, два рази на рік проводяться зустрічі їх заступників та

робочих груп і експертів. Всі ці заходи проходять у відповідності до затверджених планів робіт та регламентів

співпраці, носять офіційний характер і оформляються відповідними протоколами.

Загальна кількість міжнародних зустрічей і нарад у межах двосторонніх міжурядових угод із суміжними

країнами в 2004

році (Угорщина, Словаччина, Румунія, Польща, Молдова, Росія та Білорусь), становила 52, у тому

числі: 5 нарад Уповноважених урядів, 2 засідання комісій з питань прикордонних вод, 16 зустрічей заступників

Уповноважених, 2 наради секретарів комісій, 27 зустрічей робочих груп. Відмінністю співробітництва на

транскордонних водах країн СНД (Молдова, Росія, Україна) є успадковані спільні гідротехнічні об'єкти або їх

розташування (повне

чи часткове) на території сусідньої країни. Вирішення водогосподарських питань у цих

випадках потребують залучення широкого кола експертів різного профілю та тривалого часу для їх роботи. З цією

метою Сторони, як правило, створюють спеціальні спільні робочі групи.

Важливим етапом у двосторонньому співробітництві був період розробки, погодження та затвердження

регламентів діяльності всіх

робочих груп у межах міжурядових угод про співробітництво в галузі водного

104

господарства на прикордонних водах. При цьому особливої уваги було приділено питанням проведення моніторингу

транскордонних вод. Це і обумовило створення у межах кожної угоди спільної робочої групи з питань охорони якості

прикордонних вод. З урахуванням природних та техногенних особливостей, що склалися в регіоні були визначені

головні водні об'єкти, що потребували особливої

і постійної уваги, погоджені місця розташувань створів

спостережень, програми та методи проведення гідрохімічних досліджень, гранично допустимі концентрації

шкідливих речовин та інше. Для західних регіонів України визначальними напрямками стали захист від паводків та

забруднення прикордонних вод. В українсько-молдовських та українсько-російських стосунках також приділена

увага екологічному оздоровленню басейнів малих транскордонних

річок, яких на першочерговому етапі визначено

відповідно 28 і 55 водотоків.

Сьогодні спільна робоча група по басейну р. Дніпро визначила 27 транскордонних водотоків, а по басейну р.

Сіверський Донець -28 водотоків. Спостереження ж за якістю прикордонних річок виконують поки що на 9 річках по

10 створах у басейні Дніпра і на 3 річках на 10 створах басейна р.

Сіверський Донець. Отже, враховуючи екологічні

пріоритети розвитку регіонів наших країн, стає очевидною необхідність розвитку мережі спостережень на найближчу

перспективу.

Розробка Програм екологічного оздоровлення та розвитку басейнів річок, їх наукове обґрунтування належить

до компетенції Міністерства охорони природного середовища України. Втілення таких програм у життя буде базою

для розвитку та сучасного управління галузі

водного господарства.

Діяльність робочих груп у регіонах сприяє зростанню інформованості населення та усвідомленню

необхідності екологічного оздоровлення регіонів, і в першу чергу, річкових басейнів.

Дуже вважливим напрямком у заходах, що мають міжнародний характер є участь комітету, в межах його

компетенції, у підготовці візитів Президента України, Прем'єр-міністра та віце-прем'

єрів України в інші країни та Глав

держав чи урядів інших країн до України. Комітет залучається також до вирішення питань у межах двосторонніх

Міжурядових торговельно-економічних комісій, делегувавши до їх складу своїх представників. Зокрема, керівники

комітету входили до складу урядових делегацій, які перебували у Єгипті, Сирії, Тунісі, Лівії, Лівані та інших

Результатом діяльності комітету за десятилітній період стало укладення Угоди між урядом України та Урядом

Туніської Республіки про розвиток економічного і технічного співробітництва у галузі водного господарства (грудень

1993), угод про співробітництво в галузі водного господарства між Держводгоспом та Міністерством громадських

робіт та водних ресурсів Арабської Республікою Єгипет (червень 1997) і Міністерством іригації

Сирійської Арабської

Республіки (квітень 2002). Сьогодні комітет разом з Міністерством закордонних справ України проводить

організаційну роботу щодо підготовки та підписання аналогічної угоди з Королівством Марокко.

Катастрофічні паводки, що пройшли у транскордонному регіоні Закарпатті (басейн р. Тиса) у 1998 та березні

2001 років, показали на необхідність створення єдиної системи спостережень, обробки та передачі даних

з метою

попередження і прогнозування паводків, а також розробки погодженої концепції колективного захисту від паводків у

регіоні. Після проведених попередніх переговорів представників водогосподарських органів Угорщини, Румунії,

Словаччини, Сербії та Хорватії, України в Будапешті 25 травня 2001 року відбувся Водний Форум басейну р. Тиса,

на якому делегати зазначених країн розглянули проблеми боротьби з

паводками та шляхами їх подолання.

Результатом роботи Форуму стало підписання Будапештської Декларації, яка зафіксувала факт створення

Водного Форуму басейну Тиса, як постійно діючого органа для координації співробітництва з питань контролю

паводків. За рішенням Будапештської Декларації для підготовки Концепції протипаводкового захисту в басейні р.

Тиса Сторони сформували 8 робочих груп і призначили координаторів

відповідних напрямків.

На другій сесії Водного Форуму (Угорщина, 30.12.2002 р.) Сторони констатували, що головним підсумком

Форуму стала Загальна Концепція протипаводкового захисту басейну р. Тиса, яка акумулювала національні

програми в цій галузі, і робочі програми по її реалізації. З травня 2003 року естафету чергового дворічного терміну

головування у Форумі прийняла Україна.

У 2003 році

було проведено дві наради Національних Координаторів. Перша нарада відбулась наприкінці

травня в Ужгороді. На ній були розглянуті питання виконання у 2003 році Робочої програми з реалізації Концепції.

Друга нарада Національних Координаторів відбулась у жовтні в Одесі. Головним її здобутком стала Програма дій

щодо сталого протипаводкового захисту в басейні р. Тиса, яка була

розроблена Румунською Стороною (Робоча

група 8) на підставі рекомендацій Дунайської Комісії.

Чергова нарада Національних Координаторів країн - учасниць Водного Форуму Басейну річки Тиса відбулась

17 березня 2004 року за участю Першого заступника голови комітету В. Лелявського, на якій підготували документи

до третьої сесії Форуму. Третя сесія Водного Форуму Басейну р. Тиса за участю керівників

водогосподарських

установ Румунії, Сербії і Чорногорії, Словаччини, Угорщина та України відбулась 18 березня 2004 року в Ужгороді.

Форум, який проходив під головуванням Голови Держводгоспу України В. Сташука, проаналізував стан

реалізації Концепції протипаводкового захисту в басейні р. Тиса та визначив подальші напрямки п'ятистороннього

співробітництва у зазначеній сфері. Наступна Четверта сесія Форуму відбудеться

наприкінці першого півріччя цього

року. На ній відбудеться передача головування у Форумі від України до Словаччини.

Останнім часом вагомих результатів комітет досяг завдяки плідній співпраці з міжнародними організаціями. У

галузі, при фінансовій підтримці Європейського співтовариства, а також допомозі окремих країн Європи

105

розробляються та удосконалюються проекти з питань управління водними ресурсами і захисту від паводків у

басейні Дніпра, Тиси, Західного Бугу та Сіверського Донця. У цьому напрямку комітет активно співробітничає з

Міжнародною Комісією із захисту р. Дунай, Шведським Агентством міжнародного розвитку (SIDA), у рамках

програми TACIS, NATO, Датським агентством захисту довкілля (DEPA), Швейцарською Конфедерацією, Угорщиною,

США, Польщею

та іншими країнами. Загальний обсяг інвестування за найбільш активний період (1999-2004 рр.)

становив понад 5 млн. доларів США.

Із них майже 90% коштів було використано у межах басейну р. Тиса на реконструкцію берегоукріплювальних

споруд, розширення мережі автоматизованих гідрометричних станцій та впровадження програмного забезпечення

їх роботи, укомплектацію лабораторного і технологічного обладнання та інше.

Таке

співробітництво прискорює вирішення водогосподарськх проблем, спрямованих на поліпшення

управління, використання й охорони водних ресурсів, і є реальною дією щодо зближення політики України і країн

Європейського Союзу у сфері управління й охорони водних ресурсів.

З метою активізації участі України у міжнародному співробітництві щодо розв'язання проблем водного

господарства, використання і охорони водних

ресурсів Законом України "Про Загальнодержавну програму розвитку

водного господарства" передбачається: розвиток двостороннього і багатостороннього співробітництва з країнами

басейнів Чорного, Азовського і Балтійського морів з питань раціонального використання і охорони транскордонних

водних об'єктів, запобігання надзвичайним ситуаціям та їх ліквідації; забезпечення виконання міжнародних

договорів України у сфері охорони, використання і відтворення

водних ресурсів; започаткування розроблення і

реалізації міжнародних програм, проектів і угод з питань раціонального використання, охорони і відтворення водних

ресурсів, екологічного оздоровлення спільних річкових басейнів та запобігання шкідливій дії вод, удосконалення

систем моніторингу, розвитку міжнародної співпраці у напрямі реалізації басейнового принципу управління.

ОСНОВНІ ВАЖЕЛІ МЕХАНІЗМУ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

Незважаючи на досконалість інженерних методів охорони природи та природоохоронного законодавства,

підприємства не будуть їх використовувати, якщо це не буде для них вигідно. Слід зауважити, що власне

природоохоронна діяльність не дає прибутку підприємствам, за винятком утилізації відходів, отриманих внаслідок

процесу очищення стічних вод та газів, що викидаються в атмосферу. Більшість уловлених

речовин є цінною

сировиною (сірка, пил кольорових металів тощо0 і можуть бути використані при виробництві продукції, сприяючи

отриманню додаткового прибутку. Однак обладнання для вловлювання цих речовин та підготовка їх до подальшого

використання часто вимагають таких видатків на придбання, монтаж та експлуатацію, котрі з’їдають весь прибуток

від продажу виготовленої продукції.

Іншою причиною відсутності заінтересованості підприємств в природоохоронній діяльності є часто розбіжність

часу забруднення або завдання шкоди навколишньому середовищу в іншій формі з моментом відшкодування

збитків. Наприклад, надмірний вилов риби або надмірна вирубка деревини найсильніше відіб’ються на економіці в

галузі в майбутньому, а в поточному році можуть дати прибуток. Забруднення повітря

та продуктів харчування,

особливо радіаційне, може відбитися на здоров’ї через декілька років або десятиріч. А люди схильні більше

клопотатися про нинішній день, ніж про майбутній, не замислюючись, що для усунення збитків у майбутньому

будуть потрібні кошти, котрі набагато перевищуватимуть прибуток, отриманий шляхом порушення законів екології.

Це явище має назву

принципу віддаленості подій.

Ще одною важливою причиною того, що підприємства не дуже заінтересовані реалізувати заходи з охорони

навколишнього природного середовища, є неузгодженість між підприємствами – отруювачами та підприємствами –

реципієнтами, котрі зазнають найбільших збитків від забруднення навколишнього середовища. Основними

забруднювачами є хімічна, нафтохімічна, металургійна, целюлозно – паперова галузі, енергетичний комплекс тощо.

Разом з

тим, найбільших збитків зазнають охорона здоров’я, комунальне, сільське, лісове та рибне господарства,

оскільки зростають видатки на лікування хворих, ремонт будівель, висадження дерев замість загиблих; знижується

врожайність та якість продуктів рослинництва, продуктивність тваринництва. Галузі – забруднювачі також зазнають

збитків принаймні через зростання захворюваності своїх працівників, однак вони значно менші, ніж видатки, котрі

необхідні для здійснення повноцінної природоохоронної діяльності, з одного боку, та збитки, що завдаються

підприємствами – реципієнтами, з другого.

У зв’язку з цим поряд із поліпшенням екологічного виховання та освіти важливим завданням держави є

створення таких умов діяльності підприємств, за яких вони були би змушені займатися природоохоронною

діяльністю або були б

матеріально заінтересованими у реалізації заходів у цій галузі.

Перший шлях стосується адміністративного механізму, який базується на встановленні норм, стандартів, правил

природокористування та відповідних планових показників підприємствам з охорони навколишнього природного

середовища та покарань від догани до тюремного ув’язнення або зняття з роботи та виплати штрафів

підприємством і його керівниками

. Однак цей шлях дорогий та малоефективний, оскільки вимагає постійного

контролю та значного числа контролерів.

106

Розмір штрафів повинен забезпечувати умови, за яких порушення є невигідним з точки зору економічних

інтересів природокористувача. Як правило, штрафні платежі встановлюються у кратному розмірі відносно

нормативних показників плати або відносно величини недоодержаного прибутку.

Платежі за понадлімітне і нераціональне використання природних ресурсів ( дикорослих рослин, тварин,

мінеральних грязей, води тощо) у вигляді

штрафів стягуються з прибутку, що залишається у розпоряджені

природокористувача, і з його приватних коштів.

Значно ефективнішим є шлях економічного стимулювання, коли за допомогою різноманітних важелів ( цін,

платежів, податкових пільг та покарань) держава створює умови для прибутковості дотримання природоохоронного

законодавства, і збитковості його порушення.

Отже, адміністрування не пов’язане з матеріальною

заінтересованістю, не зможе змусити підприємство

постійно, ефективно і дбайливо ставитись до довкілля. З другого боку, економічні важелі, не підсилені примусом у

най важливіших економічних проблемах, теж не завжди забезпечують необхідний якісний рівень та термін

здійснення природоохоронної діяльності. При цьому слід врахувати, що деякі адміністративні та економічні важелі

переплетаються. Наприклад, штраф – це

є адміністративний, і економічний захід, а встановлення лімітів

користування та забруднення природних ресурсів спирається на такий адміністративний захід, як нормування.

Тому найкращих результатів при розумному поєднанні економічної заінтересованості з достатньо жорстким

контролем та адміністративним примусом (рис.).

Економічний механізм навколишнього природного середовища містить цілу низку інструментів впливу на

матеріальні інтереси підприємств

та окремих працівників.

Лімітування природокористування – дієвий елемент механізму охорони природного середовища. Існують

підприємства, котрі з екологічної точки зору краще б були закриті або перепрофілювати, тобто перевести на випуск

нової продукції, що завдавало б менше шкоди навколишньому середовищу. Наприклад, целюлозно – паперовий

комбінат можна перепрофілювати в мебльову фабрику. Проте з економічної точки зору

, а часом і з соціальної , це

не завжди реально, оскільки підприємство може бути постачальником потрібних суспільству товарів та робочих

місць. У цьому випадку його діяльність в галузі природокористування деякий час регулюється не нормативами ГДС

та ГДВ, а індивідуальними лімітами, тобто ТПВ.

Тривали час природокористування в країні було безплатним, тобто підприємства

використовували землю, воду

та інші природні ресурси, а також забруднювали навколишнє природне середовище безкоштовно. Лише у випадку

сильного забруднення з катастрофічними наслідками для довколишнього природного середовища підприємства

виплачували штрафи, але не завжди. Така безвідповідальність зумовлювала нераціональне використання

природних ресурсів.

Щоб заохотити до дбайливого використання природних ресурсів та відшкодування державі частини витрат

на

охорону та відновлення природних ресурсів навколишнього природного середовища, з 50-х років ХХ століття

поступово впроваджується плата за окремі види ресурсів, котрі вилучаються з природи.

На початку 90-х років ХХ століття було запровадження платність природокористування, що передбачає плату

практично за всі природні ресурси, за забруднення навколишнього природного середовища, розташування в

ньому

відходів виробництва та за інші види впливів. При цьому плата за понадлімітне використання та забруднення в

декілька разів перевищує плату за використання та забруднення в межах встановлених нормативів (лімітів).Однак

внесення плати за використання та забруднення не звільняє природокористувача від виконання «Закону про

охорону навколишнього природного середовища» та відшкодування збитків

Одним з важливих важелів господарського механізму природокористування, тобто надання грошових коштів на

чітко визначені природоохоронні заходи. Джерелами фінансування можуть буть бюджетні кошти, власні кошти

підприємств (собівартість продукції або прибуток), банківські кредити та різні екологічні фонди.

Створення екологічних фондів також є однією з економічних ланок механізму природокористування. З цією

метою залучують

установи, які спроможні надавати будь-яку матеріальну допомогу та самі грошові матеріальні

кошти, а також визначати їхні джерела. Наприклад, в екологічні фонди надходять платежі всіх підприємств за

природокористування. А потім ці кошти видаються на проведення невідкладних природоохоронних заходів. Крім

цього, підприємства можуть робити внески у фонди екологічного страхування.

Важливим економічним важелем

природокористування є правильне застосування матеріального стимулювання

– забезпечення заінтересованості, вигідності для підприємства та його працівників природоохоронної діяльності.

При цьому передбачається застосування не лише заходів, але й покарань.

До заохочувальних заходів належать:

• встановлення податкових пільг (сума прибутку, з якого стягується податок, зменшується на величину, що

повністю або частково відповідає природоохоронним видаткам

);

• звільнення від оподаткування екологічних фондів та природоохоронного майна;

• застосування заохочувальних цін та надвишок на екологічно чисту продукцію;

• застосування пільгового кредитування підприємств, котрі ефективно здійснюють заходи у відповідності до

«Закону про охорону навколишнього природного середовища» (зниження процента за кредит або

безпроцентне кредитування);

107

• впровадження спеціального додаткового оподаткування екологічно шкідливої продукції, що випускається із

застосуванням екологічно небезпечних технологій;

• штрафи за екологічні правопорушення.

Рис. Поєднання адміністративних та економічних важелів механізму природокористування

Підприємства зможуть активно працювати в галузі природоохоронноє діяльності, коли буде розроблено та широко

впроваджено такий механізм стимулювання, при якому дотримується наступна

нерівність:

под

‹ ( Р

ут

+ П

+ К

+ Ц

под

‹ ( П

пв

+ П

нз

+ П

ср

+Ш + Д

Стандартизація

і нормування

Державний і

відомчий

контроль

Юридична

відповідаль-

ність

Планування

природоохо-

ронних заходів

Фінансуван-

ня природо-

охоронних

заходів

Матеріаль-

не стиму-

лювання

Укладання до-

говорів і

видача

ліцензій

Лімітування

природо-

користу -

вання

Платежі за

природоко-

ристування

З державного

бюджету

З прибутку

підприємства

З екологічних і

страхових фондів

Кредити банків

Кримінальна

Адміністративна

Дисциплінарна

Матеріальна

Використання

природних ресурсів

Забруднення

довкілля

Розміщення

відходів

Заохочення Покарання

Податкові Пільгове Надвишка

пільги кредитування до цін

Додаткове

оподаткування Штрафи

Адміністративні та економічні методи управління

природокористуванням

108

де З

под

- видатки підприємства на природоохоронну діяльність; Р

ут

- прибуток від утилізації відходів;

- пільги оподаткування; К

- кредитні пільги; Ц

- надбавка до ціни;

пв

- плата за понаднормативне використання ресурсів природи;

нз

- плата за розміщення відходів в навколишньому середовищі;

ср

-Плата за розміщення відходів в навколишньому середовищі;

Ш - штрафи; Д

- додаткове оподаткування.

Елементи першої формули повинні збільшувати прибуток; який залишається у розпорядженні підприємства за

умови реалізації ефективної природоохоронної діяльності, а елементи другої формули – знижувати його, коли

підприємство намагається заощаджувати на природоохоронних видатках.

Заходи щодо стимулювання за результатами природоохоронної діяльності повинні бути передбачені і для

окремих працівників підприємства, котрі беруть

у ній безпосередньо участь.

АДМІНІСТРАТИВНИЙ МЕХАНІЗМ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

В народному господарстві сформувалась і функціонує розгалужена природоохоронна система. Всі ланки цієї

системи складають єдине ціле і доповнюють одна одну. В той же час кожна з цих ланок наділена самостійними

функціями, вирішує повне коло завдань і має свою структуру.

1. Підсистема нагляду і контролю за станом навколишнього середовища. Відповідальність за організацію

цієї

підсистеми несе Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, Державний комітет

природних ресурсів, Держстандарт, Міністерство охорони здоров’я та інші міністерства та відомства України, а

також місцеві обласні, міські і районні органи відповідного профілю.

2. Інформативна та техніко–економічна підсистема обробки і аналізу статистичних та інших даних в галузі

охорони навколишнього

середовища і раціонального використання природних ресурсів. Керує цією підсистемою

Державний комітет статистики України і його обласні та районні управління, а також Міністерство охорони

природного середовища. Ці органи разом формують єдиний банк даних з різних аспектів охорони навколишнього

середовища і раціонального природокористування як в територіальному, так і в галузевому розрізах.

3. Підсистема

використання і охорони природних ресурсів.

Вона знаходиться в компетенції місцевих рад, які контролюють і регулюють всю природоохоронну роботу

міністерств і відомств. Галузевий і міжгалузевий характер раціонального природокористування визначається

специфікою господарської діяльності структурних підрозділів міністерств і відомств і залежить від виробничого

профілю підприємств і об’єднань.

4. Підсистема фундаментальних і прикладних досліджень

зі взаємодії використання ресурсів біосфери і розвитку

суспільного виробництва. Ця підсистема базується на діяльності Національної Академії Наук України. Вони разом з

міністерствами і відомствами розроблюють і затверджують плани науково – дослідних робіт з наукових основ

раціонального природокористування, координують діяльність наукових закладів у розробці найважливіших проблем

охорони навколишнього середовища.

5. Підсистема управління і

планування в галузі охорони навколишнього середовища і раціонального

використання природних ресурсів. Це одна з центральних ланок всієї природоохоронної системи. Керівництво і

координацію діяльності цієї підсистеми здійснюють Кабінет Міністрів України, Міністерство охорони навколишнього

природного середовища України, Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції. При цьому необхідно

враховувати, що в системі планового

управління раціональним природокористуванням провідним є територіальний

підхід.

Адміністративне управління охороною навколишнього природного середовища полягає у здійсненні в цій галузі

функцій нагляду, дослідження, екологічної експертизи, контролю, прогнозування, програмування, інформування і

іншої виконавчо – розпорядчої діяльності.

Метою управління в галузі охорони навколишнього середовища є реалізація законодавства, контроль за

виконанням вимог екологічної безпеки, забезпечення

проведення ефективних і комплексних заходів з охорони

навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, досягнення узгоджень

дій державних і громадських органів у галузі охорони природного середовища.

В Україні існує система органів управління в галузі охорони навколишнього середовища. Це – юридично

самостійні державні і громадські організації, які уповноважені здійснювати організаційно – розпорядчі,

координаційні

, консультативні, організаційно – експертні, контрольні та інші функції задля екологічної безпеки,

активного використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища.

До системи органів управління в галузі охорони навколишнього середовища належать:

І. Органи загального державного управління, а саме:

1. Органи центральної державної влади: * Верховна Рада України; * Адміністрація Президента України;

* Кабінет Міністрів

України; * Постійна урядова комісія з питань техногенної екологічної безпеки і надзвичайних

ситуацій; * Рада національної безпеки і оборони.

109

2. Органи державної виконавчої влади Автономної Республіки Крим: * Уряд Автономної Республіки Крим.

3. Органи місцевої державної виконавчої влади: * обласні державні адміністрації; * Київська міська державна

адміністрація; * Севастопольська міська державна адміністрація; * районні державні адміністрації;

* районні в м. Києві державні адміністрації; * районні в м. Севастополі державні адміністрації.

ІІ. Органи спеціального державного управління:

1. Органи

відомчого управління і контролю в галузі екології:

• Міністерство охорони навколишнього природного середовища України;

• Міністерство охорони здоров’я України.

2. Органи спеціального управління з використання окремих видів ресурсів:

• Державний комітет України з земельних ресурсів;

• Державний комітет України з водного господарства;

• Державний комітет України з нагляду за

охороною праці;

• Державний комітет лісового господарства України.

3. Органи спеціалізованого функціонального управління:

• Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків

Чорнобильської катастрофи;

• Міністерство внутрішніх справ України;

4. Органи спеціалізованого галузевого управління:

• Міністерство палива та енергетики України.

ІІІ. Органи місцевого самоврядування:

Міські ради

, обласні ради; Селищні ради; районні ради. Сільські ради; районні в містах ради.

ІУ. Органи громадського управління: 1.Українське товариство охорони природи. 2. Українська екологічна

академія наук. 3. Українська екологічна асоціація «Зелений світ». 4. Національний екологічний центр. 5.

Український екологічний фонд. 6. Всеукраїнська екологічна Ліга.

Однак, слід зазначити, що система управління в галузі навколишнього середовища і

раціонального використання

природних ресурсів є поки що недостатньо гнучкою і забезпечує, в першу чергу галузеві інтереси. Тому

удосконалення управління тут повинно йти шляхом подальшого уточнення ролі і місця територіального і галузевого

факторів у формуванні основних якісних параметрів навколишнього середовища.

У майбутньому планується створити систему державного управління використанням природних ресурсів,

регулювання

техногенного впливу на навколишнє середовище як складову частину управління загальним розвитком

суспільства.

Функції управління в галузі екології – основні напрями діяльності державних, самоврядних та громадських

об’єднань у сфері ефективного використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища

та забезпечення екологічної безпеки.

До числа функцій державного управління та охороною навколишнього природного середовища

належить:

• розподіл і перерозподіл природних ресурсів між природо користувачами являє собою таку функцію

державного управління, в результаті здійснення якої у природо користувачів виникають, змінюються і

припиняються права на користування (власність) природними ресурсами. Юридичною формою

впровадження цієї функції є компетенція органів управління з надання природних ресурсів у користування

(власність) та

припинення права користування (власності) природними ресурсами;

• облік природних ресурсів і ведення природо ресурсних кадастрів припускає отримання сукупності

достовірних і необхідних відомостей про природне, господарське та правове становище кожного об’єкта

природного світу. Екологічне законодавство розрізняє такі види природноресурсового кадастру: земельний,

водний, лісовий, родовищ корисних копалин, тваринного світу тощо;

•

просторово – територіальний устрій об’єктів природи здійснюється у таких формах, як землеустрій,

лісовпорядкування, просторово – територіальний устрій надр, мисливський устрій, паспортизація об’єктів

тощо;

• планування використання відтворення й охорони навколишнього природного середовища – діяльність

відповідних органів щодо розробки й прийняття екологічних програм, планів, що визначають мету, напрям і

конкретні завдання охорони довкілля

, а також засоби їх досягнення на основі наукових принципів

природокористування: розробка та прийняття місцевої, регіональної та державної програм щодо

використання й охорони земель, вод, лісів, надр, тваринного світу тощо;

• прогнозування, спостереження (моніторинг) та інформування в галузі використання, відновлення й охорони

навколишнього природного середовища; екологічні програми; передпроектні документи; територіально –

планувальні

документи; цільові комплексні програми;

• контроль за використанням, відновленням природних ресурсів і охороною навколишнього природного

середовища – діяльність певних державних органів, що має забезпечити додержання всіма міністерствами,

110

державними комітетами й відомствами, установами та приватними особами встановленого порядку

користування природними ресурсами, правил охорони навколишнього природного середовища;

• вирішення спорів про право природокористування – діяльність компетентних державних органів з розгляду

та прийняття рішень щодо розбіжностей, які викликані порушенням права володіння і права користування

об’єктами природи;

• нормативи екологічної безпеки та

нормативи використання природних ресурсів.

Здійснення перелічених функцій базується як на основних принципах державного управління в цілому

(плановість, компетентність, участь громадськості), так і на специфічних принципах, властивих

природокористуванню в цілому (науковість, платність спеціального природокористування тощо).

Основна питома вага управлінської діяльності в даній галузі припадає на центральні органи державного

управління, місцеві

органи виконавчої влади, виконавчі органи місцевого самоврядування в межах своєї

компетенції, визначеної законодавством.

Повноваження Верховної Ради України в сфері природокористування і охорони навколишнього середовища:

• здійснює законодавчу діяльність у сфері природокористування і охорони навколишнього природного

середовища;

• визначає основні напрями державної політики в галузі охорони навколишнього природного середовища;

• затверджує

державні екологічні програми;

• визначає правові основи регулювання відносин у галузі охорони навколишнього природного середовища;

• приймає рішення про припинення діяльності підприємств і об’єктів у разі порушення ними законодавства

про охорону навколишнього природного середовища;

• визначає повноваження Рад народних депутатів, порядок організації та діяльності органів управління в

галузі охорони навколишнього

природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення

екологічної безпеки;

• установлює правовий режим зон надзвичайної екологічної ситуації, оголошує такі зони та території

республіки та визначає статус потерпілих громадян.

Повноваження Кабінету Міністрів України в сфері природокористування і охорони навколишнього середовища:

• здійснює реалізацію визначеної Верховною Радою України екологічної політики;

• забезпечує

розробку державних республіканських, міждержавних і регіональних екологічних програм;

• координує діяльність міністерств, відомств, інших установ та організацій України з питань охорони

навколишнього природного середовища;

• визначає порядок та розробки та затвердження екологічних нормативів, лімітів використання природних

ресурсів, викидів і скидів забруднювальних речовин у навколишнє природне середовище, захоронення

(складування) відходів, інші

види шкідливого впливу на довкілля;

• встановлює порядок та граничні розміри плати за користування природними ресурсами, забруднення

навколишнього природного середовища, захоронення (складування) відходів, види шкідливого впливу на

довкілля;

• приймає рішення щодо категорійності та організації нових об’єктів природо – заповідного фонду країни;

• організує екологічне виховання та екологічну освіту громадян;

•

приймає рішення про зупинення або зупинення діяльності підприємств, установ, організацій (незалежно від

форм власності і підпорядкування) у разі порушення рими екологічного законодавства;

• керує зовнішніми зв’язками України в галузі навколишнього природного середовища.

Кабінет Міністрів України може здійснювати і інші повноваження у відповідності з законодавством України.

Державні органи спеціальної компетенції

уповноважені конролювати діяльність підприємств, установ, організацій

і громадян тільки з питань охорони навколишнього середовища. Деякі з них мають внутрівідомчі, а інші – невідомчі

контрольні повноваження. Розглянемо діяльність останніх.

Міністерство охорони навколишнього природного середовища України та його органи на місцях:

• здійснюють комплексне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища в країні

проводять єдину науково – технічну політику з питань охорони навколишнього природного середовища й

використання природних ресурсів, координують діяльність міністерств, установ, організацій в цій галузі;

• проводять державний контроль за використанням і охороною земель, надр, поверхневих і підземних вод,

атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та природних

ресурсів

територіальних вод, континентального шельфу й виключної (морської) економічної зони держави,

а також за додержанням норм екологічної безпеки;

• забезпечують роботу державної екологічної інформаційної системи;

• затверджують нормативи, правила, беруть участь у розробці стандартів щодо регулювання використання

природних ресурсів і охорони навколишнього середовища від забруднення та інших шкідливих впливів;

• здійснюють державну

екологічну експертизу;