33
водночас украй небезпечних спроб “підкорення” природи, наслідком чого є глобальне спотворення колись
чарівних осередків життя, а зараз спустошених та занедбаних територій і акваторій, можливе виживання
людини як виду.
І ще варто нагадати, що екологію не слід плутати з інвайроментологією (від англійського
invironment) – наукою про середовище. Це дійсно, на даному етапі розвитку природничих наук, комплексна
наука, що включає всі дисципліни, які торкаються окремих проблем довкілля. Екологія також вирішує
багато проблем інвайроментології. Але сюди належать і такі науки, як гідрологія, гідрохімія,
геоморфологія, кліматологія, ландшафтознавство тощо.
Визнання екосистеми центральним об’єктом екології вимагає застосування системного підходу і
загальної теорії систем як головної методологічної основи вивчення екологічних процесів і явищ.
Часто екологію розуміють як науку про охорону довкілля чи природи. Це також не відповідає
дійсності. Звичайно, для розробки заходів щодо охорони певних видів необхідно мати достатньо
інформації про їхнє місце і роль у конкретній екосистемі, визначити ємність середовища та лімітуючі їхню
чисельність фактори тощо.
Для вжиття
заходів щодо зниження рівня забруднення середовища необхідна інформація, які
саме забруднення викликають найістотніші негативні зміни в екосистемі, які шляхи їх циркуляції в
екосистемі, де і в якій кількості вони накопичуються тощо. З іншого боку необхідна інформація про
максимально припустимий рівень даного токсиканта (чи іншого забруднення) в екосистемі, який не
викликає ніяких
достовірних змін у структурно-функціональній організації екосистем і не має токсичного
ефекту (з урахуванням дії інших факторів, явищ синергізму, кумуляції тощо).
Таким чином екологія є науковою основою всієї природоохоронної роботи, а також невід’ємною
складовою екологічного менеджменту, екологічного прогнозування, оптимізації тих чи інших форм
господарської чи іншої діяльності людини.
Щоб уникнути багатьох безплідних дискусійних питань (з проблем, які давно вже вирішені
загальною теорією систем і ретельно розроблені в рамках системного підходу) та зрозуміти конкретні
екологічні закономірності через призму загального прояву притаманних будь-яким системам
властивостей, спочатку варто розглянути основні поняття системного підходу.
2. ПОНЯТТЯ СИСТЕМИ
Системою можна назвати будь-який об’єкт, цілісні властивості якого є результатом
взаємодії його складових. У цьому визначенні у неявній формі є платонівське положення, що ціле є
чимось більшим, ніж сума його частин. Причому якісно нові особливості цілого у порівнянні з його
складовими є результатом взаємодії елементів системи між собою. Водночас система є якісно новим,
своєрідним
утвором у порівнянні з її елементами. В цьому знаходить свій прояв принцип
емерджентності.
2.1. Принцип емерджентності
При вивченні ієрархічної організації систем у міру об’єднання компонентів, чи підмножин, у більш
крупні одиниці, у них з’являються нові властивості, які не відмічалися на попередньому рівні організації.
Такі якісно нові, емерджентні, властивості неможливо
передбачити, виходячи з властивостей компонентів,
що складають цей рівень організації. Так, властивості молекул безпосередньо не випливають з
властивостей атомів, що входять до їх складу. Стосовно екологічних систем, то їхні властивості також
неможливо передбачити, виходячи з нижчих рівнів організації.
Фейблмен (Feibleman, 1954) вважає, що при кожному об’єднанні підмножин у нову множину
виникає не менше однієї нової властивості.
Солт (Salt, 1979) пропонує розрізняти емерджентні й сукупні властивості, що є сумою
властивостей компонентів. І ті й інші – властивості цілого, проте сукупні властивості не мають нових чи
унікальних особливостей. Так, біомаса популяції дорівнює сумі мас усіх особин, що входять до її складу
Емерджентні властивості саме й обумовлені взаємодією компонентів при формуванні системи
певного рівня організації. На рівні популяції емерджентними будуть: її структура (статева, генетична,
розмірно-вікова тощо), тип розподілу організмів у просторі, народжуваність, смертність, біотичний
потенціал, тип динаміки тощо. На рівні угруповання – типи міжпопуляційних взаємин, трофічні ланцюги й
мережі, видове розмаїття тощо. На екосистемному – характер біогеохімічних колообігів, трансформація
енергії, енергетичний баланс екосистеми, екологічні сукцесії, флуктуації й трансформації тощо.