Савлук М.І. та ін. Гроші та кредит

Подождите немного. Документ загружается.

позички та зростання позичкового процента. В обох цих випад-

ках знизиться обсяг надання банками позичок, уповільняться

розрахунки між їх клієнтами, внаслідок чого зменшиться форму-

вання у них депозитних вкладів.

Водночас чимало чинників прискорює процес мультиплі-

кації. Грошово-кредитний мультиплікатор може «спрацюва-

ти» не тільки при додатковому введенні грошей у банківський

оборот центральним банком через кредитну емісію (у нашо-

му прикладі — банку А). Такого самого ефекту буде досяг-

нуто, якщо резерви одного з банків зростуть завдяки надхо-

дженню готівки на рахунок клієнта, або ж якщо певний банк

збільшить свої резерви шляхом продажу частини активів на

міжбанківському ринку, у тому числі і НБУ, наприклад цінних

паперів.

З огляду на дію названих чинників фактичний рівень мульти-

плікатора, що склався на певний час (mm), доцільно визначати як

співвідношення загальної маси грошей в обороті (грошова про-

позиція) до суми грошової бази за формулою:

де М0 — маса готівки в обороті поза банками;

Д— маса грошей в депозитах комерційних банків;

R — сума резервів комерційних банків (гроші на коррахунках

та в касах банків).

Розрахований за цією методикою рівень мультиплікації ста-

ном на 1 січня 2000 р. в Україні дорівнював 1,18 і знизився за

1999 р. на 2,0%.

Процес грошово-кредитної мультиплікації відіграє важливу

роль у забезпеченні пропозиції грошей відповідно до потреб еко-

номічного обороту. Проте надмірне підвищення його рівня може

призвести до порушення рівноваги на грошовому ринку і поси-

лення інфляції. Тому важливим завданням центрального банку є

правильне визначення тенденції зміни рівня мультиплікації, своє-

часне регулювання його відповідно до цілей грошово-кредитної

політики. Таке регулювання забезпечується зміною норми обов'-

язкового резервування, впливом на обсяг початкового приросту

банківських резервів, впливом на використання банками вільних

резервів на цілі кредитування тощо. Вживаючи ці заходи, цент-

ральний банк може досить ефективно впливати на емісійну дія-

льність комерційних банків для досягнення цілей грошово-

кредитної політики.

101

висновки

1. Грошовий оборот — це процес безперервного руху гро-

шей в усіх їх формах між суб'єктами економічних відносин.

Він обслуговує потоки продуктів та доходів у суспільному від-

творенні.

2. Грошовий оборот складається з безлічі різноманітних гро-

шових потоків, які між собою тісно пов'язані, постійно перехо-

дять один в інший, взаємобалансуючись. Це надає грошовому обо-

роту характер замкнутого, єдиного, збалансованого процесу, не-

залежно від того, у якій формі гроші виступають та якими спосо-

бами вони приводяться в рух.

3. За економічним призначенням окремих грошових потоків

сукупний грошовий оборот поділяється на три сектори: грошо-

вий обіг, який обслуговує створення, реалізацію, обмін і спожи-

вання матеріальних цінностей та послуг; кредитний оборот, що

обслуговує переміщення вартості між економічними суб'єктами

на зворотних, еквівалентних та платних засадах; фіскально-

бюджетний оборот, який обслуговує розподільні відносини між

економічними суб'єктами.

4. Грошова маса є ключовим індикатором грошового обороту,

а регулювання її обсягу — вирішальний спосіб досягнення цілей

грошово-кредитної політики, Тому правильне визначення обсягу,

структури та засобів зміни грошової маси набуває важливого те-

оретичного і практичного значення. Сучасна практика визначає

масу грошей (М) на таких засадах:

• вимірювання грошової маси здійснюється з двох боків: 1)з

боку центрального банку як емісійного центру країни (відповід-

ний показник грошової маси називається грошовою базою); 2) з

боку економічних суб'єктів — власників наявних в обороті запа-

сів грошей (відповідні показники грошової маси (М) називаються

грошовими агрегатами);

• в обсяг Μ включаються всі запаси грошей, які є в розпоря-

дженні економічних суб'єктів (крім банків), незалежно від їх

форми, призначення, термінів зберігання;

• грошові агрегати диференціюються залежно від відміннос-

тей у рівнях ліквідності окремих видів грошових запасів; оскіль-

ки ці відмінності помітно різняться по окремих країнах, то в ко-

жній з них установлюється свій набір і зміст грошових агрегатів,

В Україні визначаються чотири агрегати — MO, Ml, M2, МЗ.

102

5. Швидкість обігу грошей характеризує частоту їх переходу

від одного суб'єкта грошового обороту до іншого. Зміна швидко-

сті обігу грошей має відчутні економічні наслідки — передусім

впливає на формування платоспроможного попиту і рівня цін, на

кон'юнктуру грошового ринку, а отже — на рівень процента і ва-

лютного курсу. Отже, фактор швидкості грошей істотно дефор-

мує зв'язок між масою грошей в обороті і цінами, що свідчить

про неточність постулатів кількісної теорії грошей. Дж. М. Кейнс

вважав неможливим наперед визначити дію цього фактора і тому

поставив під сумнів практичне значення постулатів кількісної те-

орії, передусім на коротких відрізках часу. М. Фрідман вважав за

можливе прогнозувати зміну швидкості грошей і враховувати

цей фактор при регулюванні впливу Μ на ціни на коротких часо-

вих відрізках. На довгих відрізках часу зміни швидкості грошей

незначні і тому вважається за можливе абстрагуватися від цього

фактора в грошово-кредитній політиці.

6. Зміна маси грошей в обороті — основний фактор впливу

грошей на реальну економіку. З огляду на це важливого значення

набуває створення ефективного механізму зміни маси грошей в

обороті. Найбільш ефективним може бути механізм емісії грошей

на кредитній основі. У цьому механізмі беруть участь як цент-

ральний, так і комерційні банки. Центральний банк емітує на мо-

нопольних засадах готівкові гроші в оборот і вилучає їх з оборо-

ту, а також бере участь в емітуванні безготівкових грошей.

Комерційні банки здійснюють емісію тільки безготівкових гро-

шей через механізм грошово-кредитного мультиплікатора.

Запитання для самоконтролю

1. Визначте сутність та основні риси грошового обороту. Які дискусії є

в літературі з цього приводу?

2. Назвіть основні потоки грошей, по яких вони рухаються в процесі

обороту. Що таке потоки втрат і потоки Ін'єкцій? Чи збігаються обсяги цих

двох груп потоків?

3. Які два потоки в грошовому обороті рівнозначні і повинні балансу-

ватись?

4. Назвіть вхідні і вихідні потоки у групи суб'єктів «сімейні господарс-

тва» і поясніть, як вони балансуються,

5. Поясніть, чому у відкритій економіці наявність чистого імпорту

спричиняє необхідність припливу капіталу, а чистого експорту — відпливу

капіталу з країни?

103

6. На які три сектори можна розділити грошовий оборот за економіч-

ним змістом його потоків?

7. Який з названих запасів грошей найповніше характеризує обсяг маси

грошей в обороті:

— готівка, що перебуває поза банками;

— уся готівка, емітована центральним банком;

— гроші, що перебувають на поточних рахунках у банках;

гроші, що перебувають у розпорядженні суб'єктів грошового обороту?

8. Чому існують два підходи до виміру маси грошей — через грошову

базу і через грошові агрегати?

9. Чому в різних країнах застосовується свій набір грошових агрегатів і

різне наповнення кожного з них?

10. Чи можна вважати нормальними співвідношення грошових агрегатів

МО і МЗ в Україні? Якщо ні, то чому і чим таке співвідношення спричинене?

11. Який з українських грошових агрегатів виражає:

— запас найліквідніших грошей;

— запас грошей з усім спектром ліквідності, що фактично склався;

— найвужчі гроші;

— найширші гроші.

12. Чи входить до агрегату МО запас готівки в касах комерційних банків?

Обгрунтуйте свою відповідь.

13. Чи входить до агрегату МЗ запас грошей, який зберігають комерційні

банки на своїх коррахунках у центральному банку? Обгрунтуйте свою від-

повідь.

14. Чи є зміна швидкості обігу грошей самостійним фактором впливу на

ринкову кон'юнктуру чи це лише механічний наслідок зміни маси грошей,

коли при збільшенні маси швидкість зменшується, а при зменшенні —

збільшується?

15. Коли можливо абстрагуватися від зміни швидкості обігу грошей при

визначенні завдань грошово-кредитної політики, а коли не можливо?

16. Коли зростання швидкості грошей можна розцінювати як позитивне

явище, а коли як негативне?

17. Поясніть, чому при наданні банками позичок виникає грошово-

кредитна мультиплікація?

18. Визначте, на яку суму зростуть за тиждень пасиви комерційного бан-

ку А за таких умов:

— у понеділок торговельна організація внесла на свій рахунок 150,0 тис. грн.;

— за рахунок і в обсязі вільного резерву, що виник, банк у вівторок на-

дав кредит приладобудівному заводу;

— у середу завод за рахунок одержаної позички розрахувався з метало-

базою, що також є клієнтом банку А;

— у п'ятницю банк за рахунок нового вільного резерву і в повній його

сумі надав кредит автотранспортному підприємству і переказав на його по-

точний рахунок. До кінця робочого дня це підприємство не використало

наданої позички;

— норма обов'язкового резервування на цьому тижні становила 20%.

104

РОЗДІЛ З

ГРОШОВИЙ РИНОК

Після вивчення цього розділу Ви зможете:

• визначити сутність, структуру та особливості

прояву грошового ринку;

• засвоїти особливості формування та чинники

зміни попиту на гроші та пропозиції грошей;

• побудувати інституційну модель грошового рин-

ку та засвоїти його структуру;

• побудувати графічну модель ринку грошей та

зрозуміти механізм його урівноваження;

• зрозуміти механізм впливу змін у попиті та про-

позиції грошей на динаміку рівня процента.

3.1. СУТНІСТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ

ФУНКЦІОНУВАННЯ ГРОШОВОГО РИНКУ

Грошовим ринком звичайно називають особливий се-

ктор ринку, на якому здійснюється купівля та продаж

грошей як специфічного товару, формуються попит,

пропозиція та ціна на цей товар.

На перший погляд може скластися враження, що

купівля-продаж грошей, а отже й особливий грошо-

вий ринок, — це нонсенс, оскільки гроші слугують

загальним еквівалентом і обмінювати їх на гроші не-

має сенсу. Якщо ж їх купувати-продавати у формі об-

міну на звичайні товари, то для цього окремий ринок

не потрібний, бо такий обмін систематично здійснює-

ться на звичайних товарних ринках. Проте гроші тут

не є цільовим об'єктом ринкових відносин. Ними ви-

ступають матеріальні блага — продукти праці та ре-

сурси, які одним суб'єктам ринку потрібно продати, а

іншим — купити. Гроші виконують тут допоміжну,

інструментну роль, обслуговуючи обіг цих благ. При

цьому покупці товарів, які віддають за них свої гроші,

повністю втрачають право власності на них, оскільки

одержують у власність еквівалентну вартість у товар-

ній формі. З іншого боку, продавці товарів отримують

у повну свою власність еквівалентну суму грошей І

розпоряджаються нею без будь-якого зв'язку з прода-

105

ними товарами. Тому такі ринки справедливо називають товар-

ними, а не грошовими.

Специфіка грошей як абсолютно ліквідного товару зумовлює

істотну специфіку їх переміщення між суб'єктами грошового

ринку, а також усіх інструментів та самого механізму функціону-

вання цього ринку. Традиційні поняття «продаж» і «купівля», що

склалися на товарних ринках, неприйнятні для грошового ринку.

Самі гроші виступають тут зовсім в іншому статусі порівняно з

товарними ринками, іншого змісту набувають і такі ринкові яви-

ща, як ціна, попит, пропозиція.

Передача грошей від одного суб'єкта грошового ринку до ін-

шого набуває сенсу лише тоді, коли у одного з них вони є віль-

ними і немає потреби їх витрачати на купівлю матеріальних благ,

а в іншого їх немає взагалі і немає матеріальних благ, від прода-

жу яких потрібні гроші можна було б одержати. Здійснюється та-

ка передача або у формі прямої позички під зобов'язання повер-

нути кошти у встановлений строк, або у формі купівлі особливих

фінансових інструментів (облігацій, акцій, векселів, депозитних

сертифікатів тощо). Таку передачу грошей лише умовно можна

назвати купівлею чи продажем.

Ця умовність виявляється передусім у тому, що власник гро-

шей (продавець) при передачі їх своєму контрагентові не втрачає

права власності на відповідну суму грошей (а тільки право роз-

поряджатися ними) і може повернути їх у своє розпорядження на

заздалегідь визначених умовах. Більше того, у момент передачі

грошей контрагенту продавець не одержує їх реального еквіва-

лента, тобто продаж грошей не є еквівалентною операцією, як на

товарних ринках. Відповідно покупець грошей не одержує на них

права власності, а тільки право розпорядження ними як ліквідніс-

тю, і то тимчасово, на певний період. Тому покупець грошей не

відчужує на користь продавця еквівалентну суму вартості в товар-

ній формі.

Принципово змінюються статус грошей і цілі їх купівлі-про-

дажу на грошовому ринку. З допоміжного засобу обігу товарів на

товарних ринках гроші перетворюються тут у визначальний об'-

єкт ринкових відносин, у їх самоціль. На грошовому ринку влас-

ник грошей хоче передати їх у чуже розпорядження прямо, а не в

обмін на реальне благо, а покупець хоче одержати їх у своє роз-

порядження на таких же засадах. Тому на цьому ринку вартість

переміщується між його суб'єктами лише в грошовій формі, в

односторонньому порядку з поверненням до власника. А метою

такого переміщення грошей стає одержання додаткового доходу,

106

а не купівля-продаж товарної вартості. Продавець грошей прагне

одержати додатковий дохід, що називається процентом (процен-

тним доходом), як плату за тимчасову відмову від користування

цими грошима і передачу цього права іншій особі. Покупець

грошей має намір одержати додатковий дохід від розширення

виробничої чи комерційної діяльності, використавши отриману у

своє розпорядження додаткову суму грошей.

Завдяки вказаним особливостям грошового ринку продаж

грошей тут виступає у формі передачі цих грошей їх власниками

своїм контрагентам у тимчасове користування в обмін на такі ін-

струменти, які надають їм можливість зберегти право власності

на ці гроші — відновити право розпорядження ними та одержати

процентний дохід. Відповідно купівля грошей є формою одер-

жання суб'єктами ринку у своє розпорядження певної суми гро-

шей в обмін на вказані інструменти.

Такий механізм купівлі-продажу грошей зумовлює важливу

роль спеціальних інструментів у функціонуванні грошового рин-

ку. Вони покликані забезпечити на цьому ринку рух визначаль-

ного об'єкта— грошей. З цього погляду роль зазначених інстру-

ментів аналогічна ролі грошей на товарних ринках.

За своїм характером усі інструменти грошового ринку є пев-

ними зобов'язаннями покупців перед продавцями грошей. Зале-

жно від виду зобов'язання їх можна поділити на неборгові і бор-

гові. До неборгових належать зобов'язання з надання права

участі в управлінні діяльністю покупця грошей та в його доходах,

завдяки чому за продавцем грошей зберігається не тільки право

власності на них, а й певною мірою і право розпорядження ними.

Такі зобов'язання мають форму акцій. До цієї групи можна від-

нести також деривативні інструменти, інші функціональні угоди

(наприклад страхові).

До боргових відносять усі зобов'язання, за якими покупець

грошей зобов'язується повернути продавцеві одержану від нього

суму і сплатити по ній дохід. Такими зобов'язаннями оформляю-

ться операції* купівлі-продажу грошей з передачею права розпоря-

джатися ними на певний строк. Щоб відновити це право за прода-

вцем грошей, потрібно повернути відповідну суму грошей в його

розпорядження (готівкою чи перерахуванням на його поточний

рахунок) з одночасним погашенням боргового зобов'язання.

Боргові зобов'язання як інструменти грошового ринку, у свою

чергу, можна поділити на кілька видів залежно від міри І умов

передачі продавцем покупцю прав розпорядження відповідними

сумами грошей:

107

~ депозитні зобов'язання, за якими продавці передають гроші

у повне розпорядження покупцям за умови їх повернення (з визна-

ченням чи без визначення його терміну) і сплати (чи без сплати)

процентного доходу. Такими зобов'язаннями оформляється пере-

важно залучення грошей банками від їх клієнтів. Вони мають фор-

му угод на відкриття поточних та строкових рахунків, угод депози-

тних та ощадних вкладів (сертифікатів), трастових вкладів тощо;

~позичкові зобов'язання, за якими продавці, передаючи гро-

ші покупцям, вносять певні обмеження в права останніх розпоря-

джатися цими грошима: визначають, на які цілі вони можуть бути

використані, вимагають особливих гарантій їх повернення, визна-

чають ступінь ефективності (окупності) витрат чи проектів, що фі-

нансуються за рахунок позичених коштів. Такі зобов'язання мають

форму кредитних угод, облігацій, бондів, векселів тощо.

Інструменти грошового ринку, обслуговуючи переміщення

грошей між його суб'єктами, самі набувають певної вартості і

можуть ставати об'єктом купівлі-продажу у формі цінних папе-

рів. У зв'язку з цим можна говорити про специфічний ринок цін-

них паперів, який є однією з форм існування грошового ринку.

Потенційно в цінний папір може перетворитися будь-який інст-

румент грошового ринку. Проте економічно доцільною подібна

трансформація може бути тільки для інструментів середньо- та

довгострокової дій. Якраз їх власники, що продали свої гроші на

тривалий строк, частіше змушені продавати їх на ринку, не доче-

кавшись закінчення терміну дії, щоб повернути гроші у свій оборот,

ніж власники інструментів короткої дії. Це стосується, зокрема, ак-

цій, державних і корпоративних облігацій, казначейських векселів,

деривативів, довгострокових депозитних сертифікатів, іпотечних

зобов'язань тощо '.

Усі види інструментів грошового ринку можна виділити у такі

три групи: позичкові угоди, включаючи й депозитні, на підставі

яких здійснюються відносини банків з їх клієнтами щодо форму-

вання і розміщення кредитних ресурсів; цінні папери, з допомо-

гою яких реалізуються переважно прямі відносини між продав-

цями і покупцями грошей; валютні цінності, які використо-

вуються у взаємовідносинах між власниками двох різних валют.

До інструментів грошового ринку з певною умовністю можна відмести та-

кож іноземну валюту, оскільки з її допомогою приводяться в односторонній

рух національні гроші за тією ж схемою, що і з допомогою цінних паперів.

Проте за економічною сутністю іноземна валюта істотно відрізняється від цін-

них паперів, що зумовлює виділення валютних операцій в окремий вид рин-

ку— валютний.

108

Схема взаємозв'язку між об'єктами та інструментами грошового

ринку в загальних рисах показана на рис. 3.1.

З наведеної схеми видно, що назустріч потокам грошей, що

спрямовуються від продавців до покупців, переміщаються відпо-

відні інструменти грошового ринку.

Рис. 3.1. Загальна схема взаємозв'язку між об'єктами

та інструментами грошового ринку

Як зазначалося вище, інструменти грошового ринку самі на-

бувають здатності до обігу. Найбільшою мірою ця здатність вла-

стива цінним паперам і валютним цінностям, що дає підстави ви-

ділити відповідні ділянки грошового ринку в самостійні ринки —

цінних паперів та валютний. У розвинутих ринкових економіках

поширена також купівля-продаж банківських позичкових вимог

та зобов'язань, що дає підстави говорити про ринок позичкових

угод як про самостійний вид грошового ринку.

Умовний характер має і ціна на грошовому ринку. Ціна гро-

шей має форму процента (процентного доходу) на позичені чи

залучені кошти, що істотно відрізняє її від звичайної ціни на то-

варних ринках. Розмір процента визначається не величиною вар-

109

тості, яку містять у собі куплені (позичені чи залучені) гроші, а їх

споживною вартістю — здатністю приносити покупцю додатко-

вий дохід чи блага, необхідні для задоволення особистих чи ви-

робничих потреб. Чим більшою буде ця здатність і чим довше

покупець користуватиметься одержаними грошима, тим більшою

буде сума його процентних платежів.

Ще складніші форми прояву на грошовому ринку мають по-

пит на гроші та їх пропозиція, які будуть грунтовно розглянуті в

підрозділах 3.4 та 3.5.

Незважаючи на істотні відмінності основних елементів гро-

шового і товарного ринків, механізми їх взаємодії;, зокрема попи-

ту, пропозиції і ціни, на кожному з цих ринків однакові. На гро-

шовому ринку, як і на товарному, діють сили попиту і пропозиції,

а механізм їх урівноваження забезпечує стабільність процента як

ціни грошей. Це й дало підстави назвати грошовим ринком ту

специфічну сферу грошових відносин, де здійснюється перелив

грошових коштів на безеквівалентній, але зворотній основі.

Для розуміння сутності грошового ринку важливе значення

має визначення його суб'єктів. Суб'єктами цього ринку є юриди-

чні та фізичні особи, які здійснюють операції купівлі-продажу

грошей. Усі ці операції можна розділити на три групи: з продажу

грошей, з купівлі грошей І посередницькі. В операціях з продажу

грошей беруть участь сімейні господарства, фірми і структури

державного управління, в операціях з купівлі грошей — ті самі

економічні суб'єкти: фірми, сімейні господарства, структури дер-

жавного управління

. У посередницьких операціях ключовими суб'-

єктами є так звані фінансові посередники — банки, інвестиційні та

фінансові компанії, страхові компанії, пенсійні фонди, кредитні то-

вариства тощо. Усі вони спочатку акумулюють у себе грошові кош-

ти, купуючи їх у продавців, а потім від свого імені розміщують їх,

пропонуючи покупцям. Особливе місце серед суб'єктів грошового

ринку займають центральні банки. Будучи банками банків, вони

можуть обслуговувати міжбанківські відносини на грошовому рин-

ку, наприклад здійснювати операції рефінансування, регулювати

міжбанківські операції, валютні операції тощо.

Підсумовуючи розгляд сутності грошового ринку, слід заува-

жити, що це питання є дискусійним і недостатньо висвітленим у

Зміна послідовності розміщення суб'єктів операцій з купівлі грошей не

випадкова: у реальній дійсності серед продавців грошей центральне місце за-

ймають сімейні господарства, а серед покупців — фірми. У кризових ситуаціях

на перше місце серед покупців можуть вийти І структури державного управ-

ління, як це було в Україні в окремі роки перехідного періоду.

ПО