Савлук М.І. та ін. Гроші та кредит

Подождите немного. Документ загружается.

легшує для них можливість користування банківськими кредита-

ми, а часто ще й на пільгових умовах, бо кожен комерційний

банк заінтересований у клієнтах, які забезпечують його грошо-

вими ресурсами.

Велику роль відіграє процент у стимулюванні населення вкла-

дати свої заощадження в банки. По-перше, отриманий процент

захищає ці заощадження від знецінення внаслідок інфляції. По-

друге, процент на вклади є додатковим доходом населення. Вища

процентна ставка за строковими вкладами стимулює вкладників

розміщувати свої заощадження в банках на тривалі строки, від-

повідно зростають можливості банків надавати більше середньо-

та довгострокових кредитів на розвиток економіки чи на підви-

щення життєвого рівня населення.

Водночас високі процентні ставки, які вже тривалий час за-

стосовуються в Україні, не дають можливості багатьом суб'єктам

господарювання користуватись банківськими кредитами. Це

стримує розвиток економіки, вихід її з економічної кризи. Під-

приємства, які все ж таки користуються цими кредитами, високі

проценти відносять на собівартість продукції, яку вони випуска-

ють, а це часто робить її неконкурентоспроможною не тільки на

світовому, а й на національному ринку.

9.5. РОЛЬ КРЕДИТУ В РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ

Виконання кредитом певних функцій, які є проявом його сут-

ності, дає змогу йому відігравати надзвичайно велику роль у роз-

витку економіки і суспільства в цілому. З часом ця роль змінюва-

лась. Ще у період первіснообщинного ладу з появою сім'ї та

майнового розшарування суспільства кредит сприяв розпаду цього

ладу і зародженню рабовласницького. Адже той, хто не зміг повер-

нути борг за отриманою позичкою, ставав рабом свого кредитора.

Кредит розоряв рабовласника і феодала, які отримували кредит на

непродуктивні цілі — ведення війн, придбання предметів розкоші

тощо, а потім не могли його повернути. Кредит сприяв становлен-

ню капіталістичного ладу, допомагаючи створювати нові виробни-

цтва, сприяючи концентрації І централізації капіталу. Значною мі-

рою кредит сприяв зміні «обличчя» самого капіталістичного ладу,

допомагаючи поліпшити життя широким верствам населення, роз-

будові суспільства соціальної справедливості.

У своїй перерозподільнІй функції кредит, який характеризуєть-

ся високою мобільністю, активно впливає на всі процеси суспіль-

429

ного відтворення. Насамперед кредит відіграє значну роль в орга-

нізації грошових розрахунків — готівкових і безготівкових. Він

також допомагає суб'єктам господарювання збільшувати обсяги

виробництва, забезпечувати безперебійність кругообігу основного

й оборотного капіталу та уникати кризових явищ. Особливо знач-

на роль кредиту в задоволенні тимчасової потреби в коштах, обу-

мовленої сезонністю виробництва та реалізації продукції.

Кредит сприяє розширенню виробництва та реструктуризації

економіки, спрямованої на зменшення частки підприємств вій-

ськово-промислового комплексу і розвиток виробництва товарів

народного споживання, гострий дефіцит яких постійно відчува-

вся в Радянському Союзі. В умовах тривалої економічної, особ-

ливо інвестиційної, кризи в Україні кредит відіграє значну роль

у відновленні діяльності підприємств, які тривалий час просто-

ювали, допомагає їм змінити асортимент продукції, що випус-

кається, та поліпшити її якість, зробити цю продукцію конку-

рентоспроможною на внутрішньому і світовому ринках. За ра-

хунок кредиту організовується виробництво нової продукції,

багато з якої раніше не випускалось в Україні, створюються під-

приємства сфери послуг населенню. Особливо велику роль кре-

дит відіграє у насиченні споживчого ринку товарами, у тому чис-

лі Імпортними.

Кредит сприяє розвитку реформованого сільського господарст-

ва України, сприяючи цим не тільки забезпеченню її населення

високоякісними продуктами харчування, а промисловості сиро-

виною, а й перетворенню нашої країни з її багатющими чорнозе-

мами і сприятливим для ведення сільського господарства кліма-

том у крупного експортера сільськогосподарської продукції. При

цьому значне місце відводиться іпотечному кредиту.

Дедалі більшого значення набуває кредит у забезпеченні насе-

лення якісним житлом, побутовою технікою, створенні можливо-

стей для отримання освіти та задоволення інших соціальних по-

треб. Але поки він тут використовується вкрай недостатньо.

Значну роль відіграє кредит в економії витрат обігу. З його

допомогою вдається скорочувати витрати на виготовлення, ви-

пуск в обіг, перевезення, облік, зберігання грошових знаків, бо

значна їх частина взагалі не потрібна. З допомогою кредиту та-

кож прискорюється обіг засобів обігу, особливо при застосуванні

сучасних інформаційних технологій. Економія витрат обігу дося-

гається й за рахунок того, що при розвинутих кредитних відно-

синах зменшується потреба створювати резервні фонди на рівні

господарюючих суб'єктів і держави.

430

Проте на сучасному етапі роль кредиту в його перерозподіль-

ній функції поки що недостатня. Пояснюється це насамперед де-

фіцитом позичкового капіталу в країні. Агрегований банківський

капітал України на початок 2000 р. становив лише 4,6% від ВВП,

тоді як у країнах з перехідною економікою Центральної та Схід-

ної Європи — в середньому 40%, у країнах ОЕСР — понад 80%.

Причиною цього є низькі доходи населення в умовах економічної

кризи, що негативно впливає на його платоспроможність, а ще

більше — на обсяги його заощаджень, які в країнах з розвинутою

ринковою економікою є основним джерелом кредитних ресурсів.

Якщо у Республіці Польща, не найбагатшій країні, банківські де-

позити на душу населення на початок 2000 р. становили 1300

дол. США, то в Україні — трохи більше 50 дол. Ще однією з ос-

новних причин дефіциту позичкового капіталу є його «втеча» за

кордон, а також функціонування значних коштів, у тому числі в

Іноземній валюті, поза банками, у «тіньовій» економіці.

Україна має значний науково-технічний потенціал, про що

свідчать її досягнення у ракето-, літако- і суднобудуванні, інших

галузях промисловості. Саме тому поставлено завдання реалізу-

вати протягом 2000—2004 pp. програму промислово-інновацій-

ного розвитку української економіки. У цьому надзвичайно важ-

ливу роль має відіграти кредит. Адже своїх інвестиційних коштів

підприємства не мають, а механізм безповоротного виділення

бюджетних чи відомчих коштів на капітальні вкладення відійшов

у минуле. Особливе значення в цьому набуває венчурний (ризи-

кований) кредит, який у багатьох країнах функціонує переважно

з державною допомогою.

Позитивну роль у вирішенні цього завдання можуть відіграти

кредитні установи небанківського типу (пенсійні, страхові, інвес-

тиційні, профспілкові, поштові, благодійні та інші фонди), які

володіють значними коштами. їх можна не тільки інвестувати в

економіку через ринок цінних паперів, а й надавати безпосеред-

ньо у довгостроковий кредит, якщо зняти заборону на ведення

цими установами кредитної діяльності. Адже в багатьох країнах

саме ці фінансові посередники стають основними кредиторами,

особливо з надання довгострокового кредиту. Розвитку фінансо-

во-кредитних установ небанківського типу сприятиме ухвалена у

червні 2000 р. Програма державної підтримки небанківського фі-

нансового сектора економіки в Україні на 2000—2002 р.

Через дефіцит власного капіталу для України на сучасному

етапі має велике значення розвиток кредиту у міжнародній сфері,

зокрема кредитні відносини з Міжнародним валютним фондом,

431

Міжнародним банком реконструкції та розвитку, Європейським

банком реконструкції та розвитку, іншими міжнародними фінан-

сово-кредитними інституціями. Уже зараз ряд українських банків

і суб'єктів господарювання тісно співпрацюють з багатьма бан-

ками зарубіжних країн. Завдяки своєму геоцентричному поло-

женню в Україні за певних умов та при відповідних зусиллях міг

би сформуватись один із потужних світових фінансових центрів.

У ринкових умовах знижується роль контрольної функції бан-

ків, які значно менше використовуються державою для контролю

за фінансово-господарською діяльністю підприємств. Проте зро-

стає роль кредиту в його контрольній функції. Адже несвоєчасне

повернення кредиту тягне за собою «штрафні» проценти, а його

неповернення може призвести до банкрутства підприємства. Це

спонукає позичальника досить обережно ставитися до залучення

кредиту у свій господарський оборот, а якщо кредит отримано, то

так господарювати, щоб своєчасно його повернути.

У антиципаційній (емісійній) функції кредит на сучасному

етапі розвитку економіки передусім повинен відігравати анти Ін-

фляційну роль. Для цього монетарна політика має бути досить

виваженою.

Безумовно, з розвитком ринкових відносин в Україні роль кре-

диту у суспільстві підвищуватиметься. З виходом економіки з еко-

номічної кризи зростатимуть доходи населення — основного

суб'єкта формування кредитних ресурсів, поліпшиться фінансовий

стан господарюючих суб'єктів та конкурентоспроможність їх про-

дукції на внутрішньому і світовому ринку, зміцніють українські

банки, зросте довіра до України з боку іноземних кредиторів та ін-

весторів тощо. Все це сприятиме прискоренню розвитку України і

скорішому входженню її у європейський і світовий простір.

9.6. РОЗВИТОК КРЕДИТНИХ ВІДНОСИН

В УКРАЇНІ В ПЕРЕХІДНИЙ ПЕРІОД

Історія розвитку кредитних відносин у незалежній Україні ще

досить коротка. Але складалась вона на базі тих кредитних від-

носин, які існували в Радянському Союзі з його адміністративно-

командною системою господарювання. Щоправда, у галузі кре-

дитних відносин перехід від старої до ринкової системи господа-

рювання здійснювався швидше, ніж в Інших сферах життя нашої

країни. Це пояснюється тим, що в основі цих відносин лежить

наймобільніший ресурс — гроші. Але, на жаль, кредитні відно-

432

сини в Україні після розпаду Радянського Союзу розвивались не-

достатньо, що негативно вплинуло на розвиток і стан економіки.

З переходом до ринкових умов господарювання змінювався

склад як кредиторів, так і позичальників. Основними кредитора-

ми стали комерційні банки, у тому числі колишні державні. А по-

зичальниками дедалі більше ставали приватні та колективні під-

приємства, приватні підприємці та окремі громадяни. Звичайно,

здійснювалось кредитування і підприємств державної форми вла-

сності. Значні зміни стали відбуватись у формах і видах кредитів,

особливо в методах кредитування. Від кредитування численних

окремих об'єктів, передбачених банківськими інструкціями в ра-

дянський час, комерційні банки перейшли до кредитування суб'єк-

тів, турбуючись насамперед про свої доходи і повернення креди-

ту. Замість досить складного порядку кредитування, який перед-

бачав значні особливості для підприємств окремих галузей чи

пІдгалузей економіки, кредитування почало здійснюватись в ос-

новному на покриття дефіциту оборотного капіталу підприємств.

Ще у 1991 р. законами України «Про підприємства в Україні» і

«Про цінні папери та фондову біржу» було легалізовано комерцій-

ний кредит, який з 1930 р. у Радянському Союзі був заборонений. У

тому ж таки 1991 р. було визнано, що вексельний обіг в Україні має

здійснюватись відповідно до Женевської вексельної конвенції та

Єдиного закону про переказні і прості векселі. У лютому 1993 р. На-

ціональним банк України затвердив Порядок проведення банками

операцій з векселями, яким були встановлені особливості застосу-

вання вказаних документів міжнародного загальновизнаного вексе-

льного права в Україні. Як уже зазначалося, комерційний кредит

може надаватись як з оформленням векселем, так і без такого офор-

млення. Останнє переважає, бо спочатку в Україні не повністю було

прийнято вексельне законодавство та й обізнаність працівників бан-

ків і їх клієнтів з вексельним правом була недостатньою. У подаль-

шому поширенню вексельного обігу заважала платіжна криза.

З 1995 p., після випуску облігацій внутрішньої державної по-

зики, значних обсягів набув державний кредит. Причому через

відсутність на той час надійних позичальників та у зв'язку з вигі-

дними умовами державної позики (високий дохід на облігації, за-

рахування сум, укладених у ці облігації, у рахунок обов'язкових

мінімальних резервів комерційних банків, звільнення доходу на

облігації від податку на прибуток тощо) комерційні банки в ці

облігації вкладали значні ресурси. А це означало, що менше кош-

тів вони спрямовували на кредитування суб'єктів господарюван-

ня. Пізніше через погіршення умов державної позики та невико-

433

нання Урядом своїх зобов'язань щодо своєчасного її погашення

довіра до цих облігацій з боку банків дещо впала.

Якщо в перші роки державної незалежності України кредиту-

вання населення на споживчі потреби було майже повністю при-

пинено, то уже приблизно з 1996 р, споживчий кредит почав

поступово відновлюватись і набувати розвитку. В Україні після

затвердження у вересні 1993 р. Указом Президента України Тим-

часового положення про кредитні спілки в Україні почали ство-

рюватися кредитні спілки, які стали займатися взаємокредиту-

ванням громадян. Широко розгорнулось кредитування населення

під заставу рухомого майна ломбардами та нерухомого — коме-

рційними банками. Повільно, але все-таки зростав продаж торго-

вельними організаціями товарів населенню з розстрочкою плате-

жу. Все більшого розмаху отримувало кредитування будівництва

і придбання житла населенням, у тому числі пільгового для

окремих категорій населення, коли частину витрат брала на себе

держава або місцеві органи влади. Щоправда, темпи такого кре-

дитування стримувались відсутністю законодавства про іпотеку.

У 2000 р. уперше почали надаватись кредити талановитій молоді

на період навчання у вищих закладах освіти.

Комерційні банки «нової хвилі», більшість з яких були відомчи-

ми, у перші роки переходу до ринкової економіки, розвиваючись са-

мі, сприяли розвитку економіки. Вони надавали кредити як малим

підприємствам, котрі в основному і могли існувати та швидко розви-

ватись завдяки цим кредитам, так і великим підприємствам. Діяль-

ність цих банків підтримувалася як Національним банком України,

так і владними структурами. Так, ще у 1992 р. кожен із цих банків на

розвиток своїх операцій мав можливість отримати кредит у цент-

ральному банку держави в розмірі свого статутного фонду. Допомо-

гу кредитними ресурсами надавали їм також державні та колишні

державні банки — Ощадбанк України, Укрсоцбанк, АПБ «Україна»

АК, які на той час мали значні вільні кошти, що формувались за ра-

хунок коштів на раїхунках клієнтів та кредитів центрального банку.

Однак державні і колишні державні банки почали відчувати фі-

нансові труднощі через несвоєчасне повернення кредитів своїми

клієнтами, на фінансовий стан яких негативно впливав досить

тривалий документооборот, особливо при експортних операціях,

та спровокований цим розрив господарських зв'язків з підприємс-

твами, які перебували на території країн, що утворились після роз-

паду Радянського Союзу. Ці труднощі були обумовлені ще й тим,

що надані колишніми державними банками кредити числились на

балансах тепер уже українських банків, а фонди довгострокового

434

кредитування, які формувались на союзному рівні, їм не були пе-

редані. Таким чином, вони були поставлені в умови, коли порушу-

валось так зване «золоте банківське правило», за яким структура

активів банків за термінами повинна відповідати їх пасивам.

При цьому доступ до кредитів центрального банку з другої

половини 1992 р. мали уже не всі, а лише окремі, як правило, ве-

ликі банки. Мотивувалося це тим, що вони беруть участь у під-

тримці державних цільових програм розвитку певних галузей

економіки. Проте кризовий стан української економіки не під-

тверджує цього, бо якби банківські кредити акумулювались на

певних напрямах розвитку економіки, то економіка, галузь за га-

луззю долала б кризовий стан.

Починаючи з 1994 р. в Україні спостерігається процес моно-

полізації кредиту, зосередження його в руках великих (за україн-

ськими масштабами) банків та все більше використання кредит-

них ресурсів країни в інтересах різних кланових угруповань, які

здійснюють контроль над тим чи іншим банком. Це, у свою чер-

гу, веде до диференціації умов доступу до банківського кредиту

різних підприємницьких структур. Причому цей процес почав

охоплювати й колишні державні, так звані системні банки.

В умовах дефіциту в українських банках кредитних ресурсів

та переважання у їх складі короткострокових ресурсів вони на-

дають., як правило, короткострокові кредити, причому переважно

у у обігу.

Незважаючи на це, спочатку окремі підприємства, а потім й

окремі підгалузі та галузі промисловості, спираючись на свої власні

ресурси, кредити комерційних банків, кошти національних та іно-

земних інвесторів, усе ж таки поступово почали виходити з кризи,

відновлювати виробництво і навіть експортувати свою продукцію

на зовнішній ринок. Першими з кризового становища вийшли під-

приємства галузей зі швидким оборотом капіталу — кондитерська

промисловість, промисловість безалкогольних напоїв і з розливу мі-

неральних вод, фармацевтична промисловість, швейна промисло-

вість і деякі інші. Якщо Україна в умовах СРСР не виробляла, на-

приклад, акумуляторів, магістральних електровозів, тролейбусів,

зернових комбайнів, то в наш час юна їх виробляє. Поступово при-

пинилось падіння обсягів виробництва, а з 2000 р. почалось його

зростання, крива обсягів реального ВВП почала йти вгору. Очевид-

но, настане час, коли Україна поступово почне наближатися до

рівня економічного і соціального розвитку передових країн Європи

і світу, хоч на це буде потрібно немало часу. Сприяти цьому має й

розвиток кредитних відносин в Україні.

435

Висновки

1.ПІд формою кредиту слід розуміти найбільш загальний

прояв його сутності, що не зачіпає внутрішньої структури креди-

ту і не пов'язаний з конкретною характеристикою її окремих

елементів. З цих позицій правомірно виділяти дві форми креди-

ту — грошову та товарну, які тісно пов'язані між собою і є двома

сторонами вартісної форми кредиту. Подібні форми можуть мати

й інші економічні Інструменти (фінанси, торгівля), проте це не

суперечить сутності форми як найбільш загального, контурного

прояву економічного явища. Такий контур можуть мати й інші

вартісні явища.

2. Під видом кредиту слід розуміти конкретний прояв окремих

елементів кредиту як економічного явища. Види кредиту можуть

виокремлюватися в межах його форм і розглядатися як складові

елементи системи, якою є кредит. Для потреб практики види кре-

диту можна класифікувати за значною кількістю критеріїв і тому

видів кредиту може бути велика кількість. Основними з них є

комерційний, банківський, державний, міжнародний, виробни-

чий, споживчий. Оскільки ці види виділені за різними критерія-

ми, то одна і та ж сама позичкова вартість може визначатися як

різні види кредиту. Наприклад, надана банком позичка може на-

лежати до банківського кредиту і до виробничого або споживчо-

го кредиту залежно від цільового її спрямування.

3. Функції кредиту є одним з найскладніших дискусійних пи-

тань теорії кредиту. Загальновизнаною є функція перерозподілу

вартості через механізм кредитування. Ця функція досить яскра-

во виражає призначення та роль кредиту. Існування її не викли-

кає сумніву.

Друга функція пов'язана з призначенням кредиту в грошовій

сфері. Але у формуванні її" мають місце істотні розбіжності — від

емісійної до заміщення справжніх грошей. Такий різнобій можна

пояснити ототожненням авторами функцій кредиту з функціями

банків, що неправомірно. Тому другу функцію кредиту краще

зводити до створення передумов для ефективного регулювання

обороту грошей в інтересах забезпечення стабільності грошей і

повного забезпечення потреб обороту в платіжних засобах.

є достатньо підстав для виділення і таких функцій кредиту, як

контрольно-стимулююча та функція капіталізації вільних грошо-

вих доходів.

436

4. У своїх проявах кредит розмаїтий, тому в теорії і на практи-

ці розрізняють цілий ряд форм і видів кредиту. їм властиві свої

особливості. З розвитком людського суспільства чільне місце за-

ймає та чи інша форма або навіть вид кредиту. Але на будь-якому

етапі розвитку людства кредит відіграє досить важливу роль. У

перші роки існування України як незалежної держави кредитні

відносини в ній розвивались суперечливо і поки що не відпові-

дають суспільним потребам.

Запитання для самоконтролю

1. У чому полягають розбіжності у трактуванні форм і видів кредиту,

що мають місце в літературі?

2. За якими критеріями правомірно виділяти форми І види кредиту?

Чи можуть бути однаковими критерії для класифікації форм і видів?

3. Які форми кредиту Ви можете виділити і чому?

4. Які види кредиту Ви можете назвати І за якими критеріями вони

виділені?

5. Чим різняться поняття «банківський кредит» і «державний кредит»,

«банківський кредит» І «споживчий кредит», «забезпечений кредит» і

«комерційний кредит»?

6. Яка функція грошей є найбільш визнаною в економічній літературі?

7. Чи погоджуєтеся Ви з виокремленням емісійної функції кредиту? У

чому слабкість позиції захисників цієї функції?

8. Які дискусії ведуться щодо контрольної функції кредиту? Чому

більш правомірно виділити контрольно-стимулюючу функцію?

9. Чим обмежується надання комерційного кредиту?

10. Як класифікується банківський кредит?

11. Ким надається споживчий кредит?

12. У чому полягає призначення меж кредиту і чим вони визначаються?

13. Чому процент є економічною категорією?

14. Яку роль відіграє кредит у розвитку економіки?

15. Якими рисами характеризується розвиток кредиту в період перехо-

ду України до ринкових відносин?

437

РОЗДІЛ 10

ФІНАНСОВІ ПОСЕРЕДНИКИ

ГРОШОВОГО РИНКУ

Після вивчення цього розділу Ви зможете:

• зрозуміти сутність та призначення фінансових по-

середників;

• визначити основні видові риси банку і відрізнити

банк від інших фінансових посередників; зрозуміти зміст

дискусії, яка тривалий час ведеться навколо питання

"що таке банк";

• пояснити, чому в банківському секторі таким важ-

ливим є об'єднання банків у систему, і сформулювати

основні принципи побудови банківських систем;

• назвати економічні функції банківськії системи;

• дати характеристику основних видів небанківських

фінансових посередників.

10.1. СУТНІСТЬ, ПРИЗНАЧЕННЯ ТА ВИДИ

ФІНАНСОВОГО ПОСЕРЕДНИЦТВА

Фінансовий посередник як суб'єкт грошового

ринку. Грошовий ринок за характером зв'язку між

кредиторами та позичальниками розділяється на два

сектори: сектор прямого фінансування та сектор не-

прямого (опосередкованого) фінансування, про що мо-

ва йшла в розділі 3.2. У секторі непрямого фінансуван-

ня поряд з двома базовими суб'єктами, які умовно

можна назвати кредитор-заощадник і позичальник-ви-

тратник, з'являється третій економічний суб'єкт, який є

самостійним і рівноправним суб'єктом грошового рин-

ку. Подібно до базових суб'єктів він формує власні зо-

бов'язання та вимоги і на цій підставі емітує власні фі-

нансові інструменти, які стають об'єктом торгівлі на

грошовому ринку. Вказані суб'єкти називаються фі-

нансовими посередниками, а їх діяльність з акумуляції

вільного грошового капіталу та розміщення його серед

позичаяльників-витратників називається фінансовим по-

середництвом. Фінансове посередництво істотно відріз-

няється від брокерсько-дилерської діяльності. Особли-

вість останньої полягає в тому, що брокери і дилери не

438